Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Проте фінансування за рахунок власних засобів вимагає фінансової стабільності, інакше є небезпека підірвати здатність фірми здійснювати поточні платежі. З іншого боку, у разі залучення засобів на реконструкцію або переозброєння обслуговування заборгованості, що утворилася, може виявитися не під силу підприємству. Тому, як правило для фінансування великих програм виробничо-технічного розвитку жодне з наведених вище інвестиційних джерел не використовується в "чистому" вигляді і відособлено від інших. Найбільш доцільною завжди є оптимальна для фірми комбінація частини або навіть усіх основних варіантів інвестицій.

Численні емпіричні дослідження, що проводилися в різних країнах в умовах ринкової економіки, показують, що зовнішній капітал для підприємства значно вигідніший, ніж власний, тобто витрати використання позикового капіталу нижче за альтернативні витрати фінансування з власних засобів.

В той же час витрати на фінансування з позикових джерел не завжди нижче за альтернативні витрати власних засобів. А саме, з одного боку чим більше доля позикових засобів загальному капіталі фірми за інших рівних умов, тим вище прибуток, що падає на одну акцію. Підвищення квоти позикового фінансування, отже, веде до зростання рентабельності власного капіталу і до збільшення ринкової ціни майна підприємства. Але з іншого боку, збільшення долі зовнішнього фінансування підвищує ризик, пов'язаний з володінням цим підприємством і, отже, вимагає збільшення плати за користування власним капіталом.

Таким чином, збільшення позикових джерел фінансування позитивно впливає на середній відсоток витрат використання капіталу підприємства до певної межі, після проходження якого ці витрати зростають значними темпами. З цих міркувань виходить, що між власним і позиковим капіталами є оптимальне співвідношення відповідне мінімальним середнім витратам на фінансування Ця оптимальна структура капіталу залежить від галузевих особливостей, особливих ситуацій усередині підприємства і умов на ринку капіталу. Найбільш загальною є рекомендація, щоб частка позикового капіталу не перевищувала власних засобів підприємства. Досягши оптимальної структури, щоб дістати можливість додаткові джерела позикового капіталу, не порушуючи при цьому його структури необхідно збільшувати в тому ж розмірі власний капітал [6, с. 241-241].

Слід також відмітити, що головна увага має бути зосереджена не на короткострокових коливаннях норми відсотка і витрат використання власного капіталу, а передусім необхідно враховувати витрати, пов'язані з довгостроковим фінансуванням.

В процесі розробки стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підприємства послідовно вирішуються три головні завдання:

1) визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду;

2) визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності;

3) визначення регіональної спрямованості інвестиційної діяльності.

Визначення співвідношення різних форм інвестування пов'язане з функціональною спрямованістю діяльності підприємства. Підприємства, що ведуть виробничу діяльність, переважною формою інвестування матимуть реальні вкладення в інвестиційні проекти, що дозволить їм розвиватися високими темпами, освоювати нові види продукції. Фінансові інвестиції цих підприємств пов'язані в основному з короткостроковими вкладеннями вільних грошових коштів або здійснюються з метою встановлення контролю (впливи) за діяльністю окремих підприємств.

Підприємства - інституціональні інвестори здійснюють інвестиційну діяльність переважно на фондовому ринку. Питома вага реального інвестування у таких підприємств може коливатися в межах, дозволених законодавством. Співвідношення різних форм інвестування в тривалій перспективі істотно коливається залежно від стадій життєвого циклу підприємства. На стадіях народження, дитинства і юності велика доля інвестицій носить реальну форму. Тільки на пізніших стадіях (остаточна зрілість) підприємства істотно розширюють долю фінансових інвестицій.

Розміри підприємства також впливають на співвідношення різних форм інвестування. Як правило, невеликі і середні підприємства здійснюють реальні інвестиції більшою мірою, що обумовлено складністю формування "критичної маси інвестицій".

Великі підприємства мають вищий рівень фінансової гнучкості, що дає їм можливість проводити фінансове інвестування у великих масштабах.

Характер стратегічних змін операційної діяльності підприємства безпосереднім чином позначається на співвідношенні форм інвестування. Стратегічні зміни операційної діяльності підприємства можуть бути поступовими (обумовлені внутрішньою логікою динаміки операційної діяльності і пов'язані з невеликими об'ємами її нарощування) і переривчастими (характеризуються істотними і стрибкоподібними відхиленнями об'ємів операційної діяльності від традиційних). У першому випадку інвестиційні ресурси підприємства використовуються на потреби реального інвестування в плановому порядку, а фінансове інвестування носить короткостроковий характер використання тимчасово вільних інвестиційних ресурсів. У другому випадку у підприємства накопичується досить значний об'єм тимчасово вільних інвестиційних ресурсів, який може використовуватися в процесі як короткострокового, так і довгострокового фінансового інвестування.

На співвідношення реальних і фінансових інвестицій чинить вплив загальний стан економіки, що визначає кон'юнктуру окремих сегментів інвестиційного ринку. В умовах нестабільності економіки, високих темпів інфляції, постійної зміни податкової політики ефективність реального інвестування істотно знижується при одночасному зростанні рівня ризиків. У такі періоди фінансові інвестиції, особливо короткострокові, є ефективнішими. Слід зазначити що реальні інвестиції мають високий рівень захисту, оскільки ціни на об'єкти реального інвестування зростають зазвичай пропорційно темпу інфляції [7, с. 118-119].

Визначаючи галузеву спрямованість своєї інвестиційної діяльності, підприємства вибирають дві принципово різні інвестиційні стратегії: конкурентна, спрямована на максимізацію інвестиційного прибутку у рамках однієї галузі, або портфельну, спрямовану на зниження рівня інвестиційного ризику і максимізацію інвестиційного прибутку за рахунок використання переваг міжгалузевої діяльності.

Для визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності необхідно досліджувати доцільність:

• галузевій концентрації (чи диверсифікації) інвестиційної діяльності;

• різних форм диверсифікації інвестиційної діяльності (у рамках певної групи галузей або в розрізі різних, не пов'язаних між собою груп галузей).

Як правило, початкові етапи діяльності підприємства пов'язані з концентрацією його інвестиційної діяльності на одній, добре знайомій галузі. Західна практика показує, що багато хто з найбільш удачливих інвесторів досяг високого рівня прибутків завдяки цій стратегії. В той же час серед інвесторів, що використовують цю стратегію, спостерігається найбільше число банкрутств, що пов'язано з вищим рівнем ризику.

Стратегія галузевої концентрації може використовуватися лише на трьох перших стадіях життєвого циклу підприємства. На наступних стадіях у міру задоволення потреби ринку в продукції їй на зміну повинна прийти стратегія галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності.

Галузева диверсифікація інвестиційної діяльності у рамках певної групи галузей дозволяє інвесторам ширше використовувати накопичений досвід в області маркетингу, виробничих технологій і тим самим підвищувати ефективність інвестування при істотному зниженні рівня інвестиційних ризиків. Стратегія диверсифікації інвестиційної діяльності підприємства реалізується при формуванні стратегічних зон господарювання на яких лежить повна відповідальність за розробку асортименту конкурентоздатної продукції, ефективної збутової, а також інвестиційної стратегій.

Стратегія диверсифікації ефективна лише при сприятливому прогнозі кон'юнктури відповідних товарних ринків. Це обумовлено певними її недоліками. По-перше, суміжні галузі, як правило, мають аналогічний в часі галузевий життєвий цикл, що збільшує інвестиційний ризик (особливо в традиційних галузях). По-друге, продукція суміжних галузей зазвичай схильна до впливу однакових в часі кон'юнктурних циклів, що ще більше збільшує інвестиційний ризик.

Необхідність використання стратегії галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності в розрізі різних, не пов'язаних між собою груп галузей визначається тим, що для багатьох великих підприємств, що ведуть свою діяльність упродовж тривалого періоду часу, традиційно обрані галузі стримують темпи перспективного розвитку, отримання високої віддачі від інвестицій. Для таких підприємств забезпечити нові можливості розвитку і підвищити рівень конкурентоспроможності може інвестування в інші альтернативні групи галузей. Умовою такої диверсифікації інвестиційної діяльності є формування стратегічних центрів господарювання, до складу яких включається декілька стратегічних зон господарювання.

Вибір регіональної спрямованості інвестиційної діяльності підприємства разом з іншими чинниками, що визначають інвестиційний клімат конкретних територій і їх інвестиційну привабливість, визначається розмірами підприємства і тривалістю його функціонування [7, с. 118-119].Невеликі і середні підприємства, так само як і підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу, направляють увагу на інвестиційну діяльність в основному в межах одного регіону. Обмежені можливості регіональної диверсифікації для них пов'язані з недоліком інвестиційних ресурсів і складністю управління інвестиційною і господарською діяльністю.

Принципова можливість регіональної диверсифікації з'являється лише при фінансових інвестиціях. Але через невеликі об'єми фінансового інвестування управлінські рішення приймаються не у рамках інвестиційної стратегії, що розробляється, а на стадії тактичного управління інвестиційною діяльністю, тобто при формуванні інвестиційного портфеля. Потреба в регіональній диверсифікації для "молодих" підприємств виникає у міру їх розвитку і збільшення тривалості їх функціонування.

Розділ 2. Розробка інвестиційної політики для ресторану "Гриль House"

2.1 Загальна характеристика підприємства

Ресторан "Гриль House" є товариством з обмеженою відповідальністю - засноване декількома особами суспільство, статутний капітал якого розділений на долі визначених засновницькими документами розмірів; учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають по його зобов'язаннях і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю суспільства в межах вартості внесених ними вкладів. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Ця організаційно-правова форма поширена серед дрібних і середніх підприємств.

Ресторан "Гриль House" знаходиться на проспекті Маяковського, 3б, р-н: Деснянський.

Місія організації визначає місце, роль і становище в суспільстві, її громадський статус. Іноді це поняття замінюють таким вираженням, як "девіз організації". Місія організації - це виражене словесно, основне соціальне значуще, функціональне призначення організації в довгостроковому періоді. Як правило, організація при розробці своєї місії підкреслює саме соціальний характер свого призначення для суспільства. Місія ресторану "Гриль House" - це задоволення потреб сучасної людини в їжі і відпочинку, хорошого час відпочинку.

Місія реалізує цілі розвитку організації, які по суті визначають перспективні напрями. Залежно від значущості, цілі підрозділяються на головну і додаткові цілі, що забезпечують досягнення головної мети. Далі вони розділяються до рівня завдань.

Місією ресторану є максимум уваги кожному гостю з тим, щоб його перебування було приємним, комфортним і розкішним.

Люди ходять в дорогі ресторани для того, щоб відпочити в комфортній для них обстановці в процесі вибору того або іншого коханого ними блюда, таким чином основними цілями ресторану "Гриль House":

• якісний рівень обслуговування.

• в майбутньому стати одним з кращих ресторанів Києва.

• докласти зусилля для підтримки і зміцнення здоров'я задоволеності працею і фінансовим добробутом своїх співробітників.

Цільовий споживач є групою людей з схожими потребами відносно конкретного товару або послуги, достатніми ресурсами, а також готовністю і можливістю купувати. Ця група, передусім, визначається тим, якому саме соціальному прошарку призначений товар або послуга, і тим, як цінові і інші характеристики товару її визначають. Ці умови, як можна бачити, також є єдиним логічним цілим.

Що стосується портрета споживача ресторану - це самі різні люди. Дуже багато молодих, 30-40-річних менеджерів, у яких є власний бізнес, приходять сюди як відпочити, так і укласти дорогі угоди, світські люди, які знаходяться в увазі громадськості, - усе це заможні люди, готові заплатити за якісне обслуговування, розкішну обстановку і статус.

Суть організаційної структури в делегуванні прав і обов'язків для розподілу праці. Організаційна структура готелю є віддзеркаленням повноважень і обов'язків, які покладені на кожного її працівника.

Метою організаційної структури є:

• розподіл праці;

• визначення завдань і обов'язків працівників;

• визначення ролей і взаємин.

Генеральний директор оформляє документи, необхідні для здійснення діяльності по наданню послуг громадського харчування; забезпечує надання клієнтам необхідної і достовірної інформації про послуги, що робляться; здійснює організацію, планування і координацію діяльності ресторану; укладає договори постачання продовольчих товарів, контролює терміни, асортимент, кількість і якість їх вступу і реалізації; надає звітність про виробничу діяльність у тому числі власникові ресторану; представляє інтереси ресторану і діє від його імені; встановлює службові обов'язки для підлеглих йому працівників і приймає заходи по забезпеченню їх виконання; приймає рішення про призначення, переміщенні і звільнення від займаних посад працівників ресторану, застосовує заходи заохочення працівників, що відрізнилися, накладає стягнення на порушників виробничої і трудової дисципліни.

Головний бухгалтер займається керівництвом здійснення бухгалтерського обліку і звітності, контроль за своєчасним і правильним оформленням бухгалтерської документації; контроль за раціональним і економним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; контроль за правильним віддзеркаленням на рахунках бухгалтерського обліку усіх господарських операцій і їх відповідністю законодавству; здійснення економічного аналізу фінансово-господарської діяльності за даними бухгалтерського обліку і звітності в цілях виявлення і мобілізації внутрішньогосподарських резервів, усунення втрат і невиробничих витрат; формування облікової політики з розробкою заходів щодо її реалізації; надання методичної допомоги працівників підрозділів і служб з питань бухгалтерського обліку, контролю, звітності і економічного аналізу; керівництво забезпеченням складання економічно обґрунтованих звітних калькуляцій собівартості продукції (робіт, послуг), розрахунків по заробітній платі, нарахувань і перерахувань податків і зборів до бюджетів різних рівнів, платежів до банківських установ; керує працівниками бухгалтерії.

Менеджер здійснює контроль за раціональним оформленням залу, вітрин, і так далі; здійснює перевірку виписаних рахунків і виробляє розрахунок з відвідувачами; приймає заходи до запобігання і ліквідації конфліктних ситуацій; розглядає претензії, пов'язані з незадовільним обслуговуванням відвідувачів, і проводить відповідні організаційно-технічні заходи; контролює дотримання працівниками організації трудової і виробничої дисципліни правив і норм охорони праці, техніки безпеки, вимог виробничої санітарії і гігієни; інформує керівництво організації про наявні недоліки в обслуговуванні відвідувачів, приймає заходи до їх ліквідації; складає графік роботи офіціантів, хостесов, барменів і гардеробників; виконує окремі службові доручення свого безпосереднього керівника.

Характеристики

Список файлов курсовой работы