181001 (628886), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Порівнюючи механізм дій податкового кредиту в зарубіжних країнах з механізмом реалізації пільгового оподаткування прибутку від інноваційної діяльності в Україні, можна помітити певну відмінність. У розвинених країнах підприємство отримує право скористатися податковим кредитом після здійснення ним витрат на інноваційну діяльність, тоді як в Україні підприємство, зареєструвавши інноваційний проект, спочатку отримує право на пільгу з оподаткування прибутку, а вже згодом здійснює витрати на інноваційну діяльність.
Отже, завданнями активізації інноваційної діяльності у промисловості на сучасному етапі розвитку економіки України можна вважати такі:
розробку і запровадження механізму наданнях пільг промисловим підприємствам, що впроваджують і реалізують інноваційну продукцію;
поширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки.
Можна зробити висновок, що реалізація запропонованих напрямків активізації інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні і залучені зовнішні інвестицій і інноваційну діяльність.
4. Проблеми інвестиційних процесів в Україні
Питання сучасного економічного розвитку регіонів нерозривно пов'язане із підвищенням їхньої інвестиційної привабливості як для залучення іноземних інвестицій, так і для міжрегіонального перерозподілу інвестиційних ресурсів. У період становлення ринкової економічної системи дослідження інвестиційної привабливості регіонів та відповідне їх ранжування стали надзвичайно поширеними як у науковій літературі, так і у практиці регіонального управління.
Водночас лишаються невирішеними питання політики сприяння інвестиційним процесам на місцевому та регіональному рівнях.
Законодавче забезпечення інвестиційної діяльності в Україні до сьогодні характеризується нечіткістю та нестабільністю. Специфічним в українському законодавстві є трактування самого терміна "інвестиція". Так, згідно зі ст.1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (1991 рік)"інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект "(виділено автором). Таке трактування основного терміна у виділеній частині ілюструє винятково прагматичний підхід до потенційного інвестора з боку української держави. Зрозуміло, що досягнення соціального ефекту є однією з основних пріоритетних цілей державної економічної політики, однак для інвестора головною метою його діяльності є отримання прибутку. Цей факт треба чітко усвідомлювати на тих владних рівнях, від яких залежить формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні.
Дослідження різноманітних аспектів економічного розвитку регіонів здійснюються в багатьох країнах, щороку зростає кількість міжнародних рейтингів інвестиційного середовища та кредитоспроможності. Основною причиною посилення уваги до міждержавних порівнянь - зумовлене посиленням глобалізації пожвавлення міжнародного фінансового ринку, зокрема ринку інвестиційних ресурсів. Аналіз найважливіших міжнародних рейтингів дає змогу виділити пріоритети, за якими ранжуються країни і які є реальними чинниками формування бізнесового рішення про здійснення кредитної чи інвестиційної операції. Усвідомлення основних засад інвестиційного процесу сприятиме правильному формулюванню пріоритетів регіональної політики в Україні. Так, індекс економічної свободи "Heritage Foundation", що складається для 161 країни, включає законодавство про іноземні інвестиції, податкове навантаження, тарифи, регулювання банківської діяльності, фінансову політику, тіньову економіку. Класифікація країн за ризиками журналу "Euromoney" публікується двічі на рік. Країни отримують загальну суму балів, що виводиться на підставі дев'яти показників, кожен із яких оцінюється за значенням: політичний ризик (25%), економічний розвиток (25%), показники заборгованості (10%), прострочені або відстрочені борги (10%), кредитні рейтинги (10%), доступ до банківського фінансування (5%), доступ до короткострокового фінансування (5%), доступ до ринків капіталу (5%), втрати при стягненні вимог через суд (5%). Щорічник міжнародної конкурентоспроможності Міжнародного інституту розвитку менеджменту, що працює понад 50 років у Лозанні (Швейцарія), формується на базі аналізів бізнес-середовища країн, умов для розвитку підприємств і конкуренції між ними. Всесвітній огляд конкурентоспроможності готується Всесвітнім економічним форумом (Давос, Швейцарія). Конкурентоспроможність оцінюється як спроможність досягти швидкого економічного зростання та утримувати його досить довго. "Індекс економічної свободи" Інституту Фрейзера (Канада) залучає до аналізу та порівняння такі компоненти: вплив уряду - урядові замовлення, дотації, субсидії (11,0%), структура економіки та використання ринків - виробництво та розподіл через уряд (14,2%), монетарна політика та стабільність цін - захист грошей як засобу обігу і заощаджень (9,2%), свобода використовувати інші валюти та їх доступність (14,6%), структура законодавства та права власності - захищеність прав власності і практика дотримання договорів (16,6%), міжнародний обмін - свобода торгівлі з іншими країнами (17,1%), вільний обмін на ринку капіталів та фінансів (17,2%). [2]
Огляд методики зазначених підходів до визначення інвестиційної привабливості та ризиків дає змогу встановити головні вимоги іноземних інвесторів до ринків, які вони прагнуть освоїти. Основними пріоритетами є економічна свобода суб'єктів ринку та прозорість умов господарської діяльності. Такий підхід є цілком зрозумілим і виправданим, оскільки саме за умов поєднання дії ринкових механізмів та діяльності держави, спрямованої на створення рівних умов для економічних суб'єктів, можливий максимальний економічний ефект.
Однією з передумов стабільного економічного розвитку регіонів є формування та підтримка їхнього сприятливого інвестиційного іміджу щодо потенційних інвесторів. В Україні можна розглядати два підходи щодо першочергової необхідності залучення іноземних інвестицій. Сьогоднішня нестача внутрішніх інвестиційних ресурсів зумовлена, по-перше, тривалим періодом спаду вітчизняного виробництва, а відтак - недостатністю ресурсів підприємств для оновлення та модернізації основних фондів. По-друге, обмеженістю заощаджень домогосподарств для здійснення прямих і портфельних інвестицій. По-третє, недостатньою капіталізацією української банківської системи, що обмежує можливості здійснення масштабних інвестиційних проектів. По-четверте, недостатньою розвиненістю вітчизняного фондового ринку. А з іншого боку, участь іноземного капіталу у процесах економічного реформування в Україні була незначною порівняно зі східноєвропейськими країнами. На 01.01. 2005 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України становив 8,4 млрд. дол., тоді як реальна потреба, за оцінками фахівців, становить 40 млрд. дол. . Воднораз, за деякими даними5, обсяг заощаджень населення становить 18 млрд. дол. Оскільки цифри цілком порівнянні, можна припустити, що активність державної політики із залучення внутрішніх інвестицій і легалізації тіньового капіталу повинна бути значно результативнішою. У питанні активізації інвестиційної діяльності в Україні немає альтернативи посиленню цілеспрямованої політики як на рівні держави, так і на рівні регіонів. Більше того, світовий досвід інвестиційної діяльності свідчить про найбільшу принадність для зовнішніх інвесторів тих країн і регіонів, де відчутна активність місцевих інвесторів.
З
а оцінками внутрішніх й іноземних економічних суб'єктів, інвестиційний клімат в Україні залишається несприятливим. У залученні інвестицій в регіони України важливу роль має відіграти політика сприяння на регіональному рівні, що є виявом політичної волі та здійсненням реальних заходів представниками місцевих органів влади щодо підтримки інтересів інвестора, місцевих переваг в інфраструктурному забезпеченні інвестиційних процесів - фінансовому, технологічному, інформаційному тощо. У такому контексті актуалізується оцінка регіонального стимулювання бізнесу, що насамперед цікавить інвесторів. На сьогодні регіональна активність щодо залучення інвестицій досить неоднорідна, про що свідчать відносні значення розподілу інвестицій в основний капітал на душу населення (див. рис.3). [2]
Рис.3. Інвестиції в основний капітал на одну особу за регіонами (середні значення по Україні). [2]
Необхідною умовою поліпшення інвестиційної й економічної ситуації в Україні є подальша децентралізація державного управління, що сприятиме підвищенню демократичного потенціалу суспільства й управлінської компетенції регіональних і місцевих органів влади. На жаль, сучасна практика формування інвестиційних програм регіонального рівня недосконала. Здебільшого обласні інвестиційні програми є звичайним зведенням районних проектів збільшення виробництва певних підприємств з недосконалим економічним обгрунтуванням. Якщо брати до уваги місцевий рівень економічного розвитку, то можливостей сільських, селищних і міських у малих містах органів місцевого самоврядування (ОМС) недостатньо для кваліфікованого моніторингу та управління не тільки інвестиційними процесами, а й економічним розвитком у цілому. У штатному розписі сільських і селищних ОМС часто немає навіть посади економіста, що, як правило, пояснюється обмеженістю бюджетного фінансування. Однак навіть за наявності відповідних штатних одиниць, через перевантаженість, фахівці не мають змоги реально впливати на інвестиційні процеси. Таким чином, вивчення та розв'язання проблем інвестиційного розвитку територій мають бути компетенцією виконавчих структур регіонального рівня, зокрема - управлінь економічного розвитку обласних державних адміністрацій.
За законодавством України структури державної та регіональної влади не мають права втручатись і впливати на господарську діяльність підприємств. Закономірно, що в період розбудови соціальної ринкової економіки інструменти прямого, адміністративного впливу влади на діяльність суб'єктів господарювання стають неприйнятними. Головним їхнім завданням є опанування економічними методами управління. Це завдання особливо складне з огляду на недостатній рівень професійної підготовки фахівців, яким здебільшого бракує економічних знань і розуміння специфіки функціонування соціальної ринкової економіки.
Зростання обсягів залучених інвестицій відіграє подвійну роль для регіонів. По-перше, за кількістю залучених інвестицій можна дійти висновку щодо дієвості відповідної регіональної чи місцевої влади, оцінивши її ефективність. По-друге, інвестиції самі по собі є інструментом і рушійною силою економічного розвитку відповідної території, тобто сприяють отриманню соціального ефекту, про який ішлося раніше.
З метою стимулювання економічного розвитку територій і пришвидшення у них інвестиційних процесів на регіональному та місцевому владних рівнях має здійснюватись цілеспрямована стратегія формування іміджу регіону як привабливого об'єкта вкладання інвестицій, зокрема: формування бази даних для потреб широкого кола інвесторів щодо економічного і правового середовища, інвестиційного потенціалу та конкурентних переваг території; запровадження і постійна підтримка дії ефективних каналів поширення інформації щодо потреб та можливостей території, в тому числі рекламного характеру; активна участь і посередництво в налагодженні ділових контактів між представниками місцевих бізнесових кіл та потенційними інвесторами; адміністративний і консультативний супровід інвестиційних проектів. Мета та завдання регіональної влади в інвестиційному процесі можуть бути представлені у вигляді функціональної моделі (див. рисунок 4).
Сучасна організація інвестиційного процесу на регіональному рівні має базуватися на новітніх науково-методологічних підходах та спрямовуватися на основну мету регіонального економічного розвитку - поліпшення якості життя людини. У такому разі регіональна інвестиційна політика може використати процесний підхід моделі управління якістю за стандартом ISO 9001. Саме такий підхід може забезпечити: поступальність і безперервність здійснення інвестиційної політики на регіональному рівні; відповідальність регіональної влади за здійснення політики та її соціально-економічні наслідки; можливість визначення критеріїв оцінки інвестиційного процесу та ступеня відповідності йому дій усіх його суб'єктів; можливості моніторингу ефективності інвестиційного процесу та необхідного коригування обраної стратегії; досягнення головної цільової функції регіональної політики - поліпшення якості життя населення регіону.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
