180818 (628813), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Розрахунки тієї самої ЄЕК показують, що при ефективному використанні енергоресурсів Україна могла б вдвічі збільшити свій національний продукт, одночасно в 3-4 рази зменшивши затрати на нафту та газ. Капітальні вкладення у матеріало- та енергозберігаючі технології дають більший економічних ефект, ніж створення нових потужностей у паливно-енергетичному комплексі.

Сьогодні концепцію та програму урядової енергетичної політики зорієнтовано переважно на вугільне паливо, оскільки його розвідані запаси ще досить вагомі. Вони можуть забезпечувати Україну паливом і в наступному сторіччі.

Проте не можна враховувати того очевидного фактору, що наша вугільна промисловість опинилася в кризовому стані, втративши регулюючий вплив на самовідтворювальну циклічність. І це ускладнює досягнення в найближчі роки потрібного обсягу, стабільності та планомірного зростання вуглевидобутку, а також зниження вартості та підвищення якості вугілля.

В Україні високого розвитку набула електроенергетика. На її території розміщені великі атомні, теплові, гідроелектростанції, потужність яких з кожним роком зростає.

За останні 15 років основний приріст електрогенеруючої потужності в Україні забезпечувався за рахунок розвитку атомної енергетики. Основну частину в структурі електрогенеруючих потужностей займають теплові електростанції на органічному паливі. Швидкий і безальтернативний розвиток атомної енергетики призвів до згортання розвитку і технічного переозброєння теплоенергетики на базі використання органічного палива.

Оскільки для економіки України проблеми подолання дефіциту енергоносіїв, а також необхідного і своєчасного енергозабезпечення набули особливої гостроти, то розв'язувати їх треба комплексно - як на міжнародному і державному, так і на господарському і навіть побутовому рівнях. Без цього економічна та енергетична стабілізація і розвиток неможливі.

Пасажирський транспорт і зв’язок. Щодо галузі транспорту то тут потрібно органам місцевого управління особливу увагу приділяти внутрішньоміським перевезенням. Внутрішньоміськии пасажирооборот залежить від визначеної на перспективу чисельності міського населення, його транспортної рухомості та середньої дальності поїздок. Тому періодично досліджують пасажиропотоки по періодах доби, днях тижня, місяцях року, напрямах. Регіональні органи управління розробляють (за погодженням з територіальними транспортними організаціями) схеми маршрутів автобусів.

В обґрунтуванні необхідності розширення засобів зв’язку треба зазначити заходи щодо найбільш повного задоволення потреб населення в послугах поштового, телеграфного і телефонного зв'язку, радіоточках і телебаченні, а також щодо розповсюдження періодичних друкованих видань з цих питань. Реалізація цих заходів дає змогу поліпшити використання існуючих засобів зв'язку і надалі вдосконалювати їх.

Головне завдання пасажирського транспорту — максимальне задоволення потреб населення у перевезеннях. Пасажирські перевезення в межах регіону поділяють на внутрішньоміські та внутрішньорайонні або на сільські й міжрайонні.

Для аналізу роботи пасажирського транспорту і визначення перспектив його розвитку застосовуються такі показники: кількість перевезених пасажирів у міжрайонному сполученні і пасажирооборот (в тому числі по видах транспорту); середня відстань перевезень одного пасажира окремими видами транспорту; довжина автомобільних шляхів загального користування, в тому числі з твердим покриттям; будівництво нових автомобільних шляхів; реконструкція доріг; обсяг капітальних вкладень на будівництво і реконструкцію доріг; площа території; протяжність транспортних шляхів на 100 км2 території.

Обсяг пасажирських перевезень всіма видами транспорту визначають за чисельністю населення та його транспортною рухомістю, розміром і структурою території обслуговування (відповідно до її планування) та зумовленою цим середньою дальністю поїздок пасажирів. Дані про середньорічну чисельність населення беруть з відповідної статистичної звітності.

Транспортна рухомість населення — це кількість поїздок у розрахунку на одного жителя на рік. Вона дорівнює частці від ділення загальної кількості пасажирів, що перевозяться всіма видами транспортних засобів у регіоні, на кількість жителів регіону. Потреба населення у переміщенні залежить від його чисельності, особливостей розселення у регіоні та розмірів регіону, місць тяжіння — підприємств, торгових центрів та ін.

Обсяг перевезень пасажирів у місті, районі, області на перспективу визначають з урахуванням розвитку нових і діючих промислових центрів, населених пунктів, а всередині їх — створення нових промислових підприємств, наукових, навчальних і оздоровчих закладів.

Планування транспорту. Обсяг транспортних робіт визначається потребами переміщення різних видів вантажів. Розміри відправлення більшості номенклатури вантажів розраховуються на основі встановлених на плановий

період рівнів виробництва, експорту та імпорту продукції методом балансових розрахунків виробництва й споживання. Для складання плану перевезень вантажів як для внутрішніх, так і зовнішньоторгових перевезень і в розрахунках до нього за видами транспорту визначається обсяг відправлення (перекачка) у тоннах (кубометрах), середня дальність перевезень у кілометрах (милях), вантажообіг у тонно-кілометрах (тонно-милях). Планування робіт, що виконуються транспортними підприємствами, здійснюється за допомогою таких показників: загального пробігу транспортних засобів без вантажу, з вантажем; обсягу перевезення вантажів, обсягу перевезення пасажирів; вантажообігу, пасажирообігу; машино-годин у роботі транспортних засобів.

Міжміські перевезення. Пасажирообіг на міжміських сполученнях на всіх видах транспорту в цілому або на окремих його видах визначається під час перспективного планування на основі даних про чисельність населення, його рухомість, зростання реальних доходів або фонду споживання в національному доході в розрахунку на одного жителя.

Внушрішньоміські перевезення. Обсяг перевезень пасажирів на внутрішньоміських сполученнях визначається виходячи з наміченої на плановий період чисельності міського населення (у цілому по країні й окремо по групах міст) і його транспортної рухомості - середнього числа поїздок на рік усіма видами міського і, відповідно, приміського транспорту, які припадають на одного жителя.

Потреба в рухомому складі (автомобілів, вагонів, локомотивів, літаків, суден та ін.) визначається виходячи з установлених на відповідний період обсягів перевезень вантажів і пасажирів, рівнів показників використання рухомого складу з урахуванням нерівномірності перевезень.

Прогнозування розвитку засобів зв'язку пов'язане з розробкою показників приросту кількості відділень зв'язку, телефонних станцій, телефонів-автоматів, абонентів міського і сільського телефонного зв'язку, трансляційних радіоточок, довжини телефонних міжміських ліній, потужності міських та сільських телефонних станцій тощо.

Одним з основних показників розвитку зв'язку є приріст потужностей міських і сільських телефонних станцій, у тому числі автоматичних. Приріст потужностей телефонних станцій у міській місцевості визначають за нормативом телефонних апаратів для державного сектора, який установлюють відповідно до кількості телефонів на 100 робітників і службовців та прогнозної чисельності працівників. Кількість квартирних телефонів визначають у розрахунку на 100 жителів. Для сільської місцевості ці показники розраховують на 100 сільських жителів. Розвиток сільського телефонного зв'язку загального і внутрішньовиробничого користування треба ув'язувати як єдину телефонну мережу, що забезпечує повне обслуговування потреби сільськогосподарського виробництва і сільського населення.

Обсягом окремих видів послуг зв'язку на перспективу визначають нормативним методом з розрахунку на одного жителя. Потребу в послугах

обчислюють за обсягом їх з розрахунку на одного жителя у базисному році, за коефіцієнтом зростання послуг зв'язку та чисельності населення на визначений перспективний період.

Планування будівництва. Однією з важливих галузей економіки є капітальне будівництво, яке відтворює основні фонди (будівлі, споруди) і створює матеріальні умови для функціонування машин, обладнання та інших елементів основних фондів, виготовлених промисловістю, з метою задоволення виробничих, комунально-побутових і культурних потреб населення. Тому план капітального будівництва - один з головних розділів державного плану розвитку економіки. Від його виконання залежить діяльність інших галузей, для яких передбачена будівельна продукція (будівлі, споруди зі змонтованим устаткуванням).

Під час розробки планів будівництва необхідно дотримуватися таких принципів: враховувати перспективи науково-технічного прогресу - впровадження у виробництво нових ефективних матеріалів високопродуктивних машин, технологічних процесів, методів організації будівництва й праці; застосовувати техніко-економічні розрахунки з використанням прогресивних норм витрат матеріальних, трудових і грошових ресурсів; включати у плани будівництва лише реальні об'єкти, які забезпечені затвердженою технічною документацією, будівельними майданчиками, кадрами робітників, матеріалами, обладнанням і фінансуванням. Дотримання вказаних принципів при плануванні будівництва сприяє успішній роботі, поліпшенню організації та технології будівельного виробництва, скороченню на цій основі тривалості будівництва, підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості будівельно-монтажних робіт і поліпшенню їх якості.

Таким чином, основним документом плану капітального будівництва є титульні списки будов, які складаються на весь період будівництва. Основними показниками капітального будівництва є: уведення в дію об'єктів виробничого та невиробничого призначення, житла, обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт, обсяг незавершеного будівництва, уведення в дію виробничих потужностей за рахунок розширення діючих і будівництва нових об'єктів.

Показники капітального будівництва прийнято поділяти на кількісні га якісні. Кількісними називаються показники, які характеризують обсяг будівництва і потреби в ресурсах, тобто масштаби діяльності. До них належать: уведення в дію потужностей і об'єктів виробничого та невиробничого призначення, обсяг будівельно-монтажних робіт у вартісному й натуральному виразі, чисельність працюючих, сума основних фондів і оборотних коштів, сума прибутку та ін.

Якісними називаються показники, які характеризують рівень використання ресурсів. Вони визначаються співвідношенням між відповідними кількісними показниками. До них належать: продуктивність праці, яка виражається відношенням обсягу робіт до кількості працюючих; рівень собівартості будівельно-монтажних робіт (відношення собівартості робіт до їх кошторисної вартості); рівень рентабельності (відношення суми прибутку до собівартості або до кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт, а також до суми основних фондів і оборотних коштів(; питома вага заробітної плати (відношення суми заробітної плати до кошторисної вартості робіт); середня заробітна плата одного працівника (відношення суми заробітної плати до числа працюючих) та ін.

Головним показником плану виробничо-господарської діяльності будівельно-монтажних організацій – генеральних підрядників і субпідрядників організацій, які здійснюють будівництво, - є введення об'єктів у дію.

Побутове обслуговування. Належне побутове обслуговування населення сприяє економії суспільної праці, витрат, раціональному використанню вільного часу, зближенню рівнів життя міських і сільських жителів.

Побутові послуги охоплюють сотні видів діяльності, які можна згрупувати таким чином: ремонт і індивідуальне пошиття взуття, швейних, хутрових, шкіряних виробів, головних уборів і текстильної галантереї; ремонт, пошиття і в'язання трикотажних виробів; ремонт побутових машин і приладів; ремонт і виготовлення металовиробів, меблів; ремонт і техобслуговування транспортних засобів індивідуального користування; хімчистка і фарбування; послуги пралень, фотографій і фотокінолабораторій; ремонт і будівництво житла на замовлення населення; послуги лазень і душових, перукарень, прокатних пунктів; транспортні, ритуальні та інші послуги.

Прогноз попиту на побутові послуги здійснюється за допомогою методів: економіко-математичного і нормативного. Економіко-математичний метод ґрунтується на дослідженні динамічних чинників, що впливають на формування попиту. До них відносяться: рівень розвитку промисловості та сільського господарства в регіоні; динаміка і структура грошових доходів та витрат населення; демографічна ситуація в регіоні; частка сільських жителів у регіоні та умови їх розселення; специфіка і рівень споживання по окремих групах товарів; довговічність і надійність предметів тривалого користування; повнота задоволення масового попиту на послуги тощо.

Ступінь впливу кожного із зазначених чинників визначають через коефіцієнт еластичності, який розраховують методом кореляції. Цей коефіцієнт показує, на скільки відсотків збільшуються або зменшуються витрати населення на ті чи інші блага, якщо величина одного з чинників зміниться на 1%. За коефіцієнтом еластичності, динамікою зміни окремих чинників у перспективі і чисельністю населення розраховують потребу його в побутових послугах на певний перспективний період.

Проектування розміщення мережі підприємств служби побуту здійснюють відповідно до нормативів обслуговування населення, які диференційовані за типами підприємств, періодичністю їх відвідування з урахуванням умов населених пунктів. Розрахунки здійснюють для міської і сільської місцевості.

2. 1.3 Методи аналізу стану і розвитку соціальної сфери.

Аналогічно і по соціальній сфері:

Народна освіта Система освіти в місті це мережа закладів освіти від дитячих садків до установ післядипломної освіти. Основна економічна функція освіти створення бази для підготовки і сама підготовка кваліфікованої робочої сили у пропорціях і кількості необхідної для народного споживання. Регулювання розвитку народної освіти полягає у проведенні заходів, які передбачені реформою загальноосвітньої і професійної школи, створенні умов для трудового навчання учнів, удосконалення роботи, пов'язаної з професійною орієнтації молоді, поліпшенні підготовки кваліфікованих робітників безпосередньо на виробництві, в системі профосвіти відповідно до науково-технічного прогресу. Важливо також забезпечити пропорційний розвиток окремих ланок освіти та зміцнити їх матеріально-технічну базу. У зв'язку з цим регулювання розвитку народної освіти має охоплювати мережу дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, шкіл і груп з подовженим днем, шкіл-інтернатів, інтернатів при школах тощо.

Програма економічного та соціального розвитку регіону має передбачати найбільш повне задоволення потреб населення в дошкільних закладах. Для визначення цих потреб використовують дані про чисельність дітей на перспективу і про кількість їх згідно з останнім переписом населення, народжуваність та ін. Крім того, враховують зростання кількості робітників і службовців у регіоні, працюючих жінок у державних підприємствах і організаціях, утому числі віком 18 — 44 роки, а також рівень забезпеченості дітей постійно діючими дошкільними закладами (відношення кількості дітей у дошкільних закладах до загальної кількості дітей дошкільного віку).

Показниками діяльності закладів охорони здоров'я є насамперед кількість лікарняних ліжок, амбулаторно-поліклінічних закладів, ліжок у санаторіях, місць у будинках відпочинку тощо. За кількістю лікарняних ліжок обґрунтовують розвиток мережі закладів, чисельність обслуговуючого персоналу, обсяг постачання матеріально-технічних засобів і фінансування. Забезпеченість населення регіону лікарняними ліжками визначають у розрахунку на 1000 або на 10000 жителів на кінець прогнозного періоду.

Характеристики

Список файлов курсовой работы