180588 (628717), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Сьогодні ж людство ще й нарощує ці темпи - 70% усієї енергії воно отримує за рахунок спалювання вугілля, нафти й газу плюс 7% - за рахунок атомних електростанцій.

Мінеральне паливо можна віднайти в надрах Землі ще в таких обсягах, що його достатньо буде більше, ніж на 100-150 років, але ж використовувати його в цих обсягах, як джерело енергії, не можна внаслідок існування теплової межі. Тому тільки впровадження відновлюваних джерел енергії вирішує всі питання паливно-енергетичного комплексу, бо безпечна межа їх використання без шкоди для біосфери складає не 0,1%, а 3% потужності сонячної енергії, яка надходить на Землю. Така теплова межа людством практично недосяжна і забезпечуватиме всі його споживи.

І усе ж насторожує інше. За даними світових експертів (екологів, соціологів, психологів) пріоритетною складовою глобальної екологічної кризи є кризу людського духу. До її проявів належать :

►планетарна епідемія аморальності, злочинності, наркоманії, проституції, жадоби швидкої наживи, бездумності і тотальної легковажності;

►деградація особистості в різних проявах; У зростання корупції, проявів некомпетентності й непрофесіоналізму у вирішенні національних і міжнаціональних питань;

►зниження культурного й духовного рівня;

Це інстинктивне ставлення людей до природи та її багатств як до чогось такого, що призначене задовольняти наші споживи й примхи. Мова йде про споживацьке й навіть хижацьке використання природних ресурсів. Мало хто з людей замислюється над доцільністю такого стану розмов, коли мі, не відчуваючи жодних докорів сумління, викидаємо на сміття ще зовсім справні речі, які могли б слугувати не один рік, заради більш модних чи таких, які мають кращий дизайн. Ми оточуємо собі безліччю маловживаних, а то й заклику непотрібних розмов. Але ж на виготовлення їх витрачаються дорогоцінні ресурси, енергія. Уся система західної, а з недавнього годині - й нашої реклами побудована на цих споживацьких інстинктах : нас запевняють, що, скажімо, без нової моделі годинника, мобільного телефону чи автомобіля мі будемо справляти враження відсталої людини. І багато хто увесь сенс свого життя вбачає в гонитві за усе новими й новими «благами».

Це надзвичайно важливий чинник, тому що ступінь розвитку цивілізації визначається не кількістю кіловат, які виробляються енергетичними об'єктами, а низькою моральних і духовних критеріїв, мудрістю людей, особливо тихий із них, котрі рухають уперед цю цивілізацію. Взагалі дії людства стосовно природи, а означати і собі, алогічні.

Підраховано: накопичених ядерними державами боєголовок, кількість яких перевищує 60 тис. штук, а їхня сумарна потужність становить 20000 Мт, достатньо для того, щоб 70 разів знищити всі великі й малі міста планети, і сьогодні тільки США витрачає на воєнні споживи до 600 млрд доларів. З часом потрібні будуть не менші кошти, щоб усе це озброєння утилізувати. Колі б кошти, які витратило людство на воєнні цілі за останні 100 років, булі спрямовані на збереження природи, біосфери загалом, на розробку і впровадження альтернативних джерел енергії (особливо сонячної), на підтримку здоров'я людей, то багато проблем і катастроф, які накопичились за увесь цей період і стримують подальшу ходу цивілізації, могли б і не виникнути.

Очевидно, що дальший поступ суспільства на засідках, на яких воно розвивалося від найдавніших часів і до наших днів, вже неможливий, оскільки майже повністю вичерпано рекреаційні можливості глобальної соціоприродної системи «Людина (суспільство) - Природа». Можна категорично і впевнено стверджувати: якщо люди залишаться зі старою ментальністю й не відбудеться перетворення людства на спільноту, свідому небезпеки глобальних екологічних і соціальних проблем, то попереду нас чекає життя на смітнику й велике підвищення смертності (голод і війни).

Тому наступний шлях виживання цивілізації - формування нового типу світогляду у людини, формування людини з новою філософією життя, формування нового типу особистості.

Суть нової філософії життя - нова поведінкова домінантна людини в природі і суспільстві, визначення розумної (достатньої) межі задоволення власних потреб, тобто обмеження споживацьких інстинктів, рух до ноосфери як нині, так і на віддалену перспективу. На зміну праці як діяльності, продиктована тільки матеріальною необхідністю, має прийти умотивоване бажання розкрити собі відповідно до власної внутрішньої природи. Ідеться про зміну ціннісних пріоритетів людини, створення ситуації, коли головним устремлінням особистості стає вдосконалення її внутрішнього, духовного потенціалу. Пріоритетом освітянської діяльності у XXI столітті має бути гуманізація навчання, формування нового типу особистості, що своєю діяльністю створить новий тип культури. А це вимагає формування нової духовної парадигми та нової просторової структури культури.[1, стор.26-29]

Дбаючи про створення сприятливих умів для сталого розвитку на міжнародній арені, передусім необхідно подолати конфронтаційні тенденції, які стали супутниками глобалізації. Серед них головна - нерівноправність взаємовідносин між суб'єктами світового господарства, в деру чергу між розвиненими країнами і тими, що розвиваються. Сучасна система світового розподілу праці, світової торгівлі та кредитування міжнародними фінансовими установами побудована так, що країни, які розвиваються, практично не мають можливості поліпшувати своє становище шляхом чесної конкуренції. До того ж транснаціональні корпорації, що діють на території цих країн, як правило, тільки погіршують їхнє становище, експлуатуючи місцеві ресурси, використовуючи методи нееквівалентного обміну і формуючи національні ринки з урахуванням переважно власних інтересів. У цьому аспекті справи від часів Конференції в Ріо -де-Жанейро тільки погіршуються, жодних ознак формування передумов сталого розвитку поки що не спостерігається.

Така ситуація багато в чому зумовлена економічною парадигмою, за якою функціонує людська цивілізація. Деремо кроком на шляху впровадження концепції сталого розвитку повинна бути зміна цієї парадигми. Так, на думання Г. Дейлі, економічний принцип кількісного зростання, на якому базується сучасний ринок, вже не відповідає завданням розвитку. Вчений наголошує: "Споживи економічної діяльності в зовнішній екосистемі для поновлення сировинних ресурсів "на вході" і поглинання "на виході" мають обмежуватися на рівнях, що можуть бути підтримувані цією системою" [4, стор 73]. Прийняття концепції сталого розвитку тягне за собою необхідність переходу до принципу якісного розвитку і обмеження діяльності ринку. Саме цій зміні опирається більшість економічних і політичних інституцій та гравців, діяльність яких грунтується саме на кількісному зростанні. Ринок не може задовільно врахувати довгострокові проблеми, що стосуються відносин між поколіннями, а також оптимізувати використання ресурсів, що: "Перебувають у суспільній власності. Система ринкової економіки зі своєю структурою виробництва і споживання балується на конкуренції та мотивується егоїстичними інтересами. [3, стор119-120].

Як відомо, швидке економічне поліпшення — це питання «Життя або смерті» для більшості країн третього світу. Життя довело, що ці країни мають йти більш раціональним шляхом, ніж тій, яким рухались індустріальні країни і який заразом нав'язується відсталими. Інакше — бідність, голод і хвороби загублять цілі народи. Є велика ймовірність виникнення війн за володіння природними ресурсами, скажімо, водою і т.д. Але яка, навіть найбагатша країна, заради рівноваги довкілля готова пожертвувати своїм комфортом чи економічним зростанням? Отже, впровадження екологічно чистих, але дорогих технологій у країнах третього світу під великим сумнівом.

З іншого боку, цей діалог нещодавно збагатили такі пропозиції, як «обмін боргів на екологію», згідно з якими боржники мають брати доля у заходах із захисту ділянок навколишнього середовища, що перебувають у небезпеці. Давно визріла необхідність координації зусиль багатих і бідних країн у проведенні ефективної екологічної політики в планетарному масштабі. Проте більшість країн Африки і Латинської Америки залишаються поки що за межами глобальної економіки і від них багаті країни вимагають виплат величезних коштів (торб) у вигляді відсотків за колишні борги, що призводить до зростання злиденності й соціальної напруги, а разом з тим і екологічних негараздів. [13, стор.36,38]

Багаті країни часто діють через багатопрофільні інститути на зразок Всесвітнього банку та регіональних банків розвитку. Але міжнародні програми розвитку нерідко обертаються для країн, які одержують допомогу, катастрофою. Справа в тому, що багато великих проектів націлювалися підняти в них промисловість водночас, навіть якщо під загрозою опинялося навколишнє середовище. Типовою є ситуація, коли фінансовані індустріально розвинутими країнами проекти мало коли повністю відповідали справжнім потребам третього світу і його природному оточенню. Як результат - занадто багато проектів принесло більше шкоди, аніж користі, зруйнувавши як екологічний баланс, так і стабільність суспільства. Частково за це довелося розплачуватися занепадом духовності людей, цинізмом та спрощеними висновками про небажаність промислового розвитку як такого.

Є чимало інших проблем, невирішеність яких суттєво ускладнює створення моделі життєздатного суспільства. Насамперед це:

—різнорідність країн і народів стосовно політичного влаштую, рівня економічного й культурного розвитку;

—сильна опозиція вимогам глибоких перетворень економіки в найрозвинутіших країнах;

—інтеграція слаборозвинутих країн у світову економіку і збереження їх суверенітету;

—створення та передача (поширення) екологічно придатних технологій;

—підготовка, підписання та виконанні міжнародних договорів та догод по збереженню природного середовища;

—проведення доцільної екологічної політики в окремих державах і проблема наднаціональної влади;

—стабілізація чисельності населення;

—формування етики стійкого розвитку;

—мінливість громадської думання щодо економіко - екологічних пріоритетів;

—труднощі з фінансуванням екологічних програм;

—небажання взяти на собі відповідальність за розробку ефективної екологічної стратегії. [11,стор681-682 ].

Зі становленням теорії людських відносин у 60-х рр. ХХ ст. у науковий обіг увійшла категорія "Сталий розвиток". Еволюція основних підходів до формування і реалізації ідеї сталого розвитку представлена на рис.1.1.

20 роки ХХ ст

Виникнення теорії «людських відносин»

60-і роки ХХ ст.

Виникнення категорії «сталий розвиток

70-80-ті роки

Римський клуб: розробка категорії «сталий розвиток»

1972 рік

Стокгольмська конференція

1987 рік

Комісія ООН по навколишньому сере-довищу та розвитку (Комісія Брутленд)

1992 рік

Комісія ООН по навколишньому сере-довищу та розвитку (Ріо-де-Жанейро)

Міжнародна конференція в Йоханесбурзі

2002 рік

Рис 1.1. Основні етапи становлення теорії сталого розвитку.[7]

Важливим є взаємодія трьох голових компонент діяльності світу та міжнародної економіки. Етапи цієї взаємодії показані на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Головні компоненти концепції сталого розвитку суспільства [23]

Соціум - економіка - справедливий - потрібно задовольнити елементарні споживи всіх людей і всім надати змогу реалізувати свої надії на щасливе життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф - злидні, які стали у світі звичайним явищем.

Економіка - довкілля - життєздатний - обмеження, які наявні в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Сморід пов'язані з сучасним рівнем техніки та соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення. Потрібно погодити стан життя тихий, хто користується надмірними засобами (грошовими та матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.

Характеристики

Список файлов курсовой работы