179231 (628140), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Також треба брати до уваги методи оцінки якості, яких теж багато і які є не менш важливими. В основі кожного є певні розробки, за якими відбувається дослідження. Якщо казати про кожен з них окремо, не знайдеться певної відмінності від самих показників, що були наведені вище, але ж зрозуміло, що методи – це більш широке поняття та довший і більш точний процес визначення й отримання кінцевого результату.

Вибір того чи іншого методу оцінки буде впливати на ефективність виготовлення продукції. Ефективність виробництва може підвищуватися навіть при скороченні обсягів реалізації, але це можливо лише за умови, якщо якість продукції зростає швидше, ніж темпи зниження обсягів виробництва і реалізації. Для визначення економічної ефективності від поліпшення якості продукції необхідно враховувати, що для поліпшення якості потрібні додаткові поточні й одноразові витрати; економічний ефект від поліпшення якості продукції отримує саме споживач, у даному випадку продукція реалізується і виробник збільшує доходи, що дуже важливо для нас; необхідно враховувати економію від зниження кількості браку; підприємство при поліпшенні якості продукції отримує економічну вигоду від збільшення обсягів випуску і реалізації продукції, збільшення ціни реалізації, експорту. Усі ці показники приводять до збільшення прибутку [21].

Соціальна ефективність високої якості продукції і послуг відбивається на стані всього суспільства, його окремих груп та осіб. Вона виражається в зміцненні відчуття власної гідності як споживачів, так і товаровиробників. А головне – висока якість продукції є матеріальною основою якості життя громадян. Високий рівень способу життя є вищий прояв соціальної ефективності якості. У зв'язку з високою задоволеністю матеріальних і духовних потреб громадян та їх груп на основі високої якості продукції, товарів і послуг істотно зростають практично всі компоненти безпеки, створюються умови для стабільності в суспільстві і стійкого розвитку. При погіршенні якості продукції, що випускається, соціальна ефективність перетворюється на свою протилежність: виникають незадоволеність, конфлікти, загострюються протиріччя між виробництвом і вжитком, розвиток суспільства втрачає стійкість.

Від товару до його характеристики – якості, від якості до потреб. суспільства, – проводячи такі паралелі, можна встановити зв'язок між виробником та споживачем за допомогою лише одного – високої якості товару. А управління цією системою приводить до покращення та встановлення нових стандартів якості. Розв'язання будь-якої великої проблеми неможливе без ефективного управління, яке передбачає зосередження всієї уваги і сил на основному напрямі. Весь досвід і потенціал науки, техніки, промисловості, знання й уміння працюючого населення слід направити на розв'язання самої невідкладної проблеми – підвищення якості, що задовольняє споживачів, і відповідно створення конкурентоспроможних продукції і послуг. У сучасних умовах у першу чергу це залежить від істотного вдосконалення управління якістю, яка нерозривно пов'язана з підвищенням ефективності всього виробництва. Поліпшення системи якості є об'єктивною необхідністю в умовах ринкової економіки. Якщо цю вимогу ринкових відносин залишити без уваги, то виникне небезпека негативних наслідків для всіх наших підприємств, економіки і матеріального благополуччя кожної людини.

Упровадження системи менеджменту якості, міжнародних стандартів ICO серії 9000 лише позитивно впливають на економічне життя – вигідні операції можуть виникнути лише у випадку, якщо замовники і споживачі зможуть переконатися в наявності на підприємстві системи, що відповідає міжнародним стандартам, системи менеджменту якості, що сприймається як здатність підприємства стабільно функціонувати на ринку та реалізовувати свою продукцію і якість продукції якого є передбачуваною [16].

В умовах розширення і поглиблення ринкових відносин, гострої конкуренції на товарних ринках виникає необхідність здійснювати всебічну оцінку контролю виконання, ефективності та покращення якості. Це відбувається на кожному підприємстві, бо навіть ті підприємства, які продають продукцію, що не є високоякісною, можуть бути зацікавленими в підвищенні якості, оскільки це завжди означає завоювання нових ринків збуту, розширення виробництва, збільшення прибутку. У наш час завжди існує можливість модернізації виробництва і поліпшення якості продукції за всіма показниками. Існують підприємства, для яких підвищення якості продукції є другорядним завданням, що розглядається як зайве вкладення коштів, проте умови конкуренції на ринку зумовлюють те, що такі підприємства рано чи пізно будуть вимушені модернізувати своє виробництво для збереження обсягів реалізації продукції.

1.2 Сертифікація продукції

Сертифікація – це процедура, за допомогою якої визнаний у встановленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам. Вона є важливою ланкою управління якістю продукції. В Україні питання сертифікації продукції регулюється Законом України «Про підтвердження відповідності» (травень 2001 р.). Підтвердження відповідності – це діяльність, наслідком якої є гарантування того, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям відповідають встановленим законодавством вимогам. [6]

Відповідно до ст. 13 Декрету КМУ «Про стандартизацію та сертифікацію» сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну.

Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації – підприємствами, установами і організаціями з метою:

• запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища;

• сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;

• створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі. [2]

Кабінет Міністрів України затверджує нормативно-правовий акт – Технічний регламент з підтвердження відповідності, в якому містяться: опис видів продукції, що підлягає обов'язковому підтвердженню відповідності; вимоги безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля; процедури підтвердження відповідності цим вимогам; правила маркування і введення продукції в обіг. Із введенням у дію цього нормативно-правового акта спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності офіційно публікує перелік національних стандартів, добровільне застосування яких виробником чи постачальником сприймається як доказ відповідності продукції вимогам технічних регламентів.

Існують істотні відмінності підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері (сфера, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг регламентуються законодавством) та в законодавчо нерегульованій сфері. В першій з них підтвердження відповідності є обов'язковим для виробника і постачальника, в другій – на добровільних засадах.

Відповідність продукції вимогам законодавства засвідчується декларацією про відповідність або сертифікатом відповідності. Декларацію про відповідність продукції складає виробник, якщо це передбачено технічним регламентом з підтвердження відповідності на цей вид продукції. При цьому виробник повинен надати органам, що здійснюють державний нагляд у сфері підтвердження відповідності, необхідну документацію, яка підтверджує об'єктивність декларування.

Сертифікація в законодавчо регульованій сфері проводиться по тих видах продукції і згідно з вимог, які передбачені технічним регламентом з підтвердження відповідності. Сертифікацію здійснюють акредитовані спеціально уповноважені органи із сертифікації. В разі позитивного рішення цей орган видає виробникам сертифікат відповідності – документ, який підтверджує, що продукція, системи управління якістю, системи якості, системи управління довкіллям, персонал відповідають встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Виробник чи постачальник зобов'язаний наносити на продукцію національний знак відповідності в законодавчо регульованій сфері і тим самим засвідчувати відповідність позначеної ними продукції вимогам технічних регламентів. У разі підтвердження відповідності уповноваженим органом із сертифікації до національного знака відповідності додається ідентифікаційний номер цього органу.

В законодавчо нерегульованій сфері виробник може складати декларацію про відповідність за власною ініціативою. Це ж стосується сертифікації продукції. Вона здійснюється на договірних засадах між виробником чи постачальником і органом із сертифікації.

Відповідно до ст. 14 Декрету КМУ «Про стандартизацію та сертифікацію» державну систему сертифікації створює центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання – національний орган України з сертифікації, який проводить та координує роботу щодо забезпечення її функціонування, а саме:

• визначає основні принципи, структуру та правила системи сертифікації в Україні;

• затверджує переліки продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, та визначає терміни її запровадження;

• призначає органи з сертифікації продукції;

• встановлює правила визнання сертифікатів інших країн;

• розглядає спірні питання з випробувань і дотримання правил сертифікації продукції;

• веде Реєстр державної системи сертифікації;

• організує інформаційне забезпечення з питань сертифікації. Центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання в межах своєї компетенції несе відповідальність за дотримання правил і порядку сертифікації продукції.

Сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній системі сертифікації.

Обов'язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

Випробування з метою обов'язкової сертифікації повинні проводитися акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) методами, які визначені відповідними нормативними документами, а за відсутності цих документів – методами, що визначаються органом з сертифікації чи органом, який виконує його функції. Результати випробувань, проведених зазначеними лабораторіями (центрами), у подальшому не потребують підтвердження іншими акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами). Повторні випробування за визначеними характеристиками цієї продукції не проводяться, крім випадків, коли відповідно до законодавства встановлена недостовірність результатів випробувань. Сертифікації продовольчої сировини та харчових продуктів тваринного походження здійснюються після проведення ветеринарно-санітарної експертизи та видачі відповідних ветеринарних документів.

Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності.

Форма, розміри і технічні вимоги до знаку відповідності визначаються державним стандартом. Знак відповідності не може бути застосований, якщо порушено правила його використання.

Відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері.

Підтвердження відповідності харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється в порядку, визначеному законом.

Центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитований в установленому порядку орган із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері, включає сертифіковану продукцію до Єдиного реєстру сертифікованої в Україні продукції на підставі: декларації про відповідність, виданої виробником продукції на кожну партію харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, або сертифікатів відповідності чи свідоцтв про визнання відповідності. Реалізація харчових продуктів, виготовлених із застосуванням імпортної продовольчої сировини та супутніх матеріалів, ввезених в Україну на підставі декларації про відповідність, виданої виробником продукції на кожну партію харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх матеріалів, дозволяється виключно за наявності сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності, виданого або визнаного центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері.

Органи митного контролю здійснюють митне оформлення імпортних товарів на підставі зазначеного Єдиного реєстру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. [2]

Центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання здійснює контроль за наявністю сертифікатів для товарів, що реалізуються юридичними або фізичними особами на митній території України.

Оплаті підлягають всі види робіт, пов'язані з обов'язковою сертифікацією продукції: підготовчі, експертні, щодо акредитації, атестації, випробування, контролю та реєстрації. Кошти, витрачені заявником на обов'язкову сертифікацію продукції, відносяться на її собівартість.

Вартість робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції, визначається в договорі між замовником і виконавцем.

Орган 3 сертифікації продукції при проведенні обов'язкової сертифікації несе відповідальність за:

• необґрунтовану чи неправомірну видачу сертифіката відповідності;

• порушення правил сертифікації.

Акредитована випробувальна лабораторія (центр) несе відповідальність за недостовірність результатів випробувань.

2. Якщо дії не завдали шкоди споживачеві, громадянам, їхньому майну та навколишньому природному середовищу, орган, винний у порушенні правил, сплачує до державного бюджету України подвійну вартість виконаних робіт на підставі рішення центрального органу виконавчої влади з питань технічного регулювання. При повторному аналогічному порушенні правил сертифікації орган з сертифікації продукції та випробувальна лабораторія (центр) позбавляються акредитації в державній системі сертифікації.

Збитки (включаючи очікуваний і неодержаний прибуток), завдані споживачам, їхньому майну, та шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу діями, вказаними в пункті 1 цієї статті, підлягають відшкодуванню за рахунок органу, що проводив обов'язкову сертифікацію, в порядку, встановленому чинним законодавством, і цей орган позбавляється акредитації в державній системі сертифікації.

1.3 Стандартизація та уніфікація як напрями розвитку спеціалізації

Характеристики

Список файлов курсовой работы