178508 (627826), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

- висока енерго- і матеріалоємність виробництва;

- низький рівень автоматизації та інформатизації;

- низька продуктивність праці через недостатні темпи впровадження результатів науково-технічного прогресу у виробництво;

- відносно низька питома вага продукції, орієнтованої на кінцевого споживача, її низька якість та вузький асортимент;

- нерозвиненість участі в міжнародному поділі праці, особливо у високотехнологічних галузях;

- недостатні темпи розбудови постіндустріальної інфраструктури.

Таким чином, стратегічним завданням на 1990-ті роки було радикальне збільшення в структурі промисловості питомої ваги галузей п’ятого та шостого технологічних укладів: розробка програмного забезпечення, випуск обчислювальної техніки, телекомунікаційного та радіоелектронного обладнання, оптоволоконної та складної побутової техніки, роботобудування, розробка та впровадження біо- та нанотехнологій тощо. При цьому вказані галузі мали не замінювати, а доповнювати галузі, що належали до третього і четвертого технологічних укладів (гірничо-металургійний комплекс, хімічна та легка промисловості, паливно-енергетичний комплекс, більшість галузей машинобудування), підвищуючи їхню ефективність.

Таблиця 2

скорочення промислового виробництва в Українi в розрізі галузей, %

Галузі	1995 до 1990	2000 до 1990
Промисловість, в т.ч.:	100	100
Електроенергетика	69,8	65,3
Паливна промисловість	44,0	41,4
Чорна металургія	41,2	59,4
Кольорова металургія	47,5	87,2
Хімічна та нафтохімічна промисловість	39,8	41,1
Машинобудування та металообробка	50,0	41,0
Деревообробна та целюлозно-паперова промисловість	55,9	81,0
Промисловість будівельних матеріалів	37,7	22,8
Легка промисловість	32,1	38,8
Харчова промисловість	46,7	50,6

Проте внаслідок геополітичних, економічних та соціальних трансформацій промисловий сектор України не лише не став на шлях вирішення стратегічних завдань, але й в ньому розгорнулися процеси деградації промислового потенціалу.

Головними чинниками промислового спаду протягом 1990-х рр. стали:

- загальноекономічна та політична криза в країні;

- помилки в стратегії впровадження елементів ринкових відносин в економіку;

- неефективні процеси роздержавлення промислових підприємств, які призвели до дезорганізації управління на мікрорівні;

- руйнування системи управління промисловістю при свідомому дистанціюванні держави від активної участі в розвитку промислового потенціалу;

- непослідовна та не адекватна новим умовам господарювання податкова, митна, фінансово-кредитна політика;

- руйнування сталої системи коопераційних і торгівельних зв’язків внаслідок розпаду СРСР;

- різке підвищення цін на енергоносії;

- висока залежність від імпортних поставок вузлів, комплектуючих та сировини.

В результаті, за 1990-1995 рр. падіння обсягів промислового виробництва склало майже 48 %, товарів народного споживання - майже 55 %, а обсяги капіталовкладень зменшилися майже на 62 % (табл.2, 3.). Поряд із загальним занепадом, відбувався процес структурної деформації: різко скоротилася частка машинобудування (з 30,5 % до 16,0 %), легкої (з 10,8 % до 2,8 %) та харчової (з 18,6 % до 15,1 %) промисловості (табл. 1). Ці ж процеси були властиві і наступним п’яти рокам.

Таким чином, в українській економіці набрали силу процеси деіндустріалізації, а сегменти промисловості, що мали б стати «точками прориву» в постіндустріальну економіку, практично припинили своє існування.

Таблиця 3

Динаміка основних показників розвитку промисловості, у 1991-1999 роках, %

Роки	Приріст промислового виробництва	в т.ч. товарів народного споживання	Приріст інвестицій
1991	- 4,8	-5,1	-7,0
1992	-6,4	-9,4	-37,0
1993	-8,0	-15,9	-10,0
1994	-27,3	-25,0	-12,5
1995	-12,0	-17,8	-18,5
1995\1990	52,4	44,6	37,6
1996	-5,1	-17,8	-12,0
1997	-0,3	-11,9	-8,8
1998	-1,0	0,0	6,1
1999	4,0	7,2	0,4
1999\1995	97,4	77,6	85,5

Розбудова і криза експортоорієнтованої моделі промислового розвитку (1999-2005 роки).

З кінця 1990-х років розвиток української промисловості відбувається на підґрунті експортоорієнтованої моделі. Цьому сприяли:

- сприятлива зовнішньоекономічна кон’юнктура щодо продукції вітчизняної металургії, хімічної, лісової промисловості, сільського господарства низького ступеня обробки;

- впровадження комплексу заходів щодо податкового стимулювання розвитку експортоорієнтованих галузей (насамперед, «економічний експеримент» в гірничо-металургійному комплексі 1999-2001 рр.);

- девальвація гривні в результаті фінансової кризи 1998 року;

- цінова стабільність постачання енергоносіїв.

Покращення фінансових і виробничих показників експортоорієнтованих галузей на першому етапі позитивно вплинуло на національну економіку:

- збільшило податкові надходження;

- дало змогу підвищити реальну заробітну плату працівників;

- дещо розширило попит на продукцію вітчизняного машинобудування і паливно-енергетичного комплексу.

Проте в цілому цей вплив носив обмежений характер та не набув належного поширення через невирішеність стратегічного завдання використання зиску, отриманого від випереджального розвитку експортоорієнтованих секторів промисловості, для розвитку суміжних галузей машинобудування та пріоритетних високотехнологічних проектів. В цьому ключову роль мала б зіграти держава:

- спонукаючи експортерів до широкомасштабної технологічної модернізації при одночасному розміщенні замовлень на вітчизняних машинобудівних підприємствах;

- поширюючи умови „економічних експериментів” на підгалузі машинобудування;

- формуючи за рахунок надприбутків від експорту «бюджет розвитку» як джерело інвестування пріоритетних високотехнологічних проектів.

Через відсутність політичної волі можливість створити в сприятливий для цього період ефективну систему міжгалузевого перерозподілу інвестиційних ресурсів як на корпоративному, так і на державному рівнях в Україні було втрачено. Без такої системи розвиток експортоорієнтованих галузей ставав самодостатнім, відривався від завдань розвитку внутрішнього ринку і консервував структурні диспропорції промислового потенціалу (табл. 4). Значні кошти, отримані від експорту, були залишені за кордоном і фактично виведені з національного господарського обігу, в тому числі через втрату державою контролю за індикативними цінами. Інвестиційний потенціал значною мірою було витрачено на потреби поточного споживання, або вивезено за межі країни.

Таблиця 4

Розподіл продукції промисловості за видами діяльності, %

	2000	2001	2002	2003	2004
Промисловість, в т.ч.:	100	100	100	100	100
Добувна промисловість	12,0	10,9	10,4	9,0	7,3
Обробна промисловість, з неї:	72,8	75,0	76,4	79,7	76,4
Харчова промисловість та перероблення сільськогосподарської продукції	17,7	19,1	19,1	18,5	15,8
Легка промисловість	1,7	1,6	1,6	1,3	1,2
Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки	3,7	5,5	7,7	9,5	9,1
Металургія та оброблення металу	23,0	20,6	20,5	21,8	23,3
Машинобудування	13,1	11,5	12,1	13,1	13,4
Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	15,2	14,1	13,2	11,3	16,3

В результаті, сформована експортоорієнтована модель надто залежить від коливань зовнішньоекономічної кон’юнктури, сприятливої тарифної політики природних монополій всередині країни, цінової стабільності поставок енергоносіїв з-за кордону.

2005 став роком розгортання кризи експортоорієнтованої моделі промислового розвитку:

- темпи зростання промислового виробництва сповільнилися до 2,9 % (за результатами 11 місяців 2005 року);

- металургійна галузь вперше з 1999 року має від’ємні показники розвитку (-2,1 %);

- слідом за гірничо-металургійним комплексом сповільнилися темпи розвитку машинобудування (до 6,1 %), при цьому падає частка експорту продукції галузі (до 13,2 % від загального обсягу експорту в січні-вересні 2005 проти 18,6 % за аналогічний період 2004 року);

- в зовнішньоторговельному балансі до 51,8 % зросла частка експорту сировинної продукції (металургійної і хімічної галузей) проти 48,4 % в січні-вересні 2004 року.

Причиною промислового спаду, крім погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури, стали поспішні, непродумані і помилкові рішення влади, зокрема:

- ревальвація гривні;

- різке підвищення тарифів на залізничні перевезення;

- ліквідація спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку;

- скасування програм галузевої підтримки у низці підгалузей машинобудування.

Довгострокове погіршення зовнішнього попиту на українську промислову продукцію, посилення конкуренції на традиційних ринках вітчизняної промисловості (Азіатсько-Тихоокеанський регіон, Ближній Схід) через появу аналогічної продукції інших виробників, підвищення цін на енергоносії робить модель розвитку, спеціалізовану на експорті низькотехнологічної та сировинної продукції, безперспективною.

Таким чином, десять років кризи промисловості і п’ять років реалізації експортоорієнтованої стратегії призвели до глибокої деформації промислового потенціалу України. Відбувається накопичення негативних явищ, в тому числі в галузях, що в найбільшій мірі пристосувалися до нових умов і робили найбільший внесок в економічне зростання національної економіки. Не встановилося ефективної структури власності та управління в промисловості: промислові підприємства державної форми власності значною мірою використовуються для “приватизації” прибутку політико-економічними групами: обіймаючи 24 % основних фондів та виробляючи 13,5 % реалізованої продукції промисловості, вони завдали в офіційному секторі економіки у 2004 р. 236,2 млн. грн. збитків. Збереження таких тенденцій загрожує новим обертом системної кризи і, відповідно, черговою хвилею деіндустріалізації. Тому нагальною потребою є кардинальна зміна орієнтирів промислової політики і активізація ролі держави в усуненні структурних диспропорцій.

Характеристики

Список файлов курсовой работы