178056 (627649), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Видатки бюджету за 2003 рік знизились на 9,1% у порівнянні з попереднім роком, що у номінальному виражені становило 3117,1 млн.грн. при тому що ВВП зросло на 9,8%. Відсоток виконання видаткової частини в цьому ж році, в порівнянні з 1999, впав на 11,1 %. В 2004 році видатки знов зросли, а в 2001 ріці видатки бюджету були профінансовані в сумі 48148,6 млн. грн., що перевищує відповідний показник 2003 року на 16953 млн. грн., або 54,3%. І виконання видатків державного бюджету до річного плану становило 98% значно більше за аналогічний показник у 2003 році (87,3%).

Як ми бачимо загальна сума видатків на соціальну сферу у 2003 скоротилась на суму 2855,1 млн. грн., що відповідає зменшенню цих видатків на 4,3% ВВП, або 4,5% від загальної суми видатків порівняно з попереднім роком. Хоча в наступному 2004 році видатки на соціально-культурні заходи у номінальному виразі у гривнях мали незначне зростання (361,2 млн. грн.), їхня частка у ВВП скоротилася на 2,2% ВВП, що відповідає зменшенню їх рівня у загальній сумі видатків з 42,0% до 38,6%. Але починаючи з 2005 року, їх сума починає зростати як у номінальному виразі так і у співвідношенні до ВВП. І в 2006 році частка видатків на соціальну сферу становила 15,3%, що на 2,6% більше ніж у 2003 році але на 1,7% менша ніж у 2002 році.

Середній рівень, на якому були профінансовані видатки бюджету порівняно з планом у 2004 році, становив 87,3%. При цьому видатки по розділам культури і мистецтва були профінансовані лише на 35,8%, фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу — на 56,4% що значно нижче за середній рівень по державному бюджету.

У структурі видатків на соціально-культурні заходи провідне місце посідають видатки на освіту, охорону здоров'я й соціальний захист населення. Більшу питому вагу серед них мають видатки на соціальний захист населення. В середньому в період із 2003 по 2006 роки на них припадало 33,3%, що відповідає 4,9% ВВП. Видатки за цим напрямом із 2003 по 2005 зменшилися не лише у відносних показниках, а й у грошовому виразі (на 1460,6 млн. грн. порівняно з 1999 роком). Але починаючи з 2005 року спостерігається збільшення цих видатків. І в 2007 році видатки на соціальний захист населення дорівнюють 5,7 % від ВВП, що на 2,5 % більше ніж у 2003 році.

Загалом, стан фінансування видатків на освіту поліпшився. З державного бюджету вони були профінансовані на суму 7085,5 млн. грн. в 2005 році, що становить 106,3% плану проти 84,3% за 2003 рік. Обсяг фінансування освіти з державного бюджету у 2005 році перевищив фінансування цієї галузі в 2003 році у 2 рази.

Видатки на охорону здоров'я мають трохи іншу динаміку. Середній рівень фінансування у період із 2003 по 2005 роки становив 11,7% від загальної суми видатків зведеного бюджету України. за цей період, питома ваги видатків на охорону здоров'я у ВВП зменшилась 4,2% до 2,7%. В 2007 році частка цих видатків вже становила 3,4%,що в номінальному виразі склало 7537,9 млн. грн.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

3.1 Значення оцінки використання активів у аналізі ефективності підприємства

Найважливішою, суттєвою характеристикою суспільного виробництва є його економічна ефективність. За сучасних умов ефективність господарювання стає вирішальною передумовою соціально-економічного прогресу незалежної України і, у свою чергу, залежить від успіху ринкової трансформації економіки, активізації стимулюючих факторів вільної конкуренції, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках, створення системи господарського управління ефективністю, адекватною ринковій економіці.[11,5]

При цьому важливо зазначити ту відмітну обставину, що в кожний даний момент (період) не всі факти підвищення економічної ефективності є однаковими і рівнозначними з точки зору економічних інтересів підприємства та його конкурентоспроможності. Є резерви ефективності, мотивація яких пов'язана із зростанням поточної прибутковості виробництва, з рентабельністю продукції, яка випускається, а є резерви ефективності, що залежать від використання ресурсів, авансованого капіталу, активів підприємства

В умовах адміністративно-командної системи пріоритет віддавався оцінці поточних результатів виробництва, його прибутковості, собівартості продукції. Що ж до оборотності активів як специфічного вияву ефективності, що характеризує швидкість обігу коштів, то цей аспект недооцінювався, оскільки за директивного планування разом з доведенням до підприємства "зверху" плану виробництва затверджувався і план реалізації. Отже, оборотність активів, час перебування коштів на стадіях обігу визначалися вищою інстанцією; тому за відсутністю ринку аналітична та вимірювальна робота на стадії обігу не були істотними і глибокого інтересу не викликали. Звідси й практичне ігнорування аналізу обороту вартості та оборотності капіталу (активів) на різних його стадіях (виробничій, товарній, реалізації). У кращому разі визначалася так звана оборотність оборотних коштів як відношення суми реалізованої продукції за даний період до середнього залишку оборотних коштів.[6,11]

У цьому зв'язку дуже показовий феномен переорієнтації економіки країни на нові напрями ефективності, яку здійснила Японія, коли фактори "японського дива", пов'язані з підвищенням конкурентоспроможності продукції та економії на поточних затратах, стали вичерпуватися і було зроблено масштабний різкий поворот у бік факторів прискорення оборотності активів. Відбулося це на базі так званого "гнучкого виробництва", одна з головних особливостей якого полягає у переході до "постачання з коліс", ліквідації або значному зменшенні складування виробничих запасів матеріалів та напівфабрикатів, обсяги якого було істотно скорочено під впливом таких причин: "менше організаторських зусиль на виробництві, менше виробничих і складських площ, менше затрат на устаткування, менше людино-годин і реального часу на розробку продукту. До того ж вона потребує вдвічі менше запасів матеріалів та комплектуючих." Деталі та вузли постачаються на складання у строго встановлений (до хвилин і секунд) час. У цьому випадку підприємство в цілому не програє також у тих екстремальних ситуаціях, коли через непередбачені обставини поставка затримується, що може призвести навіть до зупинки конвеєра, отже, і до зростання собівартості та втрат прибутку. Проте такі збитки не стають для компанії згубними, оскільки економія на "нульових" виробничих замовленнях перекриває втрати від перебоїв на дільниці складання.

У господарській практиці, в теоретичних розробках застосовуються як узагальнені (синтезуючі, інтегральні) показники економічної ефективності, які характеризують комплексне використання всіх виробничих ресурсів у цілому, економічну віддачу всіх затрат, так і окремі показники ефективності, які відбивають результати використання окремих видів ресурсів (робочої сили, основних і оборотних фондів, капітальних вкладень, природних ресурсів) або окремих елементів поточних затрат (зарплати, матеріалів, амортизаційних відрахувань).

Комплексні узагальнюючі показники економічної ефективності формуються за рахунок різних джерел і складових ефективності, під впливом численних факторів. їх чітка, досить повна і розгалужена класифікація - найважливіша вихідна методологічна передумова аналізу, планування і практичної мобілізації резервів економічної ефективності на всіх рівнях господарського управління.

Усі дані, необхідні для обчислення узагальнюючих і часткових показників економічної ефективності, зокрема показників раціонального використання активів (ресурсів), містяться у фінансовій звітності підприємства.[5,7]

Для створення коректної бухгалтерської основи обчислення оборотності активів підприємств слід внести зміни до балансу підприємства, який нині застосовується в нашій країні, по-новому згрупувати в ньому активи.

Тепер він складається з трьох таких розділів:

• необоротні активи (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи);

• оборотні активи (запаси, в тому числі виробничі, незавершене виробництво, готова продукція тощо; отримані векселі; дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги; дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом, за нарахованими доходами та ін.; поточні фінансові інвестиції, кошти та їх еквіваленти і т. д.);

• затрати майбутніх періодів.

Провести глибокий аналіз використання активів, дати об'єктивну економічну оцінку їх оборотності, виявити і мобілізувати реальні резерви їх економії неможливо, абстрагуючись від розподілу руху вартості за стадіями її обороту на підприємстві. Оскільки кожна стадія обороту має велику специфіку за місцем застосування активів, особливостями роботи, оплатою праці щодо їх обслуговування, причинами прискорення або уповільнення руху вартості на тій чи іншій стадії обороту (на стадії ВЗ- це, наприклад, організація постачання, зберігання, регулярності поставок тощо, на стадії НЗВ - тривалість виробничого циклу, продуктивність техніки та ін., на стадіях обігу - це мистецтво проведення маркетингу, вирішення конкретних завдань щодо реалізації продукції і т. п.). Тільки вникаючи в такі "подробиці", доступні лише при по стадійному вивченні руху активів, можна скласти надійний план підвищення ефективності та конкурентоспроможності підприємства на основі поліпшення застосування його активів.

3.2 Роль інноваційного підприємництва в структурі малого бізнесу в Україні

У руслі стратегії європейської інтеграції України розпочався перехід до структурно-інноваційної моделі розвитку, на основі якої прогнозується можливість істотного підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки та довгострокового її зростання. Цей шлях тісно пов'язаний з активізацією інноваційної функції малого підприємництва: як показує світовий досвід, малі підприємства часто діють у сфері науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок. Загальновідомим є той факт, що половина всіх нововведень XXІ ст. припадає саме на малі підприємства. Тому аналіз інноваційної діяльності малих підприємств, виявлення особливостей їх функціонування, факторів, можливостей та перспектив мають винятково важливе значення. Ці питання ще не дістали широкого висвітлення у спеціальній літературі, хоча зарубіжні дослідники приділяють велику увагу особливостям створення інновацій в малому бізнесі. Наприклад, у 1985 р. у Великобританії було проведено дослідження підприємств з чисельністю працівників від 11 до 99 осіб, метою якого було оцінити й інтерпретувати важливість різноманітних впливів на інновації.

У цілому, судячи з публікацій за 1986-2006 рр., найбільший інтерес науковців викликали малі інноваційні підприємства (МІП) у період перебудови, коли темпи збільшення їх кількості і питома вага в загальному масиві малих підприємств були максимальними. Але дослідники обмежилися тільки стислим викладом варіацій форм таких підприємств, а також сфер їхньої діяльності.

Щодо української наукової думки, то ситуація з дослідженням МІП аналогічна. За 15 останніх років з'явилася чи не єдина публікація, що узагальнює світовий досвід функціонування малих дослідницьких підприємств .І лише останнім часом спостерігається відновлення інтересу до цієї тематики , причому позитивний момент полягає в тому, що об'єктом аналізу стає саме вітчизняне мале інноваційне підприємництво.

Інформаційний вакуум у сфері, про яку йдеться, зумовлений об'єктивними причинами: по-перше, феномен малого інноваційного підприємництва зовсім "молодий", бо з'явився відносно нещодавно; по-друге, дотепер дослідженню малих інноваційних форм в Україні не надавалося першочергового значення на державному рівні; по-третє, у нас ніколи не проводилися соціологічні дослідження, які би дозволили оперувати конкретними даними про фактори впливу й особливості внутрішнього менеджменту МІП. Сьогодні ми можемо спиратися лише на деякі періодичні видання.

Об'єктивна необхідність розвитку МІП на сучасному етапі пояснюється тими радикальними змінами, що відбуваються в суспільстві. Не вдаючись до подробиць, визначимо головні передумови посилення ролі МІП:

1. перехід суспільства до епохи економічного зростання, яке базується на здобутках НТП;

1. загострення внутрігалузевої та зовнішньої конкуренції;

1. насичення ринку стандартизованою продукцією масового попиту, яка задовольняє базові потреби, і відкриття ніш специфічних, не задоволених досі потреб;

2. формування нового управлінського мислення на принципах подолання бюрократизації, підвищення гнучкості та демократичності управління;

Прототипи МІП з'являються в Україні наприкінці 80-х років минулого сторіччя. Саме тоді на тлі стрімкого звуження будь-якого попиту на наукову продукцію в умовах інвестиційної кризи утворилося відносно багато наукових кооперативів, а пізніше -й малих підприємств, які спеціалізувалися на створенні та освоєнні інноваційної продукції.

Характеристики

Список файлов курсовой работы