176745 (627134), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

2) заробітна плата має дорівнювати граничному продукту виробника.

З цього випливає, що робітник одержує за свою працю весь її продукт.

Недолік Марксової теорії полягає насамперед у тому, що в ній заробітна плата не пов'язується з результатами праці трудящого.

Щодо суті, рівня та систем заробітної плати в політичній економії існує чимало різноманітних поглядів. Як уже відмічалось, один з них співпадає з поглядом К. Маркса і вважає заробітну плату як перетворену форму ціни або вартості робочої сили; інші, розуміючи під робочою силою ресурс праця, вважають заробітну плату як плату саме за цей ресурс.

Серед інших, більш конкретних теорій, слід відмітити продуктивну теорію заробітної плати. (Сей та Кері). Вона вважає заробітну плату як повну оплату праці і що рівень її змінюється прямо пропорційно продуктивності праці.

Пізніше з’явилась теорія “граничної продуктивності” (Кларк), згідно якої загальний рівень заробітної плати визначається “граничним продуктом праці”, тобто продуктом останньої, додаткової, ще однієї одиниці ресурсу праця. Цієї теорії дотримувався і Кейнс. Він же був прихильником “регульованої” заробітної плати, згідно якої рівень заробітної плати визначається не лише станом на ринку праці, але й державою а також профспілками. (Державне законодавство в галузі оплати праці, угоди між підприємцями і профспілками).

Різновидом такої теорії є теорія “залізного закону заробітної плати” (Лассаль, Блюм) та теорія “інфляційної спіралі” заробітної плати і ціни.

Згідно останньої, зростання заробітної плати веде до зростання цін, а зростання цін веде до зростання заробітної плати і т.д. Основним змістом цих теорій є думка про недоцільність суттєвого стихійного підвищення заробітної плати, про необхідність регулювання рівня заробітної плати державою. Кейнс зробив висновок щодо зв’язку зростання зайнятості із зниженням реальної заробітної плати.

Чільне місце в обґрунтуванні заробітної плати займають соціальні теорії. Видатний український політеконом Туган-Барановський вбачав в заробітній платі дві сторони: продуктивну (економічну) і соціальну. Він вважав, що рівень заробітної плати в значній мірі визначається боротьбою людей найманої праці за свої економічні права.

Різновидом соціальної є “колективно-договірна” теорія заробітної плати, яку умовно можна поділити на два напрямки: інституціональний та психологічний. Спільним для обох є погляд про існування верхньої та нижньої межі ставок заробітної плати для робітників однієї спеціальності, рівної кваліфікації і які виконують однакові роботи.

Фактичний рівень заробітної плати знаходиться між верхньою і нижньою межею, залежно від рівня потреби роботодавців в робочій силі і рівня потреби робітників в роботі. В решті решт він залежить від переговорів і угод між роботодавцем і робітником.

Прихильники інституціонального підходу більшу роль у встановленні заробітної плати відводять таким неекономічним факторам (інститутам), як вплив держави, профспілок, переговорів між профспілковими організаціями і підприємцями.

Прихильники психологічної школи найбільше уваги надають психологічним, суб’єктивним факторам: почуття “справедливості” у підприємців, оцінка трудових затрат самими робітниками тощо.

Радянська політична економія, не визнаючи робочу силу товаром при соціалізмі, під заробітною платою в такому суспільстві вважали частку фонду індивідуального споживання, яку одержує працівник у відповідності з кількістю і якістю праці, вкладеної ним в суспільне виробництво, як грошовий вираз основної частини створеного на державних підприємствах необхідного продукту. При цьому заробітна плата виступає основною категорією дії економічного закону розподілу праці, який, вважалось, притаманний соціалістичній економіці.

Повніше (комплексно) сутність зарплати розкривається у виконуваних нею функціях. Заробітна плата виконує такі функції:

• відтворювальну — забезпечення розширеного відтворення якості робочої сили найманого працівника та членів його сім'ї;

• стимулюючу — стимулювання високоефективної праці;

• розподільчу — стимулювання припливу робочої сили в одні галузі та її відпливу з інших.

Отже, заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці. Вона як економічна категорія розвинутих товарно-ринкових відносин виражає вартість товару робоча сила і оплату за працю, за витрати й її результати, що визнані ринком.

3.2 Форми та системи заробітної плати

Заробітна плата виражається в основних формах та системах. Це дає змогу усвідомити політекономічну сутність даної категорії на відповідно нижньому рівні абстракції.

Залежно від способу обліку і нарахування заробітної плати розрізняють дві її основні форми: почасову (погодинну) і відрядну (поштучну).

Почасова (погодинна) зарплата — це оплата працівникові за певний час (годину, робочий день, тиждень) його роботи (праці).

При визначенні розмірів заробітної погодинної плати визначається одиниця виміру ціни праці – ціна години праці – погодинна ставка оплати праці. Погодинна ставка оплати праці розраховується діленням установленої величини заробітної плати (за день, тиждень, місяць) на нормативну кількість годин праці (відповідно за день, тиждень, місяць):

Погодинна заробітна плата зазвичай застосовується на підприємствах, де переважає чітко регламентований технологічний режим (масово-поточне виробництво, автоматизовані операції і виробництва з переважанням апаратурних процесів (хімічні, технології, термічна обробка і т. ін.)). Вигода від застосування погодинної заробітної плати для підприємця пов'язана з тим, що вона дозволяє легше підвищувати інтенсивність праці без підвищення заробітної плати.

Особливо вигідно застосовувати погодинні ставки заробітної плати, оскільки у цьому разі робітникові оплачується не денна (або тижнева чи місячна) вартість його робочої сили, а тільки фактично відпрацьована кількість годин.

Відрядна форма зарплати — це оплата працівникові залежно від розмірів виробітку (виготовлених виробів або здійснених операцій).

Затрати робітника за цією формою заробітної плати вимірюються кількістю і якістю виробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на контролювання робітників, посилення конкуренції між ними.

На основі погодинної і відрядної форм заробітної плати підприємства застосовують різні системи оплати праці, які спрямовані на стимулювання зростання кількості та якості вироблюваної продукції, на інтенсифікацію праці. За їх допомогою власники підприємств намагаються зацікавити найманий персонал у найбільшій віддачі, у найкращому виконанні своїх трудових обов'язків, в ініціативності та винахідливості.

У сучасних умовах найпоширенішими є такі системи оплати праці: тарифні, преміальні та колективні форми, які кожне підприємство використовує відповідно до конкретних обставин та модифікацій. В останні десятиліття зарубіжні фірми для посилення мотивації працівників успішно використовують різні системи участі працівників у прибутках і створенні робітничої власності. Досвід показує, що застосування такої системи приводить до додаткового приросту продуктивності праці.

3.3 Номінальна та реальна заробітна плата. Мінімальна заробітна плата та її критерії

Визначення розміру зарплати має два підходи: з боку найманого персоналу і з боку роботодавця.

Роботодавець обчислює не тільки ту частину витрат, що визначається ставками заробітної плати, а й валові витрати на наймання працівників. Найманий персонал під заробітною платою вважає той заробіток, який він одержує на руки в касі підприємства. На рис.3.2. показано структуру заробітної плати з точки зору підприємця і працівників, яка є характерною для Німеччини.[3, с. 239]

Як видно з рисунка, на підприємствах Німеччини робітник одержує в касі підприємства лише 35% того, що витрачає роботодавець прямо чи опосередковано на використання найманої ним робочої сили.

Рис. 3.2. Валові витрати роботодавця на найманих працівників і відповідна чиста заробітна плата найманого працівника

Для характеристики рівня оплати праці застосовуються показники номінальної і реальної заробітної плати.

Номінальна заробітна плата – сума грошей, яку одержує працівник за свою працю. Включає в себе відрахування на соціальне страхування і прибутковий податок. Одиницею виміру тут є погодинна ставка заробітної плати, яка визначається коливанням попиту і пропозиції на ринку праці. На погодинну ставку впливають і такі чинники: фондоозброєність праці, її продуктивність і якість, рівень застосованої технології праці, кваліфікації найманих працівників, ефективність праці, природні умови (клімат) і традиції країни.

Номінальна заробітна плата, тобто кількість грошей, одержаних працівником на руки, не дає повного уявлення про доход на фактор найманої праці, тому що в різний час за одну і ту ж кількість грошей можна купити різну кількість життєвих благ. Тому визначення рівня оплати праці здійснюється через реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата визначається кількістю товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату за існуючого рівня цін після відрахування податків та інших платежів. Отже, рівень реальної заробітної плати визначається сумою номінальної оплати праці, рівнем податків і цін на життєві блага. При даному рівні цін реальна заробітна плата змінюється прямо пропорційно змінам номінальної заробітної, а при даному рівні номінальної заробітної плати – обернено пропорційно зміні цін на споживчі товари і послуги.

Реальна заробітна плата – відносний показник, який характеризує купівельну спроможність номінальної заробітної плати під впливом змін роздрібних цін на товари й послуги та рівня витрат на сплату податків і обов’язкових платежів. Абсолютна величина реальної заробітної плати розраховується діленням номінальної заробітної плати поточного періоду без урахування податків і обов’язкових платежів на індекс споживчих цін.

Виділяють такі фактори, які визначають рівень заробітної плати:

1) розмір номінальної заробітної плати;

2) рівень цін на товари та послуги (індекс вартості життя);

3) розмір податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування.

Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної зарплати ділять на індекс вартості життя.

Рух реальної заробітної плати визначається за такою формулою:

,

де Ірзп – індекс реальної заробітної плати; Інзп – індекс номінальної заробітної плати; Іц – індекс цін на товари і послуги.[3, с.240]

Ця формула показує, що номінальна і реальна заробітна плата необов'язково змінюються в одному й тому самому напрямі. Так, номінальна заробітна плата може зростати, а реальна заробітна плата знижуватись або залишатися незмінною.

Номінальні доходи — це величина нарахованих виплат і натуральних видач.

Реальні доходи — це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення:

,

де: Др — доходи реальні;

Дн — доходи номінальні;

Іц — індекс споживчих цін.

Чинник цін (рівень інфляції) в обчисленнях динаміки реальної заробітної плати розраховується як індекс вартості життя (індекс цін споживчих товарів – коефіцієнт, що відображає зміну цін).

В умовах державного регулювання розподілу національного доходу і доходів населення майже в усіх країнах законодавче встановлюється мінімальна заробітна плата, яка націлена на зниження бідності в країні.

Основою розрахунку мінімальної заробітної плати виступає показник прожиткового мінімуму (вартість товарів і послуг, необхідних для задоволення вузького кола першочергових потреб людини).

Отже, мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи) , за яку некваліфіковані робітники могли б утримувати свої родини. У Законі України «Про оплату праці» наводиться таке її визначення: «Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу». Тобто маємо безпосередню вказівку на лінійний зв’язок заробітної плати з ціною праці (чи її послуг).

Державне регулювання оплати праці полягає передусім у визначенні і перегляді розміру мінімальної заробітної плати й умов, які впливають на її величину.

Характеристики

Список файлов курсовой работы