176745 (627134), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Праця — це процес свідомої доцільної діяльності людей. З цього випливає, по-перше, що працю не можна продавати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. На ринку робітник може продати лише здатність до праці, або робочу силу. Капіталіст купує у робітника — власника робочої сили — тимчасове розпорядження нею. По-друге, якщо припустити, що робітник продає працю і отримує за неї повний еквівалент (що ця праця повністю оплачується), то незрозуміло, звідки виникає додатковий продукт. Єдиним джерелом вартості, в тому числі додаткового продукту, є праця людини, а засоби виробництва не створюють додаткового продукту. Додаткова вартість, яка створюється працею підприємця або вищого менеджера, незначна за обсягом порівняно з додатковою вартістю, створеною найманими працівниками.

Праця - процес споживання робочої сили. В свою чергу, під робочою силою розуміється “ сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особистість людини, і які вона пускає в хід кожного разу, коли виробляє які-небудь споживчі вартості”.Таким чином, робоча сила виникла тоді, коли людина почала виробляти матеріальні блага для задоволення своїх потреб. Вона існувала за всіх способах виробництва, є і зараз, але в теперішніх умовах робоча сила набула іншої форми - форми товару.

Як відмічалося раніше, капітал і наймана праця співіснують поряд. Їх існування пов’язане з тим, що робоча сила є товаром. Робоча сила, тобто здатність людини до праці, її фізичні та розумові здібності до праці, в тій чи іншій мірі притаманні кожній дорослій здоровій людині.

Однак людина і її робоча сила – це не одне і те. Людина більш широке поняття, вона в певних умовах, сама може продаватись та купуватись, тобто бути товаром: раб, кріпосний селянин (кріпак).

Явища, пов’язані з торгівлею людьми, на жаль, можна спостерігати і в теперішньому світі.

Однак в класичних ринкових умовах продається і купується не людина, а її робоча сила.

Робоча сила — сукупність фізичних, розумових та організаторських властивостей людини, набутих знань і досвіду, які вона застосовує у процесі виробництва споживних вартостей.

Робоча сила є основним елементом продуктивних сил у будь-якому суспільстві, але товаром стає лише за капіталізму. Це зумовлено тим, що робітник позбавлений власності на засоби виробництва і засоби існування, але сам він особисто вільний, тобто є власником своєї робочої сили і може розпоряджатися нею.

Умови перетворення робочої сили в товар:

• Особиста юридична воля працівника.

• Відсутність у працівника засобів виробництва і, унаслідок цього, засобів існування.

• Виробництво в умовах панування капіталу характеризується тим, що основні фактори, необхідні для його початку, — засоби виробництва і робоча сила, відділені один від одного. Для початку процесу виробництва необхідний продаж робочої сили капіталісту.

Під робочою силою, чи, здатністю до праці, розуміється сукупність професійних якостей, якими володіє людина і затрачає при виробництві матеріальних благ.

Особливості товару "робоча сила":

• Продається, як правило, у кредит.

• Продається на певний строк.

• В момент продажу робоча сила, як будь-який інший товар, не відокремлюється від її власника - самого робітника.

Капітал підприємця є його приватною власністю. Але його власність не поширюється на інший фактор виробництва – робочу силу вільних робітників, яких він може залучити через механізм наймання. Наявність найманої праці – обов'язковий соціально-економічний чинник функціонування в економічній системі суспільства категорії капітал.

Економічна теорія розглядає дві основні форми працевлаштування людей: пряму і побічну.

Пряме (безпосереднє) працевлаштування є характерним для дрібного товарного виробництва та сектору підприємств колективної власності, коли пряме поєднання робочої сили і засобів виробництва можливе лише тоді, коли власник робочої сили водночас є власником (чи співвласником) підприємства, на якому він працює.[3, с. 231]

Але в ринковій економіці більшість підприємств є приватною власністю підприємців-капіталістів або державною власністю.

Побічне працевлаштування – це коли наймана праця здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать працівникові, тобто відчужені від нього; процесом праці керує власник засобів виробництва; результати виробництва присвоюються власником капіталу.[3, с.231]

Наймання праці – це письмовий чи усний договір між власником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сипи суб'єкта, що працевлаштовується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду. Грошова винагорода має назву заробітна плата. [3, с.231]

Трудові колективи на більшості підприємств країн СНД і на великих підприємствах розвинених країн Заходу організовують первинні ланки професійних спілок. З їх участю формуються і змінюються основи трудового права, трудового законодавства, виробляються умови укладення колективних договорів, в яких обумовлюються питання оплати, умов та охорони праці, соціального розвитку, участі в управлінні підприємством і розподілі прибутку тощо. Але потрібно пам'ятати, що члени трудових колективів — це наймані працівники, які мають особисту свободу, проте не є власниками засобів виробництва, і які продають свою робочу силу як товар, виходячи на ринок праці. Підприємець, наймаючи працівника, керується майбутньою граничною корисністю. При цьому масштаби та методи наймання залежать від стратегії фірми, можливостей підготовки і перепідготовки кадрів, ситуації на ринку праці (внутрішньому і зовнішньому), а також інших чинників. Наймання працівників здійснюється різними способами: наймання спеціалістів, які відповідають умовам роботи і виробничим функціям, через агентства працевлаштування (приватні і державні), за об'явами і рекламними проспектами, на конкурсній основі претендентів. Наймання робочої сили звичайно здійснює кадрова служба.

Юридична свобода робітника за відсутності в нього джерел до життя є тим економічним чинником, який перетворює його здатність до праці у товар. З виникненням капіталізму створюється особливий ринок – ринок праці.

2.2 Властивості товару робоча сила. Його вартість

Як будь-який інший товар, робоча сила володіє двома властивостями -вартістю і споживчою вартістю. Вартість робочої сили визначається вартістю засобів існування робітника і його родини, необхідних для підтримки здатності до праці. Якщо розглядати в історичному плані, вартість робочої сили росте в силу чинності закону збільшення потреб, зросту складності, кваліфікації й інтенсивності праці.

Споживча вартість робочої сили укладається в її здатності робити вартості більше, ніж вона сама коштує. Споживча вартість робочої сили, як і всякого іншого товару, здійснюється в користуванні, у споживанні, а її споживання є праця. Покупка робочої сили здійснюється заради її здатності створювати в процесі виробництва додаткову вартість.

Вартість робочої сили – це те, чого вона коштує. Однак – це особлива вартість. Згідно К. Маркса, це вартість всіх життєвих засобів, необхідних для існування носія робочої сили – людини. В більш вузькому розумінні вартість робочої сили, це вартість життєвих засобів – предметів споживання, необхідних для відновлення витрат робочої сили, здійснених в процесі її споживання. Згідно Маркса, у вартість робочої сили глави сім’ї (робітника) входить також вартість засобів для підтримки життєдіяльності членів його сім’ї, і, насамперед, дітей, які в майбутньому повинні замінити його в процесі виробництва.

Окрім того, вартість робочої сили, крім витрат, необхідних для підтримання життєдіяльності самого робітника і членів його сім’ї, включає витрати на навчання робітника, тобто на підвищення його освіти і кваліфікації.

На противагу іншим (звичайним товарам) поняття вартості товару робоча сила включає в себе історичний і моральний елемент.

Це означає, що розмір необхідних потреб, життєві запити робітника, способи задоволення їх залежать здебільшого від культурного рівня країни і від того, за яких умов сформувався клас (прошарок) найманих працівників.

Вартість робочої сили у грошовому виразі є її ціна. Ціна робочої сили складається, як правило, на ринку праці під впливом попиту та пропозиції на цьому ринку. Так як пропозиція на ринку праці здебільшого перевищує її попит, то ціна робочої сили часто складається на рівні, нижчому за вартість робочої сили.

Сукупність життєвих засобів у грошовому виразі, необхідних для відтворення робочої сили, також визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці, від кон'юнктури на ньому, попиту і пропозиції робочої сили ціна робочої сили може відхилятись від її вартості. Кон'юнктура ринку праці може змінюватись, викликаючи відповідні коливання ціни робочої сили.

Важливо мати на увазі чітке розмежування між вартістю робочої сили і вартістю продукту (товару), створеного робочою силою.

Останнє, як правило, перевищує вартість робочої сили. Таке перевищення вартості створеного продукту (новоствореного продукту) над вартістю робочої сили і є додатковою вартістю, яка на поверхні виступає як прибуток, рента чи процент, і які, в більшості випадків, привласнюються тими, хто не приймає участі у виробництві (власники підприємств, державні службовці, культові особи тощо).

Додана вартість може бути абсолютною та відносною і залежить від інтенсивності праці та кількості працюючих. Від кількості працюючих залежить не тільки поділ підприємств на малі, середні або великі, а й соціально-економічна форма їх організації — трудовий колектив. У політико-економічному розумінні трудовий колектив — це суб'єкт економічних відносин, насамперед відносин власності, який забезпечує раціональне використання наявних матеріально-речових ресурсів з метою створення і привласнення доходу. Якщо засоби виробництва виступають у формі капіталу, то трудовий колектив є лише суб'єктом техніко-економічних відносин (тобто відносин спеціалізації, кооперування виробництва тощо) і самого процесу праці.

У міжнародній практиці існує загальне визначення поняття вартості робочої сили. Згідно з резолюцією, прийнятою Міжнародною конференцією зі статистики праці (червень 1985 p.), вартість робочої сили — це розмір фактичних видатків наймача на утримання робочої сили.

На величину вартості робочої сили впливають чинники, які збільшують або зменшують її:

1. безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадовий оклад, преміальні виплати, пільги, послуги, надбавки і доплати);

2. натуральні виплати (харчування, витрати на оплату житла), які надаються працівникам підприємцями; витрати на професійне навчання;

3. витрати на утримання громадських служб; витрати роботодавців на соціальне забезпечення працівників;

4. встановлені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку з інвалідністю, хворобою, материнством, виробничим травматизмом, безробіттям і як сімейна допомога);

5. добровільні або договірні (відповідно до колективних угод) внески в систем і соціального забезпечення і приватне страхування;

6. безпосередні виплати працівникам, відсутнім на роботі через хворобу, нещасний випадок тощо;

7. вартість медичного й санітарного обслуговування; вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору);

8. витрати на професійну підготовку і підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів;

9. витрати на соціально-побутове обслуговування (їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги); податки, що розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, на дохід).

Вартість робочої сили складається з витрат, пов'язаних з використанням робочої сили і забезпеченням необхідного її відтворення. Вона зумовлена обсягом життєвих благ, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. На вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сили. На ринку вона формується через порівняння результативності праці та її корисності з урахуванням витрат на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, потрібними для відтворення робочої сили.

3 Винагорода за працю в ринковій економіці: заробітна плата

3.1 Теорії і суть заробітньої плати

Заробітна плата є трудовим доходом, тобто доходом, одержаним робітником від праці. Трудові доходи є основним джерелом доходів для більшості людей.

Що являє собою категорія «заробітна плата»? Різні економічні школи дають на це питання неоднакову відповідь. Сучасна неокласична політична економія вважає, що «.. .заробітна плата, або ставка заробітної плати, – це ціна, яку платять за використання праці». Положення цієї теорії ґрунтуються на теорії граничної продуктивності (рис.3.1).[3, с. 233]

Рис.3.1. Визначення рівня заробітної плати на конкурентному ринку праці

На цьому графіку лінія D характеризує спадну граничну продуктивність додаткових одиниць праці Q, а також попит на працю, що відповідає її граничній продуктивності. Лінія S характеризує пропонування праці на окремому конкретному ринку за умов досконалої конкуренції; W – ставка заробітної плати. Точка а визначає граничну продуктивність останньої одиниці праці. W водночас характеризує витрати підприємця на оплату праці.

Протилежною неокласичній є марксистська теорія заробітної плати за капіталістичної ринкової системи. К. Маркс розглядав заробітну плату в органічній єдності з вартістю товару робоча сила. «...Вартість робочої сили – це вартість життєвих засобів, необхідних для підтримання життя її власника... Сума життєвих засобів, – писав К. Маркс, – повинна бути достатньою для того, щоб підтримати трудящого індивіда як такого в стані нормальної життєдіяльності». [11, с. 169]

У життєві блага, що необхідні для нормальної життєдіяльності трудящого індивіда, К. Маркс включав:

• блага, необхідні для задоволення природних потреб: їжа, одяг, житло, паливо і т. д.;

• блага, необхідні для утримання дітей робітника та виробництва робочої сили;

• витрати на навчання, підготовку, виховання, необхідні для того, щоб людина набула підготовки і навиків у певній галузі праці, стала розвиненою і специфічною робочою силою.

Ця теорія є протилежною неокласичній теорії, за якою:

1) заробітна плата є винагородою виключно за працю;

Характеристики

Список файлов курсовой работы