168998 (625238), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Крім того суб’єкт права лісокористування повинен володіти дієздатністю, тобто міг своїми діями здійснювати наявні у нього права та відповідати за виконання покладених на нього обв’язків. Дієздатність юридичних осіб виникає разом із їх правоздатністю, тобто з моменту їх створення. Дієздатність же фізичних осіб визначається екологічним правом відповідно до відносин, які воно регулює.

Об’єкти права лісокористування. Об’єктами права лісокористування є лісові ресурси та земельні ділянки лісового фонду.

Згідно Лісового кодексу України ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні. Ліси України за екологічним і господарським значенням

поділяються на першу і другу групи.

До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції. Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать до таких категорій захисності:

• водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів, смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);

• захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища). До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг;

• санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).

До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угруповання.

До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування⁶.

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

До лісового фонду не належать усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.

Лісові ресурси — це сукупність матеріальних благ лісу, які можна використати без шкоди навколишньому середовищу і з найбільшою господарською ефективністю. Всю різноманітність компонентів лісових ресурсів залежно від їх призначення й особливостей використання можна об’єднати в такі групи: сировинні ресурси деревного походження (деревина, деревна зелень, кора), ресурси недеревного походження (гриби, ягоди, плоди, горіхи, лікарські ресурси, кормові та технічні ресурси недеревної рослинності тощо), ресурси тваринного походження (корисна та шкідлива лісова фауна, яйця, мед, роги диких тварин тощо), багатосторонні корисні функції лісу та його позитивний вплив на навколишнє середовище.⁷

Всі групи компонентів лісових ресурсів мають важливе економічне і соціальне значення. Їх доцільно використовувати в народному господарстві в напрямах, які дають змогу досягти високих кінцевих результатів.

Про зміст права лісокористування можна говорити як про зміст правового інституту, суб’єктивного права та правовідношення.

Зміст правового інституту лісокористування заключається в можливих правах та обов’язках суб’єктів цього права, які можуть складатися на основі норм даного інституту. Ці права та обов’язки складають зміст норм інституту лісокористування. Зміст суб’єктивного права лісокористування складається з відповідних прав (правомочностей) суб’єкта права. Зміст же правовідношення – це конкретні права та обов’язки суб’єктів права як учасників конкретного правовідношення.

Загальний зміст права лісокористування заключається в правомочностях та обов’язках суб’єктів по володінню і користуванню лісовими ресурсами. Право лісокористування, а власне і правомочності по володінню і користуванню, нерозривно пов’язане з правом державної власності на природні ресурси і залежить від нього.⁸ Причому, якщо в праві державної власності правомочності по володінню і користуванню є незалежними одне від одного (держава може володіти земельними ділянками, не користуючись ними), то в праві лісокористування вони взаємозалежні (лісокористувач не може володіти об’єктом , не користуючись ним, а його право може бути припинено, якщо він не приступив до користування об’єктом у визначений строк). Крім того, якщо в праві власності користування виступає як правомочність держави, то в праві лісокористування – одночасно і право і обов’язок лісокористувача. Таким чином, зміст правомочностей, належних власнику – державі та лісокористувачу, різний.

В зміст права лісокористування у всіх випадках входить право володіння. В силу цього права користувач може знаходитись на наданій йому ділянці лісу, здійснювати ту діяльність, для якої вона надана. В цьому значенні право володіння передує праву користування.

Право володіння має велике практичне значення для лісокористувача та може бути захищено ним як самостійна правомочність. Це право надає лісокористувачам можливість встановлювати та підтримувати на наданій йому ділянці певний порядок. Так, він може вимагати від всіх інших осіб поведінки, яка не порушувала б його інтересів; допускати перебування на його ділянці тих чи інших осіб; вимагати видалення небажаних осіб. Однак право не є безмежним. В окремих випадках, коли цього вимагають суспільні інтереси, дане право обмежується законом.

Найбільш важливою правомочністю, що входить в зміст права лісокористування, вважається право користування, оскільки воно є тією ціллю, задля досягнення якої і встановлюється право лісокористування. В силу цього лісокористувач може експлуатувати наданий йому об’єкт шляхом господарського, розумного його використання для вилучення корисних властивостей в межах прав, наданих відповідно до закону.

Способи використання об’єктів, що здійснюються користувачем, є чисельними та різноплановими. Вибір тих чи інших способів використання, як правило, належить користувачам. Однак вони не можуть використовувати надані об’єкти такими способами, що суперечать їх цільовому призначенню.

Користування відповідним об’єктом повинно бути раціональним, ефективним, не порушувати прав інших користувачів та не наносити шкоди іншим об’єктам природи, а також навколишньому природному середовищу вцілому. Крім володіння та користування об’єктами юридичні особи, що є суб’єктами права лісокористування, можуть здійснювати й інші дії, юридична кваліфікація яких охоплюється загальним поняттям внутрігосподарського управління. Ця правомочність полягає в тому, що користувачі можуть і зобов’язані здійснювати внутрігосподарське управління наданими в користування об’єктами, яке забезпечить раціональне їх використання для досягнення встановленої цілі, проводити внутрігосподарський облік стану і використання даних об’єктів.

Право лісокористування виникає, змінюється та припиняється тільки на основі законів та інших нормативних актів. Так, згідно ст. 51 Лісового кодексу України передбачає, що спеціальне використання лісових ресурсів на наданій земельній ділянці лісового фонду провадиться за спеціальним дозволом - відповідно за лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком. На відведених земельних ділянках лісового фонду можуть використовуватися лише ті лісові ресурси, на які видано спеціальний дозвіл. Постійні лісокористувачі в разі спеціального використання ними лісових ресурсів і проведення рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, зобов'язані оформляти на це дозвіл у встановленому порядку. Форми лісорубного квитка (ордера) та лісового квитка і порядок їх видачі затверджуються Кабінетом Міністрів України, зокрема це питання регулюються Інструкцією Кабінету Міністрів про порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів від 31 березня 1993р. Лісовий квиток видається на підставі обгрунтованої заявки та лімітів використання лісових ресурсів місцевого значення, затверджених у встановленому порядку місцевою Радою народних депутатів за погодженням з органами охорони навколишнього природного середовища і органами лісового господарства. Строк дії дозволу на спеціальне використання лісових ресурсів встановлюється органом, який його видає, за погодженням з відповідною місцевою Радою народних депутатів. По закінченні строку дії дозволів складається акт про результати спеціального використання лісових ресурсів (акт огляду обсягів та місць спеціального використання лісових ресурсів).

Розділ 2. Види лісокористування.

У лісах здійснюються такі види користувань: за підставами виникнення — загальне та спеціальне викорис­тання лісових ресурсів⁹.

Право загального лісокористування здійснюють громадяни, які мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби, інші плоди, крім випадків, передбачених законодав­чими актами.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в ме­жах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього в кори­стування у порядку, визначеному земельним законодавством.

В основу класифікації видів спеціального використання лісів покладено роль лісів, які використовуються як природний ресурс. Вона, зокрема, полягає у значенні лісу як джерела деревини, жи­виці, інших лісових ресурсів, а також у специфічних якостях лісу: лікувально-оздоровчих, рекреаційних, естетичних. Виходячи з цьо­го, види спеціального права лісокористування за цільовим призна­ченням можна поділити на:

- використання деревних ресурсів лісу — заготівля деревини, заготівля живиці, заготівля другорядних лісових матеріалів (пнів, луба, кори і т.ін.);

- побічні лісові користування — сінокосіння, випасання худо­би, розміщення вуликів та пасік, заготівля деревних соків, заготівля і збір дикорослих плодів, горіхів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини;

- використання лісів для відтворення ресурсів тваринного по­ходження, користування лісом для потреб мисливського господар­ства;

- користування лісом у науково-дослідних цілях;

- користування лісом у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і турис­тичних цілях¹⁰.

Залежно від строку на який воно встановлюється користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею. Земельні ділянки лісового фонду можуть надаватись тимчасовим користувачам за погодженням з постійними користувачами.

Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років.

Розглянемо найважливіші види спеціального лісокористування.

2.1.Правове регулювання заготівлі деревини та заготівлі живиці.

Заготівля деревини. Заготівля деревини є основним лісовим користуванням в частині задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах. Порядок за­готівлі деревини регулюється ст.ст. 52—60 Лісового кодексу Ук­раїни, Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, за­тверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1378, Правилами рубок головного користування в лісах України, затвер­джені постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 559.

Правила відпуску деревини на пні в лісах України — це систе­ма норм щодо встановлення лімітів, їх розподілу та видачі дозволів на заготівлю деревини, живиці та інших продуктів лісу, строків і порядку їх заготівлі та вивезення. Правила рубок головного користування в лісах України визначаються як система норм і вимог щодо здійснення рубок, в основу яких покладено дотримання принципів безперерв­ного, невиснажливого і раціонального використання лісових ре­сурсів, збереження умов відтворення високопродуктивних стійких насаджень, їх екологічних та інших корисних властивостей.

Лісовий кодекс визначає, що заготівля деревини у порядку спеціального використання здійснюється під час рубок головного користування, що проводяться в стиглих деревостанах. Деревина заготовляється також під час рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства. Отже, відповідно до Лісового кодексу можна визначити три види рубок: рубки головного користування, рубки, пов'язані з веденням лісового господарства та інші рубки.

Характеристики

Список файлов курсовой работы