168929 (625223), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

З півдня до зони крайових утворень примикає простора територія, поверхня якої формувалася потоками талих льодовикових вод. Цими потоками були створені численні прохідні долини, найбільшою з яких була виділена О. Мариничем прадолина Стир-Словечна. а також похилі водно-льодовикові (флювіогляціальні або зандрові) рівнини, складені переважно піщаним матеріалом (Сарненська рівнина та ін). Давні прадолини були занесені більш молодими відкладами і у сучасному рельєфі являють собою плоскі, сильно заболочені рівнини. Поверхня водно-льодовикових зандрових рівнин, особливо поблизу зони крайових льодовикових утворень, часто ускладнюється своєрідними піщано-гравійними "насипами"-озами, що іноді мають довжину до 2,5-3,0 м при ширині до 70-100 та висоті 7-12м (часом до 15-20 м).

Значне поширення на Волинському Поліссі має долинний рельєф, тобто форми і типи поверхні, у створенні яких брали участь потоки поверхневих вод. На думку О. Маринича, до 45% поверхні Південного Полісся припадає саме на давні та сучасні річкові долини.

На північному заході області, у межах Зарічненського району, досить чітко простежуються три рівні, сформовані Прип'яттю: широка (3-5км), інтенсивно заболочена заплава, що підіймається над руслом на 0,5-2,0м (низька заплава), а часом на 2-3 м (висока заплава); перша надзаплавна тераса, ширина якої місцями досягає 12-20 км, піднята над рівнем ріки на 5-8 м, за інтенсивністю заболочування мало відрізняється від заплави; друга надзаплавна тераса, піднята над сучасним руслом на 15-20м, фрагментарно збереглася вздовж північного краю Волинського моренного пасма.

Такі ж елементи долинного рельєфу виділяються і на поліських ділянках долин правих приток Прип'яті - Стиру, Горині, Случі та інших річок. Відрізняючись на окремих локаліях шириною, перевищенням над руслами, будовою і потужністю алювіальної товщі, заплави та надзаплавні тераси річкових долин у межах Волинського Полісся характеризуються подібністю "насаджених" форм мікрорельєфу та ландшафтних комплексів, що дозволяє виділяти долинний рельєф, як один з особливих типів сучасної поверхні, не зважаючи на гіпсометричну невиразність переходів від долин до знижених поліських вододілів.

Еоловий рельєф, основою якого є різні за походженням і віком піщані відклади (флювіогляціальні, алювіальні, озерові - четвертинного часу, морські піски палеогену), являє собою один з типово поліських комплексів рельєфу, поширений як у межах надзаплавних терас, так і на вододільних просторах. Представлений найрізноманітнішими формами - горбами, кучугурами, валами, параболічними дюнами, висота яких сягає 10-15м (частіше 5-7м).

Утворені у більш посушливих умовах пізньочетвертинного часу, що передували відносно зволоженій сучасній епосі, еолові форми здебільшого закріплені заростями шелюги або поросли сосновими лісами. Характерною ознакою еолового рельєфу є поодиноке або ланцюгове розташування окремих форм. Проте на окремих ділянках Зарічненського, Сарненського, Дубровицького і Володимирецького районів еоловий рельєф поширюється на досить значні площі. Слід відзначити, що в останні десятиріччя через недолуге господарювання (вирубка лісів, переосушення земель тощо) спостерігається активізація еолових процесів на відкритих піщаних поверхнях.

Денудаційний рельєф у Волинському Поліссі поширений майже виключно на карбонатній основі і характерний для північно-західної та центральної частин області Володимирецький, Костопільський райони), де безпосередньо до поверхні підходить крейдяно-мергельна товща туронського ярусу. Інтенсивний дочетвертинний розмив зумовив горбкуватий рельєф поверхні крейди, де розлогі куполи та вододільні пасма, вершини яких часто позбавлені будь-яких молодших відкладів, чергуються з глибокими (20-30 і навіть до 50 м) депресіями поверхні. Такий характер денудаційного рельєфу особливо чітко проявляється на Случ-Горинському межиріччі (в першу чергу, на південь від м. Костопіль), на глянці Степань-Деражне та в інших частинах південної окраїни Волинського Полісся.

З високим положенням крейди пов'язується і широкий розвиток карстових форм, представлених різними за розмірами зниженнями та западинами, а часто - лійками, окремі: яких заповнені водою (озеро Біле та ін). Найбільш яскраво процеси карстотворення простежуються вздовж ліній глибинних розломів. Останнім часом в області були помічені прояви техногенного карсту, утворення якого пов'язується із змінами гідродинамічних: jb циркуляції підземних вод по тріщинуватій товщі крейди в районах розташування крупних інженерних споруд (зокрема, подібні вияви були помічені на промисловому майданчику Рівненської АЕС і прилеглих до нього ділянках).

Значне поширення у поліській частині області має органогенний рельєф, представлений численними торфовищами з характерними формами мікрорельєфу (купини, заповнені водою пониження тощо). Особливо розвинений органогенний рельєф на межиріччі Случі та Ствиги, вздовж прадолини Стир-Словечна, у басейнах Стиру, Веселухи та ін., де він накладається на інші за походженням типи поверхні (моренні, водно-льодовикові, алювіальні тощо).

За особливостями формування і розвитку тих чи інших генетичних типів рельєфу в межах Волинського Полісся на Рівненщині виділяють кілька геоморфологічних районів.

Волинська височина.

Більшу частину південної Рівненщини займає Волинська височина, будова поверхні якої різко контрастує з прилеглими поліськими територіями. Витягнута у субширотному напрямку, височина чіткими уступами відмежовується від Волинського Полісся на півночі (границя описана вище) та від Малого Полісся на півдні (вздовж лінії Плящева-Птича-Дубне-Соснівка-Будераж-Острог). На заході височина продовжується за межами області, а східна границя умовно проводиться вздовж лінії Великі Межирічі-Світанок-Сінне.

У структурному відношенні Волинська височина відповідає Волино-Подільській плиті, тобто характеризується східцеподібним зануренням у західному напрямку кристалічного фундаменту і моноклінальним падінням (теж на захід) пластів палеозойського та верхньомезозойського поверхів. Таким чином, утворення височини на зануреній структурній основі розглядається як своєрідна інверсія рельєфу.

Геологічну основу сучасної поверхні Волинської височини становить розмита поверхня верхньокрейдових відкладів, які місцями перекриваються пісковиками та вапняками нижнього сармату. Найважливішою особливістю геологічної будови височини є майже суцільне поширення лесовидної товщі (нерозчленовані середньо-верхньочетвертинні лесовидні супіски та суглинки еолово-делювіального походження, потужність яких сягає 7-20 м).

Саме розвиток нестійких до розмиву лесових комплексів слід розглядати як одну з головних передумов формування яружно-балкового рельєфу, який є найпоширенішим типом сучасної поверхні південної частини Рівненщини і визначає її загальну горбисту (часом ямову) будову.

Значне місце у сучасному рельєфі Волинської височини займають долинні форми, створені річковими системами крупних приток Прип'яті - Стиру та Горині. Врізані на глибину 70-120 м коритоподібні долини головних водотоків перетинають Волинську височину у субмеридіональному напрямку, досягаючи докрейдових відкладів нижніх структурних зоверхів Волино-Подільської плити - девонських у долинах Стиру та Ікви, і навіть валдайських у долині Горині. По долинах цих річок чітко простежуються широкі (1,0-2,5км) заболочені заплави, супіщано-суглинисті перші надзаплавні тераси (іноді з окремими валовими формами) та фрагменти вкритих лесовими комплексами других надзаплавних терас. На окремих ділянках збереглися залишки третіх надзаплавних терас, хоча їх значення далеко не бездоганне і викликає суперечки. Субмеридіональне розчленування височини посилюється менш глибокими долинами крупних приток Стиру та Горині - Ікви, Стубелки, Усті. Досить виразно у межах височини проявляється і широтний напрямок ерозійного розчленування, представлений долинами приток згаданих водних артерій та численними балками.

На думку більшості дослідників, простежується тектонічна зумовленість не тільки напрямків основних річкових долин, що перетинають Волинську височину, але й розміщення "вузлів" сучасної ерозійної діяльності, де зосереджені активні яркові системи (Мізоцький кряж, Повчанська височина, околиці Клевані, Обарова тощо).

За особливостями будови поверхні, спрямуванням та інтенсивністю сучасних рельєфотворчих процесів, у межах височини виділяється кілька геоморфологічних районів.

Мале Полісся.

Утворення рівнини Малого Полісся, яка відділяє Волинську височину від північного уступу Поділля, пов'язують головним чином з тектонічними причинами, підкреслюючи при цьому і вирішальну роль у формуванні її сучасного рельєфу талих вод давніх льодовиків (насамперед дніпровського).

У розширеній західній частині (Радивилівський район) рівнина характеризується переважно плоскою одноманітною поверхнею, з окремими ділянками піщаних відкладів і утвореними на них еоловими формами (поблизу м. Радивилів), а часом - невеликими за площею виходами крейди з деякими ознаками денудаційного рельєфу на карбонатній основі. Річкові долини Пляшівки, Слонівки та ін. мають незначний зріз (до 20-40 м), широкі заболочені (тепер переважно осушені) заплави і перші надзаплавні тераси, які плавно переходять у низькі розлогі межиріччя. Цю частину Малого Полісся виділяють як Кременецько-Дубнівську (Бродівську) зандрову рівнину.

На схід від долини Ікви, у межах Здолбунівського і Острозького районів, Мале Полісся різко звужується (часом до 2,0-2,5 км) і утворює Острозьку прохідну долину, яка тягнеться до долини Горині (частково успадкована долиною р. Свитеньки). Зберігаючи той самий "поліський" характер ландшафту, Острозька долина відрізняється більш мальовничим рельєфом, що зумовлюється проникненням у її межі численних ерозійних останців та відгалужень Мізоцького кряжа на півночі і Кременецьких "гір" на півдні.

1.2 Населення

За статистичними даними загальна територія Рівненської області сягає 20,1 тис. км². На 1 січня 2004 року наявне населення області - 1164,1 тис. осіб.

Таблиця1.1 Розподіл населення

Територія, тис. км2			Населення, тис. осіб
			Міське		Сільське
По області	20,1	546,4		617,8
м. Рівне	0,058	247,7

По м. Рівному щільність населення сягає 4271 особа на 1 км². Кількість постійного населення за основними віковими групами по містах і районах:

Працездатні - 165887;

Старші за працездатний вік - 35186;

Молодші за працездатний вік - 43183.

Таблиця1.2 Розподіл за статтю по м. Рівне

Рік	Чоловіки	Жінки
2002	113525	131798
2004	112250	132006

* У 2002 році - за переписом на 5.12.2001р., у 2004 році - на 1.01.2004р.

Таблиця 1.3 Народжуваність, смертність та природний приріст (скорочення) населення

Рік	Кількість народжених		Кількість померлих		Природний приріст (скорочення)
	Всього	У т. ч. у сіл. місц.	Всього	У т. ч. у сіл. місц.	Всього	У т. ч. у сіл. місц.
2001	13,2	8,0	15,2	9,6	-2,0	-1,6
2002	13,4	8,2	15,5	10,0	-2,1	-1,8
2003	13,9	8,2	15,9	10,2	-2,0	-2,0

Таблиця1.4 Кількість зайнятого населення за видами економічної діяльності

Галузь	Всього	У т. ч. найманих працівників підприємств, установ, організацій
	526,1	296,6
с/г, мисливство та рибне господарство	194,8	51,7
З нього особ. с/г	123,9
Промисловість	69,7	63,6
Будівництво	32,0	15,0
Роздрібна і оптова торгівля, готелі та ресторани	84,9	23,6
Транспорт і зв’язок	20,9	19,8
Фінансова діяльність	2,8	2,8
Операції з перерахунку і послуги юридичних осіб	11,3	10,2
Державне управління	21,1	21,1
Освіта	43,7	43,7
Охорона здоров’я	33,0	33,0
Колективні, громадські та особисті послуги	12,4	12,1

1.3 Щільність забудови

На території міста по планшету №2 переважає середньо поверхова забудова, причиною цього є переважання приватного сектору над високо поверховою забудовою. Аналізуючи даний планшет маємо: 8 - 9-поверхових будинків, 1 - 14-поверховий будинок, 1 - 10-поверховий будинок.

За формулою щільності забудови отримуємо коефіцієнт:

1.4 Озеленення

Місто являє собою не лише місце існування людини, але й забезпечує умови існування різноманітних видів рослин і тварин, грибів, найпростіших та ін., які є невід’ємною частиною середовища існування міського населення.

Частина цих видів існує лише в одомашнених або окультуреному стані і використовуються людиною для задоволення її життєвих потреб-в лікувальних препаратах, матеріалах для будівництва і обладнання домівок, засобів пересування (кінь, віслюк), спілкування (собаки, кішки). Значення останніх в житті міських жителів набагато вище, а значення сільськогосподарських видів тварин і рослин в містах набагато менше, ніж в сільських жителів. Інші групи рослин і тварин - це не одомашненні і окультурені види, а ті, що мешкають в не урбанізованому середовищі, інших природнокліматичних зонах, відмінних від наявної, і в місті можуть існувати в помешканні людини або в спеціальних спорудженнях (оранжереї, акваріуми, вольєри, тераріуми тощо), де штучно підтримуються необхідні умови існування.

В житті сільських жителів декоративні екзотичні види грають незначну роль, оскільки з однієї сторони їх місця зайняті одомашненими тваринами і окультуреними рослинами, а з іншої - "середньостатистичний сільський житель має більше можливостей контактувати з дикими видами рослин і тварин в безпосередньому їх оточенні, ніж міські жителі.

Найбільша і найчисленніша група видів - це дикорустичі рослини та дикі тварини, котрі мешкають в містах у різноманітних місцях існування. Ця група складається з величезної різноманітності видів грибів, тварин, котрі і формують флору і фауну міста. Неможливо переоцінити роль зелених насаджень в покращені клімату, властивостей ґрунту, очищення повітря від шкідливих речовин, задимлення, шумопоглинання тощо.

Характеристики

Список файлов курсовой работы