Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

5. Друге Пришестя - Революція

6. Пекло - Покарання для капіталістів

7. Тисячолітнє царство Христа - Комуністичне суспільство

Терміни зліва дають емоційний зміст термінів справа, і саме це емоційний зміст, знайомий вихованим в християнських або єврейських традиціях, робить есхатологію Маркса заслуговуючою уваги. Подібний словник міг би бути зроблений і для нацистів, але їх концепції носить більше чисто старозавітний і менш християнський характер, ніж у Маркса, а месія нацистів нагадує не стільки Христа, скільки Маккавєїв.

3. Полеміка св. Августина з Пелагієм

Частка богословського учення св. Августина, що користувалася найбільшим впливом, значною мірою була пов'язана з його боротьбою проти пелагіанської єресі. Пелагій був валлійцем, він був просвященним церковником, менш фанатичним в порівнянні з більшістю своїх сучасників. Пелагій вважав, що людина вільна, ставив під сумнів доктрину первородного гріха і вважав, що коли люди вчинюють добродійно, то це є результатом їх же власних етичних зусиль. Якщо люди вчинюють праведно і тримаються ортодоксії, то в нагороду за свої чесноти вони потрапляють на небо.

Ці погляди, хоча нині вони і можуть показатися банальними, свого часу викликали велике сум'яття і значною мірою завдяки зусиллям св. Августина були оголошені єретичними, проте вони, свого часу, мали великий успіх. Августину довелося послати лист патріархові Єрусалимському, щоб попередити його проти підступного ересіарха, погляди якого були прийняті багатьма східними богословами, що піддалися його переконанням. Навіть після засудження Пелагія знаходилися люди (їх називали напівпелагіанами), які захищали його вчення в більш пом'якшеній формі. Багато часу пройшло, перш ніж вчення святого отримали повну перемогу, особливо у Франції, де напівпелагіанська єресь була остаточно засуджена на соборі в Оранжі в 529 році.

Св. Августин учив, що до гріхопадіння Адам був вільним і міг би утриматися від гріха. Але коли він і Єва скуштували яблука, до них увійшло псування, що передалося всім їх нащадкам, ніхто з яких не може своїми власними силами утриматися від гріха. Тільки Божа благодать дасть людям можливість триматися дороги чесноти. Оскільки всі ми успадковуємо гріх Адама, то ми заслуговуємо вічного прокльону. Всі вмираючи нехрещеними, навіть немовлята, потраплять в пекло і терпітимуть нескінченні муки. Ми не маємо права нарікати на це, бо всі ми злі. (У "Сповіді" святий перераховує ті злочини, в яких він був повинний, ще будучи в колисці.) Проте завдяки вільній благодаті Бога окремі люди з числа тих, що були хрещені, вибрані потрапити на небо, вони - обранці. Вони потрапляють на небо не тому, що вони добрі - всі ми абсолютно погрузли в пороку і можемо бути праведними лише в тій мірі, в якій це дозволяє нам Божа благодать, якою одаряються одні лише обранці. Пояснити, чому одні врятовані, а останні прокляті – неможливо, цим людство зобов'язане невмотивованому вирішенню Бога. Проклін доводить Боже правосуддя, порятунок - його милосердя. У обох випадках рівним чином розкривається його благодать.

Доводи на користь цієї жорстокої доктрини - яка була відроджена Кальвіном і з того часу не приймалася католицькою церквою - Августин знаходить в писаннях св. Павла, насамперед в Посланні до римлян. Августин трактує їх, як юрист трактує закони: тлумачення дотепне, а з текстів "вичавлюється" все, що вони можуть сказати. Врешті-решт починаєш вірити, що неважливо, чи дотримувався св. Павло тих поглядів, які з його писань виводить Августин, а що коли брати окремі тексти ізольовано, то вони мають на увазі саме те, що він їм приписує. Може показатися дивним, що Августин не визнав жахливим переказ прокльону нехрещених немовлят, а приписав це благому Богові. Проте переконання в гріховності людей настільки володіло Августином, що він дійсно вірив, ніби новонароджені немовлята - це виродки сатани.

Тільки у одному випадку св. Августин виявляється дійсно спантеличеним теоретичним затрудненням. Його не турбує, мабуть, думка про те, що самий факт створення людини (оскільки величезна більшість людського роду зумовлена до вічних мук) може викликати жаль. Спантеличує його інше: якщо первородний гріх успадковується від Адама, як учить св. Павло, то батьки повинні породжувати не лише тіло, але і душі, бо адже грішить-то душа, а не тіло. Августин відчуває, що в цій доктрині не все добре, але заявляє, що раз Священне писання мовчить, то правильне рішення цього питання не може бути обов'язковим для порятунку. Тому він залишає питання невирішеним.

Вражаюче, що думки останніх видатних в інтелектуальному відношенні людей, що трудилися до настання століть мороку, були зайняті не порятунком цивілізації, не вигнанням варварів, не виправленням зловживань адміністрації, а проповіддю достоїнств невинності і проблемою прокльону нехрещених немовлят. Якщо врахувати, що саме ці турботи церква передала оберненим в християнство варварам, то чи доводиться дивуватися з того, що подальша епоха перевершила по жорстокості і забобонам майже всі інші закінчені історичні періоди.

Висновок

В якості висновку резюмуємо основні положення роботи. Так, св. Августин через маніхейство, скептицизм і неоплатонізм прийшов до християнства, вчення якого про гріхопадіння і помилування справило на нього сильне враження. Зокрема, він захищає (проти Пелагія) вчення про визначення: людині заздалегідь зумовлено Богом блаженство або проклін. Людська історія, яку Августин висловлює в своїй книзі "Про град Божий", "першу світову історію", в його розумінні є боротьба двох ворожих царств — царства прихильників всього земного, ворогів божих, тобто світського світу (civitas terrena або diaboli), і царства Божія (civitas dei). При цьому він ототожнює Царство Божіє, відповідно до його земної форми існування, з римською церквою. Августин учить про самодостовірність людської свідомості (основа достовірності є Бог) і пізнавальну силу любові. При створенні світу Бог заклав в матеріальний світ у зародку форми всіх речей, з яких вони потім самостійно розвиваються. Августин з'явився родоначальником напряму неоплатонізму в християнській філософії (августинізму), яке панувало в Західній Європі аж до XIII століття, коли воно було замінене християнським аристотелізмом Альберта Великого і Хоми Аквінського. Августин написав автобіографію під назвою "Сповідь". Вона і "Про град Божий" є найбільш відомими його творами.

Список використаної літератури

1. Губерський Л.В. , Надольний І.Ф., Андрущенко В.П.та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. Філософія. Київ: Вікар, 2004, 457 с.

2. Ільїн В.В., Кулагін Ю.І. Філософія. Ч.1. Історія розвитку філософської думки. Київ: "Альтерпрес", 2002, 464 с.

3. Ільїн В.В., Кулагін Ю.І. Філософія. Ч.2. Актуальні проблеми сучасності. Київ: "Альтерпрес", 2002, 480 с.

4. Кунцман П., Буркард Ф.-П., Відман Ф. Філософія: dtv-Atlas. Київ: Знання-Прес, 2002, 270 с.

5. Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. Філософія. Київ: Видавничий центр "Академія", 2001, 576 с.

6. Рассел Б. История западной философии. Книга вторая. М.: ЮНИТИ, 2007, 567с.

Характеристики

Список файлов курсовой работы