158474 (622766), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Функція нормативне, регулююче поводження окремих індивідів і цілих соціальних груп. "Цензура" культури поширюється буквально на усе, що роблять люди, - на їхню працю і побут, на міжгрупові і міжособистісні відносини. При цьому виникають досить істотні протиріччя між вимогами культури й індивідуальних особливостей, похилостями, потребами людей. Про те, які колізії можуть виникати при цьому, добре сказано в З. Фрейда, що бачило в пресингу, здійснюваному "цензурою" культури, головну причину невротичних захворювань. Між іншим, про рівень культури суспільства треба, напевно, судити і по тому, наскільки воно, з одного боку, і індивід - з іншого боку - здатні гасити ці протиріччя, не доводячи їх до стадії антагонізму. У цьому відношенні першорядної є роль моралі і права - головних регуляторів у системі культури.
Функція цивілізаційна, гуманістична, виступаюча в якості головної, системообразуючої функції культури. Пристосувальна, пізнавальна, інформативна, комунікативна, нормативна функції культури підлеглі гуманістичної (цивілізаційної) і фактично виступають як її модифікації. І. Гердер писав: "Гуманність - це скарб і нагорода за всі праці людські... Виховання гуманності є справа, якою варто займатися безперестану; у противному випадку ми усі... повернемося до тваринного стану, до скотинячої брутальності".
Гуманістична спрямованість культури покликана виконувати роль специфічного селектора, що виводить за межі системи культури всі безнадійно застаріле, а тому реакційне, що повертає нас до нецивілізованого стану, так само як і спроби відродити подібні архаїзми. На жаль, як ми бачимо, ця селекторна роль не завжди реалізується [3, c. 454].
2. ВПЛИВ РЕЛІГІЇ НА ХАРАКТЕР ДУХОВОГО ТИПУ СУСПІЛЬСТВА
2.1 Релігія і культурно-історичний тип суспільства.
Як ми вже знаємо, релігія виникає у певних умовах соціального буття, на певному етані розвитку матеріальної культури людини і па певному рівні розвитку її свідомості. Давні релігії санкціонували й освячували політичну владу, виступали як символ, що поєднував людей у певну спільність. Релігія завжди не тільки стояла на боці певної соціальної структури, але й впливала на неї. Цей вплив багато в чому залежав від тих організаційних форм чи догматичної структури, що вибирала та чи інша релігія в процесі свого розвитку. Виникнувши й набравши форми у певних умовах, релігія стає дуже автономною системою, що розвивається за властивими тільки їй законами. Звичайно, зовнішні впливи здатні стимулювати зміну чи розвиток релігії у певному напрямку, спонукувати релігії пристосовуватися, а тим самим - сильно змінюватися. Але навіть ці зміни відбуваються за законами, що є внутрішньо детермінованим розвитком релігійної свідомості.
Релігія тісно пов'язана з етнокультурною традицією, вона спирається на досвід сотень поколінь людей, що надає її нормам сакрального характеру, тим самим перетворюючи їх у культурний стандарт і еталон. Таким чином релігії охороняють певну культуру від її руйнування під впливом ззовні. Тобто якщо релігія є породженням культури, то вона, у свою чергу, сприяє збереженню, відтворенню визначеного типу культури, тобто лежить у його основі [1, c.25].
2.2 Роль релігії у визначності ціннісної спрямованості цивілізації
Саме зворотний вплив релігії на культурний тип суспільства у свій час відзначали німецький соціолог М. Вебер і англійський історик А. Тойнбi. M. Вебер відзначав, що релігійні уявлення певним чином орієнтують діяльність людини, визначають спрямованість соціальної активності й оцінку людиною результатів своєї діяльності. Тому в основі тієї чи іншої цивілізації лежить не стільки спосіб взаємодії людини з зовнішнім середовищем, скільки тип релігії та характер обумовлених нею цінностей. Наприклад, Вебер довів, що саме реформація християнської церкви у дусі протестантизму створила належні умови для перемоги капіталістичних відносин, замінивши у свідомості людини ціннісні установки, що диктувалися католицькою церквою і спиралися на притаманний середньовічній людині стереотип світосприйняття, на установки і моральні вимоги, що відповідали потребам суспільства періоду первинного капіталістичного накопичення.
А. Тойнбі вважав релігію системою, що визначає основні принципи тієї чи іншої цивілізації. Тому в основі певної цивілізації лежить певна релігія.
Хоча багато релігієзнавців вважають, що позиція Вебера і Тойнбі є перебільшенням впливу релігії на суспільство, що сама релігія є породженням соціальної історії тому не може вважатися першоосновою культури, слід визнати, що й справді всі відомі нам цивілізації, як західні, так і східні, багато що запозичили зі своїх релігій (принципи організації сімейних, побутових, соціальних інститутів). Отже, не можна заперечувати переважаючого впливу релігії на тип культурної традиції, але навряд чи треба вважати первинною відносно явищ соціально-економічного характеру. Але релігійно-культурна традиція та її інститути дійсно визначають особливості тієї чи іншої цивілізації, тому західна цивілізація (особливо середньовічна) може називатися християнською, так само, як близькосхідна арабо-тюрко-іранська цивілізація може називатися мусульманською, цивілізація народів Індії - індуїстською, далекосхідна - буддійською.
Це тим більше правильно, що не тільки в минулому народів, а й зараз релігії відіграють не просто помітну, а всезростаючу роль, особливо на Сході: тут єдиною можливістю протистояти нівелювальному процесу вестернізації, що викликаний індустріальним розвитком, вбачається збереження релігійної традиції та національно-релігійної форми життя.
Саме релігія і та традиція, що нею санкціонується, багато в чому визначають не тільки зовнішні риси тієї чи іншої цивілізації, але й тип світосприйняття і світорозуміння, притаманний тому чи іншому суспільству. В сучасному світі гостро відчувається намагання країн, що розвиваються, зрівнятися з розвинутими країнами, і це зрозуміло, тому що саме західні країни визначають спрямованість науково-технічного прогресу. Отже продукт технічної культури, навіть вироблений на Сході, є продуктом західної культури (так, знаменита японська техніка - це продукт західного капіталізму, а не традиційної японської культури). Перед лицем техніко-культурного впливу Заходу перед іншими народами постає проблема: як краще запозичити чужі досягнення, але не втратити національної самобутності. Не дивно, що вирішення проблеми збереження національної традиції багато сучасних народів бачить у збереженні релігії, небезпідставно вважаючи, що ця традиція спирається на релігію.
Для східних народів їхня релігія виступає як сила, що може зберегти етнічну самобутність перед загрозою вестернізації, яка знеособлює будь-яку культуру.
Слід вказати ще на одну особливість, притаманну сучасній культурі, яку традиційно ми поділяємо на західну і східну. Але це не стільки географічний поділ, скільки історичний, політичний, соціальний, а перш за все - релігійний. Тому що, ведучи розмову про цивілізації Сходу, ми відрізняємо мусульманську цивілізацію від буддійської чи індуїстської, в той же час и Європі, тобто географічному Заході, живуть європейці, що сповідують іслам.
Ще Гегель звернув увагу на відсутність всередині структури східного соціуму ознак, що були притаманні античній цивілізації Греції та Риму, а потім – середньовічній Європі. Він вказав, що динамічність європейської культури протилежна статичності й консервативній стабільності, що є характерною ознакою Сходу. Тому замість динамічного розвитку й оновлення цивілізації Сходу рухаються циклічно, по замкнутому колу. Звідси на Сході складаються зовсім інші, ніж на Заході, соціальна структура, політичні й інші організації.
По відношенню до держави і суспільства релігія завжди була цементуючою основою, та її можливості у цьому плані завжди залежали від самої релігії. Відомо, що різні релігійні системи далеко не однаково закріплювали традиційну соціальну структуру чи існуючу політичну владу. Там, де релігійна система слабо підтримувала державу, владу, ця влада, а разом з нею і певне суспільство, гинули швидше й легше. Це можна побачити на прикладі давніх близькосхідних імперій - перської, ассирійської, індійської, які були досить індиферентними щодо держави, тому індійські державні утворенні легко виникали й гинули, але по відношенню до соціальної структури індійського суспільства релігія діяла досить активно (освячувала кастовий устрій суспільства і його незмінність), тому, незважаючи на легку зміну політичної влади, структура суспільства зберігала кастовий устрій як його провідну соціальну ланку, він навіть зберігся у майже незайманому вигляді до нашого часу. Там, де релігія енергійно освячувала державну систему, це сприяло її збереженню на протязі тисячоліть, як, наприклад, у Китаї.
Якщо на Сході релігія завжди робила ставку на стабільність, консервацію існуючих норм і традицій, збереження соціально-політичного статусу суспільства у незмінному вигляді, то на Заході християнство надає цивілізації зовсім інших рис [1,c.26]
2.3 Вплив релігійних вчень на світоглядні цінності сучасних цивілізацій
Своїм корінням наша епоха у християнстві, всі ціннісні смисли нашого буття вкорінені в християнській свідомості. Саме розкол у християнстві призвів до розколу всередині європейської цивілізації, визначив її культурні типи. Таким чином склалися основні зони європейського універсаму: південно-католицька, північно-протестантська та східно-православна (візантійська).
Такі риси сучасного світу, як інформаційна та комунікаційна транспарентність, насиченість життя і насиченість часу, біг історії, який здатний обійняти видиме людське життя - це наслідки нового сприйняття земного часу, що принесло людству християнство. Завдяки християнству з'явилося нове уявлення про мету життя людини, що диктувало підвищені вимоги до способу буття людини - їй треба встигнути, досягти, виконати своє призначення, залишити по собі більше, ніж вона отримала при народженні. Світ став орієнтуватися на людину, на вияв меж її можливостей. Християнство принесло з собою дух земної перебудови буття. Поставивши за мету побудувати церкву, "град Божий" на землі, воно диктувало необхідність перетворення земного світу. В межах християнства для людської цивілізації стали суттєво важливими не тільки божественні, а й людські орієнтири історії. Тому християнській цивілізації притаманні прозелітичні риси, вона прагне до універсалізму. Християнин, що вважає себе паломником на вічні небеса, який повинен постійно відчувати себе у порозі, все більше й більше починає цікавитися саме цією дорогою і тими центрами земного життя, що зустрічалися на його шляху. Результатом цього і став сучасний геополітичний універсум, який визначається параметрами, вихованими релігійною історією людства. Саме ці цінності, виховані у західної цивілізації християнського світоглядною революцією, підкорили світову економіку, породнивши глобальну цивілізацію. Ринкова економіка не є винаходом виключно Заходу, але саме він винаходить капіталізм – нову форму ефективної господарської діяльності, з іншим масштабом і цілями при тому ж самому предметі діяльності. Ідея економічного розвитку стає символічною парадигмою сучасного мислення, зазначив французький соціолог Р. Нісбет, з усіх концепцій, з усіх ідей, що були первинними й визначальними для західного мислення, жодна не мала такого впливу, як ідея розвитку чи ідея еволюції. Християнський універсам перероджується в універсум економічний.
Внутрішня стабільність сходу виявилась багато в чому визначеною східною релігією, що протидіяла структурному оновленню й активізації приватновласницького начала, заважала економічному розвитку Сходу, примушуючи його століттями топтатися на місці. Вторгнення європейського капіталу й колоніальні захоплення дали поштовх для розпаду старої структури й повільного становлення нової, елементи якої, до речі, завжди сприймалися дуже болісно, адже східним суспільствам були внутрішньо чужі ідеї розвитку, спрямованого на майбутнє й на заміну існуючого стану речей.
Отже, релігія визначала певний тип світобачення, певне розуміння життєвих цінностей, зливалася з безпосереднім щоденним буттям людини. Саме релігійне усвідомлення певних цінностей є невід'ємною частиною національної самосвідомості народу. Свого часу, зазнавши польсько-литовського поневолення, наш народ перш за все збереження своїх національних ознак бачив у збереженні православ'я, православна церква почала розумітися як національна українська церква, на відміну від католицької, яка сприймалася як синонім всього польського, панського. Тому козачий національно-визвольний рух, заворушення селянства народ сприймав як оборону православ'я, як збереження непорушності віри і церкви, яка є запорукою непорушності нації і синонімом всього українського.
Звичайно, сучасна культура, що у своїй основі була закладена Християнськими ціннісними установками, набула секуляризованого, світського характеру, національна культура вже не визначається прямо її релігійними рисами, більше важить її тяжіння до певних політичних, державних структур, в ній визнається, поряд із загальним, національним, автономність і цінність окремої особистості, національне і релігійне не співпадають, люди можуть належати до однієї культури, але сповідувати різні релігії чи взагалі не сповідувати жодної. Та для багатьох сучасних культур Сходу національне й досі сприймається як синонім релігійного, політичні події релігійно переживаються і релігійно тлумачаться, соціальна структура освячується релігією. І вже безумовним у східних суспільствах є визнання релігійних авторитетів у питаннях сімейних відносин. Тож більшістю сучасного людства релігійні орієнтири визнаються як не просто важливі, а як панівні й визначальні [1,c.29].
РЕЛІГІЯ В СИСТЕМІ КУЛЬТУРИ
3.1 Значення і сенс релігії в культурі
Релігія являє собою одну з областей духовної культури (лат. culturе - оброблення, виховання, утворення, шанування).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
