154092 (622355), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Разом з тим, в практиці контролю не знаходять реалізації положення про провідну функцію вестибулярного апарату, сенсомоторної системи, розроблені в працях основоположників теорії побудови довільних рухів Анохіна П.К. [5] та Бернштейна М.О. [6].

Наукова розробка проблеми комплексного контролю в гімнастиці повинна здійснюватися на основі відбору інформативних факторів, які визначають ефективність спортивної діяльності, а саме: вікові особливості становлення та функціонування організму гімнастів, стан основних компонентів рухової функції, оціночні шкали, алгоритми розрахунку інтегральних та узагальнених (комплексних) оцінок рухової функції, спортивно-технічні характеристики.

Таким чином, метою роботи було вивчення особливостей факторної структури спеціальної підготовленості юних гімнастів.

Обстежено 100 гімнастів віком 6–12 років. Досліджувалися показники фізичної підготовленості та спеціальної працездатності гімнастів.

Вивчалися антропометричні показники: довжина тіла, маса тіла, довжина тулубу, довжина ніг, довжина рук, ширина плечей, ширина тазу, об'єм стегна, об'єм литки, об'єм плеча, об'єм передпліччя.

В якості показників, які відображають рівень функціональних можливостей організму юних гімнастів досліджувались: об'єм грудної клітини на вдиху, об'єм грудної клітини на видиху, розмах грудної клітини, біг на 50 м, стрибок в довжину з місця, біг на 600 м, сила кисті, час у стані вису (зігнувши руки), човниковий біг 4x10 м, біг на 20 м.

Серед показників спеціальної працездатності гімнастів було досліджено: значення нахилу вперед, лежачи на спині, гнучкість у нахилі вперед, підйом ніг висячи, шпагат, підйом по канату (3 м), розгинання рук в упорі, круги на коні, силова стійка на руках, вільні вправи, стрибок через коня, вправи на кільцях, вправи на коні з ручками, вправи на брусах, вправи на перекладині, багатоборство.

2.2 Методики дослідження

Складність і різноманіття задач, які необхідно вирішувати гімнастам і тренерам як в одному занятті, так і в процесі тривалої підготовки, обумовлюють різноманіття типів занять. Однак як би ні відрізнялися заняття одне від іншого своєю спрямованістю, кожне з них підлегле загальній структурі, що передбачає виділення окремих частин: підготовчої, основний і заключної.

Підготовча частина заняття передбачає вступну частину і розминку. Вступна частина – початок занять будь-якої спрямованості. Її основна задача – організувати що займаються, увести них у стан підвищеної уваги, зосередити них на майбутнім занятті. Засобу вступної частини обмежуються побудовою групи, поясненням особливостей даного заняття [25].

Основний час підготовчої частини приділяється на розминку – вправи для підготовки всіх систем організму до майбутньої значного по нервово-м'язових і функціональних напругах роботі в основній частині заняття. У цьому змісті зміст розминки повинна бути підлегла і залежати від задач основної частини заняття.

За формою підготовча частина може бути груповий (у загальній побудові) і індивідуальної (самостійної або під керівництвом тренера, що типово для тренування підготовлених гімнастів).

Як правило, розминка повинна містити дві частини: загально-підготовчу, спрямовану на всебічну активізацію рухового апарата і підвищення функціонального стану організму, і спеціалізовану.

Спеціалізована частина розминки спрямована на безпосередню підготовку і настроювання гімнастів до майбутньої роботи в основній частині. Якщо під час загально-підготовчої частини розминки, крім «розігріваючих» вправ традиційно гімнастичного арсеналу, використовуються також рухливі ігри, естафети, міні-футбол, то в спеціалізованій розминці застосовуються вже сугубо вузькоспеціальні вправи. Вправи у видах гімнастичного багатоборства досить різноманітні по силі впливу на руховий апарат гімнастів [24]. Сполучаться навантаження компресійного характеру (поштовхи ногами і руками, упори, приземлення) з розтягуванням ланок тіла (переміщення у висі). Під час розминки, особливо спеціальної, варто підготуватися і до цих майбутніх ситуацій. Отже, у підготовчій частині заняття навантаження, поступово наростаючи, може доходити до значних величин впливу не тільки на серцево-судинну і дихальну системи, але і на ОДА.

Виходячи з досвіду відомих гімнастів і спеціальних досліджень, рекомендуються наступні правила розминки:

• проводити розминку до відчуття тепла розігрітого тіла («до поту») [24]. Досвідчені спортсмени передбачають зміну одягу. Загально підготовчу частину проводять у теплих костюмах, потім верхній одяг заміняють на більш легку, а нижню – на суху;

• інтенсивність вправ варто підвищувати поступово;

• вправи загального впливу за участю масивних м'язів, але невисокої інтенсивності, включати в початок розминкового комплексу. В міру «розігрівання» приступати до «суглобного» гімнастиці – вправам на збільшення рухливості в суглобах рук, ніг, хребетного стовпа;

• у груповій розминці доцільно застосовувати музичний супровід. Краще, якщо досвідчений акомпаніатор буде враховувати характер вправ. При використанні фонограми – підбирати «фоніруючу» музику оптимістичного змісту;

• сполучити вправи, що вимагають дій чітко під рахунок, з необов'язковим виконанням у строгій відповідності з гімнастичним стилем і вправи з неодмінною традиційною гімнастичною поставою;

• не затягувати розминку і не робити великої паузи між підготовчою й основною частинами занять.

Післядія розминкових вправ швидко загасає. Через 10 – 15 хв. послу розминки знижується еластичність розігрітих м'язів, рухливість у суглобах.

Підготовчої частини в занятті в цілому приділяється 10–15% загального часу. Конкретно про тривалість і зміст розминки тренер вирішує, керуючись задачами не тільки даного заняття. Наприклад, у роботі з початківцями підготовчу частину доцільно подовжувати і приділяти в ній увага вправам по оволодінню школою рухів тіла, вправам на координацію рухів (елементарні комплекси вільних вправ). У підготовчому періоді тренування розминка для всіх контингентів більш тривала й об'ємна, ніж у змагальному, де вона коротше й інтенсивніше [24].

У спеціалізованій розминці доцільно застосовувати акробатичні стрибки, стрибки на батуті з приземленням у поролонову яму, хореографічні вправи. Усі вони повинні бути заздалегідь добре освоєні і не викликати утруднень, типових при освоєнні нових елементів.

У роботі з добре підготовленими гімнастами наприкінці розминки пропонуються силові елементи з комбінацій з метою на «свіжі» сили «позначити» статичні положення, жимові стійки й ін.

Одним із сучасних способів проведення підготовчої частини є кругова розминка, у мініатюрі послідовність, що випереджає, і зміст вправ основної частини заняття [25]. Так, при підготовці до змагань із запланованим проходженням у заняттях усіх видів багатоборства (модельне заняття), гімнасти під час розминки випробують вправи у всіх видах багатоборства, виконуючи фрагменти своєї програми. Перед змаганнями подібна розминка переростає в майже годинне підготовче тренування і може розглядатися як самостійний тип занять, якщо ця розминка відстоїть від самих змагань на кілька годин (якщо змагання ввечері, то розминкове заняття – ранком). Кругова розминка проводиться й у заняттях по спеціальній фізичній підготовці круговим способом з випробуванням майбутніх вправ.

У цілому зі сказаного видно, як важливі і багатопланові задачі першої частини будь-якого гімнастичного заняття.

Основна частина заняття найбільш тривала (75 – 80% загального часу). У ній вирішуються головні задачі, що коштують перед гімнастами в даний період тренування.

У структурі основної частини виділяються види занять (часто – види багатоборства) і спеціальна розминка перед кожним видом.

Про чергування видів багатоборства. Структура основної частини, форми організації цілком залежать від істоти головних задач на кожнім виді занять. Приміром, якщо в навчальному занятті головна увага буде приділено освоєнню складних і ризикованих елементів на брусах і у вільних вправах, те дані види багатоборства планують першими, а потім всі інші. Якщо в задачу тренувального заняття входить виконання вільних вправ у стані стомлення, то даний вид планується ближче до кінця основної частини. У зв'язку з цим і застосовуються кілька варіантів графіків чергування видів [20]. Основними аргументами на користь того або іншого варіанта є наступні: кількість і ступінь складності і трудомісткості нового матеріалу для освоєння в тім або іншому виді (актуально для підготовчого періоду тренування й у роботі з дітьми на початковому і спеціалізованому етапах); придбання спеціальної витривалості і надійності виконання вправ програми змагань (зв'язується із змагальним періодом підготовки); здатність проходити види багатоборства в занятті в послідовності, що може бути визначена графіком змагань (характерно для етапу безпосередньої підготовки до змагань) [32].

У зв'язку з відзначеними ситуаціями в мікроциклах тренування пріоритет віддається тому або іншому варіантові чергування видів. При цьому варто мати на увазі, що в роботі з дітьми, крім традиційних видів багатоборства, самостійними видами занять, планованими в графіку чергування видів, є хореографія, акробатика, батут і СФП. Ці ж види можуть бути основними, а не розминковими, у заняттях кваліфікованих гімнастів на початку підготовчого періоду.

Кількість видів багатоборства в одному занятті визначається також виходячи з задач даного етапу підготовки. У навчальних заняттях необхідно відвести більше часу на перші два-три видів для виконання кропіткої роботи з вивчення техніки елементів і з'єднань з багаторазовими повтореннями, паузами для настроювання й обмірковування між спробами.

У цьому випадку на перші види багатоборства варто відводити по 35 – 40 хв. і в заняттях не планувати проходження усіх видів багатоборства.

У тренувальних заняттях, особливо з наближенням змагань, час, що відводиться кожному видові багатоборства, розподіляється більш рівномірно – по 20 – 25 хв. У графіку в цьому випадку передбачається тренування у всіх видах багатоборства.

По кількості підходів і середній кількості елементів у підході визначаються обсяг і інтенсивність тренування [32].

Підходи не однорідні по цільовій спрямованості. Виділяються розминкові, підготовчі, основні і додаткові підходи. Наприклад, в опорних стрибках розминкові підходи містять пробіжки від лінії старту до місця поштовху, з'єднання розбігу з поштовхом об місток і розминковим стрибком через коня (наприклад, – переворотом уперед). Досвідченому гімнастові досить двох-трьох підходів, щоб «відчути» розбіг і коня, підготувати суглоби ніг і рук до сильного відштовхування. Підготовчі підходи пов'язані з підготовкою до основного стрибка. У них гімнаст виконує, фактично, також розминку, але вже до конкретного стрибка (наприклад, – переворот вперед і сальто вперед або до «цукахара»). У цьому випадку налагоджуються усі фази стрибка. Два-три підходу також достатні гімнастові, щоб «відчути» снаряд, «згадати» стрибок у цілому. Потім йде серія основних підходів з визначеною установкою на відпрацьовування окремих деталей стрибка (акцентування дій у різних фазах). Кількість стрибків залежить від плану даного заняття (звичайно в змагальному періоді в середньому на основні підходи приділяється 4–6 повторень). Додаткові підходи гімнастам надаються як допоміжні, для виправлення окремих помилок, перевірки варіантів техніки [6]. Ці підходи можуть чергуватися з основними за схемою основні – додаткові – основні.

Найпоширенішою формою проведення основної частини заняття є організовані в різних варіантах вправи у видах багатоборства і прирівняних до них видах базової підготовки.

Більш детально питання організації і методики проведення основної частини розглядаються в наступному розділі глави при характеристиці різних типів занять, тому що особливості заняття в цілому визначаються саме його основною частиною.

Заключна частина завершує заняття. Вона найбільш коротка (5 – 10% загального часу), якщо мати на увазі рухові завдання, підведення підсумків заняття в спортивному залі (10 – 15 хв.). Після силових напруг, навантажень ударного характеру на суглоби кінцівок і хребетного стовпа рекомендуються пасивні виси на руках і ногах (краще на спеціальних петлях) у вертикальному і похилому положеннях, провисання лежачи на згині тазостегнових суглобів на м'якій опорі на колоді (до 1 хв.). Застосовуються вправи в розслабленні, прийоми аутогенного тренування (комплекс на релаксацію). Заключна частина занять розглядається як одне з важливих ланок системи відбудовних заходів. У зв'язку з цим можна виділити в ній дві частини: коротку – у спортзалі і більш тривалу – у відбудовному центрі (теплові і гігієнічні процедури, масаж, фізіотерапія, сауна й ін.) [17].

Уважне ставлення до організації і змісту підготовчої і заключної частин занять у цілорічному тренуванні дозволить у більшому ступені зберегти здоров'я гімнастів, уникнути травм, перенапруг.

2.3 Результати дослідження та їх обговорення

В таблиці 1 наведено значення показників фізичної підготовленості та спеціальної працездатності гімнастів віку 6–12 років. Як видно з табл. 1, принципове значення для розробки контрольних показників і кількісних критеріїв оцінки анатомо-морфологічного статусу гімнастів мають дві обставини. По-перше, особливості розвитку тіла гімнастів, що протікають відносно рівномірно на етапі вікового розвитку від шести до десяти років. Після десяти років рівномірно збільшується ширина плечового поясу відносно довжини тулубу і ширини тазу, також змінюється довжина тулуба і ніг. По-друге, на етапі вікового розвитку від десяти до дванадцяти років рівномірність морфологічного розвитку істотно змінюється.

Таблиця 1. Значення показників фізичної підготовленості та спеціальної працездатності гімнастів 6–12 років

Показники	Вік, роки
	6	7	8	9	10	11	12
Довжина тіла, см	107,0 ±3,3	110,0 ±3,4	113,5 ±3,6	118,5 ±3,1	107,0 ±3,3	107,0 ±3,3	107,0 ±3,3
Маса тіла, кг	16,4 ±7,8	17,5 ±9,1	19,1 ±9,4	22,0 ±7,3	16,4 ±7,8	16,4 ±7,8	16,4 ±7,8
Довжина тулуба, см	29,0 ±7,4	31,8 ±5,7	32,0 ±6,2	33,5 ±6,5	29,0 ±7,4	29,0 ±7,4	29,0 ±7,4
Довжина ніг, см	51,0 ±5,3	52,5 ±5,9	53,5 ±6,6	56,0 ±5,4	51,0 ±5,3	51,0 ±5,3	51,0 ±5,3
Довжина рук, см	47,0 ±5,1	48,3 ±4,5	49,0 ±4,8	49,6 ±5,0	47,0 ±5,1	47,0 ±5,1	47,0 ±5,1
Ширина пліч, см	20,4 ±5,5	22,1 ±5,6	24,0 ±4,7	25,8 ±4,6	20,4 ±5,5	20,4 ±5,5	20,4 ±5,5
Ширина тазу, см	16,8 ±4,2	16,7 ±4,8	17,2 ±6,0	18,4 ±4,8	16,8 ±4,2	16,8 ±4,2	16,8 ±4,2

Можна припустити, що в пубертатному віці змінюються не тільки тотальні розміри тіла, але й їх пропорційне співвідношення, про що переконливо свідчать дані таблиці 2.

З педагогічної точки зору, отримані данні дозволяють зробити ряд практичних висновків, що мають принципове значення для розробки кількісних критеріїв з метою оцінки анатомо-морфологічного статусу гімнастів.

Характеристики

Список файлов курсовой работы