Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Тому велике значення при відборі для занять боротьбою приділяється комплексу психофізіологічних якостей, які тренери характеризують як бійцівський характер: безстрашність у сутичках з більш сильними суперниками, здатність боротися за перемогу до останніх секунд сутички. Саме спортсмени, що володіють бійцівським характером, домагаються найбільш високих результатів у єдиноборствах, навіть якщо вихідний рівень їхньої фізичної підготовленості недостатньо високий.

У боротьбі критерії добору, на думку Г. С. Туманяна, повинні застосовуватися на наступних етапах: при відборі юнаків у секції; при відборі кандидатів у збірні команди країни, при відборі ведучих спортсменів для участі в міжнародних турнірах.

Як показує практичний досвід, у секції боротьби необхідно приймати всіх бажаючих, що не мають відхилень у здоров'ї і фізичному розвитку. Вік підлітків повинний бути. у межах 10 - 12 років, у виключних випадках 9 років. Різниця у віці в одній групі не повинна перевищувати 2 роки [12, 182].

Протягом 3 - 4 місяців спостерігається найбільше відсівання — до 40 - 50 % всіх бажаючих. Обумовлено це тим, що підлітки стикаються з труднощами, до яких вони не звикли в повсякденному житті. Крім того, до кінця 3-го місяця занять зростає тренувальне навантаження і з'являються елементи змагальної діяльності, що підвищує вимоги до психіки спортсменів. Слід зазначити, що першими, як правило, залишають килим хлопці зі слабким типом нервової системи, хоча саме вони найбільш здатні до оволодіння складними технічними прийомами. Потім ідуть фізично слабкі хлопчики, для яких тренувальне навантаження виявляється надмірно великою. І останніми перестають тренуватися хлопці, нервова система яких не справляється із навантаженням.

Тому очевидна шкода планомірному відбору наносить передчасне використання напружених тренувань і участь у змаганнях недостатньо підготовлених підлітків, для яких сутички є надмірним психічним навантаженням.

Спортивний талант у ранньому віці відшукати украй важко, оскільки необхідно враховувати особливості перетворення дитини в дорослу людину. Нерідко акселератів помилково приймають за більш здатних і зараховують у навчальні групи, а підлітків з уповільненим розвитком – ретардантів – не приймають взагалі. Варто також враховувати, що швидкий ріст спортивних досягнень на початкових етапах тренування не гарантує високих результатів на етапах спортивного удосконалювання і високої спортивної майстерності.

Прогнозування спортивних досягнень підлітків у боротьбі ускладнюється спотвореннями, які характерні для періоду статевого дозрівання (випередження чи відставання фізичного розвитку від паспортного віку), а також динамікою мотивації до напружених тренувань і змагань під впливом біологічних, духовних і соціальних факторів. Тому на першому етапі відбору практично нема рації намагатися прогнозувати результати спортсмена при переході його в групу дорослих.

Щоб уникнути грубих помилок доцільно приймати в секцію навіть підлітків, що не відрізняються фізичною підготовленістю. Цілеспрямованість і працьовитість у тренуванні нерідко дозволяють їм визначити недостатньо старанних, хоча і більш обдарованих однолітків.

Узагальнивши досвід роботи ведучих тренерів по відбору дітей для занять боротьбою і результати експериментальних даних, Г. С. Туманян рекомендує при організації початкового відбору враховувати наступні фактори: 1) наявність загостреного почуття честі і самолюбства; 2) близькість розташування місця проживання від основної тренувальної бази; 3) високий рівень витривалості; 4) координаційна обдарованість; 5) оптимальне співвідношення росту і маси тіла; 6) приналежність до спортивної родини.

При відборі на етапах заглибленої спеціалізації необхідно виявити спортсменів, здатних до досягнення високих спортивних результатів, ефективному спортивному удосконалюванню на наступних етапах багаторічної підготовки. Вирішувати цю задачу можна лише на основі комплексного аналізу морфологічних, функціональних і психічних особливостей спортсменів, їхніх адаптаційних можливостей, реакції на підвищені тренувальні і тривалі та інтенсивні навантаження. Особливе місце при цьому потрібно відводити вивченню здібностей і задатків, що дозволяють досягти майстерності, а також мотивації спортивної діяльності й умов проведення учбово-тренувального процесу. До здібностей варто віднести індивідуальні особливості борця, обумовлені спадковістю і вихованням.

Задатки спортсмена визначають спадково обумовлені риси і природна обдарованість.

Мотивація спортивної діяльності визначається свідомими вольовими зусиллями, в основі яких лежать чіткі усвідомлені представлення.

Зазначені передумови є основними для виконання борцями нормативів майстра спорту міжнародного класу.

Не менш складним є відбір для участі в складі збірної команди країни для участі у міжнародних змаганнях, де спортсмен повинний реалізувати свої улюблені тактико-технічні дії в умовах активної протидії суперника. При цьому борці високого класу не тільки прагнуть реалізувати стихійно виникаючі в сутичках ситуації для проведення своїх улюблених прийомів, але і здатні активно їх прогнозувати і створювати [12, 185].

У боротьбі перевагу завжди віддають борцям, що володіють широким діапазоном атакуючих прийомів і контратакуючих дій і надійним захистом. На жаль, число таких спортсменів дуже обмежене.

Більш часто зустрічаються борці з обмеженим діапазоном атакуючих дій і надійним захистом. Ці спортсмени здатні домагатися видатних, але недостатньо стабільних результатів, тому що суперники швидко до них пристосовуються. Борці з різноманітним і багатим арсеналом технічних дій, але ненадійним захистом відносно рідко домагаються високих результатів, тому при відборі в команду їх кандидатури розглядаються останніми.

Аналіз досвіду підготовки борців високого класу показує, що у великому спорті надзвичайно важлива впевненість у своїх силах і честолюбство, що допомагають протягом багатьох років переносити виснажливу щоденну працю. У той же час необхідно зважати на індивідуальні особливості і рівень мотивації не тільки починаючих спортсменів, але і майстрів високого класу.

Дуже важливо при відборі для участі в міжнародних турнірах виявити борців, здатних здобувати перемоги на змаганнях будь-якого рангу.

3. Методика тренування

3.1 Тренувальні засоби і спрямованість їх використання при вдосконаленні фізичних якостей

В процесі підготовки борців застосовується система засобів, які поділяються на загально підготовчі, спеціально підготовчі, основні і змагальні. Крім того, для посилення тренувальної взаємодії і регуляції процесів відновлення застосовуються засоби фізіотерапії, психорегуляції і фармакологічні.

До загальнопідготовчих відносяться численні і різноманітні вправи з інших видів спорту, загально розвиваючі, рухливі і спортивні ігри. Найбільший обсяг цих засобів використовується на початкових ступенях підготовки юних і молодих борців. Практика показує, що в міру росту кваліфікації борців загальнопідготовчі вправи по напрямку і величині зусиль повинні усе більше наближатися до основних вправ.

Борці вищих розрядів (КМС, МС) при роботі зі значними навантаженннями повинні не прагнути до підвищення особистих досягнень у поштовху, ривку і т.д., а розробляти комплекси швидкісно-силових вправ, тісно зв'язаних зі структурою найбільше часто виконуваних ними прийомів. Так, для підвищення ефективності кидка через груди використовують кидки гирі різної маси назад на відкритій площадці; для збільшення тяги при виконанні кидка через спину різні вправи з амортизаторами і блоковими пристроями; при недостатній швидкості виконання задньої підніжки значний ефект приносить виконання декількох серій стрибків через бар'єри, включення в кожне заняття стрибків у довжину (з козла) з наступним стрибком на підвищення 50— 70 см. Гарний ефект для розвитку стрибків дає виконання вправ на гойдалці з перемінним обтяженням, широко застосовуваних у тренуванні легкоатлетів. Така орієнтація швидкісно-силових вправ дозволяє перевести їх у групу спеціальнопідготовчих засобів.

Ряд прийомів (передній і бічний переворот у дзюдо, кидки з захопленням ніг — у вільній боротьбі, кидок прогином, зворотним і заднім поясом — у класичній боротьбі) вимагає значних погоджених вправ ніг і тулуба.

Одним з ефективних вправ для удосконалювання сили в умовах, близьких до виконання цих кидків, є вистрибування з гирею (24—32 кг) з вихідного положення стоячи в напівприсіді на двох підставках чи гімнастичних ослонах з наступним підйомом гирі на рівень голови.

Варто пам'ятати, що при сполученому удосконалюванні техніки і силовій-швидкісно-силової підготовленості маса партнера не повинна перевищувати масу борця більш ніж на 10 %. При великих зусиллях технічні дії закріплюються з уповільненим виконанням основних фаз прийому, що не сприяє їхньої реалізації в умовах змагань [16, 90 ].

Для запобігання травматизму під час падінь борцям усіх розрядів рекомендується освоювати акробатичні стрибки на килимі і батуті. Як показує практика, борці вищих розрядів освоюють сальто назад і вперед зігнувшись на батуті за одне заняття, а при наявності досвідченого фахівця з акробатики вони можуть протягом 2 тижнів освоїти сальто вперед та назад прогнувшись.

Акробатика дозволяє підвищити тренованість вестибулярного аналізатора настільки, що небезпечні падіння будуть практично виключені. У повсякденному тренуванні борці високої кваліфікації не одержують такого навантаження на вестибулярний апарат, тому що виконують порівняно мало прийомів (переважно кидки).

Крім того, акробатична підготовка на доріжці (різні стрибки і зв'язування) не тільки тренує м'язи ніг, але і дозволяє істотно підвищити швидкість атакуючих дій, за рахунок збільшення вибухової сили у фазі відштовхування.

При використанні акробатики стрибків необхідно враховувати, що велике навантаження на м'язи ніг при виконанні стрибків на батуті і на акробатичній доріжці знижує ефективність удосконалювання техніки. Тому акробатику в заняттях варто використовувати після удосконалювання техніки чи ж виділяти для цієї мети окремі тренування.

На жаль, у тренуванні борців мало використовуються стрибки зі скакалкою, прискорення (спурти) у гору, що роблять позитивний ефект на рівень спеціальної працездатності.

До спеціальнопідготовчих засобів відносяться вправи на мосту (забігання, перевороти і т.д.), імітаційні вправи, кидки манекена, виконання окремих елементів складних прийомів (як правило, що визначають ефективність кидків) у розминці й у ранковому занятті, виведення з рівноваги (збивання на носки, скручування) на тренажерних пристроях, комі в дзюдо. При удосконалюванні всіх технічних дій робиться акцент на відрив-підбив партнера.

До цієї групи необхідно віднести і вправи на розтягування м'язів — подовжній і поперечний шпагати, що повинні постійно включатися в розминку. Недостатня гнучкість у тазостегнових суглобах — основна причина травм м'язів стегна, що виникають, у борців вищих розрядів. Варто врахувати, що поперечний шпагат – обов'язковий елемент "школи" усіх японських борців, у тому числі і великовагових.

До основних вправ відноситься змагальна діяльність і всі засоби удосконалювання техніко-тактичної майстерності. По ступені відповідності специфіці змагальній діяльності варто виділити насамперед різні сутички (змагального характеру, контрольні, сутички, проведені інтервально-коловим методом, тренувальні, учбово-тренувальні і навчальні).

Незважаючи на те що контрольні сутички найбільше відповідають специфіці змагальної діяльності, вони проводяться тільки при необхідності моделювати умови турніру чи ж для добору команди. Психічна напруга, властива сутичкам з основними суперниками, не дозволяє використовувати цей ефективний засіб занадто часто.

Нерідко в ході тренування потрібно закріпити комбінації й окремі прийоми в умовах, наближених до змагальних, не створюючи при цьому значної емоційної напруги. У таких випадках проводять тренувальні сутички інтервально-коловим методом, що дозволяє досягти інтенсивності змагань без властивої контрольним сутичкам психічної напруги.

Турнірні і матчеві змагання можуть бути не тільки метою підготовки, але і її засобом. Для цього вони не повинні впливати на положення борця в команді, перед спортсменом не ставиться мета завоювати призове місце. Якщо для участі в змаганні необхідно знижувати більш 3 кг маси, можна навіть виступати в наступній ваговій категорії.

Основна мета таких контрольних змагань — підвищення функціональних можливостей і удосконалювання техніки в специфічних умовах змагань. У цьому відношенні вони значно ефективніше тренувальних. Незважаючи на всі старання тренерів створити в процесі підготовки в сутичках атмосферу турніру, це вдається лише на рівні збірних команд країни, де конкурують дійсно рівні по класу борці. Тому значимість таких змагальних сутичок важко переоцінити, їх бажано проводити при тривалій підготовці до основних змагань для перевірки ефективності тренування і корекції окремих параметрів [16, 95].

Факторний аналіз показників, що характеризують основні фізичні якості дзюдоїстів (МС і МСМК), виконаний Г. Б. Венглярским (1979), свідчить про те, що ведучим серед них є спеціальна витривалість, що має найбільш високий кореляційний зв'язок зі спортивним результатом чи рангом борця в команді.

Велика значимість швидкісно-силової підготовленості в міру зниження спортивної кваліфікації, очевидно, може бути пояснена тим, що рухові навички в першорозрядників закріплені недостатньо міцно. Крім того, цілий ряд таких координаційно складних прийомів, як підхоплення, кидки через груди, посадки і т.п. вимагає високої силової підготовленості при їхньому вивченні й удосконалюванні.

Таким чином, можна констатувати, що в борців, менш підготовлених, загальна витривалість має значно більше значення, чим спеціальна, у структурі фізичної підготовленості більш кваліфікованих спортсменів.

3.2 Основні фізичні якості борців і методика їхнього удосконалювання

В останні роки намітилася тенденція до перегляду спрямованості фізичної підготовки в тренуванні спортсменів вищих розрядів. Зокрема, необхідність комплексного розвитку основних фізичних якостей в останні роки усе більш зазнає критики. Викликано це тим, що в кваліфікованих спортсменів у більшості видів спорту існують ведучі і відстаючі від модельних характеристик якості. На етапі вищої спортивної майстерності підтягування відстаючих сторін до рівня модельних характеристик здатні сформувати лише пересічну посередність. Заняття кожного перспективного спортсмена, починаючи з першорозрядників, повинні бути спрямовані на виховання яскравої індивідуальності. Фронтальний метод тренування борців високої кваліфікації допустимо лише на коротких відрізках часу, при базовій підготовці. Але навіть у цьому випадку бажано підбирати найбільш прийнятну структуру і спрямованість засобів. З цього погляду на етапах безпосередньої передзмагальної підготовки варто дуже обережно використовувати сполучений метод удосконалювання техніки і фізичної підготовленості. На думку Ю. В. Верхошанського, це обумовлено тим, що об'ємні комплексні навантаження неминуче приводять до загального функціонального стомлення організму і негативно впливають на якість регуляції зусиль при виконанні специфічної діяльності. У зв'язку з цим у циклах змагань усе більша увага приділяється акцентованому розвитку ведучих фізичних якостей, відповідно до яких формується і структура засобів.

Усебічна фізична підготовка є основною передумовою навчання й тренування в будь-якому виді спорту. Отже, особливо секційні заняття з боротьби також не повинні зводитися лише до спеціальних вправ. Інструктор повинен дбати насамперед про гармонійний розвиток кожного борця, а він можливий лише завдяки загальній фізичній підготовці, яка передбачає розвиток швидкості, сили, спритності, гнучкості, витривалості й багатьох інших життєво необхідних рухових якостей всіма можливими засобами фізичної культури і спорту.

Характеристики

Список файлов курсовой работы