132700 (619765), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Це найбільше динамічно розвиваючий напрямок лікування сексуальних порушень, що розглядає сексуальні проблеми з перспективи взаємодії між партнерами. Тобто партнерська психотерапія спрямована на лікування партнерського зв'язку як цілого, а не на лікування двох складових її осіб по окремості.

VII. Групова психотерапія

Даний метод лікування знаходить усе більше визнання і поширення в сексологічній практиці, особливо в країнах Заходу. В основі методу лежить використання в лікувальних цілях динамічних процесів у визначеній групі хворих, що, насамперед, виникають між самими пацієнтами й у меншому ступені — між пацієнтами і лікарями.

Застосування деяких методів, використовуваних для лікування сексуальних порушень, викликає заперечення суспільної думки, в окремих країнах — конфлікт із чинним законодавством. До цих методів, у тому числі, відносяться і такі демонстрації пацієнтам зображень сексуальної тематики, що можуть бути віднесені до порнографії. Особливе заперечення викликає використання цих методів при одночасному лікуванні партнерської пари чи групи хворих, здійснюваному з залученням засобів техніки.

Однак не тільки широка громадськість, але і більшість сексологів категорично протестують проти використання для «лікування» сексуальних порушень таких нібито «соціально гуманних» методів, як психохірургія чи фармакологічна кастрація, застосовуваних, наприклад, у відношенні сексуальних злочинців, що приводить до втрати ними лібідо.

Слід зазначити, що вся історія медицини, як в області теоретичної, так і практичної, насичена боротьбою протиріч. Разом з тим розжарення пристрастей в області сексології завжди має особливий характер, тому що дотепер не завжди можна переконливо довести, наскільки той чи інший метод лікування був використаний саме в благо хворого, а не для полегшення задач і життя лікуючого лікаря, чи задоволення інших його особистих потреб. Нам здається, що вибір конкретних методів лікування, якщо він продиктований єдино і винятково добром для хворого, варто залишати на відповідальності лікуючого лікаря, а остаточне слово з цього приводу повинне завжди залишатися за самим пацієнтом. Лікуючий і лікуємий як би знаходяться на різних полюсах лікувального процесу, але при цьому складають одночасно і єдиний терапевтичний зв'язок, що визначає в остаточному підсумку ефективність проведеного лікування. Саме цим особам і належить право вибору методів досягнення кінцевої мети.

ПСИХОТЕРАПІЯ ЯК СИСТЕМА ЛІКУВАЛЬНИХ ВПЛИВІВ

Психотерапевтичні прийоми при лікуванні різних форм сексуальних розладів у чоловіків і жінок повинні бути спрямовані на корекцію їхніх особистісних реакцій на сексуальну патологію, що має, що найчастіше гіперактуалізується хворими в зв'язку з виникненням у них комплексу неповноцінності. Застосування психотерапії в таких випадках повинне носити характер не епізодичних заходів, а системи лікувальних впливів, початком якої вже є первинний огляд хворого.

Ретельне клінічне обстеження хворого варто проводити за умови неодмінного дотримання правил деонтології і медичної етики. При цьому лікарю варто постійно пам'ятати про можливість ятрогенних впливів, що збільшують клінічні прояви сексуальних розладів і захворювання, що ускладнюють прогноз. Система психотерапії повинна носити характер безупинного ланцюга лікувальних впливів на особистість хворого, що на різних етапах лікування реалізуються за допомогою різноманітних форм, способів і методик психотерапії.

Якщо при псевдоімпотенції і псевдофригідності в цілому ряді випадків буває досить провести одну чи кілька роз'яснювальних інструктивних бесід, то при лікуванні реально існуючих сексуальних розладів система психотерапевтичних впливів на особистість хворого, а через неї і на психосоматичну кореляцію виявляється необхідною. Особливо це стосується хворих з первинно виявленими сексуальними розладами.

Послідовність психотерапевтичних заходів

Принципом психотерапії хворих із сексуальними розладами є дотримання етапності, послідовності в її проведенні, щоб кожне лікувальне заняття було логічним продовженням попереднього і передумовою для наступного. Цим визначається не тільки найближча результативність, але і стійкість лікувального ефекту психотерапії.

Рішення задач, що лежать в основі кожного етапу психотерапії вимагає обліку і відповідності її методів, форм і змісту терапевтичної спрямованості інших застосовуваних методів лікувального впливу (медикаментозних засобів, фізіотерапії, режимних рекомендацій).

Побудова діючої психотерапії при сексуальних розладах передбачає реалізацію трьох етапів.

Перший етап — формування здорових психологічних установок. Він передбачає проведення циклу психотерапевтичних бесід, спрямованих на ліквідацію у хворих неправильних уявлень про норму і патологію статевої функції, песимістичних оцінок свого захворювання і перспектив, а також відповідність цих поведінкових тенденцій. Проведення психотерапії передбачає також реалізацію лікувальних впливів загального характеру.

Цей етап включає активне обговорення з пацієнтами:

1.Анатомії статевих органів, фізіології статевої функції, психофізіології і психології сексуального життя людини. Під час обговорення цієї теми необхідно висвітлювати питання про норму і фізіологічні коливання статевої функції, а також про вплив особистісних особливостей людей на їхнє ­статеве життя;

2.Причин статевих розладів і методів їхнього попередження;

3.Ефективності комплексного лікування статевих розладів і типів

виходу з хворобливих станів;

4.Гігієни і психогігіени статевою життя.

Виклад і обговорення зазначених тем проводяться в одній чи декількох бесідах, число яких визначає лікар у залежності від контингенту і числа осіб, що складають лікувальну групу, а також від інших конкретних умов. При цьому необхідно пам'ятати про обов'язкову психотерапевтичну спрямованість викладу кожної зі згаданих тем і оптимістичності заключень і висновків.

Бесіди варто починати після попереднього обстеження пацієнтів, включених у лікувальну групу. Знання причин і умов розвитку в них статевої слабості й облік їхніх особистісних особливостей дозволяють використовувати пробачну лікарську бесіду, так називану психотерапію Рикошетом.

Другий етап психотерапії необхідно направляти на подолання невротичних реакцій, що представляють особистісну реакцію хворих на свою статеву неповноцінність. Зазначені реакції по механізму неврозів у результаті розладів функціональних взаємин між корою головного мозку і підкірковою областю, а так у зв'язку з порушенням відносин особистості можуть привести до вторинного зриву статевої функції, замикаючи таким чином порочне коло факторів, що визначили розвиток сексуальних розладів.[29].

Варто враховувати характерологічні, типологічні особливості пацієнтів, соціально-психологічну дезадаптацію чоловіків, показники самосугестивності і сугестивності словам інших людей, а також варіанти проявів, ступінь виразності і характер плину статевого розладу і вторинної невротичної реакції.

Заключний етап психотерапії спрямований безпосередньо на відновлення й активізацію статевої функції. При реалізації цього етапу психотерапії треба мати на увазі, що порушення статевої функції при первинному розладі потенції і первинної фригідності обумовлено не тільки утворенням ненормального умовного рефлексу, порушенням нервової регуляції статевої функції (при дисрегуляторній формі) чи слабістю морфофункціональних структур, що складають основу статевого інстинкту (при конституціонально-генетичній формі), але і вгасанням умовних статевих рефлексів у силу порушення фізіологічного ритму статевої активності хворих.

Останній фактор, що є основою абстинентної форми, бере участь у патогенезі всіх клінічних форм як первинних, так і вторинних сексуальних розладів. Усі указані вище фактори сприяють зміцненню виникаючого у хворих переконання у своєї статевої неповноцінності, що згодом може привести до різних порушень з боку психіки.

Проведення заключного етапу психотерапії передбачає сугубо індивідуалізований підбір лікувальних методик з арсеналу відомих методів психотерапії і їхнє диференційоване застосування у формі індивідуальних і колективно-групових занять.

Комплексність психотерапії

Комплексність передбачає, з одного боку, застосування комплексу психотерапевтичних заходів з різними програмами і сполученнями методик на різних етапах психотерапії, а з іншого боку — проведення комбінованого лікування, що включає найбільш раціональне сполучення психотерапії медикаментозними засобами, різними методами фізіотерапії, так називаними допоміжними засобами і режимними рекомендаціями.

Варто також врахувати, що при побудові курсу психотерапії найбільш ефективним виявляється комбіноване застосування різних методів психотерапії в сонному і бадьорому стані.

Розробка індивідуальних планів, схем комплексного лікування ґрунтується на даних ретельного загального і сексологічного обстеження хворих і передбачає лікування не тільки статевого розладу, але і всіх інших патологічних змін в організмі, що можуть відігравати роль патологічних факторів, що впливають на клініку і плин порушень сексуальної функції у чоловіків і жінок.

Поділяючий (дифференційний) характер структури психотерапії

Диференційований характер є одним з неодмінних принципів лікування хворих із сексуальними розладами в залежності від: 1) форми статевого розладу; 2) особливостей проявів; 3) Рівня соціально-психологічної адаптації чоловіків у родині; 4) характеру вторинних реакцій, що значною мірою обумовлені типологічними особливостями пацієнтів, їхнім віком, особливостями подружніх взаємин у зв'язку з розладом статевої функції у одного з них, а також неправильною поінформованістю чоловіка і жінки про норму і патологію статевого життя. При призначенні психотерапії особам, що страждають різними формами сексуальних розладів, необхідно визначити її конкретні задачі і зміст, а також доцільні форми її проведення і найбільш адекватну методику реалізації.

У комплексі психотерапевтичних заходів дуже важлива роль належить методам лікувального самовпливу і, зокрема, аутогенному тренуванню. Її включення в комплекс активних лікувальних заходів здійснюється після створення за допомогою раціонального й іншого методів психотерапії фізіологічних і психологічних передумов для самовпливу з метою психологічного впливу на статеву функцію.

Правильне проведення аутогенного тренування при лікуванні хворих із сексуальними розладами передбачає здійснення настільки необхідних у цих випадках акцій самомобілізації, самоорганізації і саморегуляції. При цьому варто врахувати, що аутогенне тренування диференційоване в залежності від форм сексуальних порушень, а також від характеру типологічних особливостей пацієнтів і типу вторинних невротичних реакцій.

Тривалість психотерапії

Для курсу психотерапевтичного лікування, успішного і послідовного проведення етапів психотерапевтичних впливів, спрямованих на перебудову психологічних установок хворих, а також для створення і закріплення нових тривалих умовно-рефлекторних зв'язків важлива тривалість лікування. Конкретна тривалість курсу психотерапії у кожному окремому випадку визначається особливостями форми, симптоматики і плину статевого розладу, а також усіма факторами, що впливають на статеву функцію і характер реагування особистості хворого на виникле захворювання.

Практичний клінічний досвід показує, що для досягнення вираженого і стійкого лікувального ефекту найбільша тривалість курсу психотерапії потрібно особам з помисливістю, схильним до невротичних фіксацій, а також особам літнього віку в силу властивої їм інертності нервових процесів і меншої рухливості їхнього динамічного стереотипу. Це стосується хворих як з первинно виявленими сексуальними розладами, так і з вторинними порушеннями статевої функції.

Підтримуюча (підкріплювальна) психотерапія

При закріпленні досягнутого лікувального ефекту протягом тривалого часу (від декількох місяців до року і навіть більше) необхідно використовувати підкріплювальну психотерапію.

Підтримуюча психотерапія — це короткі лікувальні курси чи одиничні психотерапевтичні заняття. Тривалість і інтенсивність підтримуючої психотерапії визначаються ступенем ефективності основного курсу лікування, особистісними особливостями пацієнтів і рівнем соціально-психологічної адаптації чоловіків.

При проведенні підтримуючої психотерапії рекомендується використовувати ті ж конкретні методики психотерапевтичних впливів, що застосовувалися при реалізації основного курсу лікування і робили найбільш ефективний терапевтичний вплив.

Частота проведення підтримуючих психотерапевтичних заходів залежить від особистісних особливостей пацієнтів, їхнього загального стану й особливостей міжособистісних відносин у родині.

Психотерапевтична наступність

При лікуванні хворих із сексуальними розладами необхідне дотримання наступності в їхньому лікуванні. Сексопатолог повинний бути інформований у плані умов розвитку, функціональної діагностики й оцінки сексуальної патології, психологічних установок і тенденцій хворого, даних об'єктивного анамнезу, а також характеру проведеного раніше лікування і його ефективності. Зазначену інформацію одержують шляхом проведення офіційного запиту у відповідні лікувальні установи й одержання розгорнутих виписок з історії хвороби осіб, що потребують подальшої лікувальної допомоги.

Побудова відповідної психотерапії на останньому етапі лікування повинна бути заснована на досвіді попередніх етапів, бути їхнім логічним продовженням і її подальшим творчим розвитком.

Психотерапія — це медична наука, за допомогою якої лікар надає психологічну допомогу і психологічний вплив на пацієнта з метою купірування патологічних симптомів і синдромів. На сучасному етапі виділяють три підходи при проведенні психотерапії:

1. психодинамічний;

2. поведінковий (бихевіоральний)

3. феноменологічний.

Їхні розходження можна представити у виді таблиці 7.

Характеристики

Список файлов курсовой работы