132700 (619765), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

ТРАНСВЕСТИЗМ

Трансвестизм виявляється в прагненні носити одяг, аксесуари, зачіску обличчя протилежної статі, а також грати його роль. Причому все це протікає без прагнення змінити свою стать, саме це відрізняє трансвеститів від транссексуалів.

Трансвестизм може сполучатися з пасивним гомосексуалізмом у чоловіків і активним лесбіянством у жінок. Іноді зустрічається в ізольованому виді.

Розрізняють:

1. щирий трансвестизм, що виявляється з раннього дитинства
   і виражається в прагненні переодягатися в одяг осіб протилежної статі (такі люди одержують задоволення уже від того, що їх приймають за представників іншої статі);

2. фетишистський (помилковий) трансвестизм.
   Трансвестити, як правило, виховуються у великих родинах мають сестер, у чий одяг вони й одягаються.

Любов до перевдягання в одяг осіб протилежної статі, як правило, починає потроху виявлятися вже в дитинстві. Це може відбуватися в такий спосіб:

1. незалежно від оточення, з ініціативи самої дитини;

2. під впливом дорослих, котрі вдягають дитину в одяг осіб протилежної статі, мріючи про дитину іншої статі;

3. під впливом трансвеститських нахилів батьків. В даний час обнародувані дослідження, у яких вказується на сімейну схильність до трансвестизму.
   Схильність до переодягання, що виникла в дитинстві, у підлітковому віці перетворюється в стійку звичку, що, як правило, зберігається протягом усього життя .[27].

ТРАНССЕКСУАЛІЗМ

Транссексуалізм є вищою формою незадоволеності своєю статю. Людина вважає себе попавшим не у свою тілесну оболонку. Така незадоволеність — трагедія з приводу своєї неправильної статі, вона нерідко приводить до депресії самокастрації (у чоловіків) і навіть самогубству. Транссексуали, як правило, звичайно йдуть на гормональне і хірургічне лікування для того, щоб змінити свою «неправильну стать». Благо, що на даному етапі розвитку медицина надає таку можливість. Деяких транссексуалів лікували з успіхом у психіатричних клініках, що дало свої результати- вони не захотіли надалі змінювати свою стать.

Транссексуали не тільки хочуть здаватися всім навколишнім людиною іншої статі, вони хочуть анатомічно змінити тіло, тобто вони не тільки хочуть здаватися, вони хочуть бути іншими цілком.

Вважається, що транссексуальні тенденції завжди з'являються в ранньому дитячому віці. Вони виявляються в постійній, досить вираженій незадоволеності з приводу своєї статі. Транссексуали хочуть її поміняти і стати іншими. Їм цікаві ігри людей іншої статі, їхні розмови, манера одягатися. Транссексуали, як правило, з дитинства дуже жіночні (чоловіки) чи зайво мужні (жінки). Такі діти відмовляються від поведінки й одягу, що характерні для його статі, навіть можуть відкидати свої статеві.органи. Дівчинки мріють про те, що в них є чи ще виросте статевий член, вони не хочуть пісяти в сидячому положенні. Вони також затверджують, що в них ніколи не виростуть груди і не буде менструацій. У хлопчиків маються твердження про те, що коли вони виростуть, те перетворяться в жінок, при цьому в них з'являться груди, а ненависні статевий член і яєчка зникнуть.

Частіше такі розлади зустрічаються в хлопчиків, чим у дівчаток. Хлопчики беруть участь в іграх дівчат, із задоволенням переодягають ляльок і годують їх. У більшості таких випадків із хлопчиків виростають гомосексуалісти.[27].

ПЕДОФІЛІЯ

Термін «педофілія» походить від латинського padis, що означає «дитя», і philia, що перекладається «любов».

Педофілія — це сексуальний потяг до дітей, причому обох статей. Справа в тім, що стать дитини не має особливого значення, педофілу головним сексуальним стимулом служить тіло дитини з ознаками незрілості.

Причини розвитку педофілії:

1. Генетична схильність.

2. Гормональна схильність.

3. Неправильне виховання.

4. Неправильне засвоєння своєї ролі.

1. Проблеми у сексуальному житті (наприклад, незадоволення чи пересичення звичайними контактами).

2. Страх перед інтимним зв'язком з дорослою досвідченою жінкою.

1. Відсутність впевненості в собі.

2. Комплекси, алкоголізм.

3. Виховання надмірно турботливими матерями.

10.Відсутність контактів з ровесниками.

У більшості випадків педофілія має гетеросексуальну спрямованість, однак не так рідкі і випадки гомосексуалізму.

У більшості випадків педофіли — це люди, яким за 50—60 років. Серед жінок педофіли зустрічаються вкрай рідко.

Найстрашніше, чим загрожує педофілія, це наслідком для дитини.

Для більшості дітей сексуальний акт із дорослою людиною в ранньому віці є психологічною травмою, відбиток якої може залишитися на все життя, заважаючи створювати нормальні відносини, вести нормальне сексуальне життя.

Педофілія, як правило, зустрічається в трьох вікових групах:

1. після 50 років;

2. від 35 до 40 років;

3. у підлітків.

Деякі педофіли, після одруження, на деякий час припиняють контакти з дітьми, хоча не виключено, що згодом об'єктом його домагання може стати його ж власна дитина.

Розрізняють кілька видів педофілії:

1. Педофіли з комплексом неповноцінності.

2. Педофіли з затримкою психосексуального розвитку. Такі люди, природно, не здатні мати відносини з дорослими, а серед дітей почувають себе великими, розумними і т.д.

Вважається, що при такому виді педофілії жертвами практично завжди стають знайомі діти, тому контакти не випадок, навпроти, вони продумані, регулярні й усвідомлені. Як правило, педофіл привертає увагу дитини цікавими розповідями, іграми і своїм гарним, зацікавленим відношенням.

3.Регресивні педофіли, як правило, йдуть на гетеросексуальні зв'язки. Згодом і в них виникає почуття сексуальної неповноцінності, вони нерідко спиваються чи починають приймати наркотики. Їхні сексуальні контакти частіше носять необдуманий, спонтанний характер і відбуваються, як правило, з німими дітьми.

4. Агресивні педофіли відносяться до найменш рідкої групи. Вони, як правило, відрізняються асоціальною поведінкою, і ще вони звичайно не люблять жінок.

Вони можуть змусити дитину вступити в сексуальний контакт проти його волі, тобто просто зґвалтувати його, причому в грубій формі.

Виходячи з результатів деяких досліджень можна затверджувати, що 80 % педофилів самі перенесли в дитинстві сексуальну травму, що наклала відбиток на все їхнє подальше життя.

Класифікація причин, що сприяють розвитку педофілії:

1.Відсутність здатності усвідомлювати й аналізувати свої почуття, невміння їх виражати внаслідок:

1. затримки розумового і сексуального розвитку;

2. низької самооцінки;

3. психічної травми, особливо в дитинстві;

4. самозакоханості;

1. впевненості у своєму пануванні, особливо в порівнянні з жінками.

2.Порушення сексуального збудження внаслідок:

1. перекрученого дитячого сексуального досвіду чи першого збудження, що виникло на патологічній основі;

2. сексуального досвіду, що травмував, у дитинстві в результаті насильства;

3. ненормальної спрямованості порушення;

4. обтяженої спадковості;

5. еротичного образу дітей в Інтернеті.

3.Відсутність можливості задовольняти свої сексуальні емоційні потреби нормальним чином, тобто з дорослими людьми внаслідок:

1) едипову комплексу;

2)страху, чи, як його ще називають, комплексу кастрації;

3)страху по тим чи іншим причинам перед дорослою жінкою;

4)психотравмуючого сексуального досвіду з дорослими жінками;

5)труднощів у нормальному спілкуванні;

6)дисгармонії в родині й у сексуальних відносинах;

7)репресивних норм у відношенні мастурбації;

8)заборони позашлюбного сексу.

4. Відсутність стримуючих внутрішніх заборон, тобто своєї власної культури і моралі, на сексуальні контакти з дітьми внаслідок:

1. психічних розладів;

2. старечого слабоумства;

3. алкоголізму;

4. наркоманії;

5. психозу;

6. хронічного стресу;

7. порушення стримуючого механізму, що перешкоджає інцесту;

8. поширення порнографії на всіх ринках інформаційної продукції.

Педофілія заподіює психічний і органічний збиток дітям. Причому величина і патологічна сила цього збитку залежать від наступних факторів:

1)відношенням, що може бути:

а)ніжним і добрим;

б)насильницьким, грубим і жорстоким, коли педофіл задовольняє тільки власні сексуальні потреби;

2)виду дій:

а)одні педофіли просто дивляться на дитячі статеві органи, іноді ніжно гладять їх;

б)інші схиляють дітей до мастурбації;

в)треті схиляють дітей до орального сексу;

г)деякі наполягають на вагінальному чи анальному статевому акті,

3)регулярності і частоти випадків:

а)одноразова подія;

б)багаторазові і тривалі сексуальні контакти.[27]

Методи лікування сексуальних порушень

Практика лікування сексуальних порушень почала бурхливо розвиватися з 60-х років XX сторіччя. За минулий період були розроблені, теоретично обґрунтовані і впроваджені в практику численні і різноманітні лікувальні методи, виявлені показання і протипоказання до їх застосування, зроблена оцінка ефективності конкретних методів лікування. Динамічний розвиток продовжується, причому темпи її розвитку багато в чому випереджають такі в інших розділах практичної медицини. Настільки стрімкий розвиток можна пояснити наступними причинами: за останні десятиліття на міждисциплінарній основі відбулося формування сексології в самостійну галузь знань; були розроблені і впроваджені в практику нові, спеціальні методи діагностики й удосконалені ті,що були раніше; для лікування сексуальних порушень широко використовуються апробовані методи інших клінічних дисциплін, особливо психотерапії. [7]

Питання сексопатології широко освітлені в ряді літературних джерел, публікації на цю тему містяться також у збірниках наукових праць і в деяких періодичних виданнях. Всі існуючі методи лікування сексуальних порушень можна розділити на наступні групи:

I. Фармакотерапія

Медикаментозна терапія переважає в амбулаторному лікуванні і більш ефективна при лікуванні сексуальних порушень, що виникли на органічному тлі. Для цих цілей частіше застосовуються наступні типи лікарських засобів: нейролептики; анестезуючі засоби; психостимулятори й антидепресанти; загальзміцнювальні засоби;гормональні препарати; засоби, що вибірково діють на сексуальну збудливість.

II. Фізіотерапія

Методи фізичного впливу при лікуванні сексуальних порушень переважали в XIX і початку XX століття. Потім вони були невиправдано забуті сексологами і зараз переживають період відродження, що в першу чергу обумовлено появою ряду принципово нових ефективних методів фізіотерапії. Найбільше часто ці методи використовуються в лікуванні сексуальних порушень, що розвилися на органічному тлі, але в цілому ряді випадків вони мають значну ефективність і при лікуванні функціональних сексуальних розладів. Найбільше вживаними є:електрофорез, імпульсна електротерапія; гідротерапія; термотерапія, грязелікування;магнітотерапія; акупунктура, електроакупунктура, ауриколоакупунктура; вібротерапія, масаж, механотерапія; квантова гамма-терапія.

III.Тренингові методи

Тренингові методи — це найбільш розповсюджені в даний час методи психотерапевтичного впливу при лікуванні сексуальних порушень. Їхнє широке поширення обумовлене тим, що вони досить швидко дають позитивний ефект при лікуванні сексуальних розладів функціонального типу, а іноді і при їхньому розвитку на органічному фоні. Існують спеціально розроблені програми застосування тренінгових методів не тільки для лікування сексуальних порушень у конкретного хворого, але і для лікування сексуальних порушень у конкретному партнерському зв'язку. До найбільш популярних тренінгових методів відносяться:

програма Мастерса і Джонсона; релаксаційний тренінг; систематична десенсибілізація; аверсійне лікування; наслідування; самоконтроль;

тактильний комунікативний тренінг; емоційний тренінг.

IV. Гіпнотерапія

Методи лікування, засновані на вселянні під час гіпнотичного сну. Вони частіше використовуються при лікуванні функціональних сексуальних розладів і сексуальних девіацій. В даний час є спеціальні публікації, у яких висвітлюються питання застосування гіпнозу, спеціально для сексологів організується навчання гіпнотерапії.

V. Психотерапія

Психотерапія охоплює кілька десятків методів впливу на хворого. Найбільше поширення з них у сексологічній практиці одержали методи раціональної психотерапії, негіпнотичної суггестивної психотерапії, психоаналітичні методи, лібротерапія (лікування читанням), музикотерапія, методи медитації. Психотерапевтичний вплив грає найбільш важливу роль у комплексі методів сексологічного лікування, а в багатьох випадках є його єдиною формою.

VI. Партнерська психотерапія

Характеристики

Список файлов курсовой работы