130828 (619142), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Особистісна проблема може бути притаманна будь-якому суб’єктові, хоча ступінь вираженості внутрішніх суперечностей залежить від індивідуальної історії життя. Невідкоректовані внутрішні проблеми примушують заглиблюватися в себе, наслідком чого може бути тенденція “до психологічної імпотенції”, тобто неможливість налагодити стосунки з людьми загалом (що є неприпустимим для психолога-практика) та стосунки інтимного порядку з особами протилежної статі. Поведінкою людини за таких умов керують хворобливі точки “Я”, які спонукають її рухатися між двома полярностями – плюс – мінус, любов – ненависть, активність – пасивність тощо.
Згідно з психодинамічною теорією, важливий цілісний підхід до психокорекції, яка є процесуальною та спрямована на виявлення глибинних передумов особистісної проблеми, оскільки психіка – усистематизоване, динамічне утворення з свідомим і несвідомим аспектами, які перебувають у тісному взаємозв’язку. Вони схожі, тотожні – лиш різноспрямовані, що відображено у “Моделі внутрішньої динаміки психіки”, створеної академіком АПН України Т. Яценко.
Свідоме та несвідоме кожного суб’єкта співіснують, уживаються за рахунок суб’єктивної зінтегрованості психіки. Таку зінтегрованість забезпечують психологічні захисти, покликані приховати почуття меншовартості і зреалізувати тенденцію “до сили”. Психокорекційний процес, маючи свої закономірності, завжди неповторний, спрямований на вивчення індивідуального досвіду суб’єкта, особливості психіки якого дають змогу, на думку Т. Яценко, відстежувати базові захисти суб’єкта, що в певній мірі можуть гальмувати весь хід психокорекційної роботи. Якщо наявна проблематика, то зінтегрованість психіки забезпечується ілюзорними способами. Захисну систему обслуговують умовні цінності, які є емотивними, носять індивідуально-неповторний характер і маскують несвідомий зміст, викривлюючи реальний результат взаємодії з іншими людьми. Останні задаються ідеалізованим “Я”, що виражається в очікуваннях суб’єкта та орієнтується на ідеал “Я” (наприклад, жадання, щоб оточення ставилося як до “ідеалу”). У цьому може полягати суперечність, відступ від реальності, що зашкоджує суб’єктові об’єктивно сприймати оточуючий світ, реалізовувати власні цілі й потреби, налагоджувати оптимальні стосунки з соціумом, на основі чого і може суб’єктивно інтегруватися його психіка, набуваючи ознак ходіння хибним колом.
Сутність глибинної психокорекції – пізнання функційних особливостей несвідомої сфери, цілісних проявів психіки у єдності свідомого та несвідомого аспектів. У результаті психокорекції відступи від реальності переосмислюються, але якщо таке переосмислення не набуває ознак системності, то є небезпека повернутися до звичного способу сприйняття дійсності. Тому психокорекційна праця – надзвичайно важка, адже існує прихована від свідомості тенденція захисної системи: до страждань, до самопокарання, що викликається почуттям провини, яке спершу виникає в сім’ї під впливом едіпової залежності. Інфантильні глибиннопсихологічні цінності обумовлюють психологічну слабкість суб’єкта, що є епіфеноменом тенденції “до сили”, яка на когнітивному рівні може мати просоціальне забарвлення. Тому важливо виявляти й усвідомлювати інфантильні витоки деструктивних тенденцій, які завжди є неусвідомлюваними, та переорієнтовувати їх у продуктивне русло. У процесі особистісної корекції призма сприймання суб’єкта оптимізується і це є ознакою його психічного здоров’я.
Глибинна психокорекція може ефективно здійснюватися за допомогою групової психокорекції за методом АСПН. Така психокорекція має очевидні переваги групового процесу, адже психіка людини формується у взаємовідносинах з іншими людьми і спрямовується на пізнання витоків особистісної проблематики. Вона починається з пізнання, а потім переходить на поведінковий рівень. Це глибинний процес, наслідком якого є конструктивні зміни у психіці особистості, адже усвідомлення несвідомих механізмів призводить до втрати їх енергетичної сили, імперативної властивості управляти поведінкою, настроєм, самопочуттям суб’єкта тощо.
Успішна психокорекція можлива за умов поєднання зусиль психолога та протагоніста у пошуку першопричин труднощів у спілкуванні і взаєминах між людьми. Успіх, цілісність групової психокорекції залежить і від характерологічних параметрів суб’єкта – таких, як сила волі, психологічна сміливість, наполегливість, послідовність, працелюбність. Без цих якостей “просвітлення” у результаті психокорекційного впливу недостатньо, оскільки суб’єкт набуває не лише нових знань відносно самого себе, а й формує здатність до аутопсихокорекції, довготривалої роботи над собою поза груповим процесом, яка, безумовно, потребує напруження душевних сил. Глибинна психокорекція є передумовою самореалізації і передбачає сильний рушійний мотив для особистісного зростання. Для психолога-практика такий мотив може полягати у оптимізації власного внутрішнього психологічного стану, реалізації у професійній діяльності, набутті самоідентичності та самототожності.
Отже, глибинно-психологічна корекція дозволяє виявити функційні особливості несвідомої сфери, взаємозв’язки між свідомим і несвідомим, допомагає усвідомити динамічні характеристики механізмів, зумовлених базовими психологічними захистами, що керують поведінкою суб’єкта і є основою його особистісної проблематики. У результаті такого усвідомлення та наступної наполегливої праці у напрямку самокорекції у суб’єкта швидко настає полегшення на рівні самовідчуттів, відбувається звільнення від внутрішньої напруги, зниження тривоги, що в подальшому призводить до конструктивних новозмін в “Я”, що може бути свідченням його психологічного благополуччя. Таке благополуччя дає можливість об’єктивно сприймати дійсність, ефективно вирішувати життєві та професійні цілі. Відкоректованість передбачає розуміння власних захисних тенденцій, усвідомлення відступів від реальності та хворобливих точок “Я”.
Позитивна динаміка особистісних змін, наслідком якої є енергійний життєвий тонус – це найперший показник ефективної особистісної корекції майбутнього психолога-практика, його професійного зростання. Глибинна психокорекція – необхідна передумова професійного становлення психолога-практика, оскільки сприяє набуттю ним професійної позиції, допомагає у напруженій ситуації незмінно зберігати спокій; допомагає наближатися до того, до чого прагне суб’єкт; запобігає розходженню його намірів з бажаннями; сприяє набуттю професійної мудрості та соціально-перцептивного інтелекту, що є “життєвою нивою” саме практичної психології. Тому оволодіння навичками глибинно-психологічного аналізу можливе лише шляхом власної особистісної корекції фахівця-психолога, яка дозволяє набувати специфічні рефлексивні знання, здобуваючи глибинно-психологічну грамотність у галузі практичної психології, що сприяє підвищенню професіоналізму.
Психокорекцією називається цілеспрямоване виправлення недоліків у психології або поводженні людини за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу. Психокорекції піддаються, як правило, недоліки, що не мають органічної основи і не представляють собою такі стійкі якості, що формуються досить рано і потім практично не змінюються.
Основна відмінність психокорекції від впливів, спрямованих на психологічний розвиток людини, полягає в тім, що психокорекція має справу з уже сформованими якостями особистості або видами поводження і спрямована на їхню переробку, у той час як основна задача психологічного розвитку полягає в тому, щоб при відсутності або недостатньому розвитку сформувати в людини потрібні психологічні якості.
Відмінність психокорекції від психотерапії полягає в тім, що психотерапія має справу з хворобами психіки людини і займається їх лікуванням. Багато аномалій у психіці і поводженні людей, що виявляються в захворюваннях, схожі на ті, з якими має справа психолог, що займається психокорекцією. У ряді випадків - тих, котрі відносяться до прикордонного стану між нормою і патологією, - психокорекцію і психотерапію важко розрізнити як по застосовуваних методах, так і за результатами такого впливу. Людей, що звертаються за допомогою до психотерапевта, звичайно називають пацієнтами, а тих, хто потребує тільки в психокорекційної допомоги, іменують клієнтами. Клієнт - це нормальний фізично і психічно здорова людина, у якого в житті виникли проблеми психологічного або поведінкового характеру, і який не здатний самостійно їх дозволити [25, с.75].
Психокорекційні впливи можуть бути наступних основних видів: переконання, уселяння, наслідування, підкріплення. Переконання - це спосіб психокорекційного впливу, розрахований на свідомість і вольове виправлення людиною недоліків у своїй психології і поводженні. Переконання допомагає людині зрозуміти причини виниклих у нього утруднень, підкріплює бажання позбудеться від недоліків.
Переконання, у свою чергу, може мати ряд різновидів. Перший - допомогти людині усвідомити власні недоліки з розрахунком на те, що він сам знайде в собі сили позбутися від них. Другий вид переконання, крім такої допомоги, припускає вказівка способів, за допомогою яких він міг би позбутися від недоліків. Така, наприклад, допомога під час психологічного консультування. Третій вид переконуючого психокорекційного впливу полягає в тім, що із самого початку психолог допомагає своєму клієнтові. При цьому сам клієнт добровільно й усвідомлено бере участь у процесі разом із психологом. Так відбувається, наприклад, у клієнтоорієнтованій психотерапії К. Роджерса [20, с. 160].
Уселяння - це процедура психологічного впливу на клієнта, що не припускає з його боку усвідомлення всього того, що відбувається. Клієнт може смутно розуміти, що на нього виявляється психологічний вплив, але до кінця не усвідомлювати, що насправді відбувається. До вселяння звертаються, наприклад, тоді, коли клієнт хоче змінитися, а сам неусвідомлено цьому пручається.
При вселянні людині може бути притомним, у напівсвідомості й у несвідомому стані. При несвідомому уселянні використовують, наприклад, технікові гіпнозу або відволікають увага клієнта.
Методика наслідування полягає в тому, що психолог нічого не пояснює і не вселяє клієнтові, а просто демонструє йому потрібні зразки поводження, пропонуючи них повторити. Таке нерідко відбувається при використанні групових методів психокорекції, коли учасники вирішують проблеми поведінкового і міжособистісного, характеру. Ведучої групи в цьому випадку показує, як треба поводитися в тих або інших ситуаціях.
Нарешті, підкріплення - це процедура, вироблена в біхевіористичній орієнтованої психотерапії, що будується на основі теорії соціального научення. У даному випадку для досягнення необхідного психокоррекционного результату застосовуються різноманітні стимули, заохочення і покарання, за допомогою яких підкріплюються потрібні і руйнуються непотрібні поведінкові реакції.
Психокорекція на практиці може застосовуватися в двох формах: індивідуальної або груповий. У першому випадку психолог працює з клієнтом один на один при відсутності сторонніх осіб. В другому випадку він працює відразу з групою клієнтів, що у психокорекційному процесі взаємодіють не тільки з ним, але й один з одним.
У загальному плані можна говорити про дві клінічні передумови широкого й ефективного застосування психотерапії. По-перше, це пряме використання її лікувальної дії при великому колі захворювань, у етіопатогенезі яких психічному факторові належать визначальна (неврози) або досить істотна роль (інші граничні стани, психосоматичні розладу й ін.). По-друге, її лікувально-профілактичне значення з обліком психосоціальних реакцій на соматичні хвороби, їх наслідки, впливу специфічних соматичних розладів на психологічне функціонування індивіда, його поведінку й ін.
Що ж стосується цілей, задач, вибору, методів психотерапії, то вони визначаються конкретними клінічними характеристиками хворого і хвороби:
- особистісними особливостями пацієнта і реакціями його на хворобу;
- психологічними факторами етіопатогенезу захворювання;
- нозологічною приналежністю хвороби і се етапами;
- структурно-організаційними рамками, у яких проводиться психотерапія.
Поняття особистісного підходу є одним з найважливіших теоретико-методологічних принципів медицини. Тому вкрай актуальним представляється детальне дослідження особливостей особистості хворого, їх трансформації в процесі розвитку хвороби. Це необхідно як для рішення задач патогенетичної і диференціальної діагностики, так і лікувально-відновної практики, психотерапевтичної і психокорекційної роботи.
Значимість зазначених досліджень зростає через тенденцію, що підсилюється, до виведення особистісних особливостей і розладів безпосередньо з патології мозку, чому чимало сприяло установлення важливої ролі лімбіко-ретикулярного комплексу в психічній діяльності. При всьому значенні досліджень в області "неврології особистості" з'ясування генезу особистісних особливостей вимагає одночасного аналізу складних явищ індивідуальної і соціальної психології особистості.
Яскравою моделлю, яку можна використовувати для розгляду трансформації особистісних особливостей у зв'язку з задачами психотерапії, є невротичне захворювання ("хвороба особистості") з його різними стадіями. При невротичній реакції в картині особистісних порушень на першому місці виявляються розлади, пов'язані переважно з особливостями темпераменту. До таких первинних особистісних особливостей можуть бути віднесені підвищена ефективність хворого істерією, тривожність і ригідність обсесивного хворого, підвищена виснаженість хворого неврастенією. Однак самі по собі ці особливості можуть бути причиною, лише короткочасної невротичної реакції, що розвивається у важкій психотравмуючій ситуації. Друга стадія невротичного захворювання - стадія власне неврозу, психогенного розладу, в основі якого лежить порушення значимих відносин особистості. Як відзначав В. Н. Мясищев, особлива значимість і стійкість відносини уможливлює його перехід у рису характеру. Непевності і собі, пошуки визнання як риси невротичної особистості й є по суті справи зафіксоване і стійке відношення до себе. На третій стадії неврозу - при затяжному його протіканні і невротичному розвитку – і відзначається посилення цих рис до ступеня характерологічних акцентуацій і психопатичних особливостей, що багато в чому визначають поведінку людини і його дезадаптацію.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
