130828 (619142), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Підвищенню якості медичної допомоги, інтенсифікації використання ліжкового фонду лікарень сприяють спадкоємність і взаємодія цілодобових стаціонарів лікарень із денними стаціонарами поліклінік. Значну частину хворих з лікарень переводять у денні стаціонари для їх доліковування. І навпаки, інколи виникає ситуація, коли хворому необхідне цілодобове спостереження медичного персоналу. Таких хворих з денного стаціонару переводять у лікарню.
Основою підвищення ефективності використання ресурсів системи охорони здоров'я, особливо трудових, є наукова організація праці медичних працівників. Велика кількість пацієнтів, що отримують лікування протягом дня в денному стаціонарі, широке використання діагностичних, лікувальних і реабілітаційних підрозділів поліклініки створюють певні складнощі в організації лікувально-діагностичного процесу. Удосконаленню існуючих форм координації трудових процесів, управління колективом, підвищенню відповідальності медичного персоналу за виконання певної роботи сприяє запровадження посадових інструкцій.
Створення оптимальних умов праці для медичного персоналу і комфортних умов перебування для хворих досягається шляхом раціональної організації робочих місць і місць перебування хворих з урахуванням економічних, естетичних і санітарно-гігієнічних вимог. Денні стаціонари повинні розміщуватися в окремих крилах поліклінік. У кожному денному стаціонарі повинні бути такі приміщення: палати (чоловічі і жіночі) з гардеробами, душами і туалетами; маніпуляційна (процедурна); кабінети лікарів, завідувача стаціонару, старшої медичної сестри; кімнати реанімації та надання невідкладної допомоги; хол для очікування і відпочинку хворих.
Особливі вимоги ставляться до дотримання гігієнічних норм. Оптимальна температура повітря в палатах і кабінетах повинна бути у холодну пору року 20—23 °С за відносної вологості 40—60 %. Приміщення слід провітрювати не менше ніж 1 раз на годину.
Враховуючи, що у денному стаціонарі поліклініки лікуються хворі із захворюваннями легкого і середньо-тяжкого перебігу, інтер'єр палат має забезпечувати нейтральну або активуючу дію на психоемоційну сферу пацієнта.
Щоб раціоналізувати використання робочого часу медичних працівників, запроваджені такі елементи наукової організації праці, як готові тексто-бланки, штампи-кліше, рецептотеки, стандартні направлення на дослідження та лікування у допоміжних кабінетах.
Медикаментозне забезпечення хворих у денних стаціонарах здійснюється за рахунок хворих. Лише для надання невідкладної допомоги є необхідні препарати, які призначають хворим безоплатно.
Медична ефективність роботи денного стаціонару визначається за кінцевими результатами лікувально-оздоровчих заходів і включає наслідки лікування (кількість виписаних хворих з одужанням, з поліпшенням, без змін і з погіршенням стану здоров'я); скорочення терміну перебування хворих на лікуванні; відсутність або зниження летальності за окремими захворюваннями, зменшення кількості післяопераційних ускладнень; зниження частоти загострень захворювань; збільшення кількості оздоровлених диспансерних хворих, які часто і тривало хворіють.
Найважливішими критеріями соціальної ефективності роботи денного стаціонару поліклініки є зниження тривалості втрати працездатності та швидше повернення пацієнтів до попередньої трудової діяльності; зменшення психологічного травмування як хворого, так і членів його родини; задоволення потреб населення у стаціонарному лікуванні; економія часу лікування пацієнта порівняно зі звичайним амбулаторним лікуванням; можливість перебування хворих в оточенні сім'ї та посильне виконання ними своїх обов'язків (догляд за дітьми, батьками похилого віку тощо).
Соціальний ефект пов'язаний з економічним, який у свою чергу зумовлений не лише низькою вартістю лікування, але і скороченням терміну лікування порівняно з тривалістю лікування хворих із подібними захворюваннями в лікарнях, а також зниженням часу непрацездатності працюючих.
Терапевтична тактика щодо соматизованих депресивних станів має певні особливості. По-перше, лікування соматизованої депресії проводиться лікарем-психіатром, незважаючи на те, що пацієнти, які страждають на соматизовані депресивні стани, концентруються переважно у лікарів-соматологів та інтерністів; по-друге, існує певна насторожуваність хворих щодо звернення за медичною допомогою до лікаря-психіатра; по-третє, пацієнти не завжди погоджуються на лікування психотропними засобами; у більшості хворих має місце фармакофілія. Тому лікування соматизованої депресії повинно бути тривалим (від 3 до 6 місяців), комплексним та індивідуальним. У схеми лікування, поряд з загальнозміцнюючою терапією, включають: антидепресанти (миансерін, коаксіл, мапротілін, міанскрін, міртазапін), транквілізатори (переважно седативної дії), нейролептики з антидепресивним ефектом (сульпирид, хлорпротиксен,флупентиксол), вегетостабілізатори (ліки, що містять алкалоїди беладонни), психостимулюючі та ноотропні засоби (пірацетам, прамірацетам), снодійні (зопіклон, золпідем). Поряд з медикаментозною терапією доцільно використовувати і психотерапевтичний вплив (переважно методи недирективної психотерапії) з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей [20, с.150].
Найбільш прийнятим у літературі є визначення психотерапії як системи лікувального впливу на психіку і через психіку на організм хворого. І, отже, будучи методом лікування, психотерапія традиційно входить у компетенцію медицини.
Разом з тим лікування це специфічне, засноване на психічних (психологічних) методах впливу і тому стає точкою перетину ряду областей знань: медицини, психології, соціології, педагогіки й ін. Ця інтердисциплінарність особливо яскраво виявляється останнім часом у зв'язку з великим поширенням методів групової психотерапії. Відбувається експансія психотерапії в "позаклінічне" середовище (реадаптація і реабілітація після перебування в лікувальній установі, кабінети соціально-психологічної допомоги, сімейних відносин і ін.).
Психотерапія знаходить зростаюче визнання в загальній медицині. У той же час у психотерапії (фактично в умовах перетворення її в самостійну дисципліну), як це нерідко спостерігалося в історії науки, практика починає випереджати теоретичне знання.
В основі кожного з прийнятих у нашій країні психотерапевтичних напрямків, що акцентують увагу на вивченні різних сторін психотерапії, лежать діалектико-матеріалістичне навчання про хворобу, фізіологію вищої нервової діяльності і досягнення сучасної нейрофізіології, матеріалістична психологія, особливо медична і соціальна, соціологія, педагогіка.
Найбільш актуальним завданням сучасної психотерапії є подальший розвиток і узагальнення результатів теоретичних досліджень і емпіричних матеріалів клінічного, психологічного, соціально-психологічного, психофізіологічного й іншого аспектів вивчення механізмів і ефективності психотерапії [20].
У зв'язку із широким упровадженням психотерапії в медичну практику випереджальний характер може носити розвиток її основ у тій або іншій області медицини. Так, для області неврозів і інших граничних станів щодо більш актуальної в даний час стає подальша розробка психологічних і соціально-психологічних основ психотерапії, при психосоматичних порушеннях - психофізіологічних її основ і т.д. Не випадково на наукових зустрічах психотерапевтів нерідко складається враження, що психотерапія, не встигнувши оформитися в самостійну дисципліну, власне кажучи вже розпадається на різні субспеціальності.
Оскільки психотерапія до останнього часу розвивалася, ґрунтуючись на медичних знаннях і досвіді лікування, насамперед оформилася медична її модель, у якій кінцевою метою є усунення тих або інших дисфункцій організму. Однак у зв'язку з тим, що це усунення, про що свідчить, наприклад, практика лікування хворих психогенними захворюваннями, відбувається за допомогою удосконалювання здатності людини до саморегуляції (яка включає не тільки психофізіологічний гомеостаз, але і - з обліком соціальної детермінованості природи людини - реалізацію цінностей, обумовлених суспільним середовищем), правомірним стає існування й інших моделей психотерапії, зокрема, психогігієнічної, психопрофілактичної та інших. У сучасній літературі вказується чотири основні моделі психотерапії:
- психотерапія як метод лікування, що впливає на стан і функціонування організму в сфері психічних і соматичних функцій (медична модель психотерапії);
- психотерапія як метод, що приводить у дію процес научення (психологічна модель психотерапії);
- психотерапія як метод маніпулювання, що носить характер інструмента і службовець цілям суспільного контролю (соціологічна модель);
- психотерапія як комплекс явищ, що відбуваються в ході взаємодії між людьми (філософська модель психотерапії).
Існування цих моделей, що пояснюється впливом різноманітних соціо-культуральних, економічних і інших факторів, що створюють вплив на розвиток психотерапії в сучасному світі, загострює питання про соціальну релевантність цільовій настанов у психотерапії, її нормативному аспекті. Проблема соціальної відповідальності психотерапевта, що здійснює комплекс діагностичних, психотерапевтичних, психопрофілактичних і психогігієнічних заходів, стає особливо актуальною в зв'язку з розширенням мережі психотерапевтичних кабінетів, залученням до цієї роботи усе більшого числа фахівців. Однак, незважаючи на очевидний інтердисциплінарний характер психотерапії, вона, звичайно, є лікувальною медичною дисципліною, а облік і розробка її клінічних основ здобувають сьогодні як і раніше першорядне значення. Це не виключає використання психотерапевтичних методів (відповідним чином модифікованих) також для рішення психогігієнічних, психопрофілактичних і інших задач.
У зв'язку з поширеністю методів групової психотерапії варто знову підкреслити, що поняття "лікування" (у тому числі "психотерапія"), як відзначав у свій час М. С. Лебединський, завжди має на увазі лікування окремого хворого з всіма особливостями механізмів і плину його захворювання. Цей принцип індивідуалізації лікування зберігає своє значення й у випадку групової психотерапії.
Серед понять, що відносяться до змісту психотерапії, особливої уваги заслуговують, з одного боку, особистісно-орієнтована (реконструктивна) психотерапія, основним варіантом якої, є патогенетична психотерапія.
Якщо особистісно-орієнтована (реконструктивна) психотерапія є основою, фундаментом будь-якого психотерапевтичного впливу, спрямованого на рішення стратегічних задач, то симптоматичні методи вирішують скоріше задачі тактичні. Однак, оскільки в патогенезі усіх хвороб беруть участь поряд з особистісним рівнем людини й інші рівні інтеграції і функціонування його організму, то в системі особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії виявляються корисними й інші методи переважно симптомоцентрованої спрямованості [22].
Заслуговує на увагу в загальному плані ще одна тенденція і розвитку сучасної психотерапії: пошук, дослідження і розробка загальних факторів у психотерапевтичних впливах, без знання яких навряд чи можливий правильний облік ефективності психотерапії. До основного з них відносяться: 1) гарні відносини і співробітництво між психотерапевтом і пацієнтом - вихідна передумова, на якій будується психотерапія; 2) ослаблення „напруги” на початковій стадії, основане на здатності пацієнта обговорювати свою проблему з особою, від якого він сподівається одержати допомогу; 3) пізнавальне навчання за рахунок інформації, одержуваної від психотерапевта; 4) оперативна модифікація поведінки хворого за рахунок схвалення або несхвалення з боку психотерапевта і повторюваного корективного емоційного досвіду у відносинах із психотерапевтом; 5) набуття соціальних навичок на моделі психотерапевта; 6) переконання і вселяння, явне або приховане; 7) засвоєння або репетирування болем активних методик за умови емоційної підтримки з боку психотерапевта.
При сучасному рівні розвитку медицини, широкому використанні психотерапії в соматичних клініках визначальним стає принцип інтеграції власне психотерапевтичних, медико-педагогічних, соціо-терапевтичних і біологічних впливів у системі лікування хворого.
Тільки облік цієї тенденції забезпечить подальший адекватний розвиток теорії і практики психотерапії як загально-медичної спеціальності.
Як перший етап психотерапевтичної допомоги хворим неврозами виступає основна ланка лікувального обслуговування населення - поліклініка.
Психотерапевтична допомога хворим неврозами, що забезпечується лікарями поліклінік, має свої особливості. Це швидке встановлення лікувального контакту між хворим і лікарем, причому лікар є досить активною стороною в терапевтичному процесі; мобілізація всіх неспецифічних факторів лікувальної ситуації для підвищення терапевтичного впливу; психотерапія виступає у вигляді короткочасній і інтенсивної, вона звичайно індивідуальна, проводиться у формі раціональної психотерапії; психотерапія завжди сполучиться з фармакотерапією, фізіотерапією й іншими видами лікування. При наявності діагностичних і терапевтичних труднощів хворого підготовляють до спеціалізованого лікування. У зв'язку з тим що на прийомах у невропатологів і терапевтів поліклінік буває значний відсоток хворих із прикордонними станами, виникає необхідність у підвищенні кваліфікації цих фахівців в області психотерапії.
Найважливіше значення в поліпшенні психотерапевтичного обслуговування хворих неврозами і граничними з ними станами в даний час здобуває психотерапевтичний кабінет поліклініки. У ньому проводяться консультації усіх хворих, що направляються лікарями з метою уточнення діагнозу і лікування, здійснюється добір хворих для лікування в психотерапевтичному кабінеті поліклініки і психоневрологічному диспансері. Одночасно з цим через кабінет упроваджуються принципи медичної деонтології, психогігієни і психопрофілактики в роботу всього персоналу поліклініки.
Психотерапевтичний кабінет поліклініки може взяти на себе проведення соціально-психологічного тренінгу, використання окремих поведінкових методик і аутогенного тренування з метою підвищення ефективності діяльності співробітників поліклініки, особливо середньої ланки (реєстраторів, молодших медичних сестер і ін.), шляхом навчання їх навичкам саморегуляції емоційних реакцій, придбанню адекватних форм реагування в умовах нерідко напруженого ритму роботи поліклініки.
Створення таких кабінетів продиктовано як збільшенням числа неврозів зі складними психогенними, переважно соматичними, порушеннями, так і розповсюдженим дотепер серед населення упередженням до лікування у власне психоневрологічних установах. Сам факт напрямку хворого, що страждає неврозом, у психоневрологічний диспансер нерідко є для нього психічною травмою і здобуває ятрогенне значення.
У поліклініках психотерапевтична допомога буде виявлятися основній масі хворих неврозами. У кабінетах психотерапії мається можливість реалізації більш різноманітних і спеціалізованих впливів, що включають у себе не тільки симптоматичні, але і особистісно-орієнтовані (реконструктивні) психотерапевтичні методи як в індивідуальної, так і в груповій формі. Психотерапевт поліклініки - це частіше психіатр, рідше - невропатолог, що пройшли загальне (чотиримісячне) удосконалення на кафедрах психотерапії інститутів удосконалення лікарів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
