129088 (618659), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Поняття “соціальна роль” ніби то зв’язує діяльність особи і її самосвідомість з функціонуванням соціальної системи. Особистість не може визначити себе безпідставно до системи своїх “соціальних ролей”, вона може зливатись, ідентифікувати з ними чи відсторонюватись, дистанціюватись від них, навіть протиставляти себе їм, але у всіх випадках при визначення свого "я“, вони нібито слугують для особистості точкою відліку [22, с. 33].
1.2 Роль спілкування в розвитку особистості старшокласників
У віковій психології вік старшого школяра (9-11 класи, 15-17 років), прийнято відносити до ранньої юності. Конкретний зміст юності як етапи розвитку особистості визначається насамперед соціальними умовами. Саме від соціальних умов залежить положення молоді в суспільстві, обсяг знань, якими їй належить оволодіти, ряд інших факторів [12, с. 23].
Поряд з різноманітними закордонними теоріями та концепціями, які досліджували старшокласника, такими, як біогенетична теорія Стенлі Хол (1882-1923), Арнольд Гезел (1880-1961); концепція персонологічної (особистої) орієнтації Едуарда Інтронгера (1882-1963), Шарлота Бюлмер (1893-1982); Жан Піаже (1896-1980) – специфіка юначого мислення; психоаналіз Зиґмунда Фрейда (1856-1939); неофрейдизм Еріка Еріксона (1902-1982), важливий внесок в розуміння юначої психології вніс представник психології Курт Левін (1890-1947). Він виходив з того, що людська поведінка є функція, з одного боку, особистості, з другого – оточуючого її середовища. Властивості середовища та властивості особистості взаємопов’язані. Як дитина не існує без сім’ї, школи та ін., так і ці суспільні інститути не існують окремо від взаємодіючих з ними та завдяки їм індивідів. Єдність та взаємодія всіх особистих компонентів середовища Левін називає життєвим або психологічним простором.
Важливішими процесами перехідного віку Левін вважає поширення життєвого світу особистості, кола її спілкування, групової належності та типу людей, на яких вона орієнтується. Достоїнство концепції Левіна полягає в тому, що він розглядає юність, як соціально-психологічне явище, пов’язуючи психологічний розвиток особистості із змінами його соціального положення. Але, ставлячи життєвий світ дитини в залежність від її безпосереднього оточення, мікросередовища, Левін залишає в тіні його загально-соціальні детермінанти. Він не уточнює також вікових граней періоду моральності, зокрема, розбіжностей між підлітком та юнаком, та індивідуально-психологічних варіацій процесу розвитку. Між тим невизначеність вікового статусу не завжди означає також невизначеність рівня вимог та ціннісних орієнтацій. Емпірична перевірка теорії Левіна англійським педагогом Джоном Бамбаром (1973) показали, що поняття юнацької маргінальності дуже розпливчасте і не пояснює конкретних варіацій психіки та поведінки юнаків [14, с. 12].
Левін та інші представники соціально-психологічної орієнтації пов’язують юнацьку маргінальність з особливостями соціального статусу.
Д.Б. Ельконін розглядав юнацький вік з позиції культурно-історичної теорії та провів їх психологічний аналіз [23, с. 17].
Що стосується точки зору Д.Б. Ельконіна, то спілкування включене в систему суспільно-корисної діяльності. В середині цієї діяльності відбувається оволодіння здатністю будувати відносини і розвиватись.
Але поряд з цим, внутрішній світ особи, поза шкільною діяльністю, дружба, кохання, випадають з даної концепція як дещо неістотне [23, с. 17].
Саме характерне для старшокласників – неоднорідність їх соціального статусу. З однієї сторони, продовжують хвилювати проблеми, успадковані з підліткового етапу, - відповідно вікова специфіка, право на автономію від старших, сьогоднішні проблеми взаємовідносин, оцінок, різноманітних заходів тощо. З іншого боку, перед ними стоять задачі життєвого самовизначення. Такий збіг внутрішніх і зовнішніх факторів або соціальна ситуація розвитку (Л.С. Виготський, Л.І. Божович) визначають і особливості розвитку особистості в старшому шкільному віці. Саме на основі нової соціальної ситуації розвитку відбувається корінна зміна в змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості старшокласника, що визначає зміни інших його психологічних особливостей. Таким чином, юнацький вік (згідно недостатньо точному, але образному і зрозумілому визначенню багатьох педагогів і психологів) виступає як своєрідна риса між дитинством і дорослістю.
Отже, старший школяр знаходиться ніби на порозі вступу в самостійне трудове життя. Для нього набувають особливої актуальності фундаментальні задачі соціального та особового самовизначення, як визначення себе та свого місця в дорослому світі. Юнака та дівчину повинні турбувати багато серйозних питань: як знайти своє місце в житті, обрати справу у відповідності зі своїми можливостями і здібностями, в чому смисл життя, як стати справжньою людиною та багато інших.
Не випадково Л.І. Божович і багато інших дослідників цього віку (І.С. Кон, О.С. Мудрик, Є.А. Шумілін) пов’язують перехід від підліткового до раннього юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, що полягає в тому, що націленість на майбутнє стає основною направленістю особистості і проблема вибору професії, подальшого життєвого шляху, знаходиться в центрі уваги інтересів, планів юнаків [21, с. 58].
Багато дослідників вважають основним новоутворенням в старшому шкільному віці особисте і професійне самовизначення, так як саме в самовизначенні, в обставинах життя в період раннього юнацького віку, в його вимогах до школяра криється саме істотне, що багато в чому характеризує умови, в яких проходить формування його особистості.
Готовність до самовизначення передбачає формування у старших школярів стійких, свідомо вироблених уявлень про свої обов’язки і права по відношенню до суспільства, інших людей, моральних принципів і переконань, розуміння обов’язку, відповідальності, уміння аналізувати власний життєвий досвід, спостерігати за явищами сучасності і надавати їм оцінку тощо.
Іншими словами, психологічна готовність до самовизначення передбачає формування у старшокласників деяких психологічних утворень і механізмів, що забезпечують їм в подальшому свідоме, активне і творче життя [18, с. 10].
Одна з найважливіших психологічних характеристик зрілої особи – її ціннісні орієнтації (ЦО). В ряді досліджень відмічається, що юнацький вік сенситивний, дуже благоприємний для утворення ЦО як стійкої властивості особистості, що сприяє становленню світогляду школярів, їх відношення до оточуючої дійсності (М.А. Волкова, В.Д. Єрмоленко, Б.С. Круглов, О.С. Шаров). В цих дослідженнях встановлено, що ЦО особи слід вивчати з точки зору виявлення їх психологічної суті, причин виникнення, механізмів формування і розглядати як певний результат особистого розвитку, як результат взаємодіє суб’єктивних і об’єктивних детермінант цього розвитку.
В залежності від того, на які цінності орієнтується школяр (до чого в життя він прагне, що в цьому житті він бажає створити або отримати, в чому бачить особову цінність спілкування, своєї діяльності тощо), можна казати про соціальну зрілість. Іншими словами, про особову зрілість старшокласників можна судити по тому, наскільки змістовний бік ЦО, характерний для цього вікового періоду, буде відповідати інтересам суспільства [25, с. 45].
Вікові особливості характеризують певну тенденцію розвитку особи на даному віковому етапі і існують завжди в вигляді індивідуальних варіантів розвитку особи конкретних дітей. Розвиток особи – складний довгий процес, який має привести до формування людської індивідуальності або зрілості особистості, що передбачає можливість постійного розширення своєї активності, сфери своїх взаємовідносин з другими людьми і речами, ці відношення опосередковані [16, с. 41].
Старший шкільний вік – це період виробітки поглядів і переконань, формування світогляду.
У зв’язку з самовизначенням виникають потреби розібратись в оточуючому і в самому собі, пошуку сенсу життя взагалі і, зрозуміло, свого життя.
Старшокласники переходять до систематичного засвоєння теоретичних основ різноманітних навчальних дисциплін. Для навчального процесу в старших класах характерна систематизація і узагальнення знань по різним предметам, встановлення змістовних міжпредметних зв’язків, що створює грунт для оволодіння найбільш загальними законами природи, суспільного життя та пізнання. Це ніби розширює те середовище, в якому живе старшокласник: його світогляд виступає і як типова особливість, і як фактор, який завдає вирішального впливу на весь психічний розвиток, і як умова, яка визначає розвиток пізнавальної діяльності, самосвідомості, самовиховання і направлені особи старшого школяра.
В старшому шкільному віці посилюється суспільна направленість особи учня, його потреба принести користь суспільству, іншим людям.
Юнацтво – період завершення формування особистості. Але не можна забувати, що старшокласник вже є особистістю, часто досить яскравою і своєрідною.
Юнацька особистість ніколи не буває однозначною. Вона завжди суперечлива і мінлива. Сама розповсюджена типова помилка вчителів – невміння роздивитись глибинні властивості, ядро особи старшокласника, оцінка його за якимись усередненими формальними і зовнішніми показниками. Таким, як зовнішня дисциплінованість і навчальна успішність.
В юнацькому віці вже чітко видно направленість особистості. Одні старшокласники чітко орієнтовані на діяльність, навіть, якщо основна сфера їх діяльності ще не визначена, такі юнаки відрізняються вираженою потребою в досягненні, вмінні ставити перед собою конкретну мету, розподіляти і планувати свій час. Інші живуть, головним чином, уявленням; світ їх фантазій і мрій часто погано взаємодіють з їх практичною діяльністю. Треті пасивно пливуть за течією, орієнтуючись переважно на задоволення своїх сьогоднішніх потреб в спілкуванні, емоційному комфорті, і не надто замислюються над майбутнім [13, с. 15].
1.3 Культура спілкування як основа взаємодії між людьми
Для того, щоб з’ясувати, що означає поняття культура спілкування, потрібно звернутися до загального поняття “культура”, визначення якого зазнало значної еволюції. Латинське слово “cultura” мало багато значень – від обробки землі до виховання, освіти, розвитку. У широкому розумінні це поняття означає сукупність проявів людської діяльності, досягнень і творчості народів. В українському педагогічному словнику С. Гончаренко “культура” тлумачиться як сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, що втілюються в результатах продуктивної діяльності [1, с. 150].
Р. Бернс розглядає культуру як:
а) загальну схему результатів людської діяльності, що відображається в думках, мові, реальних речах і залежить від здатності людини вивчати та передавати знання наступним поколінням за допомогою знарядь, мови й абстрактного мислення;
б) набір ухвалених поглядів, суспільних форм і матеріальних благ, які створюють характерні риси звичаїв расової, релігійної чи соціальної групи;
в) комплекс типових видів поведінки чи стандартних соціальних характеристик, притаманних якійсь конкретній групі, роду діяльності, професії, статі, віку [3, с. 242].
Культура – це здатність людини мислити, пізнавати себе і своє оточення. Саме наявність культури перетворює людей на гуманних, розумних, критично мислячих істот із моральними зобов’язаннями.
Сукупність відповідних знань та вмінь в лінгвістичній та методичній літературі визначають як культуру мови [7, с. 33]. Відомо, що як одна з умов ефективної комунікації виступає обов’язкове урахування особливостей партнера по спілкуванню. У Давньому Римі та Давній Греції культура мовлення дуже довго була об’єктом уваги, вона поширювалась головним чином на монологічні висловлювання. Саме поняття культури мовного спілкування дозволяє побачити засоби оптимізації комунікації тому, що включає також й знання співрозмовниками “мовних стратегій” чи “стратегій спілкування” [10, с. 15].
Культура спілкування включає й такий суттєвий компонент, як культура мислення, вона сприяє адекватній орієнтації суб’єкта мови у заданих умовах спілкування а, крім цього, дозволяє йому використовувати закони правильного мислення (закони логіки) для досягнення цілей комунікації.
Під культурою мовного спілкування розуміють високо розвинуте вміння здійснювати комунікацію відповідно до норм, які історично склалися у даному мовному колективі з урахуванням психологічних механізмів впливу на адресата, а також використання лінгвістичних засобів реалізації такого спілкування з метою досягнення запланованого результату.
Культура мовного спілкування – це багатопланове явище, яке можна уявити у вигляді декількох “рівнів”. До першого належать високо розвинуті пізнавальні процеси, насамперед, мислення. До другого – сукупність мовних та позамовних знань.
У сучасній когнітивній лінгвістиці загальновизнаною є наявність загальної бази знань – носіїв мови. До складу бази знань входять такі компоненти, як мовні знання (знання мови, принципів мовного спілкування) та позамовні знання (про контекст та ситуації, про адресат, про світ). Третій рівень – це культура мови, яка являє собою суму навичок та вмінь, що забезпечують логічність, експресивність, стилістичну адекватність мови тощо. На цьому ж рівні знаходяться навички як правильного нормативного, так і виразного використання невербальних засобів комунікації. Четвертий рівень включає вміння планувати дискусію й керувати нею з метою здійснення мовного впливу на адресата.
Культурологічний погляд на процес виховання вирішує велику кількість проблем, які постали перед педагогами. Вибрати культурологічну позицію на виховання означає аналізувати хід педагогічних подій крізь призму культурних норм життя та найвищих культурних цінностей. Це також означає враховувати тенденції світової культури та вирощувати молодого громадянина, здатного жити у контексті єдиної світової спільності.
Феномен культури спілкування знаходиться у центрі численних наукових досліджень. Фундаментальне значення для його осмислення мають праці, в яких вивчаються явища культури.
Неодностайність існуючих поглядів та наявність різноманітних підходів не дозволяє виокремити єдине, «універсальне» пояснення сутності феномену, у зв’язку з чим залишаються відкритими багаточисельні питання, що вимагають теоретичних розробок і практичної реалізації.
Зокрема, потребує розв’язання дилема стосовно встановлення змісту культури спілкування: чи відносити до нього всі закарбовані у досвіді людські здобутки у сфері спілкування, чи визначати зміст феномену лише аксіологічними вимірами. Від відповіді на це питання залежить підхід до вибору змісту досвіду спілкування та способів його трансляції у процесі підготовки школярів. Тлумачення культури спілкування у площині аксіології спрощує педагогічну задачу, основна частина якої полягає у формуванні гуманістичних цінностей, забезпечення успадкування гуманістичних культурних надбань.
У випадку віднесення до культури спілкування всіх набутків людства у цій сфері виникає необхідність складної, кропіткої і тривалої педагогічної взаємодії педагогів і школярів, скерованої на відбір суто людяних зразків спілкування, пошук ефективних шляхів для реалізації досягнень духовної культури у суб’єктивному житті людини, подолання тих негативних, аморальних поглядів, переконань, звичок, які стали складовими її свідомості і поведінки, особистісної культури, що вимагає педагогічної взаємодії з цілісним внутрішнім світом особистості, усіма його сферами.
На цій основі виникає висновок стосовно пріоритетності духовного у змісті педагогічного аспекту досліджуваного феномену, необхідності досягнення освітнього процесу у навчальному закладі рівня іманентності духовності. Цю тезу обстоює В.А.Семиченко, який підкреслює концептуальну єдність філософії духовності і філософії освіти, і стверджує, що останні у своїх принципових параметрах розкриваються за допомогою єдиних законів. Розглянуті міркування стали підставою для уточнення педагогічного аспекту поняття «культура спілкування особистості» у межах встановлення аксіологічних параметрів особистісної культури, з позицій духовності [25, с. 45].
Відповідно до цього є підстави розглядати поняття «культура спілкування» у педагогічному сенсі як складову духовної культури - частину суспільного досвіду спілкування, що за своїм змістом і способами реалізації представлена тими духовними цінностями, які є основою гуманістичного контексту спілкування людей.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
