128901 (618601)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Вступ

Актуальність теми. Характер це дуже складна категорія психологічного аналізу. В процесі життя ті або інші риси характеру можуть зазнавати певні, інколи істотні зміни. Проте риси характеру не можуть змінюватися швидко і легко, так, наприклад, як настрій людини. Зміна характеру – це найчастіше складний і тривалий процес. Характер тісно пов'язаний з системою стосунків особистості до світу, до навколишньої дійсності. Інколи говорять навіть, що характер – це і є певна система стосунків людини, лише стосунки ці стали досить стійкими. Вивчення характеру, його класифікаційні ознаки дозволяють проводити і диференціювати особу в соціальному аспекті.

Звернення до дослідження акцентуації сталося завдяки дослідженням в психіатрії. Психотерапевти вважають, що типи акцентуації характеру схожі і частково збігаються з типами психопатій.

Ще на зорі вчення про психопатії виникла проблема відмежування їх від крайніх варіантів норми. Бехтерьов В.М. згадував про «перехідні стани між психопатією і нормальним станом.» [1, с. 28].

Ганнушкин П.Б. подібні випадки позначав як «латентну психопатію» [3, с. 34], Фрамер і Кербіков О.В. – як «передпсихопатію» [2, с. 42], Ушаков Г.К. – як «крайні варіанти нормального характеру» [4, с. 31, 42].

Найбільшу популярність здобув термін Леонгарда – «акцентуїрованна особистість» [5, с. 49]. Проте правильніше говорив про «акцентуацію характеру» особистість – поняття набагато складніше, ніж характер. Вона включає інтелект, здібності, схильності, світогляд і тощо. У описах Леонгарда йдеться саме про типи характеру…» [6, с. 52].

Відмінності між акцентуаціями характеру і психопатіями ґрунтуються на діагностичних критеріях Ганнушкина П.Б. – Кербікова О.В. Поряд з акцентуаціями характеру може не бути жодного з цих ознак: ні відносної стабільності характеру впродовж життя, ні тотальності його проявів у всіх ситуаціях, ні соціальної дезадаптації як наслідку тягаря аномалії характеру. В усякому разі, ніколи не буває відповідності всім цим трьом ознакам психопатії відразу. Зазвичай акцентуації розвиваються в період становлення характеру і згладжуються з повзросленням. Особливості характеру при акцентуації можуть виявлятися не постійно, а лише в деяких ситуаціях, в певній обстановці, і майже не виявлятися в звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуації або зовсім відсутня, або буває нетривалою.

На додаток до критеріїв Ганнушкина П.Б., Кербікова О.С. можна відзначити ще один важливий ознак, що відрізняє акцентуацію і психопатії. Лічко, писав «при психопатіях декомпенсації, гострі афектні і психопатичні реакції, соціальна дезадаптація виникають від будь-яких психічних травм, в найрізноманітніших важких ситуаціях, від всіляких приводів і навіть без видимої причини.» [7, с. 29]. При акцентуаціях порушення виникають лише при певного роду психічних травмах, в деяких важких ситуаціях, а саме лише тоді, коли вони адресуються до «місця найменшого опору» [8, с. 38], до «слабкої ланки» [9, с. 27] даного типа характеру. При кожному типові акцентуаціi є властиві йому, відмінні від інших типів, «слабкі місця» [10, с. 26].

Предметом вивчення в курсовій роботі є предмет загальної психології.

Мета курсової роботи – усестороннє вивчення об'єкту на основі учбових і методичних матеріалів, статей і монографій.

Завдання в курсовій роботі:

– дати визначення поняття «характер»;

– перерахувати основних дослідників типології характеру, дати характеристику їх наукових досліджень;

– перерахувати і дати коротку характеристику типології характеру, позначити основних типів характерів;

– провести практичне дослідження, пов'язане з методиками визначення акцентуації характеру, позначити характерні особливості проведеного дослідження, надати загальні рекомендації респондентам, щодо застосування інформації за акцентуаціями характеру.

Об'єктом дослідження в роботі є акцентуації характеру.

1. Психологічна суть характеру людини. Акцентуація характеру

1. Характер і його психологічні ознаки. Поняття «акцентуація» характеру

Слово «характер» в перекладі з грецького означає «друк», «чеканка». У характері як би збережені, віддруковані основні, найбільш істотні межі даної особистості, які стійко виявляються в поведінці людини. Таким чином, характер можна визначити як «ієрархизірованну, впорядковану сукупність стійких індивідуально-психологічних особливостей особи, які формуються в процесі життєдіяльності і виявляються в способах типового реагування особи в діяльності, поведінці» [11, с. 177].

Риси характеру виявляються в учбовій і професійній діяльності людини, в її вчинках в конкретних життєвих ситуаціях, в особливостях спілкування з різними людьми і в різних ситуаціях. Залежно від особливостей характеру люди можуть по-різному реагувати, наприклад, на невдачу в тому або іншому виді діяльності. Один, потерпівши невдачу, впаде в смуток, інший – просто відмовиться від рішення задачі і радісно візьметься за щось інше, третього невдача лише підстебне, і він з ще більшою енергією і завзятістю візьметься за справу.

Коли ми говоримо, що риси характеру є стійкими особовими особливостями, ми, звичайно, не повинні розуміти це як незмінність рис характеру. В процесі життя ті або інші риси характеру можуть зазнавати певні, інколи істотні зміни. Проте риси характеру не можуть змінюватися швидко і легко, так, наприклад, як настрій людини. «Зміна характеру – це найчастіше складний і тривалий процес. Характер може змінюватися під впливом нового досвіду життєдіяльності людини, а також в результаті цілеспрямованого виховання і самовиховання особистості.» [12, с. 12].

Характер тісно пов'язаний з системою стосунків особистості до світу, до навколишньої дійсності. Інколи говорять навіть, що характер – це і є певна система стосунків людини, лише стосунки ці стали досить стійкими. Все-таки між характером і відношенням людини до чогось є важлива відмінність. «Стосунки людини є, в цілому, динамічнішими, рухливішими, а риси характеру – більш незмінними, більш статичними.» [13, с. 102].

У психології прийнято виділяти наступні групи стосунків людини: відношення до інших людей, відношення до самого себе, відношення до світу речей і явищ, відношення до справи. Неважко відмітити, що різні риси характеру дійсно пов'язані з певними стосунками.

Наприклад, захопленість, самостійність, зміна характеру, працьовитість пов'язані з відношенням до справи; егоцентризм, самозакоханість, невпевненість, соромливість відображають відношення до себе, доброзичливість, альтруїзм, чуйність або, навпаки, агресивність, черствість, нетерпимість виражають відношення до інших людей. На цьому прикладі можна наочно показати і відмінності між теорією характеру і психологічною теорією стосунків. З точки зору теорії характеру, чуйність, чутливість, наприклад, є стійкою особовою особливістю певної людини, яка незмінно виявляється в конкретних життєвих ситуаціях. З точки ж зору теорії стосунків, одна і та ж людина може проявляти високу чуйність, чутливість по відношенню до одних людей, і одночасно демонструвати зразки черствості, нечутливості по відношенню до інших людей. «Особливості рис вдачі надзвичайно всілякі» [14, с. 112].

У психології характеру, поряд з поняттям «риси характеру», «особливості характеру», існує і поняття «акцентуація характеру».

Поняття «акцентуації» вперше ввів німецький психіатр і психолог Карл Леонгард. Їм же була розроблена і описана відома класифікація типів акцентуації особистості. У нашій країні набула поширення інша класифікація, запропонована відомим дитячим психіатром Лічко А.Е. «Однак і в тому і в іншому підході зберігається загальне розуміння сенсу акцентуації.» [15, с. 83].

При цьому важливо відзначити, що виборча уразливість відносно певного роду дій, що має місце при тій або іншій акцентуації, може поєднуватися з хорошою або навіть підвищеною стійкістю до інших дій. Аналогічно, труднощі з адаптацією особистості в деяких специфічних ситуаціях (зв'язані з даною акцентуацією) можуть поєднуватися з хорошими і навіть підвищеними здібностями до соціальної адаптації в інших ситуаціях. «При цьому ці «інші» ситуації самі по собі можуть бути об'єктивно складнішими, але не зв'язаними з даною акцентуацією.» [16, с. 63].

Для цього є певні підстави, оскільки характер – «це не лише базис особистості (так вважає багато хто, хоча це і дискусійно), але перш за все інтеграційна освіта.» [17, с. 77].

«У характері знаходять своє вираження система стосунків особистості, її установки, орієнтації і тощо. Якщо ж звернутися конкретно до описів різної акцентуації (байдуже, в якій типології – К. Леонгарда або Лічко А.Е.), то легко побачити, що істотна їх частина характеризує саме особистість в її різних аспектах» [18, с. 180]. Дійсно сповна допустимо в рівній мірі і в рівному значенні використовувати обидва терміни – акцентуїрованна особистість і акцентуацію характеру.

Одній з поширених практичних помилок, від яких хотілося б застерегти, є трактування акцентуації як встановленій патології. Дуже часто таку інтерпретацію можна не лише почути в усних виступах і на лекціях, але і виявити у солідних публікаціях. Проте ототожнення акцентуації з психопатологією характеру неправомірний. Можливо, цей помилковий стереотип був закріплений і набув настільки помітного поширення тому, що само поняття «акцентуація» з'явилося і спочатку уживалося переважно в клінічній психології. Втім, вже в роботах К. Леонгарда спеціально підкреслювалося, що акцентуїрованна особистість не синонімічна патологічною. Інакше нормою слід було б вважати лише середню посередність, а будь-яке відхилення від неї розглядати як патологію. К. Леонгард навіть вважав, «що людина без натяку на акцентуацію хоча і не схильна розвиватися в несприятливу сторону, але настільки ж маловірогідно, що він скільки-небудь відрізняється в позитивну.» [19, с. 167]. Акцентуїрованним особистостям, навпаки, властива готовність до особливого розвитку, будь воно соціальне позитивно або ж, навпаки, соціально негативно. Узагальнюючи сказане, можна укласти, що акцентуація є не патологією, а крайнім варіантом норми.

За різними даними, поширеність акцентуації в суспільстві сильно варіюється і залежить від багатьох чинників, таких як соціокультурні особливості середовища, статеві і вікові відмінності і ін. «За даними К. Леонгарда і його співробітників, доля особистостей в дорослому населенні (емпіричні дані по Німеччині) складає приблизно 50%. При цьому автори спеціально підкреслюють, що в інших країнах співвідношення акцентуїрованних і неакцентуїрованних людей може бути іншим.» [20, с. 184].

За даними Іванова Н.Я. поширеність акцентуації в підлітковому віці, а також в ранній юності різна у хлопчиків і дівчаток характеризується наступними особливостями (див. додаток 1.1). Крім того, доля акцентуїрованних підлітків варіюється залежно від типа і особливостей учбового закладу.

Вивчивши поняття «характер» і психологічні ознаки характеру, також вивчивши поняття «акцентуація характеру», можна зробити вивід, що хоча в цілому питання про динаміку акцентуації розроблене ще недостатньо, вже зараз можна ясно говорити про загострення рис акцентуїрованного характеру в підлітковому віці. Надалі, очевидно, відбувається їх згладжування або компенсація, а також перехід явної акцентуації в прихованих.

1. Акцентуація характеру і особистості

Акцентуація характеру – це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, унаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних дій при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших.

Залежно від міри вираженості нами було виділено дві міри акцентуації характеру: явна і прихована.

Явна акцентуація. Ця міра акцентуації відноситься до крайніх варіантів норми. Вона відрізняється наявністю досить постійних меж певного типа характеру.

У підлітковому віці особливості характеру часто загострюються, а при дії психогенних чинників, що адресуються до «місця найменшого опору», можуть наставати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці. При повзросленні особливості характеру залишаються досить вираженими, але компенсуються і зазвичай не заважають адаптації.

Прихована акцентуація. Ця міра, мабуть, має бути віднесена не до крайніх, а до звичайних варіантів норми. У буденних, звичних умовах, межі певного типа характеру виражені слабо або не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, різносторонніх контактах і детальному знайомстві з біографією важко буває скласти чітке уявлення про певного типа характеру. Проте межі цього типа можуть яскраво, деколи несподівано, виявитися під впливом тих ситуацій і психічних травм, які пред'являють підвищені вимоги до «місця найменшого опору». Психогенні фактори іншого роду, навіть важкі, не лише не викликають психічних розладів, але можуть навіть не виявити типа характеру. Якщо ж такі риси і виявляються, це, як правило, не приводить до помітної соціальної дезадаптації.

Розглянемо основні типи акцентуації особистості.

Гипертімний тип. Помітною особливістю гипертімного типа особистості є постійне (або часте) перебування у піднесеному настрої, навіть за відсутності яких-небудь зовнішніх причин для цього. Піднесений настрій поєднується з високою активністю, жаданням діяльності. Для гипертімов характерні товариськість, підвищена балакучість. Вони дивляться на життя оптимістично, не втрачаючи цієї якості і при виникненні перешкод. Труднощі часто долають без особливих зусиль, в силу органічний властивій ним активності і діяльності.

За наявними даними Лічко А.Е., гипертімний тип входить в п'ятірку найбільш «ризикованих» з точки зору делінквентності. Поряд з близьким йому нестійким типом, він міцно займає лідируюче положення по цьому критерію. Гипертімний тип в сукупності з нестійким є найбільш значимим чинником небезпеки виникнення делінквентного поведінки в порівнянні з іншою акцентуацією. У групі підлітків-делінквентів, що перебувають на обліку за різні правопорушення, гипертімная і нестійка акцентуація складає 76%. Асоціальна поведінка гипертімов обумовлена не стільки чітко вираженими антисоціальними установками, скільки легковажністю, гіперактивністю, реакцією групування і схильністю до ризику. Проте і цих «легких» причин вистачає для формування протиправної (делінквентної) поведінки.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов курсовой работы