116340 (617865), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Кожен елемент зокрема має ряд компонентів, що складає системоутворюючу цілісність.

1. Невербальна комунікація відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно. Здебільшого люди контролюють своє мовлення, але на підставі аналізу їх міміки, жестів, інтонації можна оцінити правильність, щирість мовної інформації. За допомогою схеми О. Кузнецової, ми можемо детально розглянути складові невербальної комунікації. Ця схема свідчить про широку палітру засобів вираження людиною свого ставлення, і вчитель мусить працювати над розширенням і вдосконаленням репертуару впливу невербальними засобами. Звісно, не всі вони рівнозначні, проте кожен із них "зчитується" вихованцями, посилюючи або нейтралізуючи враження від слів педагога. Дослідження засвідчують, що невербальні засоби, зокрема жест, можуть мати більшу вагу у спілкуванні, ніж слово. 85 % слухачів сприймуть інформацію за змістом жесту, а не слова. Отже, до зовнішньої техніки вчитель мусить бути дуже уважним. Розгляньмо деякі з елементів.

Рисунок 2- Елементи невербальної комунікації

Найбільш давніми, вірогідними, щирими і найменш усвідомленими параметрами спілкування, отже, і спостереження, є міміка та пантоміміка. За силою впливу вони не поступаються, а часто і переважають слово, але потребують менше енергетичних витрат, і часто більш тактовні та ефективні.

Пантоміміка — це виражальні рухи всього тіла або окремої його частини, пластика тіла. Вона допомагає виокремити у зовнішності головне, малює образ.

Жодна, навіть найідеальніша, фігура не може зробити людину красивою, якщо їй бракує вміння триматися, підтягнутості, зібраності.

Гарна, виразна постава вихователя передає внутрішню гідність. Пряма хода, зібраність свідчать про впевненість педагога у своїх силах, водночас згорбленість, опущена голова, млявість рук — про внутрішню слабкість людини, її невпевненість у собі.

Люди рідко мають гарну поставу від природи, майже завжди вона результат спеціальних вправ і сформованої звички.

Учитель мусить виробити манеру правильно стояти перед учнями на уроці (ноги на ширині 12-15 см, одна нога трохи висунута вперед). Усі рухи і пози повинні бути позначені витонченістю і простотою. Естетика пози не припускає поганих звичок: похитування вперед-назад, тупцювання, манери триматися за спинку стільця, крутити в руках сторонні предмети, почісувати голову, потирати носа, триматися за вухо.

Знання пантомімічних поз сприяє розвитку спостережливості вчителя, крім того, їх можна використати як засіб впливу на учнів. Найбільш часто зустрічаються:

• "закрита поза" — схрещені на грудях руки, що означає замкнутість, інтровертність людини, потреба зекономити енергію, відсутність бажання спілкуватись у цей момент, хоча людина може і не усвідомлювати цього. Така поза вчителя може сприяти заспокоєнню учнів і заважати бесіді або дискусії;

• ворожість — схрещені руки, зажаті кулаки;

• "подвійна закрита поза" — схрещені руки і ноги — являє подвійний захист, тривожність людини, неусвідомлену або приховану, замкненість;

• незацікавленість — підпирання голови руками, погляди по боках, постукування пальцями, погляди на годинник, сповзання на край стільця;

• справжня увага — погляд на співбесідника, голова нахилена трошки на бік, нормальне кліпання повік;

• підвищення інтересу — більш широко відкриті очі, нахил тіла вперед;

• критична налаштованість — відхилення тіла назад, похитування головою, примруження очей; переплетені пальці, погляд з-під лоба;

• симуляція уваги — голова, тіло і погляд прямі, очі не кліпають;

• невпевненість, тривожність, хвилювання — згорбленість, часте кліпання, дотики до обличчя, волосся, ґудзиків, годинника, вертіння будь-якого предмета в руках;

• напруженість — потирання рук, обличчя, похитування, покусування губ, відкидання волосся;

• бажання спілкуватися, відвертість — долоні відкриті, повернуті догори;

• потреба у заспокоєнні, захисті, підтримці, безпеці — олівець, палець у роті.

Жест педагога мусить бути органічним і стриманим, без різких широких вимахів і гострих кутів. Перевага віддається округлій і скупій жестикуляції. Варто звернути увагу і на такі поради: близько 90% жестів слід робити вище пояса, бо жести, зроблені руками нижче пояса, нерідко мають значення невпевненості, невдачі. Лікті не повинні триматися ближче, ніж за 3 см від корпуса. Менша відстань символізуватиме нікчемність і слабкість авторитету. Розрізняють жести описові і психологічні. Описові жести (показ розміру, форми, швидкості) ілюструють хід думки. Вони менш потрібні, але застосовуються часто. Значно важливіші психологічні жести, що виражають почуття. Наприклад, говорячи "Будь ласка", ми піднімаємо кисть руки на рівень грудей долонею догори, трохи відводячи її від себе. На подив вказують розведені в сторони руки, на застереження — притиснутий до губів палець руки. Основні вимоги до жестів: невимушеність, стриманість, доцільність. Варто враховувати, що жести, як і інші рухи корпуса, найчастіше попереджують хід висловлюваної думки, а не йдуть за нею. Міміка — виражальні рухи м'язів обличчя. Як зазначалося, нерідко вираз обличчя і погляд впливають на студентів сильніше, ніж слова. Вихованці "читають" з обличчя вчителя, вгадуючи його ставлення, настрій, тому обличчя має не лише виражати, а й приховувати певні почуття: не слід нести до аудиторії тягар домашніх клопотів, негараздів. Варто показувати на обличчі і в жестах те, що стосується справи, сприяє виконанню навчально-виховних завдань. Широкий діапазон почуттів виражає посмішка, що свідчить про духовне здоров'я і моральну силу особистості, Важливі виразники почуття — брови, очі. Підняті брови вказують на подив, зсунуті — зосередженість, нерухомі — спокій, байдужість, у русі — захоплення. Розгляньмо схему опису мімічних реакцій.

Рисунок 3- Схема опису мімічних ознак емоційних станів

Найвиразнішими на обличчі людини є очі. "Порожні очі — дзеркало порожньої душі" (К. Станіславський). Погляд учителя має бути звернений до дітей, створюючи візуальний контакт.

Контакт очей (візуальний контакт) — погляд співрозмовників фіксований один на одному, що означає зацікавленість партнером і зосередженість на тому, про що він говорить. Дослідники з'ясували, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35 — 50 % часу, протягом якого відбувається розмова. Погляд зазвичай спрямований на очі співрозмовника і затримується на них 5 — 7 секунд.

Візуальний контакт виконує у стосунках з студентами важливу функцію, як емоційне живлення. Відкритий, природний доброзичливий погляд прямо в очі слухача важливий не лише для встановлення взаємодії, а й для задоволення її емоційних потреб. Погляд передає вихованцям почуття викладача. Слід пам’ятати, що візуальний контакт з студентами має бути постійним.

Міжособистіспий простір (дистанція спілкування) — відстань між тими, хто спілкується, що є ознакою характеру взаємодії. Дистанцію до 45 см прийнято вважати інтимною, 45 см — 1 м 20 см — персональною, 1 м 20 см — 4 м — соціальною, 4 — 7 м — публічною. Більша відстань не дає можливості чітко сприймати міміку, ще більша (12 м) — жести і рухи корпуса. Це призводить до появи бар'єрів у спілкуванні. Зміна дистанції — прийом привернення уваги під час проведення заняття. Скорочення дистанції посилить вплив.

Під час спілкування важливо враховувати і розміщення співрозмовників. Якщо спілкуються суперники, вони сидять один навпроти одного, якщо це звичайна бесіда, а особливо випадкова — навскоси за столом, якщо друзі — поруч [9, 31].

Було розглянуто лише деякі засоби невербальної комунікації, які дають учителеві змогу ефективно розв'язувати педагогічні завдання. Внаслідок неуважності до володіння цими засобами в студентів з'являється байдужість у ставленні до вчителя, його знань.

2. Культура і техніка догляду за зовнішнім виглядом — уміння доглядати за своїм волоссям, робити зачіску, добирати одяг та взуття, прикраси, аксесуари, парфуми. Це вміння доглядати за тілом (обличчям, руками, ногами). Тільки в поєднанні цих складових створюється зовнішність, яка уособлює вчителя.

Зовнішній вигляд педагога має бути естетично виразним. Вона залежить від окремо взятої особистості, від її внутрішньої педагогічної культури і притаманна саме їй. Таким чином утворюється вчительський імідж, який буває як позитивним, так і негативним. Мабуть, саме тому деяких викладачів пам'ятають - все життя, а інших забувають, закінчивши вуз. Ось чому природним у кожного вчителя має бути прагнення до ідеалу, гармонії та вдосконалення - без них людина неминуче деградує.

Неприпустиме недбале ставлення до своєї зовнішності, але неприємною є і надмірна увага до неї. Головна вимога щодо одягу педагога— скромність та елегантність. Химерна зачіска, незвичайний фасон плаття і часті зміни кольору волосся відвертають увагу студентів.

І зачіска, і одяг, і прикраси завжди мають бути підпорядковані розв'язанню педагогічної задачі — ефективній взаємодії задля формування особистості вихованця.

Навіть в 20—30-і роки, коли у закладах, де працював відомий педагог А.С.Макаренко, було правилом приходити на роботу у найкращому одязі. На одній із лекцій він досить категорично зауважив: "Я глибоко переконаний, що краще зовсім не мати вихователя, аніж такого, який сам не вихований..." [2,56]. Вважається, що кожен викладач, незалежно від статі, віку, місця проживання, сімейних обставин, природних даних тощо, в змозі створити власну неповторну зовнішність, якщо серйозно візьметься за цю справу. Зрозуміло, що самовдосконалення у цьому напрямку потребує певних особистих зусиль, деяких матеріальних затрат, але це матиме благодатну віддяку.

1.2.2 Культура педагогічного спілкування

Спілкування — це процес контактів, обміну та взаємодії між людьми. У процесі навчання та виховання відбувається передача знань, способів діяльності, суспільних цінностей, норм культури, тобто спілкування є сутністю роботи вчителя.

Основні функції спілкування: обмін інформацією, організація діяльності, пізнання людьми одна одної, досягнення взаєморозуміння. Крім того, будь-яка людина має потребу самовираження в процесі спілкування, одержання емоційної підтримки — співчуття, поваги до себе — визнання своєї особистості. Урахування цих потреб дуже важливе для викладача. Без прояву розуміння та поваги до співбесідника ефективне спілкування не можливе.

Існує чотири види спілкування: принизливо-поступливе, розуміюче (емпатичне), директивне (наполегливе) і захисно-агресивне. Учителю необхідно оволодіти правилами, прийомами та умовами ефективного спілкування. До ефективних видів спілкування належать директивне та емпатичне.

Емпатичне спілкування — це цілеспрямована взаємодія, орієнтована на встановлення контакту, позитивних взаємовідносин, з'ясування думки співбесідника. Виявляючи співчуття до партнера, суб'єкт не відмовляється від своєї позиції, а намагається порозумітись зі співрозмовником.

Правила емпатичного спілкування: більше слухати, з'ясовувати, уточнювати, а не говорити; стежити за думкою співрозмовника, утримуватись від оцінок; реагувати не тільки на зміст мови, а й на! емоції, почуття.

Емпатичне спілкування здійснюється за допомогою таких прийомів:

• підтвердження контакту відповідними невербальними реакціями (погляд, похитування головою, підтакування, нахил до співрозмовника, відкриті жести);

• перефразування почуттів та думок партнера;

• тактовне прояснення прихованих або неусвідомлених мотивів співбесідника, інтерпретація, резюмування їх;

• демонстрація розуміння думки співрозмовника (що не тотожне згоді з нею), підбадьорювання, підтримка співбесідника.

Директивне спілкування спрямоване на здійснення прямого психічного впливу на партнера. Воно включає вираз почуттів, думок суб'єкта, аргументовані пояснення мети діяльності, майбутніх вчинків та їх наслідків, але без образливих оцінок партнера (як під час захисно-агресивного спілкування).

Правила директивного спілкування:

• щирість, відкритість поведінки; відверта відмова здійснювати дії, не прийнятні для суб'єкта;

• активні цілеспрямовані дії, рішучий захист себе від агресивної поведінки партнера;

• чітке висловлення своєї позиції, намірів;

• урахування значущих потреб партнера.

Професійна культура спілкування викладача – це соціально значущий показник його здібностей, уміння здійснювати свої взаємини зі студентами, іншими людьми, здатність та вміння сприймати, розуміти, засвоювати зміст думок, почуттів, намагань у процесі розв'язування передбачених педагогічною технологією конкретних завдань у підготовці фахівців.

Характеристики

Список файлов курсовой работы