116116 (617769), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

г оризонтальна хвиляста – вода

вертикальна хвиляста – дощ

т рикутники – гори

г ачкуватий хрест – вогонь

квадрат, коло чи ромб – сонце

Ці знаки – символи руками майстринь поступово перетворювались у візерунки, ускладнювались, доповнювались новими елементами.

Поступово складались орнаменти – послідовне повторення мотивів, в яких у стилізованій формі відображалася вся навколишня природа.

За мотивами орнаменти бувають геометричними, рослинними, тваринними, а також є орнаменти із зображенням людей.

Геометричні орнаменти дуже прості: кружальця, трикутники, кривульки, лінії, хрестики, крапки.

В основі рослинних орнаментів лежить прагнення перенести у вишивку красу природи.

Такі мотиви, як “виноград”, “хміль”, “калина”, “барвінок” часто використовують в українській вишивці. Деякі несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив “барвінку” є символом немеркнучого життя. Дуже древній символ “дерево життя” – минуле, сучасне й майбутнє роду людського, родючість землі. Цвіт вишні чи яблуні – символ материнської любові; рута, мальва, півонія – віра, надія, любов. Любисток, васильки – символ людської відданості; ромашка – символ доброти; калина – символ невмирущого роду людського; виноград – краса і радість створення сім’ї; червоний мак – символ чарівної сили, що захищає від усякого зла. У вишивках тваринних орнаментів зображується: кінь, олень, заєць, півень, голуб, метелики. Жіноча фігура символізує богиню життя; дитячі фігурки – продовження роду.

Упродовж сторіч багатьма поколіннями невідомих майстрів створювали прийоми вишивання візерунки та кольорові сполучення. Так, у ХІV-XVII ст. вишивка набула ще більш широкого значення в оздобленні одягу, предметів побуту. Золотими і срібними нитками у поєднанні з перлами і самоцвітами вишивали церковний одяг, образи, хорогви, багатий одяг царів і вельмож. Кольоровим шовком прикрашали весільні рушники, святкові сорочки, хустки.

Поступово мистецтво вишивки поширилось повсюди. Із XVIII ст. воно входить в життя всіх верств населення, стає одним з основних занять дівчат-селянок.

Вишивкою прикрашали предмети побуту – рушники, скатертини, святковий і буденний одяг, фартушки, жіночі головні убори, пояси. Вироби, як правило, виготовлялись з простих, недорогих матеріалів, але відзначались вони високою художньою майстерністю.

Прийоми вишивання, візерунки, їх кольорове втілення удосконалювались із покоління в покоління. Поступово відбиралось все краще і створювались неповторні зразки вишивок з характерними національними рисами [16, c. 130 – 139].

У третьому класі розпочинається навчання учнів технології виконання вишивки гладдю. Наведемо уривок з програми для початкових класів з художньої праці.

Гладь – це вишивання прямими та похилими стібками, які повністю або частково заповнюють площину узору. Існує багато видів гладі, але у початкових класах ознайомлюються з найпростішим видом – двохсторонньою вільною гладдю.

Вивчення тем з вишивання у початкових класах має визначені труднощі у порівнянні з вивченням інших тем на уроках трудового навчання.

Учні значно легше засвоюють знання з обробки паперу, пластиліну та інших матеріалів, так як з ними вони зустрічаються з раннього віку. До школи дуже мала кількість дітей уміє шити чи вишивати. Навчання цим видам діяльності відсутнє у дитячих садках. Рідко вчать дітей-дошкільнят шиттю у сім’ях. Тому уроки з шиття у початкових класах викликають у дітей значні труднощі.

Труднощі виникають також через специфіку технологічних операцій. Дрібні м’язи рук дітей ще слабо розвинені. Координація рухів не відпрацьована, а при шитті, вишиванні саме потрібна плавність і послідовність рухів. Технологія найелементарніших швів вимагає виконання точних, ледь помітних, але цілком визначених рухів.

З’являються труднощі при розрізуванні тканин, при підгинанні і підшиванні країв виробів.

Такі труднощі вимагають на початковій стадії навчання шиттю, вишиванню використання продуманих прийомів навчання.

На виготовлення навіть самих простих виробів витрачається значно більше часу, ніж при роботі з папером, тому у дітей часом зникає інтерес до виконуваної роботи. А результати праці, як відомо, в молодшому віці є важливим фактором трудового навчання. Вчителі застосовують різноманітні прийоми навчання вишиванню, але головним чином використовують інструктаж, різні демонстраційні таблиці. Визначається напрямок стібків, вид шва з лицевої і виворітної сторони. Зупиняються на призначенні швів. Дуже добре, якщо вчитель підготує і продемонструє зразки кількох виробів, які продемонструють учням як надалі належить виконувати завдання.

Отже, як і при вивченні будь-якого предмету в школі, під час оволодіння навичками виконання вишивки виникають певні труднощі. Їх можливо уникнути шляхом використання різноманітних методів навчання, зокрема для молодших школярів дуже ефективним є метод наочності. Дуже важливим моментом на уроці є інструктаж по техніці безпеки та прибирання після заняття робочого місця. Якщо с самого початку привчити дітей до чистоти та уважності на уроці та постійно підтримувати в них позитивну мотивацію навчання уроки праці стануть для них чи не найулюбленішими уроками, до яких вони будуть готуватися з насолодою та захопленням та чекатимуть на них з нетерпінням.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА ЩОДО ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ МОТИВАЦІЇ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ ХУДОЖНЬОЇ ПРАЦІ

2.1 Аналіз досвіду вчителів-практиків початкової школи

Аналізуючи досвід вчителів початкової школи, нами було відмічено різноманітність підходів та методик при формуванні позитивної мотивації навчання у молодших учнів. Так, на приклад, аспірант кафедри прикладної культури КНУКІМ Оксана Губа у своїй статті «Формування комунікативних якостей молодших школярів засобами дитячого аматорського театрального колективу» зазначає, що «колективність театрального мистецтва, коли кінцевий результат залежить від кожного учасника творчого процесу, допомагає дитині зрозуміти власну важливість, цінність, робить її більш упевненою.

Заняття театральним мистецтвом учать дитину співпрацювати з іншими, рахуватися з думками товаришів, жити та працювати в колективі.

Театральна гра має багато спільного з дитячою грою. Саме це є основним з аргументів на користь самодіяльного театру як соціалізую цього засобу. Феноменальна спорідненість гри та сцени полягає в:

1) реальності почуттів та переживань, які відчуває гравець;

2) удавання розглядається, як механізм гри.

Реалізація фантазії у рухомі акти (поведінка) здійснюється як механізм удавання. Потреби дитини задовольняються у грі та через роботу уяви, фантазії, будучи, в свою чергу, нічим іншим, як фантазією в дії [6, c. 47].

Під час гри дитині набагато простіше прищепити будь-які навички, виробити в неї вміння. Для корекції агресивних форм поведінки у дітей Г.Е. Бреслав рекомендує застосовувати різноманітні методи за такими напрямками, як:

• гра;

• вилучення дитини зі звичного оточення та включення її до коригую чого середовища або групи;

• творче самовираження (заняття творчою діяльністю);

• сублімація агресії у соціально-схвальну діяльність (праця, суспільна робота тощо) [6, c. 48].

Під час проведення тренінгів психологи (А.І. Захаров, С.А. Ігумнов, СВ. Коноваленко, І.В. Ганічева та ін..)пропонують ігрові вправи, які цілком тотожні вправам на розвиток психотехніки актора. Так, вправи «Сіамські близнюки», «Дзеркало», «Фотограф», «Скульптор» знайомі будь-якому театральному педагогу, вправи-імпровізації на вербальну комунікацію є етюдами з імпровізованим текстом, а численні дихальні та артикуляційні вправи цілковито запозичені з тренінгу сценічної мови».

Слід зазначити, що подібна техніка викладання присутня і на уроках художньої праці, коли учні повторюють за вчителем виконувані ним дії (вишивання, шиття, майстрування). Така технологія є ефективною, тому що повторюючи за вчителем дітям легше засвоювати новий матеріал та техніки виконання тих чи інших видів діяльності на уроках праці [6, c.49].

Свою думку з проблеми формування позитивної мотивації навчання висловив Юрій Рева (кандидат педагогічних наук, доцент кафедри психології та педагогічних технологій Криворізького державного педагогічного університету) у своїй статті «Мистецтво розроблення творчого задуму уроку-технології професійної майстерності вчителя».

У даній статті він зазначає, що «на результативність уроку впливають особистість учителя, його стиль спілкування з учнями, рівень фахової підготовки, ступінь володіння методичними прийомами та вміння враховувати під час управління навчальною діяльністю психологічні особливості кожного учня».

Також він зазначає, що «Для сучасного уроку характерними ознаками є гуманітарний потенціал і гуманізація навчання; варіативність і гнучкість системи уроків; спрямованість на особистість учня; системний підхід до архітектури уроку та процесу навчання; спрямованість на головне – генералізація навчання; повне засвоєння нового матеріалу на уроці; оптимізація форм роботи; економія часу в шкільному навчанні».

Далі він пише, що «Комплекс дидактичних засобів до кожного уроку – величина змінна, що залежить від рівня розвитку інформаційних технологій, поставлених цілей і методів їх досягнення, змісту навчального матеріалу, особливостей психічного розвитку учнів, закономірностей сприймання, переробки та запам’ятовування інформації, рівня підготовки вчителя».

Щодо формування позитивної мотивації навчання, Юрій Рева пише: «Педагогові треба прагнути до активності думки учня, до того, щоб знання розвивалися завдяки їх застосуванню. Потрібно добиватися того, щоб учні побачили, відчули незрозуміле – щоб перед ними постало запитання. Якщо цього вдалося досягти, то це половина успіху».

Також він підкреслює, що «Нестандартні уроки та прийоми роботи з учнями краще запам’ятовуються, викликають зацікавленість і бажання взяти участь в уроці. Такого типу уроки знімають скутість, викликають позитивні емоції, сприяють кращому засвоєнню матеріалу. Школяра втомлює пасивність, а праця, пов’язана з позитивними емоціями, сприяє формуванню та закріпленню міцних знань».

Таким чином, усі уроки треба будувати з використанням розглянутих дидактичних умов. Такі уроки безумовно матимуть успіх серед учнів та будуть формувати позитивну мотивацію навчання у молодших школярів [19, c. 50 – 56].

Також слід звернути увагу на статтю Марини Прокоф’євої (декан Євпаторійського факультету РВНЗ «Кримський гуманітарний університет», м. Ялта) «Організація інтегровано-педагогічної діяльності в межах інноваційних технологій соціокультурно-педагогічної спрямованості». У своїй статті вона досліджує уроки малювання у початкових класах. Вона приводить декілька прикладів уроків, головною метою яких є формування позитивної мотивації навчання у молодших школярів та розвиток творчих навичок учнів. Також вона планує кожний урок за одним й тим самим планом, але постійно привносить в нього щось нове та особливе. Він дає можливість учням не поспішати на уроці, щоб встигнути виконати завдання до кінця уроку. Завжди урок починається з позитивного настрою учнів та налаштування їх на певний вид діяльності. Наприклад: спочатку діти розглядають репродукції картин художників і милуються квітучими деревами. Вчитель просить їх уявити, як у садку пахнуть яблуні й груші, «вдихнути» весняні пахощі фруктових дерев. Для створення весняної атмосфери в класі можна ароматизувати приміщення справжніми яблуками, грушами, які принесли діти на завдання вчителя» [18, c. 56 – 57].

Отже, Марина Прокоф’єва наголошує на тому, що чи не найважливіше місце серед факторів, які впливають на мотивацію навчання є створення позитивної атмосфери у класі та налаштування учнів на позитивний лад та працю.

На нашу думку на уроках художньої праці для формування позитивної мотивації навчання у молодших школярів можна використовувати інноваційні технології навчання. Існує безліч нових методик викладання, які ми і розглянемо.

Використання педагогічної технології «Створення ситуації успіху».

Характеристики

Список файлов курсовой работы