115850 (617670), страница 8
Текст из файла (страница 8)
Розглядаються організаційні та правові питання впровадження ДН у вищих закладах освіти України: уточнено поняття форми навчання, методу навчання, форми організації НВП. Висунуто пропозиції щодо сертифікації отриманих студентами знань та організації міжвузівських центрів ДН.
Навчання індивідуума на будь-якому етапі - у загальноосвітній чи вищій школі, у системі підвищення кваліфікації - організується в різноманітних формах, із застосуванням певних методів навчання та форм організації НВП, у спеціальній педагогічній літературі питання класифікації і взаємозв'язку названих понять достатньою мірою не досліджені. Будь-яка людська діяльність має свої форми організації. У довідковій літературі слово ”форма” пояснюється як “зовнішній вигляд, обрис предмета” або “всякий зовнішній вираз якого-небудь змісту” [і].
Стосовно педагогічної діяльності доцільно прийняти визначення форми як устрою педагогічних засобів, способу їхньої організації. Таким чином, мають право на існування такі поняття, як “форма навчання", “метод організації НВП", “форма організації навчальної діяльності”.
Згідно з чинним Законом України “Про освіту” законодавче закріпленими формами навчання є навчання з відривом від виробництва і без відриву від виробництва.
У рамках цих форм використовуються два методи навчання - кожний зокрема або в поєднанні: контактний і безконтактний.
Форма організації НВП - це спосіб організації, влаштування і проведення навчальних занять. Форми організації навчального процесу відрізняються характером діяльності викладача і студентів, кількісним складом студентів, способами контактів між викладачем і студентами, місцем і умовами проведення занять тощо (Рис. і). Отже, ДН є не формою навчання, а однією з форм організації НВП, за якої студенти перебувають на певній відстані від викладачів у просторі та в часі.
Чинними в Україні нормативними актами передбачено застосування заочної, стаціонарної, вечірньої та екстернатної форм організації навчальної діяльності. Застосування дистанційної форми не передбачене, хоч деякі вищі заклади освіти активно її впроваджують, або запозичуючи досвід економічно розвинених країн Заходу, або ж модифікуючи заочну форму, і називають її “дистанційною".
На нашу думку, дистанційна форма навчання є окремою формою організації НВП, відмінною від інших, і має право на існування, оскільки вона надає низку переваг порівняно з іншими формами як для студентів та для роботодавців, так і для навчальних закладів [2] Однак ці переваги можуть бути реалізованими за умови вирішення певних організаційних і правових проблем, зокрема введення ДН в параметри діючих стандартів освіти та розроблення нових стандартів, які б відображали специфіку даної форми організації НВП.
Третій різновид програм - отримання студентами базової або повної вищої освіти згідно з навчальними планами, чинними у вищих закладах освіти Відмінність дистанційного отримання освіти від інших форм організації НВП в цьому разі полягає в “необмеженості” термінів навчання. Це особливо важливо для тих студентів, які з матеріальних чи інших причин не можуть вкластися в нормативні терміни навчання на стаціонарній, заочній, вечірній чи екстернатній формах організації НВП.
Друга проблема - власне організація ДН. Незважаючи на заяви деяких вищих закладів освіти про функціонування в них дистанційних форм організації НВП, викликає сумнів реальність такого навчання. Зміст такого “дистанціювання" здебільшого зводиться не до використання специфічних методів, засобів, форм і способів роботи зі студентами, а лише до дистанціювання викладача від студента, до поглиблення недоліків, властивих заочній освіті.
Замість удосконалення успадкованої нами від колишньої системи заочної форми навчання, яка викликає багато нарікань, упровадження інших, у тому числі альтернативних форм організації НВП, здійснюється профанація ідеї ДН. Причинами цього, з одного боку, є те, що багато організаторів та педагогів вищої школи не розуміють різниці між дистанційною і заочною формами, а з іншого - комерціоналізація освіти вимагає “швидких грошей", які можна одержати шляхом зниження питомих витрат на підготовку студента. Тому під маскою дистанційного запроваджується симбіоз екстернату і заочного навчання, і це називається дистанційним навчанням.
Третя проблема - реальні форми організації ДН. ДН потребує значних матеріальних і фінансових затрат, відповідної матеріально-технічної бази, кваліфікованих викладачів, здатних як підготувати необхідне навчально-методичне забезпечення, так і працювати зі студентом у діалоговому режимі. Наприклад, тільки за сім місяців, 1999 року Відкритим університетом Великобританії було випущено і м/н аудіокасет, 250 тис відеокасет, 200 тис. компакт-дисків [З]. Думається, таке не під силу жодному вітчизняному навчальному закладові.
У нинішній час ідея ДН може бути реалізована шляхом створення відповідних міжвузівських центрів. Такі центри повинні існувати на кошти навчальних закладів-засновників, мати відповідну матеріально-технічну базу і координувати навчально-методичну та навчально-організаційну діяльність учасників.
Перш за все, міжвузівський центр ДН повинен мати потужну поліграфічну базу, оскільки в умовах України використання телекомунікаційних мереж для ДН поки що малоймовірне і, отже, мова може бути лише про навчання на основі паперових матеріалів.
Функціями центру повинні стати координація і контролювання програм навчання, організація комунікацій між студентами і навчальними закладами - учасниками центру (Рис.2).
Міжвузівський центр ДН не повинен стати автономним навчальним закладом. Такий центр повинен працювати в інтересах студентів, надаючи їм можливість отримання освітніх послуг від будь-якого закладу-засновника.
Друга перевага моделі навчального процесу полягає в акценті на розвиток умінь, які можна передавати і які охоплюються етапами моделі. Цільовими слухачами програми ДН є штатні працівники, які постійно застосовують теорію та досвід державного управління. Це, поєднанні з чіткими вимогами слухачів щодо розвитку управлінських навичок, забезпечує унікальну можливість удосконалення НВП шляхом застосування теоретичних взірців з державного управління на робочих місцях.
Дидактичні основи будь-якого процесу навчання, перш за все, визначаються предметним змістом курсу і його цільовою орієнтацією. Організаційні форми і засоби педагогіки розвивалися тисячоліттями, відтоді, як людина, нагромадивши власний досвід у пізнанні навколишнього світу, відчула потребу передати його іншим. Тож говорити про нові підходи до освіти достатньо складно.
Зміна цілей і змісту навчання є провідною ланкою процесу інформатизації освіти. Технологічне переобладнання навчального процесу, поява нових засобів та організаційних форм навчання є похідною, що забезпечує досягнення поставлених цілей.
Зміст сучасного етапу інформатизації становлять активне засвоєння, фрагментарне впровадження засобів науково-інформаційної техніки у традиційні навчальні дисципліни, і на цій основі - масове засвоєння педагогами нових засобів організаційних форм навчальної роботи; опрацювання і початок засвоєння систем навчально-методичного забезпечення, включаючи програмні засоби для ЕОМ, відео - і аудіоматеріали, методичні матеріали для педагогів.
При використанні нових інформаційних технологій навчання традиційні організаційні форми і засоби навчання вільно поєднуються з індивідуальними, груповими і лекційними формами роботи, із заняттями в комп'ютерних лабораторіях.
Розвиток інформатики дав можливість використати принципово нові організаційні форми навчання.
Сьогодні спостерігаємо дві тенденції використання ЕОМ у навчальному процесі, не орієнтовані на самостійне вивчення матеріалу.
Перша, і найпоширеніша тенденція - це логічна інтеграція діючої методичної системи з новими інформаційними технологіями в єдиному навчальному процесі. Друга тенденція укладається в дистанційному навчанні, що розвивається разом з поширенням мережевих можливостей вищих навчальних закладів.
Таку організаційну форму навчання можна скоріше назвати заочною, ніж самостійною, бо студентові надсилають необхідний пакет програм з докладними методичними вказівками або через мережу, або поштою. Подальші консультації, контролювання знань для видання сертифіката після проходження курсів ведуться електронною поштою. Вік тих, хто навчається, а також їх здібності при дистанційному навчанні можуть підбиратися індивідуально.
Безсумнівною перевагою такої організаційної форми навчання є можливість використання комп'ютерних мереж, що дозволить залучити до навчання значно більшу кількість людей. Крім того, поновлення матеріалу курсу виконується гнучко і швидко.
До недоліків дистанційної системи можна віднести відірваність студента від викладача, його повну залежність від стану мережі й апаратних засобів, а головне - слабкий прояв виховної ролі навчання.
Як свідчить досвід використання комп'ютерних засобів супроводу навчального процесу, без відповідної методичної системи навчання важко сподіватися на ефективне використання інформаційної технології в навчальному процесі.
Використання комп'ютера при навчанні дозволяє:
а) підвищити інтерес студента до навчального матеріалу та оцінок, що виставляються;
б) навчити студента засобів дій під час навчання;
в) переконатися в тому, що матеріал засвоєний. Автоматизоване навчальне середовище дозволяє доповнити класичну систему новим засобом діагностики рівня одержаних знань. Використовуючи програму, педагог може здійснити аналіз НВП, що неможливо при використанні традиційних засобів навчання. Можна з певністю сказати, що часткова автоматизація контролювання знань дозволяє:
підвищити рефлексію студента при навчанні;
індивідуалізувати процес навчання на занятті;
полегшити аналіз результатів контролю для викладача;
знизити суб'єктивність при оцінюванні знань.
Погляди на дистанційну освіту в Україні ще досить помітно відрізняються від майже повного несприйняття до ейфоричних пропозицій глобального її впровадження. На наш погляд, при багатьох перевагах великих можливостях, які має дистанційна форма освіти, її не ідеалізувати. Тому, розробляючи проекти дистанційного навчання необхідно органічно вбудовувати їх у чинну в Україні систему освіти, допомагаючи цій формі зайняти відповідну нішу згідно з вимогами сьогоднішніх і майбутніх реалій.
На нашу думку, використання інтерактивних методів навчання, а зокрема кейс-методу, є доцільним і обґрунтованим при вивченні економічних дисциплін. Цей метод дозволяє отримати низку переваг, оскільки він включає в себе інші інтерактивні методики (рольові ігри, тренінги, мозкову атаку, дискусії); передбачає одночасне застосування кількох навчальних каналів (слуховий, візуальний, дискусійний та дійовий), що зумовлює найвищий відсоток запам'ятовування і засвоєння матеріалу; поєднує педагогічні і непедагогічні форми навчання (тобто передавання знань відбувається завдяки вирішенню конкретної ситуації без домінування і постаті викладача, що створює максимально сприятливий і позитивний емоційний ефект, а головне - формує творчу особистість прийдешнього фахівця, який так потрібен сьогодні в Україні... У всьому світі.
2.6 Інноваційні технології реалізації навчально-виховного процесу
Конструювання навчального процесу в сучасній педагогічній літературі розглядається з двох сторін: навчання через інформацію і навчання через діяльність.
Особливу роль у контекстному навчанні грають активні форми і методи навчання чи технології активного навчання, що спираються не тільки на процеси сприйняття, пам'яті, уваги, а перш за все на творче, продуктивне мислення, поводження, спілкування.
Технології називають активними, тому що в них істотно міняються і роль навчальних (замість ролі інформатора роль менеджера), і роль тих, яких навчають, (інформація не ціль, а засіб для освоєння дій і операцій професійної діяльності).
В основу класифікації нами було покладено дві ознаки: наявність моделі (предмета чи процесу діяльності) і наявність ролей (характер спілкування тих, кого навчають).
По ознаці відтворення (імітації) контексту професійної діяльності, її модельного представлення в навчанні всі технології активного навчання поділяються на не імітаційні та імітаційні.
Не імітаційні технології не припускають побудови моделей досліджуваного явища чи процесу діяльності. Активізація досягається тут за рахунок добору проблемного змісту навчання, використання особливим образом організаційної процедури проведення заняття, застосування технічних засобів організаційної процедури ведення заняття, а також технічних засобів і забезпечення діалогічних взаємодій викладача і слухачів. До не імітаційних форм і методів можна віднести проблемну лекцію, семінар-дискусію з ”мозковою атакою” чи без її, виїзне практичне заняття, програмоване навчання, курсову, дипломну роботу, стажування без виконання посадової ролі. Очевидно, що перераховані технології навчання створюють можливості не тільки передавати визначену інформацію тим, кого навчають, але і створювати передумови для розвитку деяких загальних і професійних навичок і умінь.
В основі імітаційних технологій лежить імітаційне чи імітаційно-ігрове моделювання, тобто відтворення в умовах навчання з тією чи іншою мірою адекватності процесів, що відбуваються в реальній системі. Побудова моделей і організація роботи слухачів з ними дають можливість відбити в навчальному процесі різні види професійного контексту і формувати професійний досвід в умовах професіональної діяльності.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
