Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Навчальна діяльність та її особливості, роль спільної діяльності у навчанні

Визнання навчальної діяльності учнів в якості провідної, смислоутворюючої складової процесу навчання, вимагає від викладача глибокого знання і розуміння її сутності, структури, психологічних механізмів її реалізації, а також володіння способами управління нею.

Як різновиду людської діяльності, НД притаманні як загальні риси, так і специфічні особливості. Загальні риси навчальної діяльності (за Ю.І.Машбицем):

1. як і будь-яка людська діяльність, навчальна носить свідомий характер (її суб’єкт ставить перед собою певну мету і має здібність до рефлексії своїх дій);

2. НД, як і будь-яка інша, має ознаку соціальності, є соціально нормативною і засвоюваною формою функціонування людини;

3. НД має перетворюючий характер (той факт, що перетворення спрямоване на самого суб’єкта діяльності, ні в якому разі не торкається сутності даної ознаки);

4. НД є виразом людської активності, збуджується конкретними мотивами і спрямована на досягнення певних цілей, у зв’язку з чим являє собою складне поліструктурне утворення.

Специфічна ознака навчальної діяльності: її метою і результатом є зміни самого суб’єкта, його досвіду, а не предметів, з якими діє суб’єкт. Тобто це діяльність з самозмінення, її продуктом є ті зрушення, які відбулися у ході її виконання в самому суб’єкті.

Як і будь-яка інша діяльність, навчальна діяльність має певну структуру, аналіз якої є важливим для розуміння її специфічних ознак (схема організаційно-психологічної структури навчальної діяльності).

Людина істота соціальна. Вона живе, розвивається і помирає в суспільстві, підкоряється суспільним законам. У широкому розумінні будь-яка діяльність людини є діяльністю заради якихось соціальних цілей, цілей якоїсь соціальної групи. Наприклад, навчання в конкретному навчальному закладі це частіше навчання у складі групи осіб з аналогічними потребами. Тому будь-яку діяльність можна вважати і спільною діяльністю, а індивідуальну діяльність – не існуючою саму по собі, а складовою частиною спільної діяльності.

Але якщо розглядати спільну діяльність більш вузько, навчання поряд не завжди означає навчання разом.

Спільна діяльність – це організована система активності взаємодіючих індивідів, основними ознаками якої є:

1. загальна, значуща мета;

2. загальна мотивація до спільної діяльності (всі однаково зацікавлені в результаті);

3. взаємозв'язок і взаємозалежність учасників (індивідуальні дії, не зв'язані з діями інших учасників, не приводять до необхідного результату, безглузді);

4. функціонально-рольовий розподіл (кожний виконує окрему операцію, відіграє певну роль, що в сукупності приводить до загального результату);

5. координація, погодженість індивідуальних дій, організованість (лідер);

6. єдиний результат (сукупний продукт);

7. просторова і тимчасова співприсутність учасників.

Випадання кожного з цих ознак робить спільну діяльність недостатньо ефективною. Крім того, кожен елемент структури спільної діяльності зв'язаний із всіма іншими елементами. Ефективна спільна діяльність володіє всіма цими ознаками в їхньому взаємозв'язку. Сутність спільної діяльності добре відображає відомий девіз: "Один за всіх і всі за одного!".

Застосування спільної діяльності в навчанні – обов’язкова вимога сучасної особистісно-орієнтованої парадигми навчання. Переваги спільної діяльності:

• більш продуктивна, результативна і ефективна;

• стимулює, мотивує і активізує учнів;

• розвиває товариськість, комунікабельність та інші соціально важливі властивості учнів, що не можуть бути повністю розвинуті в індивідуальній діяльності;

• сприяє самореалізації особистості, гармонійному особистісному розвитку;

• здатна забезпечити покращення соціально-психологічної атмосфери в групах і т.д.

Однак важливу роль в ефективній реалізації індивідуальної і спільної навчальної діяльності належить управлінню.

Поняття управління у найширшому філософському розумінні – це регулювання стану будь-якої системи (біологічної, соціальної, технічної), з метою одержання необхідного результату.

Управління соціальними системами можна розглядати як забезпечення досягання цілей спільної діяльності.

До основних функцій управління М.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедуорі відносять планування, організацію, мотивацію і контроль.

Сутність управління соціальними системами полягає у координації зусиль учасників спільної діяльності. Ця координованість забезпечується такими зв’язуючими процесами: налагодженням комунікацій, прийняттям управлінських рішень і керівництвом.

Частина управління, яка характеризується впливом суб’єкта управління на людей, багатьма авторами визначається як керівництво або менеджмент (суб’єктивний компонент управління).

Поняття “менеджменту” трактують по-різному:

• вміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей;

• галузь людського знання, яка допомагає здійснювати цю функцію;

• похідне від менеджерів – певна категорія людей, соціальний прошарок тих, хто здійснює роботу з управління.

Навчання також за своєю сутністю – спільна діяльність, оскільки в ході навчання відбувається координація зусиль викладачів і учнів, отже навчання потребує управління і керівництва. Управління навчанням реалізується на декількох рівнях:

І. Освітній менеджмент	Міністерство освіти – державне управління. Відділ освіти облдержадміністрації – обласне управління. Районний міський відділ освіти – районне управління. Навчальний заклад – управління навчальним закладом.
ІІ. Навчальний менеджмент	Педагог – управління навчальною діяльністю учня. Учень – самоуправління навчальною діяльністю.

Навчальний менеджмент – це усвідомлена взаємодія Вчителя з Учнями, спрямована на забезпечення їхньої активної та скоординованої участі в досяганні поставленої мети. Або:

Навчальний менеджмент – це управління навчальною діяльністю, що здійснюється Вчителем у навчальному закладі шляхом реалізації основних управлінських функцій з метою зміни поведінки суб’єктів навчання на основі засвоєних знань, вмінь, навичок. Оскільки реалізація навчальної діяльності в конкретному навчальному закладі є складовою системи освітньої діяльності, то навчальний менеджмент – це найконкретніша ланка управлінської діяльності вищого рівня – освітнього менеджменту.

Спільне між менеджментом і навчальним менеджментом	Відмінне між менеджментом і навчальним менеджментом
наявність організації вплив умов основні функції менеджмент здійснюють вчителі, викладачі, тренери – конкретні особи	група і керівник не є постійними об’єднання функцій керівників і фахівців в одній особі

Предметом навчального менеджменту є зміст, умови та способи реалізації основних управлінських функцій.

Таким чином, в результаті аналізу основних педагогічних і дидактичних категорій, виділення структури, предмету і методів педагогічної науки окреслимо поле вивчення навчального менеджменту дисципліни "Психологія діяльності та навчальний менеджмент" (схема).

Висновки

1. Розвиток людини – це складний і безперервний процес і результат кількісних і якісних змін у властивостях і якостях індивіда, які відбуваються у анатомо-фізіологічному дозріванні людини, у вдосконаленні її нервової системи і психіки, зміні в його пізнавальної і творчої активності, збагаченні його світогляду та поглядів. Всі види розвитку між собою взаємопов’язані, взаємодоповнюють один одного, забезпечують гармонійний і цілісний розвиток особистості.

2. Розвиток людини є дуже складним поступовим рухом, в ході якого відбуваються як прогресивні, так і регресивні зміни. Розвиток особистості залежить від багатьох факторів, а його позитивний напрямок – від їх гармонійної взаємодії. Зовнішні фактори особистісного розвитку, у тому числі навчання і виховання, сприяють розвитку і формуванню особистості лише взаємодіючи з внутрішніми механізмами її власної активності, роботи над собою. Процес і результат позитивного розвитку особистості – освіта.

3. Навчання і виховання – це види цілеспрямованого впливу на людину з метою її розвитку, формування особистості, забезпечення освіченості людини. При чому вони можуть йти як зовні, так і бути проявами власної активності індивіда (самонавчання, самовиховання).

4. Педагогіка – це наука про освіту, навчання і виховання як шляхи освіти, яка вивчає загальні закономірності розвитку особистості, формує теоретико-методологічні основи його вивчення.

5. Дидактика – педагогічна теорія навчання, яка визначає загальні підходи до навчання, вивчає процес навчання, виявляє його закономірності, принципи і правила. Найсучаснішою парадигмою навчання є особистісно спрямована концепція, в межах якої найперспективнішими є теорії розвиваючого навчання. В дидактиці також вивчається і узагальнюються наукові дослідження, передовий педагогічний досвід для забезпечення реформування і інноваційної діяльності в навчанні і освіті.

6. Навчання в дидактиці розглядається як складна, динамічна система, як бінарний процес викладання і учіння з реалізації спільних навчальних цілей – змін в досвіді учня. Процес навчання має циклічний характер.

7. Навчальна діяльність учнів – є провідним, смислоутворюючим компонентом навчання і відрізняється від будь-якої іншої діяльності специфічним продуктом – зміною в досвіді учня. Завдання викладачів – забезпечення ефективності навчальної діяльності учнів – максимального приросту в їх досвіді. Полісуб’єктність навчальної діяльності вимагає її розгляду як форми спільної діяльності, що потребує управління.

8. Навчальний менеджмент – побудова цілеспрямованої, ефективної взаємодії Викладачів і Учнів в процесі навчання, спрямованої на забезпечення їхньої активної та скоординованої участі в досяганні поставленої мети, що забезпечується на основі реалізації основних управлінських: планування, мотивації, організації і контролю.

Література

1. Крисько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2007.

2. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навчальний посібник. 3-є видання, доповнене. – К.: ВАТ «КДНК», 2006.

3. Немов Р.С. Психология: Учебник. для студентов высш. пед. учеб. заведений. - Кн. 2.: Психология образования – М.: Просвещение: Владос, 2005.

4. Педагогика: педагогические теории, системы, технологии: Учеб. пособие для студ. сред. учеб. завед. / Под ред. С.А.Смирнова. – М.: Академия, 2007.

5. Педагогика: Учеб. пособие для студ. пед. учеб. завед./ Под ред.П.И.Пидкасистого. – М.: Пед.об-во России, 1998.

6. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999.

7. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посібник для студ. вищих пед. закладів освіти. – Тернопіль: Навч. кн.. – Богдан, 2007.

1 Ананьев Б.Г. Структура индивидуального развития как проблема современной педагогической антропологии. – Избр. психол. труды. – в 2-х т., т.II. – М., 1980. – С.44.

Характеристики

Список файлов курсовой работы