115052 (617399), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

В організації фізкультурно-оздоровчої роботи в школі бере участь весь педагогічний колектив, залучаються батьки, учні, що були учні, що проживають на території села, що можуть бути не тільки глядачами, але й учасниками, і навіть спортивними суддями.

Доцільне проведення таких занять фізичною культурою і спортом, у яких беруть участь учні декількох прилеглих шкіл. Це вносить розмаїтість у життя дітей, підвищує зацікавленість учасників подібних заходів, збагачує і поліпшує емоційне тло, розширює рамки спілкування школярів, впливає на розвиток особистості, створює більше умов для прояву активності і творчих задатків дітей [2].

1.2 Планування уроків з музичною стимуляцією

Серед базових видів спорту комплексної програми фізичного виховання загальноосвітніх шкіл Російської Федерації найбільша кількість часу в сітці навчальних годин приділяється на уроки, присвячені спортивним іграм. У якості базових спортивних ігор тут рекомендують переважно баскетбол, волейбол, футбол або гандбол, а при наявності відповідних умов і вираженого бажання учнів замість них дозволяється включити в навчальну програму іншу спортивну гру на вибір - хокей з м'ячем, із шайбою, на траві, бадмінтон, теніс і т.п. При сумлінному, грамотному використанні функціональна музика може стати гарним помічником у роботі в кожнім з цих випадків.

Пояснимо даний підхід у навчанні школярів на прикладі однієї з найпоширеніших спортивних ігор - баскетболу.

Розвиваючи такі необхідні школярам якості, як спритність, влучність, швидкість, витривалість, уміння швидке орієнтуватися і приймати рішення в складної, щомиті мінливій ігровій обстановці, баскетбол тим самим робить істотний позитивний вплив і на рішення інших задач фізичного виховання учнів.

На перший погляд, уроки по спортивних іграх, і зокрема з баскетболу, уже самі по собі досить емоційні, привабливі і тому нема чого додатково стимулювати в учнів інтерес до таких занять за допомогою яких-небудь побічних засобів впливу. Однак при більш уважному розгляді цього питання стає очевидним, що ігрові ситуації, що так подобаються дітям, у процесі проведення уроку займають лише незначну його частку [10].

Велика частина типового уроку звичайно присвячується не особливо привабливої для школярів роботі - багаторазовому одноманітному повторенню обумовлених навчальною програмою загально-розвиваючих, підготовчих і спеціальних вправ, різних видів лову м'яча, найбільш ефективних варіантів його передачі, ведення, кидків у кошик і т.д., без чого неможливо грамотне оволодіння, закріплення й удосконалювання навичок гри в баскетбол.

Вільно і невимушено грати діти, звичайно, люблять, а от залучити їх повторювати наполегливо і багаторазово, закріплювати і шліфувати окремі елементи техніки баскетболу в повсякденній, неігровій ситуації без додаткових стимулів виявляється дуже непросто. І от діючу допомогу може зробити функціональна музика (адже в наш час дуже важко знайти школяра, байдужого до музики), особливо якщо учитель фізичної культури досить тонко враховує при умілому використанні в навчальних цілях музичні смаки, інтереси, схильності і естетичні потреби своїх підопічних.

Широкий спектр емоційно індиферентних фізичних вправ і навчальних завдань, традиційно пропонованих на уроках баскетболу, учні будуть виконувати з набагато більшим, ніж звичайно, бажанням і результативністю, якщо їхній завбачливо "підсолодити" підходящої для цього музикою. Зрозуміло, не всі заплановані в уроці навчальні завдання доцільно присмачувати "музичними насолодами", а лише деякі, що об'єктивно бідують у цьому.

У музично стимульовані завданнях з баскетболу включають прості або вже освоєні технічні дії, що не мають потреби в спеціальному поясненні і розучуванні, а виконуються відразу ж у міру їхнього показу вчителем, без традиційної втрати часу між вправами на деталізовані усні пояснення. У даному випадку пояснювальні слова, як показують масові опитування учнів, найчастіше давно уже відомі їм з минулих занять і замість передбачуваної допоможи лише додатково стомлюють і нервують що займаються. Ускладнюють навчання також часті докучливі повтори загальновідомих істин і непомірна дріб'язкова опіка виконуваної діяльності без обліку загостреного чуттєвого самолюбства підлітків органічно випливає з особливостей перехідного періоду їхнього вікового розвитку.

Крім того, варто мати на увазі, що безперервна і зайво тверда педагогічна опіка навчальної діяльності учнів приводить до виховання пасивної особистості споживчого типу, що у майбутньому грозить стати обтяжним соціальним баластом [10].

Шановні колеги, знайдіть, будь ласка, у собі сили хоча б на час вийти з русла сформованих стереотипів, типових педагогічних помилок і оман і критично задумайтеся над таким причинно-наслідковим зв'язком: навіщо ж учням виявляти власна робоча запопадливість і ретельна стежити за якістю й активністю виконуваних ними завдань, якщо це безперервними командами, нагадуваннями і підказками робить за них учитель? Адже в такий спосіб у школярів усяке бажання трудитися на уроці убивається в самому зародку.

Наукові дослідження показують, що сучасна практика проведення шкільного уроку занадто перенасичена щохвилинними повчаннями, зауваженнями, обсмикуваннями і понуканнями учнів, що позбавляють їхньої радості освоєння нових знань, умінь і навичок на тлі вільної творчої активності, генетично властивої юної особистості, що розвивається.

Ми якось непомітно для самих себе стали забувати дуже важливий організаційний принцип будь-якої успішної роботи: "Більше справи, менше слів!". Періодично вчителеві просто необхідно хоч небагато помовчати під час заняття - і самому передохнути, і учням надати сприятливу можливість спокійно і з задоволенням працювати самостійно, без менторського тиску на їхню психіку. Відповідно до законів психології шкільне навчання від цього тільки виграє. А розумне застосування функціональної музики може тут допомогти.

1.3 Навчання метання на уроках

Метання як кидок з розмахом у ціль супроводжує людину з давніх-давен. Мабуть, коли первісна людина побачила плід і, не діставши його, взяла якийсь камінець чи палицю, та й захотіла його збити. Метання — дуже складна дія, під час якої розгін виконується рухом по колу (кожен складний рух можна уявити як суму елементарних рухів, що виконуються по колу — гвинтоподібно, по спіралі або по дузі). Успішність метання залежить не тільки від опанування правильних навичок його виконання, а й значною мірою від загальної тренованості, зокрема, від "розробленості" кистьових, стопових, голіностопових. колінних, тазостегнових суглобів.

Під час виконання метання рухи всіх частин тіла мають бути збалансованими відносно центру ваги тіла, що забезпечує збереження рівноваги, усунення травматизму, краси ходи та постави, легкість та "радісність" руху (кисті, неначе розслаблені крила у птаха) [12].

Щодо техніки метання, то на практиці найчастіше виявляються такі основні помилки: по-перше, що особливо типово для дівчат, рух передпліччям та плечем під час кидка виконується скуто, замість послідовного руху, що нагадує "рух батога", спостерігаємо "рух дошки, яка не гнеться"; по-друге, рух кисті або взагалі відсутній або пасивний (цей недолік усувається виконанням вправ для розвитку рухливості кисті та пальців).

Техніки метання можна навчати вже у початкових класах, а помилки не пізно виправляти і у старших. При цьому слід обов'язково пояснювати учням, що в них не виходить і що треба зробити для правильної техніки виконання вправ.

Для навчання метання доцільно використовувати м'ячик. Він може бути гумовим, а на етапі навчання й саморобним, набитим клаптиками тканини (до таких м'ячиків учні згодом можуть пришити хвостики із стрічки, тоді вони під час метання летять наче комети: хвостик у польоті в'ється, вібрує, це виглядає ефектно і діти емоційніше та старанніше виконують завдання).

За розміром м'яч має бути таким, щоб учень міг його захопити пальцями. Якщо під час навчання користуватися м'ячем великого розміру (типу волейбольного), то псується вся техніка виконання, учні метають "скованою дошкою", немає "хльосту" — послідовної роботи всіх суглобів руки.

Навчати рухів кистю треба починати з гри у молодшій школі. У цьому віці в дітей велика природна потреба рухатися і великий інтерес до опанування нових рухів, особливо, коли навчання відбувається в ігровій формі. Для навчання метання пропонуємо низку таких вправ-ігор [14].

"Пелікан і крокодил" (для відпрацювання руху кисті). Виконується у парах, учні по черзі виконують роль пелікана і крокодила. Пелікан тримає у дзьобі яблуко (м'яч), а потім кидає його крокодилу, який ловить яблуко у пащу. Дзьоб у пелікана — це кисть однієї руки, яка тримає м'яч, а друга рука тримає верх передпліччя першої так, щоб рука, якою метають, виконувала рух тільки кистю. Відкрита паща у крокодила — це складені дві долоні, які й ловлять випущений м'яч. Ловити тре-5а його в "гості", а не "відганяючи" (зловивши, плавно згинаючи руки, притягнути його до – „серця", як двома пружинками, „не втикатися" долонями в м'ячик). Якщо не замортизувати руками ("запросити в гості"), він відбивається і, "образившись", падає на землю, відскакує. Результатом навчання з допомогою цієї вправи має бути досягнення необхідної рухливості і розслабленості кисті.

Наступним і, мабуть, головним етапом навчання метання є відпрацювання правильного руху передпліччям-плечем. Без опанування цього елемента ефективність усього руху буде дуже малою.

Під час вправи-гри "Вітрячок" учні опановують елемент кидка — рух "ліктем вперед", увагу учнів фіксують на досягненні максимальної амплітуди руху та його різкості, щоб "зробити вітер". Пояснюючи, треба підійти до кожного учня, взяти його підняту над головою та зігнуту приблизно на 90° руку за передпліччя біля кисті, а другою повести лікоть на-зад-вперед, задаючи траєкторію і межі руху. При цьому учень повинен розслабити руку і намагатися "дотягнутися" ліктем у задній граничній точці до вуха, а в передній — до кінчика носа. Якщо ці умови виконуються, то виходить рух з максимальною амплітудою.

Далі завдання ускладнюються: нахилити тулуб вперед і зробити той самий рух двома руками. Потім, поволі піднімаючи тулуб, повторювати рух ("двері відчиняються — зачиняються") (мал. 1). Повторюючи рух, слабшу руку поступово опустити, щоб прийти до імітації метання сильнішою рукою вперед з одночасним рухом слабшої руки низом назад. Пояснити залежність успішності кидка від різкості руху: чим швидший рух руки назад, тим сильніше метаєш вперед [12].

Під час метання ноги поставити на лінії у напрямку кидка, позаду знаходиться нога, однойменна з рукою, що тримає м'яч, відстань між ногами має бути великою. Вишикуємо клас по парах один проти одного на відстані середнього кидка. Починаємо виконувати серії "Вітрячків" — від десяти до двох імітацій кидка і потім — випуск снаряда напарнику на рівні грудей. Обидві руки мають виконувати належні рухи. Пояснити учням, що під час імітації кидка рухи дуже подібні до тих, які виконує гравець водного поло, коли "страшить" чи обманює воротаря, що вони, навіть, можуть уявити, наче стоять по шию у воді, при цьому, щоб виконати метання, рука з м'ячем, особливо лікоть, має бути вище за рівень води.

Відомо, що багаторазовий повтор вправ особливо розслаблено і повільно (можна трохи змінювати рисунок руху) позитивно впливає на запам'ятовування техніки виконання, її удосконалення, набування відчуття руху. Можна виконувати вправи, виключивши зорові аналізатори, тобто закривши очі, але діти мають бути підготовлені до цього на більш простих вправах.

Потім виконуємо вправи "Самурай" і "Сонечко". Вправа "Самурай" включає великі м'язи тулуба в процес метання. Виконується з максимальним поворотом тулуба в сторону — назад. Рука, яка тримає м'яч, відводиться максимально за спину, друга рука — до вуха, потім робоча рука неначе рубає мечем в протилежний бік тазової частини вниз (подібно до руху косаря). Рух дуже подібний до руху бейсболіста під час метання. Перед замахом можна вдарити м'ячем в руці по протилежній долоні, у замаху підняти протилежну ногу, зігнуту в коліні, і так само повторити перед випуском снаряда від десяти до двох-трьох разів.

На початковій стадії навчання діти випускають снаряд від тулуба, зовсім не "проводжаючи" його далі вперед і не тільки рукою, а й тулубом і ногами (роблячи ніби за інерцією пару кроків за м'ячем).

Вправа "Сонечко" допомагає продовжити шлях розгону снаряда. При цьому рука, яка метала, після випуску м'яча продовжує рух по дузі і торкається протилежної стопи, а інша рука піднімається вгору назад долонею до сонця. Дітям треба часто нагадувати, щоб вони не забували проводжати м'ячик. Коли матеріал засвоєно, нехай учень після кидка, не зупиняючись, зробить один — три кроки вперед. Треба наголосити (особливо це стосується дівчаток), що не можна виконувати метання зі стрибка в повітрі — губиться опора, техніка, швидкість. Навпаки, треба намагатися робити широкий випад і опускати центр ваги нижче до землі.

Для вдосконалення техніки розбігу пропонуємо вправу-гру "Тіп-топ" — це просто приставні кроки вперед (мал. 2). Нога, що стоїть попереду, робить крок вперед (бажано ноги зігнути в колінах до 90° і робити немалі кроки), а друга ніби підтягується до неї.

Приставні кроки дуже нагадують рухи ногами у фехтувальників. Завершується "Тіп-топ" випуском снаряда. Наголосити, що уявний кут випуску має бути близьким до 45° від поверхні землі. Відстань між учнями в парі від 10 до 15 м. Коли всі учні виконують "Тіп-топ" правильно (ніхто не робить нормальних кроків, а тільки приставні, та ще й за низької посадки), рухаємося далі і ускладнюємо вправи, зв'язуючи окремі ділянки. З'єднуємо три "Вітрячки" з трьома "Тіп-топами" одночасно, потім "проводжаємо" м'яч декількома кроками із "Сонечком". Якщо все виконується технічно правильно, рисунок руху стає досконалим, а значить — раціональним. Якщо учень успішно виконує зв'язку з декількох нешвидких кроків розбігу з приставними кроками, махів ліктем та "проводжанням" м'яча — оцінка 8 — 9 балів йому забезпечена. Ще раз наголосимо на важливості такого елемента кидка, як замах (мал. 3). Під час навчання треба намагатися досягти повного автоматизму у його виконанні. З іншого боку дітей на уроці можна залучати до творчого пошуку альтернативних способів виконання замаху, використовуючи, наприклад, рухи шаблею, коли козаки захищалися від багатьох супротивників, прийоми бейсбольного кидка тощо. Крім того, в кожного вчителя, мабуть, є свої секрети щодо навчання окремих рухів. Наприклад, щоб навчити учня правильного руху під час замаху із положення, коли пряма рука відведена назад і треба провести зігнутий лікоть вперед за плечем, коли передпліччя ще позаду, радимо йому ударити ліктем по долоні протилежної руки, яка знаходиться на рівні протилежного плеча і трохи попереду.

Крім перелічених ігор-вправ ще граємо на уроці у "Морський бій", "Супутник", "Кеглі", "Баскетбол", "Волейбол", "Футбол". Усі ці міні-ігри розвивають відчуття м'яча, м'якість і точність рухів, допомагають відшліфувати техніку рухів. Дуже важливо, що всі вони виконуються в парах, що влучення в ціль супроводжується сигналом: ударами в долоні, присіданням або іншим рухом [12].

Характеристики

Список файлов курсовой работы