114298 (617149), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Таким чином, діяльність соціального педагога дошкільного навчального закладу може здійснюватись за такими напрямами:

педагогізація соціально-культурного середовища мікрорайону;

здійснення соціально-педагогічного патронату дітей мікрорайону, які не відвідують дошкільний навчальний заклад;

забезпечення педагогічного всеобучу батьків та інших членів родини (дідусів та бабусь), опікунів, прийомних батьків, усіх, хто причетний до виховання дітей;

допомога родині у вихованні дітей відповідно до запитів батьків та особливостей виховання в конкретній родині;

організація змістовного дозвілля дошкільнят в ДНЗ та мікрорайоні;

робота з попередження насильства в сім'ї над дітьми та робота з дітьми, які зазнали насильства;

робота з дітьми з особливими потребами та їхніми батьками, створення сприятливого навчально-розвивального інклюзивного середовища;

супровід процесу адаптації дитини та батьків до дошкільного навчального закладу;

визначення психологічної готовності дітей до навчання в школі;

посередницька роль у взаєминах дитини, родини з освітніми, соціокультурними закладами мікрорайону. [14]

Після дитячого садку дитина потрапляє у школу. На цьому етапі розвитку людини дитина вже має свій характер і вміє його проявляти. Вона частково усвідомлює своє місце у світі. Не всі діти у цьому віці можуть за себе "постояти", гарно себе відчувати поряд з іншими, за відсутності поряд батьків та близьких людей. Тому досить часто виникає дезадаптація.

Серед глобальних проблем оздоровлення суспільства особливе і дуже важливе місце займає створення й запровадження в педагогічну практику працюючої системи профілактики і корекції соціально-психологічної та шкільної дезадаптації дітей. Труднощі у пристосуванні до умов шкільного навчання - одна з найгостріших проблем, з якою останнім часом усе частіше стикаються соціальні педагоги.

Навчально-виховна практика свідчить про те, що кількість школярів з ознаками адаптаційних порушень останнім часом значно зросла і продовжує збільшуватися. За узагальненими даними 25-30% дітей не справляються з опануванням соціальної ролі учня.

Проблема визначення феноменології соціальної та шкільної дезадаптації підлітків і вибору доцільних стратегій соціально-педагогічної та психологічної підтримки дезадаптованих школярів набирає все більшої актуальності і потребує детального вивчення та аналізу.

Явище протилежне адаптації - дезадаптація - трактується науковцями як процес, пов'язаний з переключенням з одних умов життя й відповідно, звиканням до інших.

Вчені Г.Ф. Кумаріна, М.Е. Вайнер, Ю.Н. В'юнков, І.Ф. Дємєнтьєва, Р.В. Овчарова, Н.Ю. Максимова, Л.В. Дзюбко та ін. доводять, що діти відчувають стан дезадаптації при систематичному шкільному навчанні, причому вже на ранніх його етапах.

Серед найбільш універсальних проявів дезадаптації називають емоційні порушення, невротичні реакції та стани, проблеми важковиховуваності та труднощів у навчанні, медико-біологічні, патохарактерологічні та соціопатичні дисфункції, які ускладнюють процес соціальної адаптації в будь-якому.

Однак, під час дослідження шкільної дезадаптації звертається увага на окремі аспекти цього явища, наприклад, стомлювання, поведінкові порушення, неуспішність і труднощі у навчанні, без достатнього урахування всього комплексу соціальних та психолого-педагогічних механізмів, які визначають зміст і спрямованість дезадаптаційного процесу, і знання яких дає змогу моделювати адекватні стратегії подолання дезадаптації в шкільному віці.

У соціально-педагогічному розумінні адаптація трактується як формування найбільш адекватних стереотипів поведінки в умовах змінюваного мікросоціального середовища.

Не варто плутати шкільну дезадаптацію з соціально-психологічною. Поняття "соціально-психологічна дезадаптація" охоплює широке коло порушень, які можуть виникнути у дитини під дією різноманітних складних соціальних умов, обставин її життя й розвитку (фактичне або соціальне сирітство, розлучення чи конфлікти в сім'ї, зміна місця проживання або звичної обстановки, тривала хвороба, фізичний недолік та ін). Шкільною ж дезадаптацію можна вважати лише ті порушення і відхилення, які виникають у дитини у результаті шкільних впливів, або є спровокованими школою, тобто прямо або опосередковано пов'язані з навчальною діяльністю, навчальними успіхами, поведінкою дитини в школі і вдома під час виконання домашніх завдань.

Шкільну дезадаптацію можна розглядати як процес, як прояв і як результат. Для дезадаптації як процесу характерне зниження адаптивних можливостей дитини в умовах школи. Дезадаптація як прояв - це характеристика нетипової поведінки та емоційно-психологічного стану учня в школі і поза нею. Нарешті, дезадаптація як результат є свідченням того, що поведінка, стосунки і результативність навчання дитини не відповідають тим нормам, які характерні для неї (її ровесників) у даних умовах життєдіяльності.

У цілому спостерігається безумовна залежність адаптивності від фізичного, психічного, морального здоров'я дитини.

Аналіз психолого-педагогічної літератури, спостереження вчителів свідчать про те, що дезадаптація як психолого-педагогічний феномен спостерігається у значної кількості школярів України та інших країн, незалежно від рівня економічного розвитку. Мова йде про те, що значний відсоток сучасних учнів початкової школи - від 20% до 56% - відчувають яскраво виражені труднощі у пристосуванні до шкільного життя.

Проведеним аналізом вчених виявлено такі показники шкільної дезадаптації в молодшому шкільному віці:

відхилення у психосоматичному розвиткові і здоров'ї (13% учнів);

недостатній рівень соціальної і психолого-педагогічної готовності до школи (9% учнів);

нездатність засвоїти роль учня, усвідомити вимоги і норми шкільного життя (11,5% учнів);

негативне ставлення до навчання (5% учнів);

несформованість психофізіологічних і психологічних основ навчальної діяльності (16% учнів);

"інтелектуальна пасивність" (7% учнів);

труднощі у засвоєнні навчального матеріалу, знижена здатність навчатися, відставання у темпі діяльності (6% учнів);

знижена працездатність, висока втомлюваність (8,5% учнів).

У середньому і старшому шкільному віці дезадаптація набуває наступних ознак:

відхилення у психосоматичному розвиткові і здоров'ї (27% учнів);

неприйняття вимог і норм шкільного життя (14% учнів)

недостатня сформованість психофізіологічних і психологічних основ навчальної діяльності (3,5% учнів);

прогалини у знаннях, які спричиняють труднощі у подальшому засвоєнні матеріалу (53% учнів);

"інтелектуальна пасивність" (18% учнів);

знижена працездатність, висока втомлюваність (10% учнів);

конфліктність та інші девіантні прояви (12,5% учнів).

Встановлені на основі соціально-педагогічного обстеження сім'ї причини дезадаптації підлітків були розподілені на чотири основні групи:

несприятлива соціально-психологічна ситуація для розвитку в сім'ї (діагностовано у 21,4% дезадаптованих школярів);

неповна сім'я (8%);

дистантна сім'я (3,2%);

важке матеріальне становище сім'ї (3%).

Крім того, з'ясовано, що значна кількість випадків соціальної і шкільної дезадаптації (14,7%) зумовлена поєднанням кількох названих негативних факторів. Наприклад, у 3,6% дезадаптованих учнів живуть у неповних сім'ях, де асоціальний спосіб життя матері або батька призводить до украй важкого матеріального становища, що у свою чергу стає причиною занедбаності дітей, їх жебракування і бродяжництва, ослаблення психосоматичного здоров'я, систематичного невиконання домашніх завдань, пропусків уроків.

Украй несприятливими для розвитку особистості дитини є поєднання ворожого ставлення з боку педагогів і батьків, авторитарного характеру навчання і виховання та позиції дитини, що проявляється або у бездіяльності, або у протидії виховним заходам. [19]

Р. Овчаровою виділені соціально-педагогічні ситуації, які породжують дезадаптацію. До них віднесені ситуації "взаємної байдужості", "односторонньої симпатії", "взаємної агресії", "пригнічення активності дитини", "інфантилізації дитини". [9]

Соціальний педагог, здійснюючи підтримку дезадаптованих школярів має бути здатним реалізувати наступні виробничі функції: правозахисну, профілактично-дослідницьку, консультативну, комунікативну, організаторську, прогностичну, проективну, освітньо-методичну, науково-дослідницьку, корекційну, реабілітаційну.

Реалізація даних функцій потребує від нього здатності до розв'язання професійних, соціально-виробничих та соціально-побутових задач, таких як знаходження способів контакту з дітьми і дорослими; вибір способів проведення консультування, орієнтація на вікові особливості та ступінь адаптованості в суспільстві; цілеспрямована та планомірна діяльність з колективом школярів та вихованців різних загальноосвітніх та спеціальних закладів; детальне вивчення особистості, виявлення позитивних і негативних сторін її розвитку, проявів дезадаптації, розпізнавання причин недоліку або відхилень у поведінці індивіда з метою їх усунення; визначення завдань, форм, способів вирішення особистісних і соціальних проблем, застосування технологій соціального захисту і соціальної допомоги, реалізації прав і свобод особистості вихованця, використання законів і правових актів з метою надання допомоги і підтримки дітей, їхнього захисту; подолання негативних явищ в мікросоціумі, ослаблення антисоціальних впливів на дітей та підлітків, вироблення механізмів протидії віктимогенних чинників; виявлення житлово-побутових проблем вразливих категорій населення та дезадаптованих дітей, підлітків, молоді; творчий аналіз теорії та практики, критична переробка різних напрямів у соціально-педагогічній та психологічній науках, їх врахування при розробці моделей, алгоритмів та технологій соціально-педагогічної діяльності. [19]

Н.Ю. Максимова визначила, що складовими корекції дезадаптованої поведінки підлітків у загальноосвітній школі є система багатостороннього оцінювання, корекція рольових позицій дитини в сім'ї, рання професійна орієнтація, зміна соціальної ситуації розвитку. [7]

У зв'язку з цим соціальний педагог повинен своєчасно виявляти інтереси й потреби дітей та підлітків, створювати умови для розвитку їх талантів, здійснювати корекцію різних видів девіацій, надавати консультативну допомогу школярам та їх вихователям, організовувати групову тренінгову та терапевтичну, виховну, корекційну та реабілітаційну роботу з неповнолітніми, попереджувати формування дисгармонійних стосунків школярів з оточуючими.

Допомогти дезадаптованій дитині нейтралізувати патогенний вплив соціуму, полегшити її адаптивне самосприйняття й самоствердження у ситуації шкільного життя покликаний соціальний педагог та психолог що є посередником між учнями та значущими для них дорослими. До здійснення цієї діяльності учителі, соціальні педагоги і психологи повинні бути спеціально підготовлені. [19]

Закінчивши школу, вже будучи майже дорослою людиною, дитина стикається з проблемою вибору професії. Таким чином завершується перша стадія процесу соціалізації.

Соціалізація - це безперервний процес, який триває все життя. Він розпадається на етапи (дотрудова, трудова, післятрудова соціалізація), кожний з яких "спеціалізується" на розв’язанні завдань, без опрацювання яких наступний етап може не настати, може бути деформований чи затриманий. Сьогодні на стадії дотрудової соціалізації молода людина стикається з серйозними проблемами. Саме на цій стадії (період юнацької соціалізації) проходить процес вибору професії - вибору, по суті, життєвого шляху, вибору долі, тому завдання дотрудової соціалізації стають найбільш значущими, проблема їх вирішення загострюється.

За даними регіональних органів з праці, які склали приблизний список дефіцитних спеціальностей, першу десятку посідають в основному робітничі спеціальності та професії сфери послуг. Але випускники шкіл наполегливо кілька років поспіль на перше місце ставлять професії юриста, економіста, менеджера. Більшість випускників не мають чіткої життєвої перспективи, більш ніж 30% перебувають у стані стресу, одна з причин якого - почуття соціальної незахищеності. Більша частина випускників вищих і середніх спеціальних навчальних закладів останніми роками стають спеціалістами професій, на які немає попиту на підприємствах та в організаціях, тому вони змушені працювати не за фахом. Зникла налагоджена система просвітницько-виховної роботи школи щодо трудового напряму виховання. У здійсненні профорієнтаційної роботи спостерігається заміна постійної цілеспрямованої роботи епізодичним проведенням взаємно неузгоджених заходів, особливо на завершальному етапі навчання.

Характеристики

Список файлов курсовой работы