114298 (617149), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Слід зазначити, що зміст, форми й методи профорієнтаційної роботи в школі на сьогодні не забезпечують досягнення основної мети професійної орієнтації - формування в старшокласників готовності до професійного самовизначення. Перешкодою для успішного розвитку профорієнтації є те, що вона, як правило, розрахована на деякого середнього учня; відсутній індивідуальний, диференційований підхід до особистості школяра; профорієнтаційна робота має переважно декларативний характер, не надаючи можливості кожному спробувати себе в різних видах практичної діяльності тощо. [5]
З огляду на обставини, які склалися, саме на соціального педагога покладається відповідальність за майбутнє підростаючого покоління, за його професійне самовизначення.
Але, нажаль, на сьогодні відсутня продумана, педагогічно обґрунтована система профорієнтаційної діяльності соціального педагога в загальноосвітній школі.
Разом з тим вибір професії - це важлива ланка в професійному становленні. Саме професія надає можливості людині задовольнити основну гамму її потреб, реалізувати себе як особистість.
Від правильного, свідомого вибору професії виграють і особистість, і держава. Людина, задоволена професійною діяльністю, може досягти великих успіхів, вона - висококваліфікований спеціаліст, фахівець.
Соціальний педагог має дати можливість учням:
ознайомитись з сучасними видами виробництва, станом ринку праці, потребами господарського комплексу у кваліфікованих кадрах, змістом і перспективами розвитку ринку професій, формами та умовами їх освоєння, вимогами, які висуваються до людей певних професій, можливостями професійно-кваліфікаційного росту й самовдосконаленням у процесі трудової діяльності;
надати допомогу в професійному самовизначенні з метою прийняття свідомого рішення про вибір професійного шляху з урахуванням психологічних особливостей і можливостей особистостей, а також потреб суспільства;
надати рекомендації про можливі напрямки професійної діяльності, які відповідають психологічним, фізіологічним особливостям учня, на основі результатів психологічної, психофізіологічної і медичної діагностики;
визначити професійну придатність учня до конкретної професії. [18]
Поряд з розвитком економічного та соціального становища в Україні, у нашому суспільстві ще досі актуальними і відкритими залишаються питання, пов'язані з вирішенням проблем людей з особливими потребами. Ця категорія населення і надалі зберігає статус "уразливої", тому потребує все більшої уваги як з боку урядових та неурядових структур, так і суспільства загалом до надання реальної допомоги у вирішенні питань, пов'язаних з її соціальною адаптацією в суспільстві.
Як відомо, в Україні діють спеціалізовані школи та навчально-реабілітаційні центри для дітей з особливими потребами. Однак по їх закінченні молода особа, а разом з нею і уся сім'я опиняється перед запитанням: а що робити далі? З причини власної неповносправності їм закритий шлях до вищої освіти та професійної діяльності. Нажаль, у нас досить низький кількісний показник закладів дозвілля для розумово неповносправної молоді, тому більшість з них залишається поза увагою суспільства. [15]
Як науковий термін слово "реабілітація" вже давно увійшло в широкий вжиток. Його використовують у психології, соціальній педагогіці, юриспруденції, політології, спорті, медицині.
У соціальній педагогіці, яка досліджує та вирішує проблеми соціалізації особистості, більша частина понять, у тому числі й "реабілітація", в теорії соціальної роботи використовується з прикметником "соціальний" (від лат. - socialis - суспільний) - "соціальна реабілітація". [10]
"Коротка медична енциклопедія" дає визначення реабілітації як "відновлення порушених функцій організму та працездатності інвалідів, що спрямоване на найбільш ефективне та якомога раннє повернення хворої людини до суспільно корисної праці". [8]
На захист прав людей з особливими потребами, які внаслідок інвалідності та непрацездатності стикаються з труднощами та перешкодами для участі в житті суспільства, спрямовані "Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів", що було затверджено 20 грудня 1993 р.48 сесією Генеральної Асамблеї ООН.
В них реабілітація визначається як процес, що має на меті допомогти інвалідам досягти оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня діяльності та максимально його підтримувати, надавши їм, таким чином, можливість змінити своє власне життя та розширити рамки незалежності.
В документі зазначається, що забезпечення для інвалідів рівних можливостей брати участь в житті суспільства є головним принципом реабілітаційного процесу, а соціальна інтеграція - його метою.
Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрєва, С.Р. Хлєбік, розкриваючи зміст програми соціальної реабілітації дітей-інвалідів і молодих інвалідів, що розроблена Українським державним центром соціальних служб для молоді, підкреслюють, що важлива частина роботи по соціальній реабілітації інвалідів перебуває за межами спеціальних програм, таких як медична реабілітація (відновна терапія і реконструктивна хірургія з поступовим протезуванням), професійна реабілітація (професійне навчання або перекваліфікація, раціональне працевлаштування); соціально-побутова реабілітація (соціально-побутове влаштування та обслуговування). [25]
Сучасна система соціально-педагогічної роботи з молодими інвалідами поступово набуває нового змісту, форм та функцій. Так, замість традиційного підходу до хворої людини як до безпомічного об‘єкта виховання та лікування, на перший план висувається концепція "культурного плюралізму", в основу якої закладено гуманістичну ідею про права та потенційні можливості кожного індивіда на рівних засадах з іншими брати активну участь у житті суспільства.
Йдеться про створення оптимальних умов для незалежного життя інвалідів, що, врешті решт, має бути об‘єктивною основою для виявлення особистісної своєрідності, індивідуальної неповторності та унікальності кожного з них.
Зрозуміло, що культурне становлення особистості можливе лише за умови вільного, повноцінного розвитку людини, коли її існування перетворюється із підтримки, збереження та відтворення життя в його активне здійснення, із задоволення обмежених біологічних потреб - у становлення нових творчих, духовних потреб. У цьому контексті особливої гостроти набуває проблема соціально-культурного розвитку молоді, збагачення її духовної культури, створення умов для реалізації ідеалів, позаматеріальних потреб та інтересів, в основу яких закладено гуманізм, свободу, індивідуальність, творчість.
Поняття "соціально-культурна реабілітація інвалідів" не належить до загальноприйнятих. Тому й досі залишається невирішеним до кінця питання, що має важливе методологічне значення: в спеціальній літературі відсутнє єдине та чітке уявлення про його сутність. [3]
До структури діяльності педагога навчально-реабілітаційного закладу введено такі функції.
I. Визначення соціально-педагогічного діагнозу вихованців: вивчення особливостей життя, здібностей, стану здоров'я, кола спілкування, ціннісних орієнтацій та мотиваційної сфери, виявлення позитивних та негативних факторів розвитку, побутових, медичних, комунікативних, правових та інших проблем.
II. Моделювання, проектування та організація освітньо-реабілітаційного простору: створення умов для розв'язання проблематики життєдіяльності вихованців та адаптаційно-продуктивного введення їх у соціум (поряд із забезпеченням профілактики девіантної поведінки).
III. Соціально-педагогічний моніторинг: відстеження ефективності власної соціально-педагогічної діяльності відповідно до встановленого критерію.
Визначальне місце у структурі діяльності працівника центру посідає її аксіологічно-гуманістичне спрямування (ставлення до підростаючої людини як до цінності; прагнення допомагати їй, піклуватися про неї; орієнтація на соціальний захист особистості, вияв доброти, милосердя і діяльної турботи). [17]
Розділ 2. Практична частина
2.1 Соціально-педагогічні технології роботи з різними соціальними групами
Українським державним центром соціальних служб для молоді розроблена і впроваджена програма роботи з молодою сім'єю. Завдання цієї програми - практичне розв'язання питань стабілізації молодої сім'ї, підготовка молоді до шлюбу, профілактика сімейної дисгармонії, сімейного неблагополуччя, підготовка молодих батьків до виконання батьківських обов'язків і реалізація рекреативних потреб сучасної молодої сім'ї. Мається на увазі надання конкретної індивідуальної методичної допомоги різним типам молодих сімей і тим людям, хто збирається одружуватись або щойно одружився; тим, хто тривалий час одружені й мають проблеми у взаємостосунках; молодим батькам, які збираються мати дитину або вже мають новонароджену дитину; батькам у вихованні дітей різних вікових груп та ін.
Ця програма пропонує систему роботи соціальних служб для молоді з молодою сім'єю:
підготовку молоді до сімейного життя;
роботу з молодими сім'ями у плані стабілізації сімейних стосунків;
допомогу батькам щодо розв'язання різноманітних проблем сімейного
виховання;
соціальну реабілітацію у роботі з сім'єю. Розроблена система роботи
з молодою сім'єю має на меті сприяти удосконаленню соціальної роботи за цими напрямами.
Підготовка молоді до сімейного життя передбачає формування навичок здорового способу життя, психолого-педагогічних, юридичних, економічних, медичних знань з питань становлення особистості, формування статево-рольової ідентифікації, розвитку комунікативних навичок, корекції особистих проблем, духовного виховання, створення власного іміджу, оволодіння знаннями медико-соціальних проблем алкоголізму, наркоманії, профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом, планування сім'ї та збереження репродуктивного здоров'я молоді, профілактики вагітності, народження здорових дітей, розвитку сімейних традицій тощо.
Ця робота проводиться серед учнів шкіл, шкіл-інтернатів, ПТУ, ліцеїв, коледжів, вузів, у робітничих та студентських гуртожитках, а також з молодими парами, які подали заяву до ЗАГСу. До роботи залучаються
спеціалісти: соціальні педагоги, психологи, юристи, економісти, наркологи,
гінекологи, андрологи, венерологи, сексологи, психотерапевти, спеціалісти з
планування сім'ї тощо.
Форми та структури організації роботи: мобільні курси, навчально-консультативні пункти (у тому числі виїзні у сільські місцевості), вечірні жіночі та юнацькі гімназії, клуби для дівчат, кабінети довіри; лекторії, дискусійні клуби, діяльність спеціалізованих служб (служба знайомств, пошта довіри, школа молодого подружжя, телефон довіри) тощо. Для досягнення поставленої мети застосовуються такі форми роботи, як різноманітні комунікативні тренінги, тестування, індивідуально-групові психологічні консультації, психологічний театр мініатюр, лекції та семінари, проектні методики, шоу-програми, тематичні КВК тощо. З метою створення поширення інноваційних соціальних технологій організовуються експериментальні майданчики.
Масово-розважальні заходи, сімейні свята найчастіше провадяться за такими формами: Тиждень планування сім'ї, День матері, календарні, православні, релігійні свята, обряди. Вони відзначаються як щорічні обласні конкурси молодих сімей, конкурси, вечори студентських сімей, свята молодих сімей, конкурси сімейних ерудитів, на краще сімейне подвір'я, виставки дитячих творів, малюнків про сім'ю, фестиваль сімейних творчих колективів, сімейні спортивні свята, сімейні ігри, фотовиставки, спортивні змагання "Я і моя сім'я" та ін.
Допомога батькам у розв'язанні різноманітних проблем сімейного виховання полягає у наданні їм допомоги у вирішенні складних питань родинної педагогіки: підготовка молодих батьків до народження дитини, соціально-психологічна, психолого-педагогічна допомога батькам у вихованні дітей різних вікових груп з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей кожної дитини, підготовка дитини до школи, застосування різних форм і методів сімейного виховання, вирішення складних проблем у взаємостосунках батьків та дітей, вирішення юридичних проблем цих взаємостосунків.
Соціальної допомоги потребують також неповнолітні та одинокі матері, благополучні сім'ї, сім'ї з дітьми-інвалідами, прийомними, усиновленими дітьми, вихователі дитячих будинків сімейного типу; сім'ї, в яких виховуються проблемні діти, а також обдаровані; сім'ї з нестандартними дітьми, де дитина зазнала різного виду насильства (фізичного, психічного, сексуального) та ін.
В процесі такої роботи надається також соціальна, психолого - педагогічна допомога вчителям, шкільним психологам, класним керівникам з питань організації їх взаємостосунків з батьками, класним колективом,
вивчення особливостей окремих класних колективів та дітей, робота з окремими категоріями сімей та дітьми з таких сімей.
Реалізація центрами соціальних служб для молоді цих проблем здійснюється завдяки створенню школи молодої матері, школи батьківської підтримки, телефону довіри, консультативних пунктів при школах, ПТУ, соціальних служб для батьків, соціально-медичних курсів для молодих жінок, клубів молодих батьків та ін. Основні форми роботи: семінари, конференції, "круглі столи", індивідуальні консультації, тренінги, вивчення педагогічних ситуацій, педагогічні бліц-турніри, сімейні посилки, психодрама, трантактний аналіз, кінолекторії тощо. [24]
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
