Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

На підставі уточнених мовних навичок здійснюються найбільш прості форми фонематичного сприйняття, тобто уміння почути заданий звук (у ряді інших звуків); визначити наявність даного звуку в слові.

Постановка звуків здійснюється при максимальному використанні всіх аналізаторів.

Увага дітей звертається на основні елементи артикуляції звуків у період первісної постановки, що є лише одним з етапів вивчення нового звуку. Приватні прийоми корекції визначаються і деталізуються в залежності від стану будівлі і функції артикуляційного апарата. При закріпленні артикуляції послідовність позиції звуку від найбільш сприятливої для проголошення до найменш сприятливої, від легкої до важкого встановлюється логопедом з урахуванням особливостей артикуляційної бази рідної мови. Враховується наступне:

• для первісної постановки відбираються звуки, що належать до різних фонетичних груп;

• звуки, що змішуються в мові дітей, поетапно відпрацьовуються в часі;

• остаточне закріплення вивчених звуків досягається в процесі диференціації всіх близьких звуків. Матеріал для закріплення правильної вимови звуків підбирається таким чином, щоб він одночасно сприяв розширенню й уточненню словника, граматично правильної мови, умінню правильно будувати речення і зв'язну мову.

Із самого початку навчання необхідно спиратися на усвідомлений аналіз і синтез звукового складу слова. Уміння виділяти звуки зі складу слова відіграє велику роль при заповненні пробілів фонематичного розвитку.

Вправи в звуковому аналізі і синтезі, що спираються на чіткі кинестетичесні відчуття, сприяють усвідомленому звучанню мови, що є базою для підготовки до навчання грамоті. З іншого боку, навички звуко-буквеного аналізу, порівняння, зіставлення подібних і різних ознак звуків і букв, вправи по аналізі, синтезові сприяють закріпленню навичок вимови і засвоєнню свідомого читання і письма.

У системі навчання передбачена визначена відповідність між досліджуваними звуками і тими або іншими формами аналізу. У визначеній послідовності проводяться вправи, що підготовляють дітей до навчання грамоті — спочатку це виділення зі слів окремих звуків, потім аналіз і синтез найпростіших односкладових слів. І лише пізніше діти опановують навичкою звуко-слогового аналізу і синтезу двох-трискладових слів. Навички рече-звукового аналізу і синтезу удосконалюються в процесі подальшого вивчення звуків і навчання грамоті.

Робота починається з уточнення артикуляції звуків у, а, і. Ці ж звуки використовуються для найбільш легкої форми аналізу — виділення першого голосного звуку з початку слів. Дітям дається перше представлення про те, що звуки можуть бути розташовані у визначеній послідовності. Чітко артикулируя, вони вимовляють зазначені звуки, наприклад, а, в або і, у, а, а потім визначають кількість їхній і послідовність .

Далі здійснюється аналіз і синтез зворотного складу типу а/м, ут, ок. Діти учаться виділяти останній приголосний з кінця слова (кіт, мак).

Потім вони приступають до виділення початкових згодних і ударних голосних з положення після приголосних (будинок, танк).

Після зазначених вправ діти легко опановують аналізом і синтезом прямого складу типу са.

Далі основною одиницею вивчення стає не окремий звук у складі слова, а ціле слово. Діти учаться поділяти слова на склади. Як зорову опору використовується схема, у якій довгою рисою або смужкою папери позначаються слова, короткими — склади. Складаються зі смужок (або записуються) схеми односкладових, двоскладових і трискладових слів. Проводяться різноманітні вправи для закріплення навички розподілу слів на склади.

Потім діти опановують повним звуко-складовим аналізом односкладових тризвукових (типу мак) і двоскладових (типу зуби.) слів, складають відповідні схеми, у яких позначаються не тільки слова і склади, але і звуки. Поступово здійснюється перехід до повного аналізу і синтезу слів без допомоги схеми.

Подальше ускладнення матеріалу передбачає аналіз слів зі стіканням приголосних у складі складу (стіл, шафа); двоскладових з одним закритим складом (кішка, гамак, клубок), деяких трискладових (канава), вимова яких не розходиться з написанням. Уводяться вправи в перетворенні слів шляхом заміни окремих звуків (лук — сук, мак — рак).

За цей же час практично засвоюються терміни: склад, речення, приголосні звуки, дзвінкі, глухі, тверді, м'які звуки.

Поряд із закріпленням всіх отриманих навичок, дитини необхідно познайомити з буквами, об'єднанням букв у склади і слова, умінням охопити зором одночасно дві букви, з'ясуванням значення прочитаного.

Основним прийомом при оволодінні читанням слова є читання слідами аналізу. При цьому склад або слово після попереднього аналізу складається з букв розрізної абетки, а потім, безпосередньо за розташуванням слів на склади і звуки, випливає зворотний процес — з'єднання звуків у склади і читання слів по складах. З найперших вправ у читанні треба прагнути до того, щоб дитина читала слово по складах. Поступово в дітей виховується навичка одночасного сприйняття двох, а пізніше трьох букв.

Необхідно стежити за тим, щоб діти розуміли кожне прочитане слово, а пізніше — речення. Для читання використовуються букви розрізної абетки, складові таблиці, склади і слова.

Навчання читанню тісно зв'язано з навчанням на папері. Діти друкують або складають після усного аналізу, а пізніше самостійно, слова, потім їх читають. Велика увага приділяється всіляким перетворенням слів; наприклад: каша — кашка — кішка — мошка. Увага дітей звертається на те, що зміна тільки одного звуку в слові досить для утворення нового слова.

До кінця навчання діти повинні опанувати свідомим поскладовим читанням, уміти читати не тільки слова, але і прості речення і тексти.

До моменту прийняття до школи діти, що пройшли курс спеціального навчання, готуються до засвоєння програми загальноосвітньої школи. Вони вміють розрізняти і диференціювати на слух і у вимові усі фонеми рідної мови, усвідомлено контролювати звучання власної і чужої мови, послідовно виділяти звуки зі складу слова, самостійно визначати звукові його елементи. Діти учаться розподіляти увагу між різними звуковими елементами, утримувати в пам'яті порядок звуків і їхню позицію в слові, що є вирішальним чинником у попередженні порушень листа і читання.

Корекція фонетико-фонематичного недорозвинення в дітей шкільного віку.

Діти, у яких порушення вимови (змішання і заміни фонем) сполучаться з недостатністю фонематичного сприйняття, складають 20—25% від загального числа дітей, прийнятих на логопедичні заняття. У зв'язку з цим у них виникають труднощі в оволодінні звуковим аналізом і синтезом слова, а як результат — неуспішність в письмі.

Характер помилок, пов'язаних з неправильною вимовою і порушенням фонематичного сприйняття, в учнів різноманітний: заміни, пропуски приголосних і голосних, пропуски складів і частин слова, перестановки, додавання, роздільне написання частин слова.

Пряма відповідність між порушеннями вимови, письма і читання виявляється не завжди. У ряді випадків той самий ступінь порушення вимови сполучиться з різною вагою порушення читання і письма, і навпаки.

В інших випадках при порівняно незначних згладжених порушеннях вимови на перший план виступають недоліки письма і читання. В окремих дітей, навпаки, відзначаються при наявності багатьох фонетичних дефектів незначні недоліки письма і читання.

Така варіативність співвідношень обумовлюється різними причинами:

а) етіологією порушення процесів вимови, читання, письма;

б) компенсаторними можливостями учнів;

в) індивідуальними особистісними якостями;

г) конкретними умовами попереднього навчання і виховання.

Правомірно розглядати в учнів молодшого шкільного віку порушення вимови і сприйняття звуків як фонетико-фонематичне недорозвинення лише до моменту оволодіння грамотою, тобто протягом I півріччя нульового або I класу. Далі варто кваліфікувати цей вид мовної недостатності як порушення письма і читання, обумовлений фонетико-фонематичним недорозвиненням.

Система корекційного навчання дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням в умовах шкільного логопедичного пункту передбачає єдність основних напрямків у роботі: постановку відсутніх і неправильно вимовних звуків, уведення поставлених звуків у мову і розвиток навичок аналізу і синтезу звукового складу слів (Н. А. Никашина, А. В. Ястребова).

Постановка звуків проводиться загальноприйнятими в логопедії методами. При цьому велика увага приділяється свідомому закріпленню артикуляції звуку, що має велике значення в розвитку аналітико-синтетичної діяльності учнів. Поставлені звуки вводяться в самостійну мову. Щоб краще відфференцирційювати звуки, що змішуються, усередині однієї групи і створити більш міцні зв'язки між слуховими й артикуляційним образом, необхідно спочатку навчити дітей вимовляти, і розрізняти кожен звук у межах однієї фонетичної групи. Вправи підбираються так, щоб послідовно відпрацьовувався кожен звук, що змішується.

Робота ведеться над декількома звуками з різних груп (наприклад, ш, р). Вправи в правильній вимові і розрізненні звуків сполучаться з навчанням виділенню звуків у словах, визначенні їхньої послідовності. При цьому створюється визначена основа для більш глибокої роботи з аналізу і синтезу звуко-буквеного складу слів.

Проводиться спрямована робота з вироблення в дітей міцних зв'язків між звуками і буквами. Систематичне використання серії вправ для вироблення умінь з- відносити визначену артикуляцію з відповідним звучанням і потім акустико-артикуляційний образ звуку з буквою попереджає помилки на заміни подібних букв на письмі.

Раціональною й ефективною формою надання допомоги цим дітям є включення елементів логопедичної роботи в навчальний процес.

Підхід до даного розуміння сутності порушень усного мовлення і письма знаходить підтвердження в дослідженнях, виконаних на матеріалі багатьох національних мов (українському, литовському, естонському, казахському, молдавському й ін.).

Для вироблення продуктивних прийомів корекції фонетико-фонематического недорозвинення в дітей з неросійською мовою навчання потрібен ретельний аналіз фонетичної системи рідної мови і характерних рис його орфографії.

У той же час велика обережність необхідна при виявленні фонематичного недорозвинення, що виявляється в російської мови в дітей з іншою рідною мовою. У цих випадках потрібне зіставлення двох фонологічних систем мов — рідного і росіянина.

Це обумовлено тим, що в мовних помилках може відбитися, по вираженню А. А. Реформатського, «фонологічність мовного слуху, набудованого на свою рідну мову». У цих випадках двомовні учні з нормальним мовним розвитком допускають у мові і письмі помилки інтерференції, що мають іншу природу й обумовлені розходженням фонологічних систем двох мов.

Однак відомо, що заміни букв у письмі, обумовлені лише незасвоєною двомовністю, одиничні і не мають стійкої приналежності до однієї фонетичної групи. Це може служити діагностичною ознакою для відмежування від фонетико-фонематичного недорозвинення.

Заміни букв, що позначають загальні для обох мов фонеми, переборюються в школярів з нормальним усним мовленням швидше, ніж у дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням. У діагностичних цілях для відмежування патології письма від подібних проявів незасвоєної двомовності необхідно проводити обстеження фонематичного сприйняття домінантною мовою учнів.

Отже, раннє виявлення дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням і надання їм логопедичної допомоги в спеціально організованих умовах допомагає коригувати мовну функцію в дошкільників і вчасно попередити неуспішність учнів загальноосвітньої школи. Боротьба з неуспішністю і відсіванням учнів масової школи особливо актуальна у світлі реалізації Основних напрямків реформи загальноосвітньої і професійної школи.

Розділ 2. Задачі, методи та організація дослідження

2.1 Задачі дослідження

1. Вивчити процес формування фонематичного слуху дітей дошкільного віку та причини виникнення вад мови.

2. Вивчити особливості корекційних занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

3. Узагальнити дані науково-дослідницької роботи по впровадженню корекційних вправ в процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку

4. Розробити методичні рекомендації по впровадженню занять з метою корекції фонетико-фонематичних вад мови

2.2 Характеристика методів дослідження

Для вирішення поставлених задач були застосовані такі методи дослідження:

1. Аналіз літературних джерел

2. Педагогічне спостереження

2.3 Організація дослідження

Дослідження проводилось в 2 етапи. На першому етапі було проаналізовано літературні джерела за такими напрямами:

1. Особливості розвитку фонетико-фонематичного слуху.

2. Патології розвитку фонетико-фонематичного слуху (дизартріях, ринологіях, афазіях та інших)

3. Система корекції вправ для виправлення мовних недоліків.

4. Логопедичні вправи в процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку.

На другому етапі було проведено узагальнення вивченого матеріалу та розробка методичних рекомендацій, по впровадженню корекційних вправ в процесі занять з фізичного виховання

Розділ 3. Розробка методичних рекомендацій по проведенню логопедичних занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

3.1 Можливість впровадження корекційних вправ в процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку

Корекційні вправи впроваджують з метою виправлення мовних вад при використанні вправ спрямованих на умовно-рефлекторну діяльність. Нервові процеси, що виникають при умовно-рефлекторній діяльності, складним чином взаємодіють між собою. Поширення нервових процесів називається іррадіацією, а наступне зосередження їх у вихідному пункті мозку — концентрацією. Отже, виникнення процесів порушення чи гальмування у визначеній ділянці головного мозку супроводжується завдяки іррадіації змінами діяльності сусідніх нейронів.

Крім безпосереднього поширення, нервові процеси при своєму зосередженні у визначеній ділянці мозку викликають протилежні за знаком процеси в сусідніх ділянках мозку або під час своєї дії (одночасна індукція), або після закінчення своєї дії (послідовна індукція). Посилення процесу порушення унаслідок впливу загальмованої ділянки на сусідні нервові клітки називається позитивною індукцією, а виникнення чи посилення процесу гальмування унаслідок впливу центру порушення називається негативною індукцією. Рух нервових процесів залежить від їхньої сили. Так, при слабкій інтенсивності порушення і гальмування сильно виявлена їхня тенденція до іррадіації. Як правило, іррадіація виявляється при слабких, незміцнених умовних рефлексах. При достатній силі нервових процесів вони концентруються, а при надмірній силі — знову починається процес іррадіації.

Характеристики

Список файлов курсовой работы