Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

По-третє, на розвиток голосу впливають особливості поведінки підлітків і дорослих, які страждають відкритою ринофонією, особливо якщо вона сполучиться зі змінами в будові лицьової частини черепа (уроджена ущелина губи, деформація носа, виражені зміни прикусу). Соромлячись своєї дефектної мови, такі хворі часто звикають говорити дуже тихим голосом, максимально обмежують мовне спілкування, тим самим знижуючи можливості розвитку сили голосу і розширення його діапазону.

Відомо, що при незаростаннях піднебіння розвивається важкий мовний розлад — ринолалія, при якому страждають усі сторони мови: дихання, голос, спостерігаються зміни в м'язах глотки і ротової порожнини, розвивається патологічна артикуляція, порушується фонематичний слух, змінюється слухове сприйняття. Особливості зовнішнього дихання виражаються в прискореному і поверхневому диханні, що приводить до зменшення максимальної вентиляції легень і резерву дихання, життєвої ємності легень, екскурсії грудної клітки. У хворих переважає ключичний тип дихання. Фонаційний видих різко укорочений, що зв'язано з витоком значного об`єму повітряного потоку в носову порожнину. У більшості хворих спостерігається повна дискоординація фонаційного дихання з голосоведенням.

В органах артикуляції при уроджених ураженнях піднебіння спостерігаються наступні зміни. Після уранопластики звід твердого піднебіння часто сплощений, піднебінна фіранка укорочена, малорухома, відзначаються її рубцеві зміни. Активність м'язів глотки знижений унаслідок дистрофічного процесу. У результаті цих змін достатнього замикання піднебінно-глоткового затвора при мові не відбувається.

Часто анатомічний дефект піднебіння сполучиться з ураженням губи і деформаціями зубів і щелеп. Відхилення в будові органів порожнини рота обумовлюють розвиток дефектних артикуляцій. У цьому плані найбільш характерної для ринолалії є патологічна позиція язика, гіпертрофований корінь якого відтягнутий до глотки, а млявий кінчик лежить всередині порожнини рота, не приймаючи участі в звукоутворенні.

Відкритий прикус, прогенія, діастеми, дефекти альвеолярного відростка заважають контактам губ, губ і зубів, язика і зубів і перешкоджають губно-губним, губно-зубним і язично-зубним артикуляціям. Коротке під'язичне зв'язування зменшує обсяг рухів язика, а масивні рубці, що утворяться після хейлопластики, і щільне прикріплення верхньої губи до альвеолярного відростка обмежують руху губ. Внаслідок укорочення піднебінної фіранки значно утрудняється вимова язично-піднебінних приголосних. Витік повітря в ніс приводить до зниження тиску повітря в порожнині рота, у результаті чого знижуються кінестезії і різко утрудняється утворення спрямованого повітряного струменя, необхідної для проголошення всіх приголосних. Часто спрямований повітряний струмінь відсутній і його заміняє глотковий видих.

Ослаблення спрямованого повітряного струменя, патологічна позиція язика, зміни в будові артикуляційного апарата приводять до розвитку компенсаторного перекрученого звукоутворення, при якому артикуляції щілин і смичок відбуваються на рівні глотки (фарингеальні артикуляції) або навіть гортані (ларингеальні артикуляції). Зрозуміло, можливі й інші патологічні заміни, але для ринолалії найбільш характерні гортанно-глоткові.

Виправлення мови в підлітків і дорослих з уродженими незаростаннями піднебіння являє собою складний комплексний процес перебудови умовно-рефлекторних зв'язків у центральній нервовій системі, оскільки в них уже сформована міцна патологічна навичка, закріплена багаторічним неправильним мовним стажем.

У дорослого, що свідомо відноситься до занять, легко домогтися правильного виконання окремих елементів рухів, але дуже важко скоординувати навички правильного фізіологічного і фонаційного дихання, артикуляції і голосоведення в єдиний стереотип спонтанної мови.

Психіка дорослих хворих, яким протягом багатьох літ проводять неефективне лікування і роблять невдалі операції, часто виявляється травмованою, у них відзначаються визначені особистісні зміни. Виправлення мови в таких хворих повинне спиратися на постійну раціональну психотерапію, при проведенні якої необхідно враховувати характерні риси особистості пацієнта і його патофізиологічних особливостей, будову артикуляційного апарата і стан слуху. Психотерапія сприяє тому, що хворі включаються в активну діяльність, що вимагає мобілізації їхньої духовної і фізичної можливостей. Вона підкріплює прагнення хворих до самовдосконалення і виховує соціальну домінанту, що допомагає відсунути на другий план індивідуальні реакції.

Усвідомлення дефекту, як правило, приходить у дитячому саду. Надходження дитини з ринолалией у масовий дитячий сад для батьків сполучено з поруч труднощів, тому що працівники дошкільних установ не хочуть приймати дітей із зовнішніми дефектами і невиразною мовою, причому ущелина губи викликає більш виражену негативну реакцію, чим порушення мови. Тим часом ці діти, що володіють нормальним лнтеллектом, повинні виховуватися саме в масових дитячих установах, паралельно, займаючись виправленням, мови з логопедом.

У молодших групах дитячого саду хлопчики і дівчатка з ринолалією почувають себе спокійно і впевнено. До них швидко звикають і діти, і вихователі, розуміють їхню мову. Діти адаптуються в колективі, активно беруть участь у його житті. Однак протягом усього перебування в дитячому саду дитина з ринолалією відсторонений від виступів на святах і відповідей на групових заняттях. Це викликано установкою педагогів дошкільного виховання на те, що діти повинні чути тільки правильну мову, а тому виступати і відповідати на заняттях можуть тільки володіють правильним звуковимовою. Але при цьому дітей з бездоганною дикцією в молодших і середніх групах дитячого саду одиниці. З інших дитина з дефектом — гірша, тому саме їй найчастіше забороняють виступати. Так дитина позбавляється природної форми самовираження, зв'язаної із самоствердженням, і в такий спосіб формуються передумови для усвідомлення своєї неповноцінності.

Тим часом унаслідок нерозвиненості фонематичного слуху дитина з ринолалією вважає себе нормальною. Вона виявляє активність на заняттях, але постійно одержує відмови, підкріплені посиланням на його погану вимову, при цьому найчастіше вихователів не стримується у присутності інших дітей. Погана мова стає причиною глузувань: 55% дітей з ринолалією відзначили, що їх дражнили однолітки в дитячому саду за нерозбірливу вимову, усі діти, які відвідували дитячий сад були відсторонені від виступів на святах.

Багаторазова щоденна вказівка на дефект приводить до усвідомлення дітьми, своєї неповноцінності. У них з'являється страх перед школою, що зв'язаний не з зовнішнім проявом дефекту, а саме з його усвідомленням. Незалежно від умов виховання (у дитячій установі або будинку) і відношення навколишніх (співчутливих, байдужих або презирливого) приблизно 50% дітей бояться йти в школу саме через порушення мови.

У школі однокласники і педагоги звертають увагу на невиразну носову вимову дітей з ринолалією. Фіксація уваги на їхній мові приводить до природної психологічної реакції.

1.2 Особливості занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

1.2.1 Особливості корекційних занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

Ігри в руховій терапії можна використовувати самостійно або в поєднанні з різними ритмічними, логоритмічними, музично-ритмічними комплексами. Ігри вносять розмаїтість і емоційність у лікувальні процедури (при дизартріях, ринолаліях, афазіях). Ігровий метод у вигляді лікувальної процедури знаходить усе більше застосування в дитячій практиці. Відповідно психофізичному розвиткові діти легко піддаються впливові за допомогою ігор. У дитини увага хитка, вона важко затримується на одному предметі тривалий час. Його особливо утрудняє роздвоєність уваги. Часто дитина забуває правильно дихати або зупиняє подих на якийсь час при виконанні рухових завдань. Підтримка правильного дихання можна здійснити через організовану участь його в наслідуванні звукам у речетитативе.

Фізичне й емоційне навантаження в іграх залежать від характеру гри, змагального початку, вкладеного в нього, від її тривалості, умов проведення гри, від ступеня реакції граючого, виду захворювання і його стадії, від віку і статі граючих, їхньої рухової культури і попередніх рухових занять, від професії хворого, числа граючих, рівнозначності граючих або груп, що приймають участь у грі, від дотримання правил кожної гри, вихідного положення і розвитку гри. З метою дозованого впливу ігор на функції організму хворого для кожної гри можна змінювати правила проведення ігор через усунення одних і заміну інших.

Складність класифікації ігор зростає в лікувальній терапії в зв'язку з численними задачами й умовами, яким повинна відповідати гра в процесі лікування. Мети і задачі неї різні. Так, гри забавного, відволікаючого характеру розсіюють увага, розважають хворого; спеціально спрямовані ігри поліпшують роботу під час процедури (організуючі ігри), вирішують деякі терапевтичні задачі (гри підготовчого характеру або гри цілеспрямованого, терапевтичного характеру, наприклад, що коригують поставу при дитячому церебральному паралічі в дітей з дизартрією); гри заспокійливого характеру корисні дітям і дорослим при заїкуватості і з різними нервово-психічними захворюваннями.

Ігри можна класифікувати по анатомічній ознаці, у залежності від того, яка частина тіла більше бере участь під час гри: з переважною участю верхніх або нижніх кінцівок або з загальним впливом.

У залежності від числа учасників, ігри поділяються на індивідуальні і групові. Групові ігри бувають без розподілу на команди, але з загальною метою (іноді їх можна розділити на двох груп, що состязаються між собою) та ігри, у яких граючі обов'язково поділяються на команди, рівні по числу учасників, гра проводиться на рівних умовах.

Відповідно тому, яке виконання і як змінюється положення граючих у відношенні навколишніх його предметів, групові ігри можна розділити на:

ігри на місці (статичні ігри), у яких хворий не змінює свого положення у відношенні навколишніх його предметів, а тільки пересуває окремі частини свого тіла. У цих іграх (з положення коштуючи, сидячи, а іноді і лежачи) рухи обмежені по кількості і головному діючому елементі є емоційний фактор. У порівнянні з іншими іграми тут спостерігається найменше фізичне навантаження;

малорухомі і напіврухливі ігри, у яких є в різному співвідношенні як елементи руху, так і статики. Звичайно їх проводять з вихідного положення стоячи або сидячи. Фізичне і нервове навантаження в цих іграх помірні, вони містять більше емоційності. Це перехідні ігри між іграми на місці і рухливих іграх;

рухливі ігри, у яких протягом усієї гри учасник змінює положення свого тіла стосовно навколишніх предметів. Ці ігри характеризуються великою емоційністю, у них включаються різні форми пересування — біг, стрибки, поскоки, ходьба і т.п. Вони вимагають швидкості, сили, спритності, координації рухів, витривалості і роблять великий і усебічний вплив на організм, викликаючи значні зміни функцій м'язової, дихальної і серцево-судинної систем. Тому що в цих іграх фізичне навантаження більше, вони вимагають більш високих функціональних і фізичних можливостей з боку хворих. Проте рухливі ігри роблять величезний вплив, що коригує, на осіб з мовними і руховими розладами.

Діти 2 — 3 років під впливом рухливих ігор добре фізично розвиваються: у них збільшуються маса тіла, ріст, окружність грудної клітки, дихальна екскурсія грудної клітки, підвищується м'язовий тонус, зменшуються дефекти постави, поліпшуються апетит, сон. Музичний супровід ігор веде до ще більш ефективного розвитку і закріплення корисних якостей і умінь, повної погодженості рухів по швидкості, тривалості, виховує почуття, ритму, сприяє врівноважуванню нервових процесів, сприяє кращій координації і регуляції м'язових зусиль з функціями різних аналізаторів організму дитини.

Рухливі ігри позитивно впливають на дітей молодшого, середнього і старшого шкільного віку. У цих іграх у них виховуються такі якості, як увага, ініціатива, сміливість, почуття товариства, дисципліна, уміння діяти в колективі, швидкість, сила, витривалість, спритність, гнучкість. Рухливі ігри використовуються відповідно до стану здоров'я, віком дітей, їх фізичною підготовленістю, психічним розвитком, індивідуальними особливостями особистості дитини.

Усі рухливі ігри можна розділити на чотири групи з обліком зразкового психофізичного навантаження в них:

I група — з незначним навантаженням;

II група — з помірним навантаженням;

III група — з тонізуючим навантаженням;

Характеристики

Список файлов курсовой работы