114069 (617071), страница 6
Текст из файла (страница 6)
При цьому малюка слід розвеселити, показувати іграшки різного кольору. З цією метою над ліжком дитини на відстані 60–70 см підвішують предмети. Через кожні 3–4 дні іграшки змінюються по кольору. Дорослому слід привернути увагу дитини до іграшки. Для цього він спонукає її до рухів, переміщує її в просторі.
У дітей з порушенням психомоторного розвитку може бути звужене поле зору. В ряду випадків дитина звикає користуватись обмеженим полем зору через наявність внутрішньої косоокості.
Важливе значення мають знання, скеровані на знайомство дитини з формою, величиною, кольором предметів, навчання її простим діям з предметами.
Не менш важливо навчити дитину диференціювати форму предметів. Слід пам’ятати, що навчання розрізняти форму пов’язане з рухом. Тому багато спеціалістів рекомендують знайомити дитину, наприклад, з поняттям «коло», йдучи з нею разом по колу. При цьому добре було б намалювати коло навколо якогось предмету, а також постаратись, щоб ніжки дитини залишали видимий слід на землі.
Після цього проводять спеціальні вправи з формами, вирізаними з картону чи інших матеріалів. У здорової дитини головні уявлення про форму предметів формуються на другому році життя.
Після вправ, пов’язаних з рухом, малюка слід вчити знаходити круглі предмети. Дорослий вирізає кола і квадратики з картону, перемішує їх і просить дитину знайти квадратики. На перших етапах всі картонні форми мають бути одного кольору.
Дітей вчать розкладати однорідні предмети, які відрізняються за формою, на дві групи. При цьому у дітей розвивають розуміння слів «форма», «такий», «не таки», «різні», «однакові». Показ, демонстрація предмета у всіх випадках супроводжується відповідними словами. Спочатку дорослий в присутності дитини приступає до групування предметів. Він показує малюку коло і пояснює, що такі іграшки він буде класти в цю сторону. Потім показує квадрат і говорить, що такі іграшки від буде класти в іншу сторону, і починає виконувати ці дії. При цьому запитує у дитини, куди слід покласти коло, а куди – квадрат. Поклавши коло на коло, дорослий показує це дитині і пояснює, що вони однакові. Потім завдання виконує малюк з дорослим, а далі самостійно.
Всі ці вправи необхідно співвідносити з розвитком рухів рук малюка.
Необхідні ігри-вправи, які навчать дитину сприймати різноманітну величину предметів. Ці заняття проводяться також в процесі предметно-практичної та ігрової діяльності малюка. Дитину вчать сприймати на дотик великі та маленькі предмети, важкі та легкі, гладкі та не гладкі., предмети різної форми.
Дорослий готує для дитини кола та квадрати двох розмірів. Форма, колір і фактура цих предметів повинна бути однаковою. Різниця між предметами близько 1,5 см. Дорослий пояснює дитині, що кола, які він їй показує, різні – великі і маленькі – і що великі кола він буде класти у велику коробочку, а маленькі – в маленьку. Спочатку він сам виконує дії, запитуючи дитину, куди покласти яке коло. Біля дитини дорослий прикладає велике коло до великого, маленьке до маленького і показує, що вони однакові. Це заняття слід проводити з об’ємними предметами, щоб дитина змогла взяти їх в руки і відчути різницю в їх розмірі. Це можуть бути кубики, трикутники різного розміру.
Виконуючи подібні завдання, дитина вчиться фіксувати увагу на величині предметів, вчиться розуміти слова «такий», «не такий», «однакові», «різні», «великий», «маленький». Не слід забувати такі ігри, як нанизування кілець, складання мотрійки.
На початкових етапах не треба вимагати від дитини обов’язкового запам’ятовування і самостійно вживати назви кольорів, форм предметів. Якщо дитина активно і правильно виконує завдання, у неї формуються необхідні практичні уявлення і властивості.
Важливе значення для психічного розвитку дитини мають також спеціальні заняття з картинками. При цьому картинки, які батьки показують малюку, повинні бути великого розвитку і спочатку зображувати лише один предмет, який мусить викликати у дитини хороший настрій. Це можуть бути картинки тварин (коти, собаки). Потім на вулиці обов’язково треба показувати дитині живих кішок та собак. Коментарі до картинки мають бути чіткими і короткими. При перегляді картинок необхідно постійно збагачувати словник дитини. Але не треба бути багатослівним, не можна говорити нічого, крім того, що бачить дитина і того, що вона вже знає. Як тільки дитина втратить інтерес і увагу, заняття слід зупинити.
На наступних заняттях потрібно поступово вчити дитину знаходити однакові картинки серед інших, складати розрізані картинки з двох, а потім і з більшої кількості частин.
Протягом всього дошкільного періоду, а інколи і в шкільному віці дітей з відхиленням в розвитку слід вчити порівнювати предмети за формою, величиною, протяжністю, формувати у дітей вміння встановлювати загальне і різноманітне, групувати предмети за схожими ознаками, формувати у них уявлення про кількість предметів.
При навчанні і вихованні дитини з особливими потребами треба пам’ятати: дитина не повинна повторювати слова і дії дорослих механічно. Всі дії і вислови мають бути обдуманими. Існує група аномальних дітей, яка достатньо добре може копіювати дорослих, не розуміючи сказаного. Найбільш часто це спостерігається у дітей, в яких підвищений внутрішній тиск. Це діти з гідроцефалією, чи водянкою головного мозку. Батьків часто тішить те, що така важкохвора дитина говорить «як доросла», або «як диктор телебачення». Але це мовлення часто не обдумане, і стимулювати його не слід.
Особливо важливе значення має розвиток гри неповносправної дитини. Направляючи гру, батьки вчать дитину елементарним нормам поведінки, допомагають їй ввійти в колектив здорових дітей. Слід прагнути до того, щоб взаєморозуміння, взаємодопомога стали звичними формами поведінки дитини з відхиленнями в розвитку. Всі заняття, які проводилися з дитиною повинні активно вплинути не лише на її інтелектуальну, сенсомоторну і мовленнєву сферу, але також на її емоції. З цією метою слід широко використовувати різноманітні музичні заняття чи музичний супровід при проведенні тих чи інших занять. Добре відома позитивна дія музики на багатьох дітей з відхиленнями в розвитку, і особливо на дітей з хворобою Дауна. Часто прогрес в розвитку такої дитини починається в процесі проведення з нею музичних занять. До музичних занять дуже схильні діти з гідроцефалією.
Дуже важливо, щоб дитина з відхиленням в розвитку спостерігала діяльність навколишніх її людей. Відомості про навколишній світ дитині слід підносити в певній послідовності, поступово розширюючи і збільшуючи їх. Батьки показують як мити посуд, і заохочують до цієї діяльності, як готують їсти, накривають на стіл, прибирають приміщення.
При цьому немале значення відіграє настрій дитини, її емоційний стан. Тому життя малюка слід наповнити красою природи, грою, казкою, музикою. Все це дає поштовх до теоретичного сприйняття.
3.2 Основні напрями та завдання виховання дитина зі зниженим інтелектом у сім‘ї
Правильно організоване сімейне виховання дитини з обмеженими психофізичними можливостями забезпечує її готовність до вступу в шкоду Воно значно підвищує ефективність виховання дитини у спеціальному дитячому садку, а надалі – у школі.
Фізичне виховання
Основним завданням фізичного виховання в сім‘ї розумово відсталої дитини є зміцнення здоров'я дитини, загартовування її організму.
Велике значення для правильного фізичного розвитку дитини має дотримання в сім'ї чіткого режиму дня, що передбачає раціональне чергування різних видів занять, своєчасне харчування, сон, перебування дитини на свіжому повітрі тощо.
Для досягнення позитивного результату необхідно проводити систематичні фізичні вправи у поєднанні із загартовуючими процедурами, безумовно, при дотриманні відповідних гігієнічних умов.
У фізичному вихованні дітей із порушеннями інтелектуального розвитку суттєве місце відводиться лікувальним заходам. Залежно від характеру органічного ураження нервової системи, що лежить в основі олігофренії, застосовуються відповідні медикаментозні та фізіотерапевтичні методи лікування. Всі зазначені лікувальні заходи, спрямовані на зміцнення нервової системи, здійснюються лікарем-невропатологом або психоневрологом.
Зважаючи на специфіку стану рухової сфери дітей із психофізичними особливостями, роботу з фізичного розвитку батьки мають здійснювати тільки після визначення та уточнення лікарем особливостей їх рухового розвитку.
Водночас, фізичне виховання не можна розглядати лише як фізичні вправи та гігієнічні находи. З метою досягнення оптимальною та стійкого результату. У промесі фізичною виховання необхідно дотримуватися певних умов. А саме:
1. Навчати дитину правильно відчувати і сприймати рухи свого тіла. Дня цього потрібно розвивати у неї увагу не лише до вказівок дорослого, а й до власних рухів і дій під час виконання фізкультурних вправ, у грі, у праці. Це сприятиме самоконтролю за власними діями і рухами, самокорекції.
2. Привчати дитину до систематичних занять фізкультурою, сприяти формуванню у неї фізкультурних навичок, умінь, звичок.
3. Сприяти виникненню у дитини позитивного емоційного ставлення до занять фізкультурою.
4. Обов'язково враховувати не лише вікові, а й індивідуальні особливості розвитку дошкільника (стан здоров'я та фізичного розвитку, здібності, риси характеру, темперамент тощо).
5. Бути співучасником рухового режиму вашої дитини. Ваш інтерес та ваша участь у рухливих іграх, фізкультурних вправах сприятиме виникненню та підвищенню її активності. За таких умов вона відчуватиме себе значно впевненіше і досягатиме кращих результатів.
При цьому не варто забувати про те, що надзвичайно важливу роль у формуванні рухів відіграють щоденна побутова праця, рухливі ігри та музично-рухові заняття, які можна організувати в умовах сім'ї.
Розумове виховання
Сім'я дитини з особливостями розвитку, безумовно, має звернути особливу увагу на її розумове виховання. Воно спрямовується на поступове розширення й уточнення кола понять та уявлень про довкілля, на розвиток і корекцію пізнавальної діяльності дитини, її мовлення та мислення, і потребує від батьків дотримання певних умов.
Одна з необхідних умов розумового розвитку дитини – можливість нормального спілкування її з іншими людьми.
Оскільки у дітей з порушенням інтелекту ця можливість виявляється обмеженою, надзвичайно важливо є те, щоб батьки зробили все можливе для встановлення контактів між дитиною та іншими членами родини. Необхідно також забезпечити залучення вашої дитини в якомога ширше коло ровесників. А там, де виявляється ускладненим мовленнєвий контакт, можна застосовувати наочно-дійові способи спілкування.
1. В основі розумового розвитку дитини лежить її сенсорне виховання.
Відчуття є основою знань про навколишній світ. Сенсорні (чуттєві) процеси органічно входять в усі види і форми спілкування дитини із довкіллям. Сенсорні, орієнтувальні дії (дії руки, що обмацує предмети, рухи ока, що обстежує предмет тощо) у дошкільника дуже недосконалі. Вирішальну роль у ньому розвитку відіграє навчання та виховання. Основним у формуванні сенсорних здібностей дітей, як доводять психологи, є навчання їх узагальненим способам обстеження предметів, перенесення засвоєних способів дій у нові умови, на нові предмети. Це дає змогу дітям самостійно орієнтуватися, в різноманітних властивостях нових предметів, явищ.
Варто пам'ятати, що виховання зорової, слухової, тактильної, нюхової, смакової та іншої чутливості має бути пов'язане з життєвими потребами дитини, з процесом і результатами діяльності, орієнтацією у просторі, диференціацією предметів за їх властивостями, з малюванням, ліпленням, конструюванням, цілеспрямованими рухами.
Чутливість дитини найкраще розвивати у процесі вправляння. Прикладами можуть бути:
– формування здатності диференціювати подразники (знаходження відмінності між подразниками, спочатку більшої, а потім меншої);
– розвиток здатності розрізняти звукові і світлові подразники, силу тиску, запахи, смакові відтінки і користуватися цими знаннями та вміннями при виконанні різноманітних доручень, у процесі ігрової та навчальної діяльності, самообслуговування (розрізнення відтінків кольору, знаходження відмінності в розмірах і вазі предметів, у висоті та силі звуків тощо);
– розвиток кінестетичної чутливості (здатності із заплющеними очима визначити положення і рух власних частин тіла): пройти із зав'язаними очима поміж стільчиками, не зачепившись; дійти до столу і взяти показану перед тим іграшку; влучити м'ячем у ціль; натиснути на пружину з певною силою; запам'ятати силу тиску і повторити його тощо.
2. Розумове виховання дитини в сім'ї передбачає розвиток у неї словесного мовлення.
Формування мовлення здійснюється у процесі ознайомлення дитини з довкіллям, у зв'язку з різними видами її діяльності – ігровою, трудовою, а надалі й учбовою.
Розумове виховання дитини, що має порушення інтелекту, обов'язково потребує чіткої організації її діяльності (ігрової, трудової, учбової), формування у неї практичних умінь і навичок, розвитку-пізнавальних процесів і мовлення (розуміння значення слів, звертання, залучення до діалогічного мовлення тощо). Виключно важливу роль у корекції розумового розвитку таких дітей відіграє праця в усіх її видах.
Моральне виховання
Спеціальним завданням морального виховання дитини з порушеннями інтелекту в сім'ї є корекція (виправлення послаблення симптоматики порушень) і компенсація (відновлення недорозвинених чи порушених психічних функцій шляхом використання збережених або перебудови частково порушених функцій) вторинних відхилень у розвитку особистості. Ці відхилення ускладнюють спілкування з ровесниками і дорослими. На формування особистості дитини негативно впливає обмежений чуттєвий і практичний досвід, недостатнє розуміння поведінки людей, соціальних вимог. Все це. безумовно, ускладнює набуття та узагальнення ними морального досвіду.
Роль сім'ї в моральному вихованні дитини з певним розладом вирішальна, тож батькам надзвичайно важливо досягти взаєморозуміння з нею. Адже за неправильного виховання у таких дітей досить часто виникає недовіра і навіть ворожість до інших людей внаслідок недостатнього розуміння мотивів їхніх вчинків, а іноді й через протиставлення себе «нормальним» дітям чи дорослим. Такі діти прагнуть ізолюватися, замкнутися в собі, або ж поводяться агресивно.
Часто у дитини з вадами психофізичного розвитку виникає почуття неповноцінності, що перешкоджає налагодженню нормальних взаємин з оточенням. Тому необхідно знайти правильну лінію поведінки стосовно такої дитини, хоча це нелегко.
Надмірне опікування, оберігання від будь-яких труднощів шкодять особистості дитини, оскільки вона стає пасивною та несамостійною. Як наслідок, – з одного боку, поглиблюється почуття неповноцінності, а з другого – розвивається егоїзм.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
