114069 (617071), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Добре відомо, що внесок батьків в розвиток дитини не обмежується лише біологічним чинником пов’язаним із спадковістю. Велику роль відіграють ті сімейні умови, в яких виховується дитина. Як показують спеціальні дослідження, несприятливі умови для розвитку дитини складаються в сім‘ях, в яких батьки мають психічні захворювання, зловживають алкоголем і наркотиками, ведуть асоціальний стиль життя. Саме в таких сім‘ях діти зазвичай мають низьку вагу при народженні і більш низькі показники психічного розвитку у порівнянні з ровесниками. Саме у цих дітей вже в ранньому віці спостерігаються прояви відставання психомоторного розвитку, підвищена збудливість, порушення сну і апетиту, а в подальшому ознаки рухової розгальмованості, гіперактивної поведінки, важкість навчання, а в подальшому ознаки соціальної незрілості і різноманітні форми дезадаптації в суспільстві.
Погано впливають на розвиток хворої дитини грубі стосунки батьків, які виражаються у скандалах і непорозумінні. Зазвичай таке подружжя виникає із питущих сімей, у яких були прийняті фізичні покарання дітей.
У світовій літературі накопичений великий досвід, який вказує на негативну дію розлучень на психічний стан батьків і емоційний розвиток дітей. Дуже висока кількість розлучень у сім‘ях, які мають дітей з відхиленнями у розвитку. Доведено, що діти із таких сімей розвиваються значно гірше і важче компенсують свій дефект у порівнянні з дітьми з аналогічним по характеру і степеню вираження ураження мозку, але які виховуються у повній сім‘ї. У дітей, які походять із неповних сімей значно частіше виникає стан декомпенсації, що потребує стаціонарної психіатричної допомоги. У них, як правило, спостерігаються більш виражені емоційні порушення і важкість між особистісного спілкування. Батьки в цих сім‘ях переносять своє психічне навантаження на стосунки з дитиною. Відомо, що діти з менш вираженим інтелектуальним дефектом особливо хворобливо реагують на розлучення батьків. Доведено, що реакції дівчат на розлучення батьків, як правило, проходять легше, ніж у хлопців. Для більш успішної соціальної адаптації хлопців важливе значення має присутність контакту із розлученим батьком.
Батькам хворої дитини слід навчитися виконувати функції психотерапевта у своїй сім‘ї. Особливо це стосується сімей у яких є діти з церебральним паралічем, раннім дитячим аутизмом, синдромом Ретта, епілепсією, шизофренією, вираженими формами розумової відсталості. Спеціалісти навчають цих батьків догляду за дитиною в оволодінні методами корекційної роботи.
Існують і інші несприятливі для дитини форми поведінки батьків у сім‘ї. Так, деякі батьки, забезпечивши дитину всім необхідним: повноцінним харчуванням, красивим одягом, іграшками, в той же час підсвідомо «відгороджують» її. Це появляється у відсутності зацікавлення у дітей, недостатній взаємодії з ними. Батько, який підсвідомо «відгороджує» свою хвору дитину, може епізодично допускати з нею грубу поведінку, а інколи і фізичні покарання. Особливо негативно діють на хвору дитину такі форми психологічного відторгнення, які заставляють дітей думати, що вони «погані», «не варті батьківської любові і уваги». В таких випадках у дітей формується понижений фон настрою, понижена самооцінка, невпевненість у собі, пасивність.
«Відсторонені» діти потерпають від нестачі емоційно-позитивної стимуляції зі сторони батьків. Це ще в більшій мірі викликає у них затримку розвитку мовлення і соціальних навиків, призводить до затримки розвитку активних пізнавальних форм поведінки. У таких дітей частіше спостерігається понижений фон настрою, схильність до депресивних станів.
Батькам важливо пам’ятати, що «шрами» в душі дитини залишають не лише фізичні покарання, але й психологічне відсторонення. Психологічне відсторонення підсилює чи визначає моторну та інтелектуальну недостатність дитини, формує у дітей підвищену тривожність, схильність до страхів і фантазування, призводить до порушень сну, апетиту, може стати причиною стійкого енурезу.
Встановлено, що матері, котрі схильні до фізичних покарань своїх дітей, виявляють, як правило, ознаки агресивності, то матері, які психологічно відсторонюють своїх дітей, володіють низьким рівнем взаємодії з ними.
Несприятливу дію на розвиток психіки хворої дитини викликає і надмірна опіка її батьками. Багато батьків, шкодуючи хвору дитину, мають підсвідоме відчуття провини перед нею, надмірно опікують і пестять її, намагаються все зробити за дитину, попередити кожне її бажання. Такий тип виховання часто зустрічається у сім‘ях дітей з церебральним паралічем. В таких випадках діти ростуть пасивними, несамостійними, невпевненими в собі, егоцентричними. Для них характерна психічна і особливо соціальна незрілість, що охоплює всі сфери діяльності дитини і перешкоджає її соціальній адаптації.
Для правильного виховання і розвитку хворої дитини дуже важлива адекватна адаптація сім‘ї до її стану. Відомо, що народження хворої дитини завжди є трагедією для сім‘ї. Протягом дев‘яти місяців батьки і всі члени сім‘ї з нетерпінням і радістю чекали появи на світ дитини. Народження хворої дитини завжди є сімейною катастрофою, трагізм якої можна лише порівняти із несподіваною смертю самої близької людини.
Вважається загальноприйнятим, що переживання сім‘ї є особливо гострими в перші часи після народження дитини. Діяльність спеціалістів у цей час спрямована не лише на діагностику і лікування хворої дитини. Але й на психологічну допомогу сім‘ї з метою пом‘якшити перший удар і прийняти дану ситуацію такою, якою вона є, з орієнтацією батьків на активну допомогу дитині. Досвід доводить, що перші гострі почуття, які відчувають батьки у формі шоку, провини, ніколи не зникають зовсім, вони начебто дрімають, являючись постійною частиною емоційного життя в сім‘ї. В певні періоди сімейного циклу вони спалахують з новою і новою силою і дезадаптують сім‘ю. Тому сім‘ї, що мають дітей з відхиленнями у розвитку, потребують постійної психологічної допомоги і підтримки.
Чим менша дитина, тим більше ілюзій вдається зберегти батькам відносно її подальших успіхів у розвитку. Це спостерігається особливо в тих випадках, коли мова йде про важкі ураження мозку.
Багато батьків маленьких дітей з хворобою Дауна і іншими важкими відхиленнями в розвитку в першу чергу стривожені тим, чи зможе дитина навчатись в масовій школі, коли діти підростають, батьки починають розуміти і приймати необхідність спеціального корекційного навчання. Але це не звільняє сім‘ю від стресу.
Сім ‘я, у якої є дитина з відхиленнями у розвитку, протягом життя проживає серію критичних станів, обумовлених суб’єктивними і об’єктивними причинами. Ці стани описують самі батьки, як чергування «злетів» і ще більше глибших «падінь». Сім‘ї з кращою психологічною і соціальною підтримкою легше переживають ці кризисні стани. При важких відхиленнях у розвитку, обумовлених інвалідністю дитини, особливо важко переживається батьками прихід її повноліття. Спеціалісти часто недооцінюють важливість цієї сімейної кризи в порівнянні з більш ранньою, пов‘язаним зі встановленням діагнозу, явними ознаками відставання у розвитку і обмеженої можливості дитини до навчання.
Раніше за кордоном. Особливо в США, суспільство орієнтувало батьків на відмову від дитини з вродженими відхиленнями в розвитку, наприклад, з хворобою Дауна, безпосередньо в пологовому будинку, з метою, щоб мати не встигла до неї звикнути. Останнім часом спостерігається зворотня тенденція – до виховання дитини в сім‘ї. Це спричинює хронічну стресову ситуацію, навіть в тих сім ‘ях, які на перший погляд виглядають цілком сприятливими. У батьків, як правило, виникає почуття безнадійності, знижується самооцінка, може з’явитися дисгармонія подружніх стосунків. Такі сім‘ї частіше розпадаються. В цих сім‘ях чоловіки схильні звинувачувати дружину в народженні хворої дитини, навіть в тих випадках, коли достовірно знають, що причина криється в них.
Але лише розвинута сітка соціальної допомоги може забезпечити нормальну психологічну обстановку в кожній сім‘ї, яка має дитину з відхиленнями в розвитку. Тільки в цих умовах сім‘я може почувати себе захищеною, і лише в цих умовах батьки одержують можливість контролювати свою сімейну ситуацію. На даний час у всьому світі, в тому числі і в нашій країні, розширюється сітка асоціацій батьків дітей з різноманітними захворюваннями, в тому числі і з відхиленнями в розвитку.
Часто найважче переживають наявність в сім‘ї хворої дитини її молодші здорові брати і сестри.
Старші здорові сестри бувають незадоволені додатковими обов’язками по догляду за дитиною і стурбовані влаштуванням свого особистого життя в майбутньому. Найсприятливіший психологічний клімат будується в сім‘ях, які мають не менше двох здорових дітей.
Батькам слід мати на увазі, що психологічний стан в сім‘ї може погіршуватись, коли у дитини з відхиленнями в розвитку поряд з її головним дефектом можуть проявлятися епізодично чи спостерігатись достатньо стійко різноманітні психічні розлади. Висока частота цих ускладнень, до 50% і вище і цілком негативна їх дія на загальну адаптацію як дитини, так і членів її сім‘ї, обумовлюють необхідність особливої уваги до них батьків і спеціалістів. Так, у глибоко розумово відсталих дітей, особливо в період статевого розвитку, можуть виникати різноманітні стани декомпенсації у вигляді підвищеної психомоторної розгальмованості, порушень сексуальної розгальмованості, агресивної поведінки і т.д.
У підлітків з більш збереженим інтелектом і важкою руховою недостатністю, наприклад при дитячому церебральному паралічі, можуть виникати переживання, пов’язані з відчуттям власної неповноцінності, неможливості приймати участь в житті здорових дітей. В таких випадках мають місце понижений фон настрою, порушення сну і апетиту, у важких випадках можуть спостерігатися суїцидні думки і навіть вчинки.
Інколи у підлітків з церебральним паралічем можуть виникати особливі форми поведінки, зовнішньо нагадуючи аутизм. Вони починають уникати контактів з однолітками, в них з’являється страх викликати увагу навколишніх до свого дефекту, розвивається підвищена чутливість, схильність до фантазування.
У всіх цих випадках необхідна консультація лікаря-психіатра, а також сімейна та індивідуальна психотерапія.
Для успішного розвитку дитини важливий не лише позитивний психологічний клімат в сім‘ї, але й збереження активних контактів сім‘ї з друзями, колегами і світом. Важливо, щоб сім‘я не зачинялась у своєму горі, не йшла «в себе», не соромилась своєї хворої дитини. Батькам слід пам’ятати, що зберігаючи контакти з соціальним навколишнім світом, вони сприяють як соціальній адаптації своєї дитини, так і гуманізації суспільства, формуючи у здорових її членів правильне відношення до хворої дитини, співчуття і бажання надавати їй допомогу.
Виховання дитини з відхиленнями в розвитку в сім‘ї і виконання наших порад вимагають від батьків великих фізичних і духовних сил. Тому важливо, щоб вони зберегли своє фізичне здоров‘я і душевну рівновагу та оптимізм.
1.2 Наслідки депривації
Депривація – це втрата чи обмеження можливостей задовільняти життєво важливі потреби. В залежності від того, чого саме обмежена людина, виділяють різноманітні види депривації – рухову, сенсорну, інформаційну, соціальну, материнську та ін.
Сенсорна депривація виникає, коли людина відчуває так званий сенсорний голод: не одержує достатню кількість вражень – зорових, слухових та ін. В психології схожі життєві умови позначають поняттям «збідніле середовище». Таке середовище згубно впливає на розвиток дитини. Для нормального розвитку мозку в молодшому і ранньому віці необхідна достатня кількість вражень. Якщо дитина знаходиться в умовах сенсорної ізоляції, яка спостерігається в дитячих будинках, яслах, лікарнях і в інших закладах закритого типу, то своєчасно не розвиваються рухи, не виникає мовлення, гальмується розумовий розвиток.
У дітей одним з наслідків рухової депривації є підвищення тривожності, може спостерігатися стан депресії, емоційної слабкості. У дитини, позбавленої можливості нормально рухатись, виникає компенсаторна рухова активність – розгойдувати тіло зі сторони в сторону, стереотипні рухи руками, смоктання пальців та ін.
Якщо не проводити спеціальну педагогічну роботу поступовий інтелектуальний розвиток «погойдування» дітей є порушенням, так як стан моторної недостатності сам по собі не проходить. Необхідно створювати дитині умови для розвитку рухової сфери. Це важливо тим, що розвиток рухів в ранньому дитинстві тісно пов’язаний з формуванням відчуття і образу Я – основ самосвідомості.
Серйозні порушення особистості і спілкування виникають в результаті соціальної депривації – дефіциту чи відсутності контактів з навколишніми (соціальної ізоляції). Наприклад, дітям, які виховуються в умовах закритого типу, властиві вибухи емоцій – бурхливі радості, гніву на фоні відсутності глибоких стійких відчуттів. Спілкування таких дітей з навколишніми характеризується нав’язливістю, невгамовній потребі любові і уваги. При цьому з часом у них встановлюється вимогливе ставлення до дорослих і однолітків, засноване на їх практичній корисності для дитини.
Найважливіший для дитини контакт – це контакт з мамою. Недостатність материнського тепла і турботи може призвести до важких соматичних захворювань. Погладжування, взяття на руки, притискання до грудей, голос матері, можливість смоктання для немовляти не менш важливе, ніж створення необхідних гігієнічних умов (наявність їжі, певна температура повітря і т.д.). присутність матері, сенсорний зв’язок з нею необхідний для формування у дитини можливості переносити різноманітні перешкоди, допомагає їй бути більш активною у складних ситуаціях. Постійність та інтенсивність материнської турботи є обов’язковою умовою для появи у дитини раннього віку базового відчуття довірливості до зовнішнього світу. Найважчий наслідок материнської депривації – відсутність такої довірливості до навколишніх, що породжує страх, агресивність, недовіру до інших людей і до самого себе. Для того, щоб пізнавати нове, дитині слід побороти страх перед невідомим. В ранньому віці це можливе лише в присутності матері. Тому обмеження контактів з мамою гальмує активність малюка. Підтвердженням цього служить порушення інтелектуального розвитку дітей-сиріт.
Будь-які спотворені стосунки з батьками призводять до порушень розвитку дитини. Дитину, яку забирають від батьків і пристосовують до умов інтернату, понижується загальний психічний тонус, порушуються процеси саморегуляції. У більшості дітей виникає відчуття тривоги та невпевненості в собі, зникає зацікавлене ставлення до навколишнього світу, гальмується інтелектуальний розвиток. Чим раніше дитина відривається від батьківської сім‘ї, чим в довшій і в більшій ізоляції вона знаходиться в установі, тим більше виражені деформації за всіма шляхами становлення психіки. Головним набутим дефектом є затримка і спотворення інтелектуального і особистісного розвитку. Спостерігається недорозвиток мовлення, слабка увага, затримка у оволодінні предметними діями, відсутність самостійності.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
