114054 (617064), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Українські обереги.
Наш народ на своєму довгому історичному шляху жив за зразком найраціональніших духовних традицій. Може, не всі вони сьогодні мають однозначну практичну силу, але переважна більшість з того, що гуртувало і об’єднувало людей, виховувало в них почуття національного усвідомлення, високих зразків моралі, мають бути з нами, передаватися наступним поколінням, їх втрата неодмінно призведе до духовного виродження і етнічного самознищення. А ми ж мусимо знати, хто ми, і чиї діти.
Берегиня – це наша мати, наша оселя. Усе, що в ній є, що пережили від своїх батьків та дідусів, чим збагатилися й освятилися – хатнім пожитком, дітьми, піснею, злагодою, добрим словом, - і є Берегиня.
Обереги – наші давні і добрі символи. Їхнє генетичне коріння сягає глибини століть. Може, маючи саме їх, наш народ зумів уберегти від забуття нашу пісню, думу, нашу історію і родовідну пам'ять, волелюбний дух. Виряджаючи чоловіків та синів у нелегкі походи проти чужинських набігів, матері, дружини і кохані дарували їм на пам'ять ці непересічні амулети-рушники з оберегами, аби живими повертались до рідної домівки.
Коли завершувалась робота в полі, дівчата та жінки збиралися в когось вечорами і пряли нитки, полотно, шили і вишивали сорочки, рушники, хустинки та інші речі. Вони вважалися оберегами цілої родини. Працювали охоче, весело, з любов’ю.
З глибини віків дійшов до нас звичай прикрашати оселі оберегами з природних компонентів, що символізують здоров’я, добробут, любов, щастя (різноманітні, вінички, черевички, оздоблені виробами з тіста, шкаралупою від горіха, маком, крупою…).
У народі існує повір’я, що часник, перець, вироби із солоного тіста відганяють від дому біду та нещастя. Біла лляна сорочка є символом єдності у родині. Безсмертник символізує довголіття, колоски жита, вівса – красу, мак – від навроку, горох, гречка, квасоля – гарний урожай, горіх – міцне здоров’я. Трав’яний віночок приносить удачу, мішок із зерном – щастя у домі.
Отож, батьківська хата – це не просто житло, це значний відрізок життя людини, причому часто-густо найкращий. І не тому, що батьківська хата була тепла і суха, і з якимись зручностями та вигодами. Навпаки, ще й сьогодні величезна кількість цих хат не мають ні газу, ні води, невеликі, сплановані без архітектурної думки, побудовані з тих матеріалів, які зуміли колись дістати. Але ми їх любимо все життя, бо там минає наше дитинство, там виміряні наші майбутні шляхи-дороги, там наставляли нас на добро і щирість. Це поріг батьківської хати застилається вишитим рушником, на який ми стаємо, виходячи у білий світ на самостійну стежку сімейного життя. Батьківська хата манитиме і притягатиме невід’ємними хвилями магніту приязні, доброти та любові, своїми духовними оберегами.
Розваги та свята в дитячому садку.
Актуально, що фольклорний матеріал тісно пов'язаний із народними традиціями. І значимою є проблема введення українського музичного фольклору у життя дитячих свят.
Фольклорний матеріал тісно пов'язаний з народними традиціями. Залучаючи дітей до участі у традиційних народних святах та звичаях, слід проводити певну підготовчу роботу, щоб діти засвоїли, що означає та чи інша традиція, як вона відмічається в народні й творчості, які має символи, атрибути, які предмети та яким чином пов’язана з народними прикметами та календарем. Особливу увагу слід приділяти українським народним казкам та творам Т.Г.Шевченка, І.Франка, Л.України, П.Глібова, В.Верховинця, у яких згадуються народні свята та звичаї.
Все це у комплексі підвищує інтерес дітей до наступної події та наприкінці збагачує їх враження.
Спілкуючись з джерелами народної творчості, діти відгадують характер свого народу, його кращі людяні риси: доброзичливість та гумор, працелюбність та бережливе відношення до плодів своєї праці та вміння відтворювати різноманітні традиційні обряди та щирість душі.
Особливо підкреслюється роль дорослих при проведенні фольклорних свят у дитячому садку. З радістю діти сприймають участь у них своїх сестер, братів, батьків, бабусь та дідусів.
Участь у спільних виступах, драматизація сприяє виникненню особливої атмосфери дружнього спілкування дітей і дорослих, збагачує духовний світ не лише малюків, а й всіх хто їх оточує.
Особливого забарвлення фольклорним розвагам, святам надає гра дітей на дитячих музичних інструментах.
Велику роль у створенні урочистої святкової обстановки відіграє образотворче мистецтво. Святкові декорації зали, дитячі яскраві костюми, атрибути, – все це створює неповторну атмосферу, радісний настрій, дивує, захоплює дітей. Діти повинні не тільки бути спостерігачами художнього оформлення, але й приймати активну участь в його створенні.
У проведенні свята важливу роль відіграє ведучий. Він допомагає зрозуміти все, що відбувається на святі, зосереджує увагу присутніх, зацікавлює їх, створює бадьорий настрій, пов’язує номери програми між собою.
Наперед передбачити всі ситуації, які можуть виникнути на святі неможливо, але основний текст ведучого має бути добре продуманий і щодо змісту і щодо літературного викладу.
Триматися ведучий повинен просто, невимушено: мова має бути чіткою, правильною, красивою, грамотною, без напруження. Він повинен пам’ятати, що діти – це не актори, і доброзичливим, розумним словом, дотепним жартом, підказкою допомогти згладити всі можливі неприємності.
Весь музичний і літературний матеріал,хід свята ведучий повинен знати досконало, тому до свята (розваги) має відвідувати всі музичні заняття, індивідуальну роботу з дітьми. А щоб діти на святі не приділяли багато уваги розгляданню костюмів, дати їм змогу заздалегідь роздивитися.
Для надання ранку або розвазі святкового настрою, колориту не обов’язково шити костюми, іноді достатньо надіти характерну деталь костюма – хустину, віночок , стрічку, шапочку зі зображенням звірів, квітів, овочів, фруктів; вдягти бриль тощо.
Приємною традицією свят в дошкільних навчальних закладах є дарувати дітям подарунки. Існує безліч форм вручення подарунків (сюрпризні моменти) – різні мішки, торби, пакунки від Миколая; на інші свята – у віночку, в кавуні, в ріпці, в рукавичці, під ялинкою у сніжці, у квітковій клумбі, у Великодньому кошику, у крашанці, писанці і багато інше. Це залежить від фантазії музичного керівника та вихователів і, обов’язково, зміст свята.
Неприпустимо, щоб одні і ті ж діти, навіть, коли вони надзвичайно здібні, виступали багато разів, затінюючи своїх «колег». Часті виступи однієї дитини, переодягання нервують, втомлюють її, викликають зарозумілість. Залучення до участі в святах сором‘язливих і менш здібних дітей дає поштовх їх музичному, всебічному розвитку.
Народне мистецтво є сповнене притягальної сили, воно повне якоїсь дивної енергетики; традиційні ремесла приваблюють малечу, викликають почуття захоплення. І мета дорослих – виховувати любов до народного мистецтва в дітях, повагу до праці народних умільців, гордість за талановитих земляків, викликати бажання самим в житті бути схожими на них, щоб прославити нашу Україну.
Роль матері у вихованні дошкільнят посідає окреме місце. Адже, мама, матуся, ненька – це найголовніша людина в житті маленької дитини, рівно як і дорослого. Скільки ж пісень складено про матір! Два простеньких склади, що повторюються один за одним «Ма-ма», а скільки відразу виникає теплих почуттів – ніжних, лагідних, здатних зігріти душу в будь-який мороз. Саме тому у дитячому садочку щороку другої неділі травня ми святкуємо Свято Матері. В цей день діти мають прекрасну нагоду привітати своїх матусь з їхнім святом (прочитати вірші, заспівати пісні, затанцювати, подивитись на ігри-атракціони, в яких приймають участь матусі та бабусі), просто притулитися, обняти, поцілувати, подарувати квіти, промовити найкращі слова подяки.
Усьому цьому вчимо ми дітей з дошкільного віку – любити, шанувати, берегти матерів і бути їм завжди вдячними дітьми.
Музичний матеріал до таких свят завжди я підбираю з особливою увагою. Адже мами приходять на свято для того, щоб відчути любов своїх крихіток. А чи багато людині для щастя треба? Трохи уваги, трохи поваги, трохи любові і сердечного тепла. Сподіваюся, що ще не одна мама з наших свят, присвячених Дню Матері, не повернулася додому нещасливою. Не забуваємо вшановувати також і бабусь – адже вони матусі наших матусь, татусів і також тішаться привітаннями від своїх обожнюваних онучат.
Календарно-обрядові свята.
«Якщо хочеш пізнати націю – вивчай її свята». Це мудре народне повчання спробуємо простежити і ми. Віддавна народні свята чергуються з буденною працею. Кожний обряд здійснювався тільки у певний , чітко визначений час Кола Сварога (Зодіаку, річного календаря). Святкові обряди узгоджувалися з річними фазами небесних світил, за їхньою допомогою намагалися зміцнити добрі, корисні природні сили та нейтралізувати ворожі енергії.
Предки українців святкували вісім головних Сварожих свят: Різдво Божича Колодій, Великдень, Зільних (Зелені Свята, Русалії), Купайло, Боги-Спаси, Свято Врожаю (осіннє рівнодення), Калиту (Андрія). Між цими великими святами були менші, але важливі: Місяця, Дани, Громниці, Пташине свято, Велеса, Вербиці, Ярила, Радуниці, Лади, Весілля Свічки (Калина), Рожаниць, Мокоші, Свято Плуга, Свято Роду та ін.
Під час свят дорослі та діти з музикою, танцями, іграми брали участь у ритуальних дійствах, співали величальні пісні.
Свята на пошану Сонця – найосновніші в традиційній культурі. Започатковано свята сонячного циклу (Коляда, Великодня, Купайла, Калити) ще народами трипільської культури, прадавніми хліборобами. Потім на народні свята були накладені церковні: Коляда стала Різдвом Христовим, Великдень – Паскою, Купайло – Іваном Купалом, Калита – днем Андрія Первозванного.
Тож щоразу, проводячи дітей стежками календарної обрядовості, я сподіваюсь, що і вони поведуть своїх дітей, забезпечуючи тим самим зв'язок поколінь.
Коляда. Це свято зими. Різдво нового світла. Стародавнє слово «різдво» означає народження. Після хрещення Русі християни в Україні святкують Різдво як народження Сина Божого Ісуса Христа. Відзначається протягом двох тижнів (7-19 січня). Це суто родинне свято. В переддень свят кожна людина намагається вчасно повернутися до своєї родини, бо казали, хто «одіб’ється від сім’ї, той цілий рік блукатиме манівцями».
Новорічна обрядовість давня, як сам світ. Колядки, щедрівки, новорічні засівальні обряди, парубоцькі ватаги під супровід троїстих музик з казковими персонажами «Маланки» та «кози», - все це глибокі народні традиції, пов’язані з зустріччю Нового року.
В садочку, починаючи з ясельного віку, діти співають колядки.
Дівчинка: «Я маленька дівонька,
Як у полі квітонька.
На сопілці граю
Вас з Різдвом вітаю.»
Хлопчик: «Я маленький хлопчик,
Виліз на стовпчик,
На дудочку граю,
Вас усіх вітаю.»
Серце радіє, душа оновлюється щоразу, бачачи, як ці малі крихти співають, нехай навіть вимовляючи половину з тих слів, але з повною віддачею.
Декілька років підряд вертеп дітей з нашого садочку ходив по вулицях, ми заглядали в магазини, банки, в аптеки колядувати. На вулиці люди фотографували маленьких колядників, тішилися з того, що живуть традиції нашого народу, не вмирають. І кладуть, як і має бути, у торбу міхоноші хто цукерочки, хто грошики на садок чи на забавки. А як тішаться самі колядники!
Свято весни (Стрітення). Разом з пробудженням природи від зимового сну в Україні починається цикл весняних свят.
Олекса Воропай так подає образ весни: «Вона, ця дівчина – весна, - бажаний і довгожданий гість, її закликають дівчата піснями-веснянками, її зустрічають діти з дарами – солодким печивом у вигляді пташок, її уособлює найкраща з дівчат напередодні св.Юрія «Ляля» або «Леля», що одягає на себе білу вишиту сорочку, кладе на голову вінок з весняних квітів, оперізується «зеленим» поясом з трави і квітів, і роздає дівчатам діри-вінки, що вістять весілля». Наші пращури уявляли весну цілком реальною особою – стрункою, веселою, заквітчаною та співучою юнкою. Там, де вона з’являлась, все оживало, квітло, дзвеніло піснями».
Закликання Весни пов’язане насамперед із птахами. Найпоширенішою формою зустрічі весни в Україні були дівочі хороводи та веснянки, наприклад:
«Ой, на горі кладочка,
Там одила паночка,
Розсипала пір’ячко
На наше подвір’ячко.
Ходім, ходім, діточки
На поле поляночку
Позбирати квіточки,
Співати весняночки.
Ой, нагорі пісенька,
Там ходила дівчинка,
Розтуляла віченьки
У кожної квітоньки.»
Чудова, лірична мелодія цієї весняночки. А скільки їх і ліричних, і жартівливих, і просто веселих в нашого народу? І не злічити! Одна краще за іншу. Ось і водить дітвора нескінченні гаївочки, славлячи Весну і Бога.
Великдень. Це свято весняного воскресіння, оновлення природи, духовного очищення, це Великий День повороту сонця. Ритуальне дерево Нового року – ялинка, а весни – верба. Великодня Верба – Прадерево життя.
Великдень – початок хліборобського року. Християни святкують Великдень як воскресіння Сина Божого Ісуса Христа.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
