114054 (617064), страница 3
Текст из файла (страница 3)
У народі казали: «Хата без рушника – що родина без дітей». Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і чистий рушник напохваті. Не випадково в народній пісні мати навчає доньку:
«Тримай хаточку, як у віночку
І рушничок на кілочку;
Тримай відерця всі чистенькі
І водиці повнесенькі.»
«Кілкові» рушники можна використовувати в інтер’єрі групової кімнати (наприклад, прикрасити портрет Т.Г.Шевченка чи Лесі України).
По всій Україні поширені звичаї накривати рушником хліб на столі. А ще зустрічати дорогих гостей хлібом-сіллю, що лежать на вишитому рушнику (як тут не згадати чудовий твір Гулака-Артемовського «Вихід з хлібом та сіллю»?).
У народі кажуть: «Хто сам малюнок долі вибирає, той пустоцвіту у житті не знає».
На щастя, на долю своїм дітям вишивала мати рушники, благословляла на дальню дорогу. Пригадується пісня П.Майбороди на слова А.Малишка «Рідна мати моя»:
«Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала…»
б) Усна народна творчість
Особливе місце в духовній сфері нашого народу належить – казці.
Казки зачаровують малят образністю рідного слова, красою співучої української мови, своєю щирою наївністю, допомагають їм подивитись на навколишній світ іншими очима. Казки бувають:
чарівні (наприклад, «Іван Голик та його брат»), «Івасик-Телесик», «Про двох братів і сорок розбійників», «Іван Побиван», «Царівна жаба» тощо);
соціально-побутові, в яких розповідається про буденне життя людей, побут або реалії людського життя («Про Правду і Кривду», «Біда Ледащиця», «Мудра дівчина» тощо);
сімейно-антагоністичні казки («Два брати», «Гостинець батькові», «Названий батько»);
жартівливі («Москаль у пеклі», «Докучливі качки», «Як баба чорта дурила» тощо);
сатиричні («Панська політика», «Пани», «Хома і гуска» тощо).
Важливе місце у творчості дітей відводиться участі у драматизації казок. Розвивається артистизм.
Важливе місце у виховання поваги та любові до батька і матері займають прислів’я та приказки, наприклад:
Одна мати вірна порада;
Все купиш, лише тата й мати – ні;
Матері ні купити, ні заслужити;
Дитина плаче, а матері боляче;
У дитини заболить пальчик – у матері серце;
Шануй батька й неньку, то й тобі буде гладенько;
Яке дерево, такі його квіти; які батьки – такі й діти;
Годуй діда на печі, бо й сам будеш там.
А ще можна запропонувати дітям відгадати загадки:
Найрідніша, наймиліша,
Всіх вона нас пестить, тішить,
Завжди скрізь буває з нами,
Відгадайте: хто це? (Мама).
Красивий, щедрий, рідний край
І мова наша – солов’їна.
Люби, шануй, оберігай
Усе, що зветься… (Україна).
Сумовита, ніжна та лагідна колискова викличе в дитини приємні, теплі спогади про найріднішу у світі людину.
Можна дати малятам поуправлятися у скоромовках:
«Ти, малий, скажи малому,
Хай малий малому скаже,
Хай малий теля прив’яже.»
«На дворі – трава, на траві – дрова,
Раз дрова, два дрова…»
З усіх жанрів дитячого фольклору чи не найбільш «дитячим» є прозивалки:
«Антоне, Антоне,
Собака втоне.
Тягни за вушка –
Буде добра юшка.
Діти посварилися – треба помиритися.»
«Мир миром, пироги з сиром,
Варенички в маслі,
Ми дружечки красні,
Помиримось.»
У «Словнику української мови» читаємо: «Легенда – народне сказання або оповідання про якісь події чи життя людей, оповите казковістю, фантастикою». Основу легенди становить вигадка та фантазія. Але люди в неї вірили, як у можливу. Легенди – зразки історичної пам’яті людей.
в) Народна гра
Діти… Їх ігрища й розваги… Це особливий світ ще й досі непізнаного, загадкового. Як і світ дитини. Не регламентований стереотип.
Усі люблять гратися: ведмежата, котики, песики, дітки: хлопчики та дівчатка, чорняві та біляві. І так ведеться з давніх-давен. Любили гратися і наші батьки, і бабусі й дідусі, їхні предки. Усі вони вигадували різні ігри, навчалися одне в одного. Старші передавали меншим свої вигадки, а менші додавали щось своє, придумували нові забавки. Так і дійшли всі ігри, забави до наших часів. На згадку приходить дитяча гра «в піжмурки». Тому, хто водив, зав’язували очі, підводили до кілка і промовляли:
Де стоїш?
На камені.
Що п’єш?
Квас.
Лови мух, а не нас.
Гра займає більшу частину життя дитини. Адже в грі дитина задовольняє свої потреби в активній діяльності, намагаючись діяти, як дорослі.
Гра дитини має свої особливості:
Гра – творча діяльність. Діти в грі творять згідно зі своєю уявою.
Гра – самостійна діяльність. Якщо навчальну трудову діяльність дітей організовують переважно дорослі, то гру, в більшості випадків, дитина починає сама. Вона самостійно визначає сюжет, тему, правила гри. (сюжетно-рольові ігри).
Гра – це засіб всебічного розвитку дитини і можливість навести контакт з оточуючими через гру. Спілкуючись в процесі гри, діти взаємозбагачуються знаннями, вміннями. Граючись іграшками, предметами, піском, снігом, діти засвоюють їх якості. Для розумового розвитку створені спеціальні дидактичні ігри. Музичні ігри сприяють естетичному розвиткові. Діти виконують певні ролі. Гра сприяє розвитку активності, ініціативності, рішучості, відповідальності, дисциплінованості.
У грі відображаються ті соціальні явища, які діти спостерігають в дійсності: професії, взаємини між людьми. Велику роль в організації і проведенні гри відіграють батьки, вихователі, музичні керівники.
Діти не граються мовчки. Навіть, коли дитина бавиться сама, вона розмовляє із іграшкою, уявляючи себе мамою (татом), лікарем, вихователькою тощо. Мабуть тому і в народних іграх є своєрідні промовляння перед проведенням гри або відтворення цих слів в ході гри.
Найпоширенішим засобом розподілу дітей у дитячих іграх є лічилка.
Лічилки – це невеличкі поетичні твори, в основі яких лежить лічба. Вони бувають сюжетними та безсюжетними. Наприклад:
«Котилася торба з високого горба,
А в ній хліб-паляниця,
Кому доведеться – той буде водиться»
Дитячі ігри – це невеличкі твори, в основі яких лежить розкриття різних життєвих колізій засобами рухових елементів. Найдавнішими є хороводні ігри, драматичні ігри, що колись було частиною календарних обрядів. Вони в основному розкривають тему через поєднання в єдине ціле музики, хореографічних рухів, пантоміми, слова.
Часто у грі використовуються діалоги.
Серед народних ігрових елементів багато рухливих ігор. Переважно ці ігри можна поділити за календарними циклами:
Зимово-весняні ігри: (наприклад, «Коза»);
Гаївки, веснянки: («Огірочки-пуп’яночки», «Шум», «Ми кривого танцю йдем»);
Літньо-осінні ігри: («Купайло», «Мишка та кіт», «А ми рутоньку посієм», «Кругом Мареноньки ходили дівоньки», «Квочка», «Дід», «Лис»).
Музично-дидактичні ігри
Музичні керівники будують музичні заняття з дошкільниками з урахуванням завдань музично-естетичного виховання дітей відповідно до вимог програми «Я у світі», проводять їх відповідно до перспективного та простого плану роботи з використанням різноманітних прийомів, що допоможе дошкільникам сприймати музичний твір та роздумувати над основами музичної грамоти.
Використання музично-дидактичних ігор дає можливість найбільш змістовно здійснювати музичне виховання.
Орієнтовна мета музично-дидактичних ігор:
Розвиток пісенних навичок;
Навчання виразно співати;
Розвиток музичних здібностей (слуху, пам’яті, почуття ритму);
Розвиток та збагачення рухової активності дітей, уміння узгоджувати рухи з музикою;
Розвиток музично-слухового сприймання у процесі ритмічних рухів;
Виховання естетичного смаку, поваги до національної та світової культури.
Імпровізація – це особливий вид художньої творчості, при якій твір створюється в результаті безпосереднього процесу виконання. Імпровізація використовується у вокальній народній музиці – фольклорі.
Під час занять у дошкільному навчальному закладі – це музична творчість дітей, їх власні музичні твори та їх виконання або оформлення жестикуляції у заданому музичному ритмі, темпі чи характері.
Музична імпровізація може передаватися у різних видах (вокальному, інструментальному, ритмічному). Ідеальний варіант для музичного керівника – присвятити імпровізації все заняття.
г) Пісенна творчість
Чи задумувались ви над тим, чому не вмирають народні пісні? А безсмертні вони тому, що в них живе, не вмирає сам народ, його мудрість, віра і незгасаюче працелюбство, його джерельна совість та іскрометний жарт. Бо вони впродовж віків були і залишаються чарівними провідниками доброти і милосердя, яких сьогодні так болісно не вистачає у людських взаєминах. Створювані за сивої давнини, пісні передавалися із уст в уста, змальовуючи фольклорний портрет тієї місцевості, де співалися.
Українська пісня – це історія народу-трудівника, народу-воїна, що цілі віки бився за свою свободу, що цілі віки витрачав усю свою силу, свою кров, своє життя на виявлення своїх здібностей на збереження своєї гідності.
Хто не був зачарований українською піснею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжним, сильним і хоробрим, коханим?! Який митець не був натхненний її багатющими мелодіями, безмежною широтою і красою барв, її чарівною силою, що піднімає нас до вершин людяності, гідності, творчості.
Яка мати не співала над колисковою дитини! «Це перша пісня, яку дитина чує від найближчої і найдорожчої для нього людини – її матері. І функція цього простого співу, що йде від самого серця – далеко не лише просте заколисування. Співаючи колискову, мати висловлює найзаповітнішу мрію, сподівання, бажаючи дитині довгого, щасливого життя, передає їй найважливіші культурні коди. Поки діти чують колискову від своїх матерів, народ має надію і надалі зберігати свою ідентичність» (М.Чемберджі).
Мотивів, де кіт бере участь у заколисуванні дитини чимало, і відомі вони у багатьох варіантах:
«Ой, ну, люлі, коточок,
Да не йди рано в садочок
Вони дітки малесенькі
Вони спатки радесенькі».
Пісня – це найкращий речовий вияв ритму, який панує у Всесвіті.
Хоч би і без слів, пісня є чимось виміряним, чимось ідеальним, абстрактним і абсолютним. А вже пісня зі словами, а ще більше пісня з рухом, пісня з забавою, пісня-гра – це вже щось зовсім реальне і конкретне, що його дитина може вже цілим своїм єством переживати.
Естетичні переживання дитини, в тому числі і музичні, не є такими як у нас, дорослих. Ці переживання в’яжуться з забавою.
Пісня, спів і музика, часто є нерозривною частиною рухових забав та ігор, розвиває в дитини найкращі душевні якості.
Дуже люблять діти різні інсценування пісень. Наприклад, таких народних пісень, як «Зажурився, дідусьок, що має робити», «Куди їдеш, Романочку», «Несе Галя воду», «Ой під вишнею». Цей список можна продовжувати і продовжувати. Але важливим є те, що в інсценівках пісень діти мають можливість проявити себе не лише як співаки, але і як маленькі актори.
Звичайно ж, народна пісня звучить у садочку з перших музичних занять. Від простого підспівування з ясельної групи «Сороки-ворони» та «Печу, печу хлібчик» до «Вийди, вийди, сонечко» у молодшій. У середній групі це вже може бути «Де ти, кицько, ходила», ну, а в старшій – це і «Ти ж мене підманула», «Ходить гарбуз по городу», і ще багато інших.
Але я хочу звернути увагу на тенденцію росту складності народних пісень в залежності від вікових особливостей і можливостей дитини. І навіть в дітей одного віку є різні здібності, завжди при підборі особливо сольних номерів треба враховувати індивідуальні можливості та підбору музичного матеріалу відповідно до віку дитини.
Символи України
Державними символами України є національний гімн, прапор та тризуб.
Офіційним гімном України є пісня «Ще не вмерла Україна…», слова П.Чубинського (написані ще у другій половині ХІХ століття), музика М.Вербицького (музика була написана композитором для вистави «Запорожці» і була дуже популярною).
Гімн – це пісня, ода, що славить народ.
Після проголошення незалежності нашої країни ми повернулися до давнього національного символу – жовто-блакитного прапору.
І тепер під час проведення урочистостей, спортивних змагань майорить наш прапор, символізуючи мир та багатство України. Жовтий колір – це жовте колосся, що зростає під блакитним небом.
Третій символ України – Тризуб. Яке значення вкладалося в це зображення? Єдиної думки немає. Одні вважають, що він являє собою три стихії природи: повітря, воду і землю. Інші переконанні , що це зображення сокола або Берегині, рибальського знаряддя або булави – символу влади. Ще є версії, що це символ триєдності – Бога Отця, Бога Сина і Духа Святого.
Отже, державних символів є три. Але ще є і народні. Україну не можна уявити без верби, калини (навіть існує другий, неофіційний гімн України «Червона Калина»), золотозубого соняшника, лелеки на обійсті, біленької хатини під солом’яним стріхою, хрещатого барвінку.
«Ой, у лузі червона калина похилилася
Чогось наша рідна Україна зажурилася…
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну
Гей, гей розвеселимо…»
А ще народним символом завжди був хліб, який символізував гостинність, щирість нашого народу і українське слово, що зберігає почуття, традиції. «Не кидай хліба – він святий, не кидай слів на вітер».
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
