114054 (617064), страница 2
Текст из файла (страница 2)
То сповнять їхні діти», -
так співають діти, квітчають портрет улюбленого народного Кобзаря.
Видатні українські письменники М.Вовчок, І.Франко, Леся Українка також високо цінували і вважали за необхідне ростити молоде покоління на підґрунті української народної творчості, яка відтворює життя українського народу, його історію, мову, народну мудрість. Як сказав поет Дмитро Білоус,-
«…зберігає мова калинова
На гронах дивних свіжості росу,
Щоб у майбутнє музикою слова
Нести душі народної красу».
Тож для вихователів та музичних керівників дитячих садочків вкрай необхідним є грамотно, з любов’ю в серці і голосі спілкуватися з дітьми саме українською мовою, виховувати і ростити справжніх патріотів України своєю кожноденною кропіткою працею, вносячи по крапельці доброти, чесності, справедливості, щирості, милосердя, краси, гармонії, великодушності, благородства, мудрості, душевної свободи, гідності, віри, надії – тих життєво необхідних моральних якостей та цінностей.
Ми, педагоги, вирощуємо генофонд нашої нації, від якого залежить майбутнє нашої країни. Незважаючи на цілу низку негативних явищ у суспільстві, серед яких економічна нестабільність, соціальна незахищеність громадян, духовна криза, діти повинні твердо вірити у перемогу добра над злом, жити за принципом: все так не буде!
Видатний український педагог О.Сухомлинський порівнював виховання дитини, формування її найкращих рис характеру з мармуром, з якого необхідно створити скульптуру. І дуже важливо, який же інструмент буде в руках митця.
На мій погляд, виховати в майбутній людині справжні моральні якості допоможе мистецтво.
Якщо дитину змалечку знайомити зі скарбницею усної народної творчості, музичними творами Чайковського, Леонтовича, Римського-Корсакова, Лисенка, навчити милуватися полотнами живописців Рєпіна, Білокур, Дерегуса, то можна з впевненістю буде констатувати наявність потягу до виховного ідеалу нації. Але треба постійно приділяти увагу подальшому руху культури до вершин досконалості. І тільки за тих умов, на мою думку, кращі твори мистецтва будуть тим інструментом, за допомогою якого людина стане гармонійно розвиненою. Якщо з дитинства не прищепити маленькій людині початків духовності, вона виросте морально німою і сліпою.
Три нещастя є в людині: старість, смерть і погані діти. Старість неминуча, смерть невблаганна, а від поганих дітей можна уберегтися, гарно їх виховуючи.
в) любов до Бога – християнське виховання
Як допомогти дітям розібратися, де добро, де зло?
Треба вчити дітей стриманості і поміркованості, самовладання, витримці, прагненню не пливти за течією життя з усіма його «гріховними» проявами, а піднятися над нею, щоб діяти за законами правди і добра. Вчити бути максимально наближеними до Бога. Тільки Господь може дати відповідь на будь-яке питання, на яке ніхто крім нього не може знайти відповіді. Тільки під його святим покровом та покровом Матінки Небесної ми можемо знайти мир і спокій знеболеній душі. Отже, для розвитку як музичного, так і загального світогляду дітей дуже важливо потурбуватись про їхнє моральне та християнське виховання. Це невід’ємна частина духовного світу нашого народу. Це генетичний код нашої нації. З усіх наук найвища і найважливіша є та наука, котру проголосив сам Господь Бог. Тому особливе місце в житті кожної людини повинна займати молитва, яка до Божих висот допомагає і зцілює. Адже все на світі від Бога.
г) любов до всього прекрасного – естетичне виховання
Людина – найчутливіша істота на Землі. Її думки, почуття, дії, стан душі й досі залишаються загадкою. Хтось з письменників сказав такі слова: «Усі ми до тих пір люди, поки хочемо стати кращими». Дійсно, напевно, не знайдеться такої людини в світі, яка б не намагалася стати кращою, не хотіла б забезпечити гідні умови для свого існування.
В світі так багато краси, але далеко не кожна людина вміє її побачити: як ласкаво світить сонце, як розквітає навесні квіточка, як невпинно тече річка тощо. Але прагнення краси, напевно, є в кожного і, особливо, в дитини. Тому таким важливим у вихованні естетичному є навчити дітей все в житті робити красиво: співати, танцювати, говорити, думати, творити… адже сьогодні маленькі діти – це наш завтрашній день, наші перлинки, наш народ, і виростити його, виплекати, викохати, виспівати, відродити – чи є щось важливіше в житті.
Кожне музичне заняття я намагаюсь, хоч частково, але пов’язати із народним мистецтвом. Широко використовую народні пісні, ігри, дитячі забави, народну мудрість, легенди, роблю драматизації народних казок, ляльковий театр чи інсценівки. Навіть діти молодшої групи із таким естетичним задоволенням виконують ролі Баби, Діда, Ріпки, собачки Хвінки, киці Мінки, мишки Оришки тощо. А дітки ясельної групи як непіддільно щиро виконують ролі трьох гусей, що живуть у бабусі.
…Талантів на українській землі безліч. Наші діти – це глина, з якої наше завдання виліпити естетично прекрасну, морально стійку українську націю, український народ.
«Українка я маленька,
Україна – моя Ненька,
В неї щира я дитина,
Добра, люба та єдина».
ІІ. Види народної творчості
За видами народну творчість можна поділити на:
а) декоративно-ужиткове мистецтво;
б) усну народну творчість;
в) народну гру;
г) пісенну творчість.
А зараз більш детально зупинимося на кожному з цих підрозділів.
а) Декоративно-ужиткове мистецтво в роботі з дітьми
Народна педагогіка – бальзам, який треба прикладати до ран нашої духовності. Ці слова чи не найяскравіше виражають суть народознавства, його роль у роботі з дітьми.
Одним з першочергових завдань в роботі з дітьми по присуспільненню до народної національної спадщини є ознайомлення з батьківською (дідівською) оселею. Це і родинне вогнище, звідки вимандровує людина в широкий світ з засвоєними цінностями: маминою піснею, нелукавим батьковим напуттям, дідусевими казками і бабусиними вишиванками, теплом незрадливого рідного слова. З любов’ю описав прощання з батьківською хатою В.Симоненко:
«Ти стоїш небагата й непишна,
Виглядаючи з саду в луг,
Рясний цвіт обтрусили вишні
На солом’яний твій капелюх…
Ти була мені, наче мати,
Ти служила мені, як могла –
Кожна кроквочка, кожна лата
Не жаліла для нас тепла.»
Багате, розмаїте мистецтво на Україні. Через те, важливе місце в роботі з дошкільнятами посідає ознайомлення дітей з творіннями декоративного ужиткового мистецтва: керамікою, вишивкою; з предметами побуту, одягу, взуття; з професіями ткалі, гончара, різьбяра, лісоруба тощо.
Український одяг є яскравим і самобутнім культурним явищем, яке розвивалось й удосконалювалось протягом століть. У народному костюмі відбилися спільність походження та історичні долі східних слов’ян, взаємовпливи культур інших народів.
Представники різних соціальних груп: ремісники, феодали, козацька старшина, рядове козацтво, бідні селяни, поміщики, міщани, торговці тощо – відрізнялися своєрідністю вбрання. Матеріал, з якого виготовляв народний одяг, - хутро і тканини. Характерною рисою традиційного українського вбрання є його декоративна мальовничість, яка відбиває розвиток ремесел, високу культуру виробництва матеріалів для одягу. Дуже різниться одяг у різних місцевостях України: на Лівобережжі чи Правобережжі, на Слобожанщині чи Поділлі, у Карпатах, Поліссі, Волині…
В дитячих садочках на допомогу педагогу приходить іграшка у національному костюмі і народне слово:
«У нашого Василя
Вишивані рукава
Ще й розшитий комірець,
А сам хлопець – молодець.»
Також важливим елементом народного одягу була хустка. В кожній місцевості був свій орнамент для жіночої хустини, виразник особливої краси:
«Маю хустку-вишиванку
На чотири роги,
Кого люблю, того люблю,
Кидаю під ноги.»
Хустка з давніх давен – основний улюблений головний убір українських жінок. І дівчатка у садочку із задоволенням танцюють із хустинами, вистеляючи ї до ніг хлопців, уявляючи себе дорослими жінками. Їх зберігали до весілля у скринях.
А найулюбленішим головним убором для дівчат був віночок. Які ж квіти повинні були квітчати дівочі голівки? Чорнобривці (які означають красу), ромашки (символ ніжності і доброти), незабудки (символ вірності); барвінок (символ життя); безсмертник (здоров’я), мак (щоб не було печалі). А якими стрічками повинен бути перев’язаний віночок і що вони означають? Коричнева (земля), жовта (сонце), зелена (трава), синя (вода), блакитна (небо), оранжева (хліб), рожева (багатство).
А в тих віночках дівчатка самі стають такими гарними, наче квіточки. Навіть самі на себе не можуть налюбуватися. На Івана Купала дівчата вплітали поміж квітів полин, любисток, зілля проти «чортовиння».
В садочку з віночками дівчатка водять хороводи, танцюють, а ще у ігри грають, наприклад:
(діти стають у коло, вихователь ходить по колу з лялькою і носить віночок).
Я віночок сплету,
Я з віночком піду.
А коли я цей віночок
На голівку накладу?
Я Тетяночку знайду
Я до неї підійду,
Я Тетяні цей віночок
На голівку накладу.
Ой, і гарний вінок
І веселий танок!
Ви поплескайте гучніше,
Звеселяйте наш гурток.
(діти плескають в долоні, а дитина у віночку виконує прості танцювальні рухи). Повторити 2-3 рази.
«Віночок вити – життя любити», - так каже народне прислів’я.
Також важливим елементом чоловічого одягу була вишиванка (вишита сорочка – мамою, сестрою чи дівчиною). Багато є цікавого фольклорного матеріалу, пов’язаного із цим видом одягу:
Вишиваю вишиваночку –
Подарунок для Іваночка
Як веселка – вишиваночка –
Подарунок для Іваночка.
А ще:
А в горобейка жінка маленька
Сидить на кілочку,
Пряде сорочку.
Що виведе нитку –
Горобцю на свитку.
Ще й кожна деталь одягу була своєрідним оберегом, носила свої функції, адже у все, що люди робили своїми руками, вони вкладали великий зміст, теплоту свого серця, уміння золотих рук.
Золоті руки, торкнувшись народних ремесел, перетворювали звичайні речі у справжні чудеса. Ковалі і слюсарі виготовляли металеві вироби й деталі до дерев’яних предметів. Кушніри вичиняли шкури й шили кожухи та інші хутряні речі. Шевці виготовляли різні види взуття. Одяг: свити, жупани, шаровари, плахти, запаски, сорочки тощо – шили кравці. Гончарі створювали безліч різновиду посуду: миски, глечики, горщики, барильця, куманці, інші керамічні вироби, наприклад, кахлі. Проте, найпоширенішими були деревообробні ремесла. Адже здебільшого знаряддя праці та предмети побуту були дерев’яні.
Теслі будували житла, що в більшості районів України також ставилися з дерева. Столяри майстрували віконні рами, наличники, двері, а також столи, лави, ослони, мисники.
Вози та сани – то було ремесло стельмахів. Колісники робили колеса, ложкарі – вирізали ложки. Розвинутим було бондарське ремесло (з їх рук виходили цебри, діжки, балії, бодні, шаплики). Діти також люблять виконувати ролі чи то бондаря, чи шевчика, чи коваля:
А чи бачив ти, як шевчик шкурку в воді моче? Ой, так, братику, так шкурку в воді моче.
А чи бачив ти, як шевчик шкурку натягає? Ой, так, братику, так шкурку натягає тощо.
Українська народна іграшка – цілісний культурний феномен. Через неї зберігається соціально-культурний досвід, здійснюється зв’язок поколінь. Гра з народною іграшкою є також важливим засобом національного виховання.
Розкриваючи дітям символічний зміст ляльки, слід звернути увагу на те, що досить часто її можна побачити на весіллі. Пояснюється цей звичай так: взагалі він (звичай) дуже давній. Колись люди вважали, що іграшка-лялька принесе добробут молодій родині, сприятиме народженню дітей. Згодом розповісти слід дітям про символіку образів півня, курки, баранця, коника тощо. Встановленню зв’язків між минулим і сучасним допомагало знайомство з творчістю відомих майстрів української іграшки – І.Гончара, О.Селюченко, М.Железняка.
Одним з цікавих і доступних дошкільнятам видів народного мистецтва України є витинанки – орнаменти, вирізані з паперу.
Не слід забувати і про писанки. Писанка – покрите яскравим розписом яйце. Це символ життя, знак весняного відродження (адже розписують їх на Великдень), уособлення творчих сил природи. Багато і музичного матеріалу, пов’язаного з писанками:
«Розмалюю писанку, розмалюю,
Коника гривастого намалюю,
Розмалюю писанку, розмалюю,
Соловейка-любчика намалюю.
А то не знає веселу гру «Купса»?»
Ходить Купса по риночку
«Та й купує писаночку.
Купса, Купса уродливий,
Купса, Купса чорнобривий,
Купса, Купса будеш мати,
Що дівчині дарувати»
Найбільш поширеним видом мистецтва є народна вишиванка, яка живиться великою різноманітністю узорів і веселкою кольорів. Чарівні по своїй красі, неповторні в малюнку і барвах орнаменти традицій народних вишиванок. Вишивальниці, вишиваючи будь-який узор, в буквальному розумінні програмують, складають у чітку арифметичну прогресію те, чого прагнуть передати на тканині, шкірі, повсті. Основним матеріалом для вишиванки є нитки (льняні, бавовняні, шовкові та ін.). іноді як дорогі матеріали використовують золото, срібло, самоцвіти, намисто, бісер, монети тощо.
Вишивки були скрізь: і на народному одязі, і на рушниках, і на серветках.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
