113989 (617035), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Робота над твором:

Готуючи дітей до написання твору, їх треба вчити:

• розуміти задану тему, визначати її зміст, обсяг, дотримуватись теми на всіх етапах підготовки й оформлення свого твору;

• оцінювати матеріал і тему в цілому, висловлювати своє ставлення до того, про що пишем, передати в творі свою власну позицію;

• Накопичувати матеріал: спостерігати, виділяти з власного досвіду головне – те, що стосується даної теми; осмислювати факти, описувати, передавати свої знання, почуття, наміри;

• розташувати матеріал в належній послідовності, складати плані дотримуватися його під час відтворення тексту; за необхідністю змінювати послідовність;

• добирати потрібні слова й інші засоби мови, будувати синтаксичні конструкції і зв’язний текст;

• орфографічно й каліграфічно правильно записувати текст, ставити розділові знаки, ділити текст на абзаци, дотримуватись абзаців під час запису твору;

• знаходити недоліки й помилки у власному творі, виправляти їх, удосконалювати написане.

Наприклад, у 3 класі доцільно вчити школярів писати такі види творів, як:

1. розповідь про побачене, пережите, почуте, тобто твори на матеріалі праці, екскурсій, походів, спостережень та інших форм безпосереднього досвіду школярів;

2. твори за картиною, фільмом, прочитаною книжкою тощо;

3. твори на основі творчої уяви – за сюжетною картиною, за даним початком чи кінцем, імпровізація казок і т.д.

Залежно від типу тексту – це можуть бути розповіді, описи, міркування, хоч здебільшого, переважать твори змішаного типу: розповідь з елементами опису й міркування.

У процесі розвитку зв’язного писемного мовлення школярі проходять шлях від колективних робіт до самостійних, тобто зростає рівень самостійності учнів. Якщо в 2 класі проводилася переважно колективна підготовка тексту, призначеного для запису, й елементи індивідуальної творчості вводились у вигляді незначних заміток, повідомлень про себе, про свої дії, то в 3-4 класах школярі повинні вчитися працювати над твором самостійно. Їм доцільно пропонувати індивідуальні теми, наприклад: "Мій чотириногий друг", "Найцікавіший день канікул" тощо. А під час роботи над темами, призначеними для всього класу, постійно має зменшуватись підготовча робота для всього класу безпосередньо перед записом твору.

Діти люблять живі дії, їм доступніша розповідь, як жанр. У початкових класах розповідь у творах, як правило, переважає, а опис відіграє допоміжну роль. Однак роль опису й елементів міркування з роками навчання має зростати.

Дуже важливо, щоб написання творів захоплювало учнів, демонструвало їм величезні можливості мови й необхідність її ретельного вивчення заради вираження власних думок і почуттів.

Виховний ефект творів залежить від вибору теми, від рівня самостійності того, хто пише від того, наскільки його твір "пишеться серцем, а не ручкою".

Написання творів допомагає дітям глибше усвідомити свої почуття, привчає до послідовного мислення, підвищує самоповагу, розвиває інтерес до літературної творчості.

Найбільше сприяє вирішенню виховних функцій цілеспрямованість розкриття вибраної теми.

Дуже добре, коли підготовка до письмового твору розпочинається за кілька днів до його написання. Вона може проводитись на різних уроках, а також у позаурочний час. Дуже важливо, щоб школярі мали змогу декілька разів повернутися до теми майбутнього твору.

Структура уроку, присвяченого написанню твору, залежить від виду твору та рівня розвитку учнів. Наприклад, під час написання твору за картиною на уроці відводиться час на її розглядання й бесіду за змістом; твір про побачене під час екскурсії вимагає бесіди, яка відтворює в пам’яті учнів одержані на екскурсії відомості і перед твором про тривалість спостереження за природою діти самостійно аналізують календар погоди, узагальнюють зроблені власні записи.

Однак, незалежно від виду твору, завжди чітко виділяють три етапи підготовки до нього:

1. накопичення матеріалу (спостереження, екскурсії, походи, прогулянки. розглядання картин, читання художніх творів тощо);

2. відбір і систематизація матеріалу (обговорення, визначення головного, складання плану);

3. словесне, мовленнєве оформлення, тобто складання самого тексту, його запис, удосконалення, самоперевірка.

Перший і другий етапи можуть виходити за межі уроку. Так, накопичення матеріалу для твору за екскурсією, за спостереженнями здійснюється задовго до письма. На уроці ж матеріал відновлюється в пам’яті школярів, систематизується й оформлюється.

На уроках, що передують твору, добирається лексика для нього, можуть бути створені фрагменти тексту. Іноді заздалегідь складається план.

Тому урок, на якому пишеться твір, у більшості випадків має розглядатися як відбиття підсумку роботи, проведеної попередньо.

2.3 Вивчення особливостей текстів різних стилів мовлення методом тренувальних вправ

Як свідчить практика, у молодших школярів існує бажання використовувати у своїх творах яскраві, емоційні образні слова та словосполучення, і вони це залюбки роблять, наскільки дозволяє їм власний словниковий запас. Тому завдання вчителя початкових класів полягає в тому, щоб збагатити дитячий словник, а також навчити вдало і доречно використовувати його у власному мовленні.

Лексичне багатство мови значною мірою забезпечується її синонімікою. Бо, дійсно, уявлення про предмет, дію, ознаку має багато варіантів і відтінків. І чим більше в словнику синонімів для х позначення, тим багатші виражальні можливості як мови загалом, так і кожного її носія зокрема.

Доцільно не тільки збагачувати мовлення школярів синонімами, а й учити дітей розрізняти значеннєві відтінки цих лексичних одиниць та активно використовувати синонімічний словник в усних і письмових висловлюваннях.

З цією метою доречно використовувати подібні типи вправ.

1. Вибір з тексту синонімів і групування їх у синонімічні ряди. Обов’язковою є така робота під час підготовки до переказу твору. при цьому слід звернути увагу школярів на те, що використання синонімів позбавить створюване висловлювання невиправданих повторів. У 4 класі доцільно ознайомити учнів з контекстуальними синонімами тобто словами, які виступають синонімами тільки в конкретному тексті, а також спонукати дітей активно використовувати їх для міжфразових зв’язків.

2. Розташування синонімів за зростанням чи зменшенням міри якості.

Така робота сприятиме усвідомленню учнями градації синонімів з метою свідомого вибору з синонімічного ряду найточнішого слова для зображення того чи іншого предмета, явища чи події.

Наприклад, розташувавши за збільшенням розмірів синоніми маленький і крихітний, діти зуміють правильно їх використати в реченні. У траві метушилися маленькі цвіркуни і крихітні жучки.

3. Добрі синонімів до поданого слова.

Слід практикувати не тільки утворення учнями синонімічних рядів, а й складання з кожним синонімом словосполучень значення синоніма, його відтінки. Наприклад, дібравши синоніми до слова їжа (страва, корм, пожива, поживні речовини), учні мають з’ясувати, що їжа – це те, що їдять, страва – приготовлена для людей їжа; корм, пожива – це їжа для тварин, а поживні речовини – це живлення для рослин. після цього можна запропонувати вставити в речення пропущені слова.

4. Заміна слова в реченні синонімом.

Мета таких завдань полягає в доборі точнішого, більш вдалого слова. Наприклад: 1. Я дивився цікавий (захоплюючий) фільм. 2. Біля мишачої нірки причаїлася руда лисиця (хитрунка). 3. Діти сміялися (реготали) так, що чути було аж у сусідній кімнаті.

Як показує досвід, така робота дітей дуже зацікавлює, вони досить добре засвоюють синоніми, якщо робота над цим лексичним явищем проводиться систематично, з використанням різноманітних вправ і прийомів.

Особливе значення в мовленні мають антоніми – слова з протилежним значенням. Вони використовуються для контрасту, протиставлення. Відомо, що контрастні картини, розташовані поряд, завжди сприймаються яскравіше. різкий перехід від світла до тіні, від радості до печалі, виникають небайдужі почуття у читача чи слухача. Не випадково антоніми дуже часто використовують у прислів'ях та приказках: 1. Маленька праця краща за велике безділля. 2. Ні живий, ні мертвий. 3. Ластівка день починає, а соловей кінчає. Народні казки, як правило, також побудовані на протиставленні добра і зла, любові і ненависті, правди і брехні.

Проводячи роботу над з’ясуванням ролі антонімів в авторських текстах учитель має ставити за мету збагатити дитяче мовлення антонімічними парами, навчити школярів доречно їх використовувати. З цією метою можна порадити учням такі вправи:

1. Групування антонімів у пари.

Подається список слів, які можуть утворювати антонімічні пари. Для удосконалення завдання можна включати й так звані "зайві" слова. Школярам потрібно виписати пари слів з протилежним значенням: білий, солодкий, сірий, молодий, кислий, гарячий, чорний, старий, гострий, холодний, тупий.

1. Добір антонімів до поданих слів.

Учням пропонуються записані у стовпчиках слова, до яких слід дібрати антоніми. Це можуть бути різні частини мови: зима - .., твердий -..., піднімати -..., південь - ..., порожній -..., говорити - ..., день - ..., щедрий - ..., купувати - ..., радість - ..., мокрий - ... , брати - ...

1. Заміна антонімів у реченні.

Учням подають кілька речень, які слід перебудувати так, щоб якесь слово (чи кілька слів) було вжите в протилежному значенні.

1. Взимку рано смеркає. (Взимку пізно світає).

2. Антилопа бігає швидко. (Черепаха ходить повільно).

3. Восени перелітні птахи відлітають у вирій. (Навесні перелітні птахи прилітають з вирію).

1. Доповнення розпочатого речення словом з протилежним значенням.

1. Грудень рік кінчає, зиму ... (починає)

2. Колос повний до землі гнеться, а ... (пустий) – угору тягнеться.

3. З самого початку думай, який буде .. (кінець).

4. З великої хмари .. (малий) дощ буває.

5. Скромних скрізь поважають, а ... (хвальків)... (зневажають).

5. Добір антонімів до багатозначних слів.

Різні значення одного і того самого слова можна виявити в словосполученнях. Тому цікавим і корисним для школярів є добір словосполучень з протилежним значенням, наприклад:

- свіжі новини – старі новини

- свіжі яблука – консервовані яблука

- свіжий хліб – черствий хліб

- свіже повітря – задушливе повітря

Яскравості, образності й емоційності додають мовленню стійкі вислови – фразеологізми. програмою початкового курсу української мови не передбачено вивчення фразеологізмів. Однак у 4 класі учні спроможні зрозуміти їх значення і, за потреби, використовувати у власних висловлюваннях. Тому бажано залучати школярів до такої роботи. Вона повинна розпочинатися з пояснення значення стійкого вислову. Для цього іноді ефективно замінювати фразеологізм синонімом чи синонімічним словосполученням.

Наприклад: як грім серед ясного неба – несподівано; багато води спливло – минуло багато часу.

Четвертокласників доцільно також вправляти в доречному використанні фразеологізмів у тексті. З цією метою їм можна запропонувати виконати наступні завдання:

1. виберіть із довідки і вставте в речення потрібний вислів;

2. виберіть вислів, яким можна замінити виділене слово;

3. складіть невеличку розповідь, у якій можна використати поданий сталий вислів.

Благодатним полем для роботи над фразеологізмами є фольклор: народні прислів’я і приказки, загадки, скоромовки. Учні залюбки збирають власні вислови, пояснюють значення і походження образних фразеологічних одиниць: "робити з мухи слона", "писати вилами по воді", "накивати п’ятами" тощо. Роль учителя полягає в тому, щоб зацікавити дітей цією справою, підтримати і стимулювати учнівську пошукову діяльність.

Крім роботи над монологічними висловлюваннями, програмою передбачається формування та розвиток умінь вести діалог.

Ця робота виконується учнями самостійно або з опорою на різні допоміжні матеріали, пропоновані вчителем, - план, ключові словосполучення, речення, початок чи кінець майбутнього висловлювання, малюнок чи серія малюнків. Характер, кількість допоміжного матеріалу залежить від ступеня підготовленості школярів, від мети роботи.

Для організації діалогічного мовлення учнів важливо створити такі ситуації, які спонукали б їх до говоріння. З цією метою використовуються сюжетно-рольові ігри, в яких умовно визначається місце дії (у класі, автобусі, парку, магазині), співрозмовник (товариш, молодший брат, мама, гість з іншого міста, села і т.д.)

У розвитку усного діалогічного мовлення доцільно широко використовувати роботу в парах та групах, яка дає можливість висловлюватись більшості учнів класу. При цьому важливо прищеплювати школярам культуру спілкування, яка виявляється не тільки в доречному використанні формул мовленнєвого етикету, а й в умінні уважно слухати співрозмовника, призупиняти своє мовлення, щоб дати можливість висловитись іншому, погоджувати свої репліки з тим, що сказав співрозмовник, в умінні сказати йому добре слово, висловити критичне зауваження в такій формі, щоб нікого не образити.

За визначенням М.Пентилюк, діалог це процес мовленнєвої взаємодії двох або кількох учасників спілкування.

Побудова діалогу передбачає формування таких умінь:

• відтворити, розіграти діалог із прослуханого;

• скласти діалог за малюнками, опорою на допоміжний матеріал, а також самостійно, дотримуючись правил етикету, культури спілкування.

Для формування діалогічного мовлення учням пропонується завдання такого типу:

• спостерігати за поданим діалогом;

• реконструювати текст у діалог;

• скласти власний діалог за поданими репліками; відповідно до життєвих ситуацій з використанням граматичних конструкцій.

Ось приклади деяких вправ:

1. Вчитель читає дітям вірш, у якому міститься діалог, а потім просить переказати розмову білочки із зайчиком.

2. Вчитель читає учням текст казки, в якій діалог відсутній, і просить на її основі скласти діалог.

3. Складання імпровізованих діалогів.

Учням пропонуються пари співрозмовників ("зайчик - їжачок", "вовк – лисичка", "білочка – дятел"), вони повинні розіграти можливі діалоги.

1. Знайди спільність і відмінність. Перед учнями два тексти. Один у формі діалогу, а другий – у формі розповіді. Завдання полягає в порівнянні обох текстів.

2. Складання схем за діалогом. Учитель пропонує учням готовий діалог, завдання полягає в тому, щоб учні склали його схему. Наприклад,

- ?

- .

- !

- ?

1. Складання діалогу за поданою схемою. Це завдання протилежне до 5.

2. З якого твору діалог. Одна група учнів пропонує іншій діалог. Однокласники мають відповісти, з якого твору цей уривок, між ким відбувається розмова.

3. Культура спілкування. Кожна пара учнів отримує завдання із зазначеним місцем розмови. Завдання розіграти діалог, дотримуючись культури спілкування.

4. Дотримання мовленнєвого етикету у спорі, дискусії:

1. вчитель пропонує учням діалог, що може відбутися під час дискусії і просить висловити свою думку щодо нього;

2. до уваги дітей діалог – суперечка, де відсутні слова ввічливості. Завдання: додати такі слова;

3. переробити діалог із згрубілою лексикою на ввічливий.

Оскільки діалогічне мовлення є емоційно забарвленим, спонтанним, має двосторонній характер, велике значення тут має міміка, жести поза і особливо етикет слухання. Той, хто слухає, має дати відчути тому, хто говорить, що він уважний.

Крім цього, варто формувати вміння звертатися, вітатися, прощатися, залежно від віку співрозмовників і обставин спілкування, просити, делікатно і переконливо відмовляти у проханні. Для цього учнів бажано ознайомити з формулами зі значенням прохання ("чи не зателефонуєш мені...", "чи не могли б ви...", "якщо ваша ласка", "не відмовте у проханні", "можливо ви мені допоможете", відмови ("я б охоче, але...", "вибачте, але я не можу", прощання ("дозвольте попрощатись", "на добраніч", "до зустрічі"), вибачення ("даруйте мені", "я дуже жалкую", "перепрошую", "не гнівайтесь на мене").

Характеристики

Список файлов курсовой работы