112175 (616397), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Уже в перший навчальний рік (1870/71) офіційного існування школи в ній навчалося понад 100 учениць і працювало 22 викладачі. Почесним попечителем школи стала А.П. Вернадська: вона взяла на себе ці обов’язки за проханням Х.Д. Алчевської, щоб усунути офіційні формальності, які стояли на шляху відкриття школи.
Учителі Харківської недільної школи працювали не тільки без будь-якої винагороди, а ще й вносили певну суму на утримання школи. Російський педагог Д.Д. Семенов, відвідавши школу у 1877 році, висловив сумнів з приводу того, чи може існувати школа, якщо праця вчителів не буде оплачуватися. Це питання обговорювалось на педагогічних збора; було вирішено працювати й далі без оплати. Х.Д. Алчевська у листі до Д.Д. Семенова з цього приводу писала: «Невже все можна купити і продати за гроші?… Школа наша існує ще мало часу, але я вірю, твердо вірю, що вона існуватиме багато років, зростатиме, розвиватиметься, і час відповість Вам на запитання: «Чи можливі неоплачувані вчителя?».
У перші роки існування школи всі її учні поділялися на групи від 2 до 8 чоловік, в яких вони навчались увесь час. І хоча школа тоді й ставила завдання навчити в основному грамоті, такий порядок розподілу був дуже незручний, оскільки до однієї групи потрапляли учні з різною підготовкою. Але згодом цей порядок був змінений: до груп зараховували лише неписьменних і малописьменних, а письменних залежно від підготовки зараховували до підготовчого, першого або другого класів. У групах дотримувались так званого «класного викладання», коли один учитель вів заняття весь час; у класах практикувалося «предметне навчання» – кожен предмет вів окремий учитель.
Великого значення надавали у Харківській недільній школі самоосвіті вчителів. З цією метою, поряд із бібліотекою для учнів, у школі з перших днів її існування ретельно комплектувалася бібліотека для вчителів. Самоосвіті вчителів сприяло також читання і обговорення на зборах педагогічних щоденників, до яких у школі Х.Д. Алчевської ставились надзвичайно уважно: «Довіряючи педагогічному щоденнику свої промахи і удачі, свої погляди і міркування, спостереження і висновки, учителька звикає ставитись до справи розумно, критично; вона завжди тоді матиме під рукою матеріал, який дасть можливість порівняти минуле з сучасним, відчутно перевірити рух вперед – як власний, так стосовно до своєї справи. Щоденник повинен допомагати з’ясовувати ставлення вчителів до школи, до учениць, нарешті, він допоможе виявити характер, здібності, індивідуальні якості кожної учениці», – з’ясовувала Христина Данилівна.
Х.Д. Алчевська – пропагандист кращих здобутків української демократичної літератури
Найбільш виразно демократичне спрямування педагогічної системи Х.Д. Алчевської виявляється у її великій тритомній методико-бібліографічній праці, створеній разом із групою педагогів Харківської недільної школи. З ініціативи Алчевської, під її керівництвом і за її найактивнішої участі учительки Харківської жіночої недільної школи склали критичний анотований, із широким використанням відгуків читачів покажчик книг для народного і дитячого читання. – «Що читати народові?»
Найбільше місце у покажчику відведено аналізу художніх творів. Таке ставлення до художньої літератури аргументувала у своєму листі до А.П. Чехова сама Х.Д. Алчевська. «Нас, учительок недільних шкіл, дуже цікавить питання, як сприймає малописьменний читач художні твори, Які звичайно вважаються здобутком інтелігентного суспільства».
Другим за кількістю розглянутих видань був історичний розділ – 559 книг.
Значне місце у покажчику відведено творам українських письменників. У третьому томі покажчика є спеціальний розділ «Видання для народу українською мовою». У цьому розділі, як і в усій своїй діяльності, Алчевська відстоювала «самосвідомість і любов до рідної мови, до рідної пісні». Тут рекомендувалися твори І.П. Котляревського, Г.Ф. Квітки-Основ’яненка, Є.П. Гребінки, Т.Г. Шевченка, Марка Вовчка, Ю. Федьковича, Панаса Мирного П.А. Грабовського, В.С. Стефаника тощо. В інших томах популяризуються твори Елізи Ожешко, Болеслава Пруса, С.Бічер-Стоу та інших.
Найчастіше у цьому покажчику рекомендувалися твори Т.Г. Шевченка. Рекомендуючи для читання «Наймичку», Алчевська водночас пропагує «Кобзар». У той час, як ліберальні просвітяни твердили, ніби селяни не розуміють творів Шевченка, Алчевська рішуче це заперечувала, доводячи, що «Кобзар» користується великою популярністю і його розуміють цілком. «Катерину» Алчевська оцінює як загальновідому прекрасну поему Шевченка. «Княжна» розглядається як твір глибоко народний. Про повість «Музикант» Алчевська писала, що в ній є місця, сцени, де видно великого поета України, і при тому вона сповнена, як і вся поезія Шевченка, благородства думки, обурення проти зла, проти насильства людини над людиною, яке так повно втілено було в кріпосництві.
Т.Г. Шевченко Христина Данилівна називала – «наш народний геній», оповідання про його життя, його твори рекомендувала гаряче і повсюдно.
Із творів Марка Вовчка у посібнику Алчевської рекомендується, насамперед, «Козачка». «Горпина». «Одарка», «Три долі», «Кармелюк» та ін. У школах і гуртках Алчевської твори Марка Вовчка викликали почуття обурення і протесту проти соціального гноблення.
Про твори « Козачка», «Одарка», «Горпина» Алчевська записала: « Всі три оповідання овіяні таким сумним колоритом, що залишають у душі читача найболючіші враження».
У покажчику «Що читати народові?» представленні твори П. Грабовського, письменника, який у цей час знаходився на каторзі. Треба було мати досить мужності й симпатії до героїчних синів народу, щоб в епоху наростання масового революційного руху, напередодні першої російської революції зуміти провести «через перепони і рогатки цензури» такі книжки, як «Кобза» П.А. Грабовського, яка вийшла під псевдонімом «Павло Граб». Твори Грабовського закликали народ до боротьби за світлі ідеали, за щасливе майбутнє.
Характерною є особлива увага до творів великого українського революційного демократа І. Франка. Для читання в широких масах трудящих і в школах Алчевська рекомендує «Добрий заробок», «До світла», «На дні», «Малий Мирон» та ін.
Як сприймала Алчевська та її учні твори великого революціонера видно хоча б з такого розкриття нею основної суті оповідання «Добрий заробок»: «…Це одна з ілюстрацій урядового пригноблення галицьких селян у вигляді податків, що ведуть до повного розорення і без того небагатого сословія… Цікава тема, задушевний і сердечний тон оповідання роблять його доступним і для підлітків».
У сім’ї Х.Д. Алчевської великий український письменник користувався дуже глибокими симпатіями. «Апостолом світла» називала великого Каменяра дочка Х.Д. Алчевської Х.О. Алчевська, присвятивши йому вірш «Іван Франко й Ганна». Христина Олексіївна зізналася Павликові, що саме під впливом Франкового «Мойсея» вона писала свою поему «Кудеяр».
Необхідно зазначити, що Алчевська підхоплювала і несла в свою недільну школу найновіші досягнення української реалістичної літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. Так, наприклад, з» явилося оповідання письменника, що тільки починав свій славний шлях, «П» ятизлотник» М. Коцюбинського – і Алчевська відразу ж включає його до списку, рекомендованих до читання творів: «Це талановите оповідання письменника заслуговує на увагу і придбання його в народні бібліотеки. Годиться для будь-якого віку», – пише Алчевська. Також увагу педагогів привертають оповідання письменника «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник» тощо.
Книга «Що читати народові?» являла собою, за визначенням сучасників Алчевської, «вищою мірою цінне джерело для ознайомлення з ростом критичної думки народу і тими наслідками, до яких ця думка приходить під впливом читання кращих творів світової літератури. У цьому відношенні книга «Що читати народові?» є найбільшою спробою вияснення всього великого значення для народного життя, проникнення в народне середовище кращих творів літератури.
Широковідомі письменники, діячі прогресивної культури гаряче привітали працю Х.Д. Алчевської «Що читати народові?» «Вихід у світ книги, – писала сама Алчевська, – був для нас справжнім тріумфом: не було, здається, жодного журналу, жодної газети, які б не відгукнулися захоплено на цю працю».
Гліб Успенський вважав появі книги надзвичайним явищем в тодішній «засушуючій душу життєвій пустоті».
Лев Толстой називав її розумною книгою: «Вона, Ваша книга… викликала рух, розворушила питання, що дрімало. Спасибі їй…».
В.І. Немирович-Данченко, зустрівшись з Х.Д. Алчевською на Всесвітній виставці у Парижі, на якій експонувалися перші два томи покажчика «Що читати народові?» сказав: «Ви гадаєте, що Ви склали книгу для вчителів, але якби Ви знали, яке велике значення вона має для нас, письменників. Мені ніколи не спадало на думку перевірити, що говорить про мене народ, і я боязко перебіг по сторінках, відведених для спостереження за моїми оповіданнями. Читаючи їх, я бачив на власні очі душу цих загадкових для нас людей, і вона викликала в мене значно більший інтерес, ніж знайома мені душа інтелігентної людини».
Все життя Алчевська захоплювалась чудовими українськими піснями, рідною українською мовою, слухала простий народ з його дзвінким поетичним словом. НЕ лише цим виданням, а й усією своєю діяльністю педагог обстоювала любов до рідного слова, прагнула донести до учениць найкращі зразки української літератури ХІХ – початку ХХ століття.
Так, видатний український композитор М.В. Лисенко захоплено відзначив пройдений Алчевською славний шлях «невпинної праці для народної освіти».
Талановитий український поет Олександр Олесь славив «самовіддану і невтомну трудівницю освіти».
Український композитор Я.С. Степовий присвятив їй в честь 50-річчя педагогічної діяльності кантату:
…І йде вона сміливо в бурю і негоду,
кохаючи рідний, зубожений край.
І кличе: «Доб’ємось розцвіту народу,
Ще світла, ще сонця і сили подай.
Висновки
Життя і діяльність Христини Данилівни Алчевської – це приклад самовідданої праці, вірного служіння справі народної освіти. Її безкорислива суспільна, культурна і педагогічна діяльність здобули високу оцінку прогресивної громадськості України.
У буквальному розумінні Х.Д. Алчевської не була ні «розкаяною дворянкою», ні «різночинною», ані «мученицею-робітницею». Та все своє життя вона залишалась воістину самовідданою просвітительною народу, і про неї можна сказати словами О.Н. Коллонтай, що вона належить до тих «світлих жінок», які зуміли стати вище своїх класових інтересів, знехтувати ними заради торжества мети іншого класу, присвятити своє життя «ідеалам соціальної справедливості» і своїм громадянським подвигом, своєю безмірною відданістю справі народної освіти зчудувати світ, заслужити довічної шани поколінь.
Заслуга Алчевської полягала насамперед у тому, що вона, незважаючи на заборону і переслідування царськими властями, зуміла відстояти свою школу, яка понад півстоліття, особливо на другому етапі визвольного руху, відіграла важливу роль у боротьбі прогресивної громадськості за поширення освіти і знань серед трудового народу, за розвиток і популяризацію недільних шкіл усієї України. Постійно збагачуючи досвід і творчо вдосконалюючи систему роботи, Харківська недільна школа стала провідною у розробленні основних питань організації і ведення навчання дорослих. Навчальний процес у ній мав демократичне спрямування і відзначався застосуванням найефективніших прийомів, форм і методів викладання.
Розроблені Х.Д. Алчевською, вчителями її школи методи і способи позакласного читання, проведення літературних бесід, складання учнями відзивів на прочитані книжки, практика створення навчальних посібників, організація шкільного музею, влаштування виставок, як і вивчення і узагальнення досвіду вчителів і вдосконалення їх педагогічної майстерності, становлять безперечний інтерес і нині, можуть творчо використовуватися у роботі загальноосвітніх шкіл і позашкільних закладів.
Розгорнувши широку діяльність, Харківська школа «перетворилася немовби в міністерство недільних шкіл». І в цьому величезна роль Алчевської. Як відзначали сучасники, до неї «сходилися нитки з усіх місць, де відкривалися недільні школи, і вона не тільки з’єднувала їх у себе, а й сплітала їх між собою».
Майже 60 років працювала Алчевська з народом і для народу. Переборюючи неймовірні труднощі, вона крізь темряву несла людям світло. За свою працю не взяла вона в людей ні гроша – їм же оддавала все: і матеріальні надбання, і духовні сили, і сповнене до трудової людини серце.
Це справді – подвиг життя, красивий і величний. Створена і прославлена Алчевською на весь світ Харківська недільна школа була й залишається в пам» яті народній гордістю нашої Вітчизни.
Х.Д. Алчевська була відома не лише в Україні, а й далеко за її межами. Педагогічна діяльність Алчевської здобула всесвітнє визнання на Міжнародному конгресі приватної ініціативи у справі народної освіти (Франція, 1889). Її було обрано віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Багато освітніх товариств обрали видатного педагога своїм почесним членом. Петербурзьке і Московське економічні товариства нагородили її золотими медалями. На виставках в Антверпені, Парижі, Чикаго покажчику «Що читати народові?», створеному з ініціативи і під керівництвом Христини Данилівни, також присуджені найвищі нагороди.
Прогресивна громадськість України широко відзначала її ювілей. Так, на 50-річчя своєї педагогічної діяльності Алчевська одержала понад 500 привітань, у тому числі від 64 недільних шкіл, а також від педагогів, випускників, громадських діячів, працівників редакцій педагогічних журналів і газет. Проте до глибокої старості вона була в немилості у царської влади. Лише після Жовтневої революції відчула піклування про себе: як «відома діячка народної освіти» отримала одну з перших персональних пенсій.
15 серпня 1920 року померла у Харкові Х.Д. Алчевська. Її невтомна діяльність є високим прикладом служіння народові.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
