112175 (616397), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Прийміть слова, серцем послані Вам від щирого серця сестри.»

Герцен після опублікування відозви Алчевської закликав усіх чесних людей наслідувати її приклад і поспішити заявити, щоб нечиста мова ворогів визвольного руху заглушилася справедливим «криком обурення».

Незважаючи на офіційну заборону Х.Д. Алчевська з юних років вивчала і пропагувала творчість великого Кобзаря, словом та іменем його запалювала серця і душі молодого покоління. Гортаючи щоденники Х.Д. Алчевської за 60-ті роки мимоволі звертаємо увагу на сторінки, присвячені Т.Г. Шевченку: «Я до того зачитуюся ним, що і плачу і сміюся – ніби переживаю з Оксаною і Марком і їх радощі, і їх горе. Скільки задушевного чується у цих віршах, просто не можливо відірватися, особливо подобається мені «Наймичка» – досі болять очі, так я… плакала». Про захоплення Х.Д. Алчевською творами великого Кобзаря, про любов до народного поета свідчить її автобіографічний лист до відомого українського письменника М.І. Павлика: «Юна, запальна… я так читала «Наймичку», «Катерину», «Тополю» та інші твори нашого геніального поета, що не було слухача, починаючи від хати й кінчаючи панськими хоромами, в яких я не викликала б сліз…».

У заснованій Алчевською школі «Шевченко відіграє почесну роль». І в роки репресій… – згадувала Христина Данилівна, – я роздавала «Кобзар» Шевченка направо і наліво – цей Новий завіт української літератури і… зберегла українську пісню.

Вийшовши у 1862 р. заміж за українця Олексія Кириловича Алчевського, Христина Данилівна переїхала з чоловіком до Харкова, де жила і працювала до кінця свого життя. Х.Д. Алчевська завжди відчувала підтримку свого чоловіка, Олексія Алчевського (1835–1901), українського промисловця і банкіра. У середині 70-х рр. подружжя Алчевських розбагатіло. Проте в рік кризи (1901) чоловік збанкрутував. І хоча йому було виділено кредит, але в такій сумі, що не влаштовувала О. Алчевського, і він у відчаї кинувся під колеса потягу. Перед трагічною смертю він залишив листа своєму сину Григорію, де сповіщав, що своєю смертю він рятує сім’ю.

Найбільш яскраво виявила свої творчі сили і талант Х.Д. Алчевська в прогресивній боротьбі 60-х років за створення і поширення недільних шкіл для трудящих. Навчившись читати «по-малоросійськи», вона стала працювати в недільній школі, навчати інших за маленькими різнокольоровими книжками, що видавались тоді «Громадою» і називалися «Метеликами». Громада боготворила цю енергійну жінку і називали її «Гетьманшею». А юний поет Мова (Василь Лиманський) присвятив їй такі вірші:

І я кохаю Вас, глибоко,

Та не за очі й не за губки,

Не за приваби за ласні,

Що інших манять і в вісні,

Не як мету свого бажання

Таємних мрій і спогадання,

А як народа свого жінку,

Привітну й щиру українку.

Кохаю, пані, я за теє,

Що серце Ваше молодеє

З народним серцем рівно б’ється,

Од його радощів сміється,

Його жадобою горить,

Його уразами болить,…

Однак не довго святкувала Україна весну свого відродження. Настали часи репресій. Були заборонені в школі малоросійська книга, пісня. Проте Х.Д. Алчевська продовжувала працювати в недільній школі. Ця нелегальна недільна школа Алчевської проіснувала майже вісім років. І тільки у 1869 р., коли у Харкові було створено Товариство поширення грамотності серед народу, Х.Д. Алчевська зі своїми колегами ввійшла до його складу, з’явилася можливість порушити питання про офіційне відкриття недільної школи. Однак у Алчевської не було диплома на право викладання. Довелося складати екзамени. Тільки у 1870 році було отримано дозвіл на легальне відкриття недільної жіночої школи, очоливши яку, Х.Д. Алчевська виявила себе талановитим педагогом, методистом, організатором народної освіти.

Недільна школа з самого початку мала демократичне спрямування. Учительками недільних шкіл під її керівництвом було укладено три «Книги для дорослих». Кожна книга містила багато цінного для виховання молоді в дусі демократичних ідей. У недільній жіночій школі прищеплювалась учням любов до рідної мови.

Однак Б. Грінченко, якій учителював у школі Х.Д. Алчевської в селі Олексіївні, та його однодумці будуть звинувачувати Алчевську у надмірній «русифікації» народної освіти. А всіх тих, хто підтримував педагогічну діяльність Алчевської, називали «перевертнями». Але перехід Алчевської, з метою легалізації, на навчання російською мовою зовсім не означав зневажання мови української. Навпаки, і українська мова, і українська пісня залишались у школі поряд з братньою російською. Читаючи селянам Шевченка, Шекспіра, Островського, Кропивницького, учителька приходила до глибоко інтернаціональних висновків про те, що яскраві образи, створені великими талантами, близькі і зрозумілі не лише їх народу, а і всій людськості, бо містять у собі загальнолюдські муки, радощі і страждання.

Любов до рідної мови, до України вчила Алчевська і своїх дітей.

Старший син Х.Д. Алчевської Григорій Олексійович (1866–1920) – український композитор, автор симфонії «Альоша Попович», численних романсів та теоретичних праць про вокальну техніку.

Іван Олексійович Алчевський (1876–1917) – російський і український співак. Виступав у різних оперних театрах Росії, Західної Європи і США.

Дочка Х.Д. Алчевської – Алчевська Христя Олексіївна (1882–1931) – українська поетеса і педагог. Авторка збірника «Туга за сонцем», «Пісня життя», «Моєму краю», «Пробудження», поеми «Луїза Мішель» тощо. Українська поетеса Христя Алчевська унаслідувала від своєї матері віру в те, що над Батьківщиною встане зоря визволення – «ночі темної не буде», що прийде час, коли «рознесеться, залунає… пісня волі, пісня сонця».

Молодший син Х.Д. Алчевської – Микола Олексійович ніби прийняв з рук матері естафету боротьби за грамотність трудящих і стрімко поніс її далі в нове життя, новим поколінням. Микола Алчевський став визначним українським педагогом, активним працівником у системі позашкільної освіти та вищої школи в Україні, професором. Микола Олексійович Алчевський був одним з перших організаторів нової системи освіти дорослих.

Просвітницька діяльність Х.Д. Алчевської

Рішенням царського уряду недільні школи були офіційно закриті, оскільки, починаючи з другої половини ХІХ ст. в Україні різко загострились класові суперечності і політика самодержавства в галузі освіти була класово ворожою трудящим, «не загинула їх чудова благотворна діяльність». У своєму педагогічному щоденнику Алчевська згадувала: «Я дуже добре пам’ятаю те горе, той смуток, з яким ми змушені були оголосити дітям про закриття школи, і пам’ятаю відчай та плач дітей…».

За більш ніж піввікове існування Харківської школи на її шляху, як і на шляху інших недільних шкіл, поставало безліч всіляких перешкод. І слабкі духом і вірою залишали їх. Х.Д. Алчевська на все життя зберегла вірність мрії своєю юності. І мрія ця – навчання трудового народу. Проте здійснилася вона не відразу. У перші дні переїзду з Курська до Харкова у культурному місті… я вся полум’яніла бажанням поринути в громадську діяльність і зробити в житті щось таке велике, хороше».

У цій нелегальній недільній школі, розповідає Х.Д. Алчевська у щоденнику, навчалося 50 учениць, вчилися групами по 10–20 чоловік, відповідно до обставин і умов квартири. Викладала у школі Алчевська крадучись. Її переслідували, залякували, примушували час від часу припиняти заняття, але школа продовжувала існувати в підпіллі. Все життя Алчевська не могла примиритися з самодержавним гнітом, – вона не була лібералом: «Я ніколи не була в ролі жандарма і ніколи не буду… Я думала: невже суспільна діяльність можлива лише з компромісами і з підлотами?. Учнівська молодь нагороджена вовчим білетом під назвою: «Інструкція для народних шкіл». Де ж почерпнути їм сили – цим жалюгідним народним школам, якщо все, що чесне, розумне, правдиве, відгороджене від них китайською стіною!».

Недільна школа Алчевської мала з самого початку демократичне спрямування.

Одним із перших недільну школу Алчевської відвідав восени 1870 р. і восени 1871 р. видатний педагог-методист М.О. Корф. Зіставляючи дані цих відвідувань, М.О. Корф зауважив: «Харківська недільна школа зробила великий крок уперед: із школи грамотності перетворилася у повну елементарну школу, яку варто відвідати кожному, бачити на ділі застосування кращих методів навчання з усіх предметів елементарного курсу». А через 10 років М.О. Корф писав, що Харківська недільна школа, десятирічному досвіду якої Україна зобов’язана за розробку питань організації недільних шкіл, і за розробку програм, «безумовно заслуговує в багатьох відношеннях називатися зразковою».

Харківська жіноча недільна школа була не лише зразковим навчальним закладом нового типу, а й своєрідним громадським методичним і об’єднуючим центром недільних шкіл всієї України, який відіграв велику роль в їх розвитку і поширенні, у становленні майбутньої системи освіти дорослих. Це яскраво підтверджують документи зв’язків Харківської недільної школи з навчальними закладами такого типу багатьох губерній Росії, культурних центрів Білорусії, Грузії, Казахстану, Киргизії, ряду зарубіжних країн, зокрема, Франції, Польщі, Німеччини тощо. « Пропаганда – одна з улюблених справ Христини Данилівни, – відзначали її сучасники, – яку вона вміє вести, не шкодуючи ні зусиль, ні часу»…

Наслідуючи кращі традиції недільних шкіл періоду першої революційної ситуації (1859–1861), школа Х.Д. Алчевської розглядала свою діяльність як суспільну. Вона була відкрита для всіх, хто хотів запозичити її досвід, і з вдячністю сприймала поради і зауваження щодо своєї діяльності.

Популяризації Харківської недільної школи служили організовані Х.Д. Алчевською різноманітні виставки, в тому числі і зарубіжні, а також регулярні її публікації, складання анкет, збір різних даних, в тому числі статистичних. Все це сприяло тому, що Харківська недільна школа за виразом самої Алчевської, перетворилась немов би в маленьке « міністерство недільних шкіл». «Та ніхто, звичайно, так не цінить значення школи, як ті нижчі верстви населення, для яких і існує ця школа», – заявив Д. Міллер, один із сучасників Х.Д. Алчевської. Дуже характерним з цього приводу є лист селян з сіл Олексіївки, Михайлівни і хутора Троїцького, де були відкриті недільні школи: « Вельмишановна добродійко Христино Данилівно! Дякуємо, шануємо і вельми вітаємо Вас,… за ваше щире піклування про нас, бідних і темних селян. Завдяки Вашим заходам і піклуванням, в нашому глухому закутку в хмарні і грізні часи, як 1879 р. засвітився і в нас ліхтар народної освіти. Ми учні того ліхтаря, який сяє і світитиме дітям і онукам нашим,…!»

Х.Д. Алчевська одна із перших педагогів звернула увагу на проблему методики навчання дорослих, тобто чому і як повинні навчати у недільних школах?

На її думку, навчання повинно вестись рідною мовою, послідовно, доступно. Навчальний процес повинен відзначатися застосуванням найефективніших прийомів, форм і методів навчання. Оскільки в системі багато уваги приділялось практиці, то у недільній школі використовувались словесні і практичні методи навчання, високо цінувались самостійні судження, висновки, пошуки.

Уже в перші роки офіційного існування Харківської недільної школи її вчителі наполегливо працювали над виробленням програм викладання. Так, у 1885 р. вчителі школи Х.Д. Алчевської здійснили перше видання вироблених і апробованих ними «Програм з усіх предметів навчання в недільній школі для дорослих і малолітніх учнів».

До збірника були включені:

1. Програма – план з предметів навчання в групах неписьменних.

2. Програма з курсу української мови для всіх груп недільної школи.

3. Програма з читання для груп дорослих, що закінчили вивчення алфавіту.

4. Програма з пояснювального читання для малолітніх, що закінчили азбуку.

5. Програма з арифметики для груп дорослих тощо.

За цими програмами, згодом, майже три десятиліття велося викладання

У більшості недільних шкіл України. Цей успіх пояснюється тим, що програми були складені на основі дидактичних принципів і передового педагогічного досвіду. Насамперед рекомендувалися найкращі посібники, за якими передбачалося вести навчання: «Рідне слово», «Дитячий світ» К.Д. Ушинського, «Нова азбука» Л. Толстого та ін.

Одночасно Х.Д. Алчевська, будучи послідовником Ушинського, застосовує в недільній школі звуковий метод навчання, розроблений К.Д. Ушинським.

У Харківській недільній школі Алчевської було започатковано метод пояснювального читання і бесіди. З багатьох предметів були розроблені і апробовані безпосередньо в школі програми бесід та методичні вказівки щодо їх проведення.

Вчителі школи Х.Д. Алчевської широко популяризували принцип наочності навчання. Рекомендувалися наочні посібники, які слід використовувати на тому чи іншому уроці з того чи іншого предмету.

Важливою складовою частиною загальної системи навчання в школі Алчевської була критико-бібліографічна робота, керівним центром якої виступала бібліотека. Все це стало передумовою для розробки і вдосконалення методів і прийомів:

• позакласного читання;

• проведення бесід і складання відгуків на прочитані книжки;

• створення критико-бібліографічного покажчика « Що читати народові?»;

• створення численних каталогів, рекомендаційних списків літератури.

Таким чином, Х.Д. Алчевська стала творцем нового методу в справі керуванням навчанням учнів – методу перепитування прочитаного, який

давав подвійний результат: крім прямої мети – перевірки прочитаного, – вивчення читача. Х.Д. Алчевська також відіграла велику роль у становленні системи «педагогічні збори», на яких розв’язувались усі питання, що виникали у житті навчального закладу.

Виховна робота в недільній школі була невід’ємною частиною процесу навчання. Одним з найефективніших засобів у виховній роботі вчителі вважали шкільні свята. Особливої уваги надавали святкуванню ювілейних дат письменників. Також практикувалися прогулянки на природу, відвідування театру. Це не тільки збагачувало світогляд учнів, але й прищеплювало високо естетичні почуття.

Характеристики

Список файлов курсовой работы