Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

У хорових студіях, на хорових відділеннях у музичних школах провідне місце займає сольфеджіо, яке передбачає: розвиток мелодичного, гармонічного слуху, ритмічного чуття.

У масовій хоровій практиці назва «хорове сольфеджіо» – досить умовна. Під цим поняттям ми розуміємо систему вправ, які застосовуються на заняттях з хором для розвитку музичного слуху та музичної пам’яті учнів, для підвищення їх музичної грамотності та удосконалення виконавських можливостей колективу.

Вправам з хорового сольфеджіо керівник хору відводить 10-15 хвилин на кожному занятті. Потрібно домогтися, щоб хорове сольфеджіо стало обов'язковим компонентом кожного заняття хору. При такій умові, виконання багатоголосих творів не буде надто складною проблемою.

Більшість вправ із хорового сольфеджіо виконують подвійну функцію: з одного боку, підвищують музичну грамотність хористів і «настроюють» їх музичний слух, а з іншого, є певним матеріалом для розспівування, з якого починаються заняття в кожному хоровому колективі. Бажано було б, паралельно із спеціальними вправами, поступово, але активно використовувати на заняттях хорові партитури. Якщо спів за нотами спочатку буде мати пасивний характер (вивчення мелодії з допомогою фортепіано), то сам процес, при правильній постановці справи, принесе велику користь для музичного розвитку учнів.

Як правило, в школі є кілька хорів – це молодший хор, середній і хор старшокласників.

Починаючи з молодшого хору, пропонуємо приблизний план занять з хорового сольфеджіо та музичної грамоти. Діти молодшого віку швидко втомлюються, а тому доцільно проводити заняття по одній годині, але частіше. В плані зазначається кількість занять хору на кожний місяць (з урахуванням канікул і свят). Дуже важливо знайти форму цікавої подачі різних вправ, активно поєднувати метод колективної та індивідуальної роботи. З найперших занять з хорового сольфеджіо дітей вчать розрізняти високі і низькі звуки. Керівник хору пропонує дітям прослухати і запам’ятати дві коротенькі мелодії в низькому та високому регістрі: «Мелодія ведмедя» і «Мелодія птахів». Коли діти засвоїли відмінність м високими і низькими звуками, вводиться «мелодія зайця», яка характери для середнього регістру.

На «мелодії ведмедя» рука опускається вниз, на «мелодії птахів» рука піднімається вгору, а на «мелодії зайця» – зупиняється на рівні обличчя.

З'являються поняття «вище», «нижче», «ще вище», «ще нижче».

Вправу можна ускладнювати. Рухи рук, в певній мірі, допомагають також під час стрибків. Поступово керівник переходить до вивчення поступеневого звукоряду. Використовує наочність «сходинки», на основі якого діти переконуються, що кожний наступний звук вищий від попереднього.

Керівник співає послідовність звуків основного звукоряду, а учні за ним повторюють і легко запам'ятовують назви.

На цьому етапі важливо не запам'ятати назви, а вільно сольфеджувати від заданої ноти. Ці нескладні вправи потрібні для переходу до співу «за рукою».

Нотним станом слугує ліва рука того, хто співає, а вказівний палець правої руки показує розміщення звуків на «нотоносці».

Учні повторюють за керівником хору його рухи, показуючи на імпровізованому нотоносці місцезнаходження різних звуків.

Вправи поступово ускладнюються. Достатньо 10-12 занять (по 10-15 хв.) впродовж місяця, щоб учні навчилися вільно співати «за рукою» прості вправи. Маючи практику співу «за рукою», діти легко засвоюють розміщення нот на нотному стані. Керівник пише на дошці до-мажорний звукоряд і співає його, показуючи указкою кожний звук звукоряду. Пізніше керівник знайомить учнів з тривалостями – четвертними, половинними і цілими нотами. «За рукою» можна також знайомити учнів із двоголоссям і різними інтервалами.

Наступним етапом, у навчанні дітей музичної грамоти, є засвоєння поняття про стійкі і нестійкі звуки.

Керівник грає на фортепіано (попередньо настроївши хор у певну тональність) стійкі звуки, потім нестійкі і, зрештою, розв’язання нестійких у стійкі.

Можна запропонувати такі вправи:

Вправи ускладнюються введенням послідовних двох нестійких звуків.

Як тільки учні зможуть домогтися вільного інтонування ступенів, подальші вправи можна виконувати за допомогою болгарської «столбіци».

Перш ніж перейти до співу вправ у мажорних тональностях з ключовими знаками, потрібно пояснити дітям що таке тон, півтон, навчити їх відчувати різницю на слух.

Для визначення відмінностей між тоном і півтоном, можна виконати такі вправи на склади «мо», «ля», «ДУ».

Спочатку співаємо ці вправи як вокальне розспівування, потім звертаємо увагу дітей на інтервальне співвідношення ступенів: тон, тон, півтон і т. ін.

Дуже корисно чергувати спів за «столбіцею» із співом «за рукою» та за нотами. Це створює фундамент для остаточного переходу до співу за нотами. Для кращого усвідомлення учнями відмінних рис кожного ступеня мажорного ладу, використовуємо знаки руки, які показуємо на різній висоті, залежно від позиції певного ступеня, що відтворює характер ступенів.

/ ступінь— це кисть руки, стиснута в кулак;

П ступінь— відкрита долоня, кисть піднята догори;

1. ступінь— рука повернута долонею вниз;

2. ступінь— кисть дещо опущена і вказівний палець

показує вниз;

Vступінь— долоня поставлена вертикально (вели-

кий палець вгорі);

VIступінь — кисть опущена, всі пальці заокруглені;

VIIступінь — кисть і вказівний палець підняті вгору.

Вправи, із застосуванням ручних знаків, сприймаються учнями як цікава гра і мають велику користь, але проводити їх треба послідовно.

Засвоївши мажорний лад, починаємо вивчати ознаки мінорного ладу.

Наприклад:

Від знайомої до-мажорної тональності діти переходять у ще незнайому тональність ля-мінор. Проспівавши вправу, керівник запитує учнів, яка, на їх думку, нота найбільш стійка. Діти безпомилково називають найстійкішим звук «ля».

Керівник пояснює у чому відмінність мінору від мажору, як будується мінорний звукоряд, які особливості має мінорний лад. Вивчення нового матеріалу робиться паралельно з повторенням і закріпленням пройденого. З десяти хвилин, відведених на хорове сольфеджіо, приблизно половина часу витрачається на повторення попереднього матеріалу.

Основні теми наступних занять такі:

Закріплення і засвоєння мінорного ладу (натурального). Повторення вправ у мажорі.

Хроматизм у натуральному мінорі (на основі ре-мінору). Гармонічний мінор. Мелодичний мінор.

Мажорні та мінорні тонічні тризвуки будь-яких тональностей.

Тризвуки І, IV, V ступенів мажору та мінору.

Різноманітні звукосполучення тонів і півтонів.

Однойменні мажор і мінор.

Повторення і закріплення пройденого матеріалу.

При порівнянні мінорного ладу з мажорним, важливо відразу звернути увагу учнів на особливості мінорної терції, а потім і на відмінність шостого ступеня в мажорі та мінорі.

Щодо діапазону, то найзручніше дітям співати у ре-мінорі. В цю тональність учні «потрапляють» з паралельного фа-мажору. Для кращого засвоєння паралельності між двома тональностями слід застосовувати ту саму вправу, що і при переході з до-мажору в ля-мінор.

Усвідомленню мінорного ладу допомагає, так званий, релятивний метод. Наприклад, дається настройка в одній із зручних для дітей тональності, скажімо в до-мінорі. Тональність не називається. Далі керівник пропонує проспівати закритим ротом перший ступінь. Учні співають. Так само вони виконують наступні завдання і співають третій, п'ятий, шостий, сьомий, знову перший, інші ступені. Потім учні співають, називаючи різні ступені.

На наступному етапі керівник називає учням перший ступінь тієї тональності, в якій виконується вправа, розбирає за схемою звукоряд, після чого діти співають вправу, називаючи ноти. Отже, прийом релятивної сольмізації поєднується з абсолютним сольфеджуванням.

Вправи на підвищення і пониження VI і VII ступенів слід вводити поступово, а над темою «Гармонічний і мелодичний мінор» робота триває постійно і включає такі елементи:

Звертати увагу на інтонування підвищених VI і VII ступенів.

Вправа на інтонування збільшеної секунди між VII VII ступенями у гармонічному мінорі.

Інтонування підвищених VI і VII ступенів мелодичного мінору у висхідному та низхідному русі.

Старатися придумувати різні вправи із стрибками та з поєднанням натурального, гармонічного і мелодичного мінору.

Поступово розширюється тональне коло. Велику допомогу може надати згадувана болгарська «столбіца».

За роки вивчення хорового сольфеджіо на заняттях хору, учні набудуть чимало знань з музичної грамоти та оволодіють певними співацькими навичками.

Наступний розділ хорового сольфеджіо складається з дво- і триголосих вправ, завдання яких – закріпити навички інтонування окремих ступенів.

Можна використовувати вправи як в мажорі, так і в мінорі.

Рекомендується співати «за рукою», але при цьому керівник повинен вправно володіти як лівою, так і правою рукою одночасно.

Ефективним методом залишаються вправи «за столбіцею». Для співу двоголосся за «столбіцею» потрібно дві указки, бажано різного кольору, якими керівник фіксуватиме мелодії першого і другого голосів.

Основне завдання багатоголосих вправ – закріпити навички, набуті учнями під час співу одноголосих вправ, та розвинути гармонічний слух.

Усі знання з музичної грамоти, набуті учнями на заняттях хору, не є самоціллю. Вони допомагають осмислити коло музичних образів у творах, що вивчаються, прискорюють процес їх розучування, сприяють свідомому ставленню до музики і тим самим слугують справі загального музично-естетичного виховання учнів.

Засвоєння матеріалу повинно ґрунтуватися на вивченні таких предметів, як: хорознавство, диригування, вокал, читання хорових партитур, диригентсько-хорова практика, хор-клас, музична література, народно-пісенна творчість, сольфеджіо, теорія музики, гра на інструменті.

Перелік використаної літератури

1. Детский хор. Пособие для хормейстеров. Вып. 1,2 / ред. составитель Соколов В. – М.: Музыка, 1981.

2. Євтушенко Д. Роздуми про голос. – К.: Музична Україна, 1980.

3. Ковалів В. Деякі питання багатоголосного гармонічного хорового співу на уроках музики // Музика в школі. Зб. статей. Вип. 6. – К.: Музична Україна. – 1980. – С. 74-82.

4. Локшин Д. Из опыта хоровой работы с детьми. – М.: АПН, 1953.

5. Леонтович М. Практичний курс навчання співу в середніх школах України. – К.: Музична Україна, 1989.

6. Музика в школі. Зб. статей. Вип. 1-7.- К.: Музична Україна, 1976. – 1981.

7. Програми та поурочні методичні розробки для середніх шкіл. Музика 1-4 кл. – К.: Перун, 1996.

8. Падалка Г. Учитель, музика, діти. – К.: Музична Україна, 1982.

9. Струве Г. Хоровое сольфеджио. // Методическое пособие по организации музыкально-теоретической работы в детских и юношеских хоровых коллективах. – М.: Советский композитор, 1979.

10. Струве Г. Эмоциональный мир музыки. – М.: Музыка, 1990.

11. Трофімчук О. Школа колективного музикування. – Рівне, 1993.

12. Хлєбнікова Л. Викладання музики в школі за системою Д.Б.Кабалевського. Метод. лист. – К.: Радянська школа, 1986.

22

Характеристики

Список файлов курсовой работы