105080 (616082), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Характерні ознаки консалтингових послуг:

• складність оцінювання кількісного значення корисності;

• неможливість надання послуг за відсутністю замовника;

• індивідуальність кожної послуги;

• неможливість тиражування виконаних послуг;

• високий ступінь невизначеності майбутніх результатів;

• можливість відхилення отриманих результатів від запланованих показників прибутковості, на які очікував клієнт;

• високий ступінь залежності ефективного консультування від успішного співробітництва консультантів та клієнтів;

• необхідність активної участі замовника у процесі впровадження рекомендацій.

Основними мотивами звернення керівників підприємств до консультантів можуть бути такі:

• неспроможність менеджерів концентруватися на вирішенні глобальних проблем у кризових ситуаціях через завантаженість оперативним управлінням;

• бажання отримати об'єктивну оцінку ситуації від незалежного об'єктивного експерта;

• бажання отримати об'єктивну консультацію за наявністю складної проблеми управління в умовах зростаючої конкуренції;

Консультант, не підміняючи менеджера з кризового управління, виконує такі функції:

• досліджує готовність підприємства до функціонування в умовах потенційної кризи;

• здійснює експертизу окремих проблем забезпечення готовності підприємства, включаючи вивчення кандидатур менеджерів з кризових ситуацій, комплектацію оперативних кризових груп;

• проектує систему антикризового управління;

• навчає персонал підприємства технологіям та методам діагностики кризових явищ;

• розробляє ситуаційні плани подолання кризи.

Робота консультанта базується на таких засадах: .

• незалежність допомоги, що подається (за статусом консультант залишається працівником консалтингової організації);

• рекомендаційний характер діяльності (рекомендації консультанта не обов'язкові для виконання керівництвом підприємства);

• відсутність у консультанта адміністративної влади для впровадження пропонованих рекомендацій;

• фахова компетентність;

Залучення сторонніх консультантів з антикризового управління не підміняє, а доповнює діяльність менеджерів (групи) з антикризового управління, не позбавляє їх відповідальності, але створює засади для їх ефективної діяльності.

Одним із напрямів виходу з кризи є стратегічна реструктуризація, що покликана розв'язувати найважливіші завдання багатосторонньої діяльності підприємства в умовах кризи, до яких належать:

• створення механізму реструктуризації;

• модифікація механізму управління виробничими процесами;

• розробка нової організаційної структури управління підприємством;

• створення механізму управління з орієнтацією на потреби ринку;

• удосконалення управління кадрами;

• внесення раціональних змін у попередню стратегію управління;

• розробка принципово нових підходів до асортименту товарів, що користуються попитом;

• фінансова реструктуризація.

Основні напрями фінансової реструктуризації повинні передбачати уточнені цілі, зокрема підтримку життєздатності підприємства на найближчу перспективу шляхом збільшення готівки і обсягів продажу.

До основних напрямів фінансової реструктуризації належать такі:

• підвищення ліквідності підприємства;

• удосконалення структури капіталу;

• створення передумов для рекапіталізації.

Проблеми фінансової реструктуризації на практиці вирішуються різноманітними шляхами, а саме:

• ліквідацією нерентабельних і неплатоспроможних структур підприємства;

• залученням позикових коштів для розвитку підприємства;

• скороченням непродуктивних витрат виробництва;

• списанням непотрібних активів із балансу підприємства;

• удосконаленням системи мотивації персоналу;

• удосконаленням контролю за витрачанням коштів;

• інтеграцією капіталу за рахунок злиття з іншими підприємствами;

• масовою скупкою акцій конкретного підприємства за наявності коштів;

• удосконаленням маркетингового управління.

Реалізація прийнятої концепції антикризового управління підприємством включає:

• організацію роботи групи антикризового управління;

• розробку механізму концепції відхилень при виході з ладу одного з елементів системи, що призвів до кризової ситуації;

• уточнення моделі управління;

• організацію інноваційних процесів у разі руйнації системи управління;

• проектування і створення нової, дієвішої системи управління;

• організацію системного контролю й оцінки виконання антикризових заходів;

• розробку методів мотивації персоналу.

Ефективність менеджменту кризових ситуацій визначається ступенем готовності менеджерів підприємства до подолання потенційних кризових явищ, наявністю резервів, рівнем профілактичних заходів, ефективністю застосовуваних методів управління. Витрати часу, коштів і засобів на створення резервних систем управління, підготовку антикризових заходів, формування необхідних резервів стають вигіднішими, ніж малоефективні поспішні дії менеджерів з подолання кризи на основі попереднього досвіду, інтуїції та ентузіазму.

У теорії управління вирізняють шість функцій антикризового управління: передкризове управління; управління в умовах кризи; управління процесами виходу з кризи; стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості); мінімізація втрат і втрачених можливостей; своєчасне вирішення проблем (прийняття рішень). Порядок виконання етапів організаційно-економічного механізму виходу підприємства з кризи показано у вигляді алгоритму на рис. 3.7.

Загальновідомо, що основою будь-якої управлінської діяльності у звичайних умовах є ситуаційний менеджмент. Основні напрями і тенденції ситуаційного менеджменту висвітлені в багатьох наукових джерелах. Але в умовах передкризового стану та виникаючої або зрілої кризи діють дещо інші закони управління, і на допомогу менеджеру приходить теорія стратегічного управління.

Інновації як основний метод подолання кризових явищ. Організація інноваційних процесів

Рис. 45. Алгоритм організаційно – економічного механізму стабілізації і виходу підприємства з кризи

До об'єктів інноваційної діяльності належать:

• інноваційні програми і проекти;

• нові знання та інтелектуальні продукти;

• виробниче обладнання та процеси;

• інфраструктура виробництва і підприємництва;

• організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва та(або) соціальної сфери;

• сировинні ресурси, засоби їх видобування та переробки;

• товарна продукція;

• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні та(або) юридичні особи України, фізичні та(або) юридичні особи зарубіжних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які здійснюють в Україні інноваційну діяльність і(або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні або запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Інноваційні процеси здійснюються в усіх сферах соціальної і економічної діяльності держави в межах підприємств та організацій різних форм власності. Основним ресурсом, що залучається до інноваційних процесів, є людина. Успіх інновацій залежить як від громадянської позиції, так і від науково-технічної компетенції персоналу, творчої активності, стимуляції і мотивації окремих співробітників.

Інноваційні процеси повинні охоплювати інформаційну, наукову, проектно-конструкторську і виробничу діяльність [9-97]. Велику роль в інноваційних процесах відіграє також економіко-управлінська і соціально-культурна діяльність. За значущістю, трудомісткістю, кваліфікацією фахівців переважають науковий та проектний напрями діяльності.

Організація інноваційних процесів у межах наукових і проектних установ багатоваріантна. За характером виконуваних робіт розрізняють чотири групи чинників:

• різновиди і послідовність виконання досліджень і розробок;

• структура ресурсів;

• терміновість і швидкість розгортання робіт;

• організаційні зв'язки.

Матеріально-технічна база наукових і проектних розробок — виключно важливий і най динамічніший елемент інноваційних процесів. Раціональна організація і управління інноваційними процесами залежать від оптимального поєднання витрат на створення інновацій, термінів їх реалізації і ринкових параметрів (можливостей).

На основі світового досвіду діяльності наукових та інноваційних організацій їх класифікують за сферами діяльності.

ВИСНОВКИ

Отже, бізнес — це конкретна діяльність, організована в межах певної структури. Головна її мета — отримання прибутку. Капітал є основою, внутрішнім змістом будь-якого процесу створення продукту чи послуги, що здійснюється з метою отримання доходу. Це мета і кінцевий результат діяльності в багатьох сферах, галузях економіки, тобто мета і результат бізнесу.

Підприємницький бізнес здійснюється як фізичними, так і юридичними особами, які організовують власну справу. Головною метою здійснення такого бізнесу є отримання прибутку від виробництва та продажу продукції, виконання робіт, надання послуг. Прикладами підприємницького бізнесу можуть бути виробничі підприємства, організації, різні види товариств (особливо акціонерні товариства). На сьогодні такий бізнес є найбільш прибутковим видом як в Україні, так і в багатьох країнах світу.

Функції бізнесу:

1) ведення фінансів та обліку: мобілізація капіталу за рахунок коштів інвесторів чи кредитів, накопичення доходів від продажу,управління використанням капіталу і доходів у межах бізнесу;

2) кадрова: добір та прийняття на роботу відповідно до потреб бізнесу, виріщення усіх питань, що стосуються працівників;

3)матеріально-технічне забезпечення: придбання сировини, машин та обладнання, інші поставки, необхідні для господарської діяльності;

4)виробнича: перетворення сировини та інших матеріалів на вид продукції, потрібний для продажу клієнтам підприємства;

5)маркетинг: визначення потреб споживачів та управління процесом обміну між підприємствами та їх контрагентами.

В Україні передбачено існування чотирьох видів бізнесу: підприємницького, споживчого, трудового та державного.

Підприємницький бізнес здійснюється як фізичними, так і юридичними особами, які організовують власну справу. Головною метою здійснення такого бізнесу є отримання прибутку від виробництва та продажу продукції, виконання робіт, надання послуг. Прикладами підприємницького бізнесу можуть бути виробничі підприємства, організації, різні види товариств (особливо акціонерні товариства). На сьогодні такий бізнес є найбільш прибутковим видом як в Україні, так і в багатьох країнах світу.

Стратегія бізнесу - це діяльність бізнесмена, пов'язана з розробкою планів на майбутнє, для одержання максимального прибутку в процесі укладання різних угод.

Тактика - це застосування способів і методів реалізації стратегії у відносинах з контрагентами (партнерами).

Тобто, стратегія - це мета, а тактика - способи її досягнення. Адже, коли людина не ставить перед собою мети, вона ніколи її не досягає.

Стратегічні цілі мають безліч значень для підприємства:

• уможливлюють визначення стандартів діяльності;

• становлять основу для прийняття рішень у процесі діяльності;

• становлять джерело мотивації працівників підприємства.

Якщо цілі визначено неправильно, це може призвести до великих негативних наслідків у функціонуванні підприємства. З досвіду щодо визначення цілей можна виокремити кілька ключових вимог, яким повинні задовольняти правильно сформульовані стратегічні цілі.

Стратегічні цілі антикризового управління визначаються на основі аналізу посталих проблем, виду кризи і цілей, поставлених для виходу з кризової ситуації.

Характеристики

Список файлов курсовой работы