103186 (615208), страница 2
Текст из файла (страница 2)
1. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт і послуг.
2. Погашення отриманих позик.
3. Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента або принципала.
4. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
5. Інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, які не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 П(С)БО 16 „Витрати”, тобто якщо порушені обов'язкові умови достовірності оцінки витрат.
Склад витрат у найбільш загальному вигляді визначається двома П(С)БО: 3 "Звіт про фінансові результати" і 16 "Витрати", але докладно структуру (або номенклатуру) статей та елементів витрат подано тільки у П(С)БО 16 „Витрати”.
Підставою для формування витрат підприємства є первинні документи, які фіксують фактичне здійснення господарських операцій.
Інформація про витрати з первинних документів переноситься до облікових регістрів (журнали, відомості), які призначенні для хронології, систематичного накопичення, групування та узагальнення інформації. Інформація про витрати з облікових регістрів переноситься у груповому вигляді до форм фінансової та статистичної звітності.
Користувачами інформаційних ресурсів про витрати є:
1. Власники зацікавлені в оцінці здатності підприємства збільшувати власний капітал та дивідендні платежі при мінімальному рівні виплат.
2. Керівництво, щоб визначати стратегію і тактику бізнесу.
3. Існуючі та потенційні інвестори.
4. Працівники.
5. Позикодавці зацікавлені в інформації, яка дозволяє визначати чи будуть позики та відсотки сплачені своєчасно.
6. Постачальники та кредитори, замовники, клієнти.
1.2 Класифікація витрат на підприємстві
Побудова обліку витрат на виробництво продукції підприємств здійснюється згідно з чинними основними положеннями про склад витрат виробництва, типовими положеннями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції за видами діяльності, галузевими інструкціями та методичними рекомендаціями відповідно до особливостей та організації виробництва [4, c.116-117].
Загальноприйнята класифікація витрат за різними ознаками та властивостями наведена в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1 –
Класифікація витрат
| Ознаки | Витрати | ||
| 1 | 2 | ||
| 1. За місцем виникнення витрат | витрати виробництва витрати цеху витрати дільниці витрати служби | ||
| 2. За видами продукції (робіт, послуг) | витрати на вироби витрати на типові зразки виробів витрати на групи однорідних виробів витрати на валову продукцію витрати на товарну продукцію витрати на реалізовану продукцію | ||
| 3. За видами витрат | витрати за економічними елементами витрати за статтями калькуляції | ||
| 4. За способами перенесення вартості на продукцію | прямі витрати непрямі витрати | ||
| 5. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат | умовно-змінні витрати умовно-постійні витрати | ||
| 6. За календарними періодами | поточні витрати одноразові витрати | ||
| 7. За єдністю однорідних витрат | одноелементні витрати комплексні витрати | ||
| 8. За доцільністю витрачання | продуктивні непродуктивні | ||
| 1 | 2 | ||
| 9. За визначенням відношення до собівартості продукції | на продукцію витрати певного періоду | ||
| 10. Відносно характеру зв’язку з процесом виготовлення продукції | основні накладні | ||
| 11. За часом виникнення | минулого періоду звітного періоду майбутнього періоду | ||
| 12. За можливістю регулювання | регульовані нерегульовані | ||
| 13. По відношенню до джерел покриття | вхідні вихідні | ||
За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за цехами, дільницями, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв. Слід нагадати, що залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництва поділяється на: основне, допоміжне і непромислове господарство. До основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції. Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт з ремонту основних фондів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, транспортні та інші підрозділі. До непромислового господарства належать: не заводський транспорт, житлово-комунальне господарство та культурно-побутові заклади, які не беруть участі у виробництві товарної продукції.
Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями) чи груп однорідних виробів.
Залежно від виду витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції. Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат. Витрати за статтями калькуляції – це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництво.
За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.
До прямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, напівфабрикати, комплектуючі тощо), які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.
До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів.
За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат вони поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні.
До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.
Умовно-постійні – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.
За календарними періодами витрати на виробництво поділяються на поточні та одноразові. Поточні, тобто постійні – звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша, ніж місяць. Одноразові, тобто однократні – витрати, які здійснюються періодично (періодичність менша, ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу [1, c.374-375] .
На підприємстві розрізняють угрупування витрат за економічними елементами:
1. Матеріальні витрати. У склад цього елементу включається вартість витрачених у виробництві сировини та основних матеріалів, закуплених напівфабрикатів та комплектуючих, палива та енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари та тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів. Вартість матеріальних витрат формується виходячи з цін їх придбання, націнок, комісійних винагород, сплачених постачальникам і зовнішньоекономічним організаціям, вартості послуг товарних бірж, мита і митних зборів, витрат на транспортування, зберігання та доставку, які здійснюються сторонніми організаціями, без урахування податку на додану вартість. Витрати на транспортно-заготівельні роботи, послуги, що виконуються власними силами, включаючи до собівартості розгорнуто за відповідними елементами витрат (витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів тощо).
2. Затрати на оплату праці. У склад цього елементу включається основна та додаткова заробітна плата. Заробітна плата включає всі форми оплати штатного та позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговування виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються з джерел спеціального призначення.
3. Відрахування на соціальні заходи. До них належать: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальні заходи, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.
4. Амортизація. У склад цього елементу включається сума нарахованої амортизації основних засобів та нематеріальних активів.
5. Інші операційні витрати. У склад цього елементу включаються витрати операційної діяльності, які не ввійшли у склад попередніх елементів, а саме: витрати на відрахування, на послуги зв’язку, на виплату матеріальної допомоги, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.
Групування витрат за наведеними елементами дає можливість сформувати кошторис витрат на виробництво та визначити ресурсну структуру собівартості на підприємстві, що надзвичайно важливо для факторів формування та зниження собівартості продукції.
Групування витрат за калькуляційними статтями використовується при калькулюванні собівартості різних об’єктів (продукції, робіт, послуг) і здійснюється відповідно до чинних типових положень з калькулювання собівартості продукції, які затверджуються урядом.
Об’єкт калькулювання – це та продукція чи роботи, собівартість яких обчислюється. До об’єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи. Але головним об’єктом калькулювання є готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення. Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця, тобто одиниця його кількісного вибору (кількість у штуках, маса, площа, об’єм).
У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що насамперед, зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо фірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними та неповними витратами.
Метод калькулювання за повними витратами передбачає, що всі види витрат, які стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних підприємств.
В інших країнах більше застосовується метод калькулювання за неповними витратами. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є метод „direct-cost”, коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі на повний період.
Істотно впливають на методи калькулювання номенклатура продукції та специфіка виробництва.
До типової номенклатури статей калькуляції в установленому порядку можуть вноситися до зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі та питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, в тому числі можуть виділятися з однієї або об’єднуватись декілька типових статей калькуляції. Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку (стандарт 16) перелік та склад статей калькуляції виробничої собівартості продукції встановлюється самим підприємством.
Орієнтований типовий перелік калькуляційних статей витрат більшості промислових підприємств виглядатиме наступним чином, які наведені в таблиці 1.2.
Таблиця 1.2 –
Типова номенклатура статей калькуляції собівартості одиниці продукції на виробничому підприємстві
| Калькуляційні статті витрат | Спосіб визначення та зміст статті | ||
| 1 | 2 | ||
| Сировина та матеріали | Сума добутків норм витрат на матеріали на один виріб та вартості одиниці маси відповідних сировини та матеріалів. | ||
| Зворотні відходи (віднімаються) | Сума добутків кількості (в натуральних одиницях) та ціни (повної або зниженої) вихідного матеріального ресурсу. | ||
| Закуплені напівфабрикати та комплектуючі | Сума добутків кількості (за специфікацією на виріб) напівфабрикатів, комплектуючих виробів і послуг та їхньої вартості за одиницю. | ||
| Паливо та енергія на технологічні цілі | Сума добутків витрат палива та енергії та відповідних тарифів (цін) їх постачання. | ||
| 1 | 2 | ||
| Витрати на оплату праці (основна та додаткова) | Розраховується на підставі тарифних ставок, відрядних розцінок з урахуванням (в процентах до тарифу) надбавок і доплат за відпрацьований та невідпрацьований час. | ||
| Витрати на утримання та експлуатацію устаткування | Розраховується за допомогою кошторисних (нормативних) ставок, визначених на зведену машино-годину або на одиницю вартісного візиру тарифної заробітної плати основних виробничих робочих. | ||
| Загальновиробничі витрати | Розраховуються пропорційно до суми основної заробітної плати основних виробничих робітників і витрат на утримання та експлуатацію устаткування або до тарифної заробітної плати основних виробничих робітників на основі визначеного процента. | ||
| Втрати внаслідок технічного неминучого браку | Розраховується за собівартістю остаточного або поправного браку, виходячи з прямих витрат і частини витрат на утримання та експлуатацію устаткування та загально виробничих витрат. | ||
| Загальногосподарські витрати | Розраховуються пропорційно до суми основної заробітної плати основних виробничих робітників і витрат на утримання та експлуатацію устаткування або до тарифної заробітної плати основних виробничих робітників на основі визначеного процента. | ||
| Інші виробничі витрати | Розраховується пропорційно до суми попередніх статей на основі визначеного процента. | ||
| Позавиробничі витрати | Розраховується прямим методом або пропорційно до виробничої собівартості на основі визначеного процента. | ||
| Позавиробничі витрати | Розраховується прямим методом або пропорційно до виробничої собівартості на основі визначеного процента. | ||
Сума перших дев’яти статей становить виробничу собівартість продукції [4, c.117-121].
1.3 Поняття собівартості продукції
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
