97461 (613817), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У рамках інтерлайн-угод можуть бути прописані спеціальні прорейтові угоди (Special Proreit Agreement), на базі яких розробляються трансферні тарифи для наскрізного продажу перевезень на ті рейси обох партнерів, що стикуються.

Угода «про прапор» («Code Sharing Agreement») полягає в тому, що авіакомпанії, що уклали угоду про «Код-шерінг», встановлюють між собою таке комерційне партнерство, коли їх продукт вважається єдиним продуктом, який відповідно рекламується і продається на ринку повітряних перевезень. Ця угода дозволяє одній авіакомпанії давати іншій на прокат свої позивні при виконанні польотів по тій повітряній лінії, по якій у цієї авіакомпанії є ліцензія. Тоді авіакомпанія з ліцензією, не виконуючи польотів і надавши це право іншій авіакомпанії за 10–15% від вартості льотної години, отримує додаткові прибутки.

Вихід на ринок з єдиним продуктом під спільним кодом авіакомпаній – партнерів по «Код-шерінг» дає наступні переваги партнерам:

– можливість проникнення на ринок партнерів;

– підвищення рівня обслуговування одного партнера до стандартів іншого партнера, що користується вищою репутацією на ринку;

– підняття «іміджу» обох партнерів;

– маркетингові переваги;

– переваги для пасажирів і клієнтури, які вважають за краще оформити перевезення по єдиному документу в будь-яку точку світу, чим досягається глобалізація перевезень.

Угода про «код-шерінг» може бути двох типів:

• код-шерінг з блокуванням місць – в цьому випадку авіакомпанії здійснюють свої польоти на паритетних умовах, і продукт являється спільною власністю;

• код-шерінг «free sale» (вільний продаж) – без блокування місць; коди спільні, тарифи спільні, і від блоків місць залежить прибуток.

Окрім вказаних угод при польотах на міжнародних авіалініях між авіакомпаніями нерідко укладають і інші договори.

Так, наприклад, за право польотів по 5-ій свободі повітря авіакомпанії виплачують один одному «роялті» або фіксовані суми за кожного перевезеного пасажира або 1 кг вантажу і багажу на ділянці (право перевозити пасажирів, пошту і вантажі на територію будь-якої іншої договірної держави і право висаджувати пасажирів, знімати пошту і вантажі, доставлені з будь-якої держави, минувши територію власної країни.

При укладенні міжурядового договору про повітряне сполучення сторони зазвичай домовляються про рівну кількість рейсів, що виконуються протягом тижня авіакомпаніями кожної країни. Проте за бажання ці частоти одна сторона може продати іншій, уклавши те, що відповідає комерційній угоді. Така щотижнева частота оцінюється в суму аеронавігаційних зборів, що підлягають виплаті стороні, що продає частоту. При цьому самі аеронавігаційні збори як і раніше виплачуються державі, над територією якого літаки авіакомпанії виконує політ.

Існують також угоди, що передбачають виплату компенсації за відміну технічної посадки літаків авіакомпанії на території іншої держави. Ця держава може поставити умовою польотів іноземної авіакомпанії виконання її літаками технічної посадки на території цієї держави. Очевидно, що за наявності відповідних технічних можливостей авіакомпанія наполягатиме на виконанні безпосадочного польоту, що дозволить їй притягнути додаткових пасажирів із-за підвищення привабливості рейсу, а також скоротити льотний час і заощадити авіаційне паливо, яке інтенсивно витрачається при режимах зльоту і посадки. Розмір компенсації зазвичай визначається сумою витрат аеропортів при виконанні такої технічної посадки впродовж року.

Рейс спільного виконання відображується в системах резервування кожної з авіакомпаній як самостійний рейс під ім'ям кожної компанії. Компанія, яка виконує рейс, називається Оператором (operating carrier). Компанія, яка тільки продає рейс під своїм ім'ям, але сама його не виконує, називається Партнером (marketing carrier). Партнер і оператор контролюють «свої рейси» у своїх системах резервування відносно незалежно. Кожен такий рейс продається по тарифах, що встановлюються кожною авіакомпанією. Пасажирам надається однаковий сервіс, незалежно від того з якого блоку місць був придбаний авіаквиток (блоку партнера або блоку оператора).

Для агента рейси спільного виконання виглядають як два різні рейси, кожен зі своїми кодами бронювання, наявністю місць, тарифами і так далі. Квиток, проданий на рейс партнера, видається від імені партнера на його бланку (чи на нейтральному бланку з використанням розрахункового коду перевізника). У квитку вказується код партнера-перевізника і номер рейсу згідно з розкладом партнера.

Система бронювання і продажу Партнера, як і система Оператора, сама піклується про продаж свого рейсу в розподільних системах. Проте системи бронювання інформують агента про компанію, яка є оператором.

Блок-шерінг – це форма співробітництва авіаперевізників, яка передбачає обмін жорсткими блоками місць між перевізниками, що експлуатують одну повітряну лінію, при цьому продаж цих місць здійснюється під особистим кодом авіаперевізника.

При створенні «блок-шерінгу» необхідно враховувати деякі умови:

• авіакомпанії, які підписують спільну угоду повинні мати однаково високий рівень відповідальності, дисципліни виконання польоту, рівень обслуговування на борту повітряного судна, в аеропорту вильоту та прильоту;

• авіакомпанії повинні бути фінансово стабільними;

• безпосередньо високий рівень безпеки при виконанні польотів.

Кожен перевізник окремо і самостійно розміщує ресурс місць а АСБП. Крім цього, тарифна політика діяльності теж здійснюється окремо кожним перевізником.

До переваг користування блок-шерінгом можна віднести те, що перевізник може більш рівномірно розподілити свою пропозицію на ринку авіапослуг, і залучити більше бажаючих скористатися послугами цієї авіакомпанії. Блок-шерінг також дає авіакомпанії можливість додаткової частоти рейсів.

У випадку відміни рейсу, відповідальність несе той перевізник, бланки якого були використані для квитків.

1.3 Авіаційний альянс як найефективніша форма співробітництва авіакомпаній

Авіаційний альянс – партнерське об'єднання авіакомпаній, що дозволяє досягти більш високого рівня міжнародної співпраці в комерційних авіаперевезеннях. Авіакомпанії всередині альянсу зберігають свою юридичну самостійність, але при цьому уніфікують такі елементи, як система бронювання, бонусна програма, для авіапасажирів вводять спільні рейси і погоджують розклад рейсів.

Причиною появи авіаційних альянсів вважається регулювання повітряного транспорту на національному рівні. Так, комерційні авіаперевезення між Європою і США регулюються договорами по відкритому небу і здійснюються тільки авіакомпаніями країн-учасниць договору. Наприклад, авіаперевезення між США і Францією можуть здійснювати тільки американські і французькі авіакомпанії. Німецька авіакомпанія не може бути присутньою на цьому ринку, але завдяки членству в альянсі, німецький авіаперевізник Lufthansa, наприклад, може запропонувати такий рейс через код-шеринг з United Airlines.

Принципи об’єднання авіакомпаній в альянси:

• географічний – розташування крупних домінуючих авіакомпаній у своєму регіоні;

• економічний – стабільне фінансове положення авіакомпанії. Якщо авіакомпанія має не досить стабільне фінансове положення, вона з великими зусиллями зможе вступити в альянс;

• високі стандарти забезпечення безпеки польотів.

Щодо умов створення альянсів – то ця процедура дуже схожа на процедуру створення блок-шерінгу. Авіакомпанії, які підписують спільний договір повинні мати високий рівень виконання польотів, обслуговування пасажирів як на борту ПС, так і в аеропортах вильоту та прильоту.

Основними характеристиками об'єднаних в альянс авіакомпаній є:

• всередині альянсів широко застосовуються наскрізні тарифи, що допомагає додатково залучити пасажирів. Наскрізні тарифи не застосовуються тільки на маршрутах, де існує пряма конкуренція членів одного альянсу.

• взаємна сумісність бонусних програм для часто літаючих пасажирів між членами одного альянсу

• спільне розміщення в одних і тих же терміналах в хабових аеропортах;

• розміщення особистих терміналів авіакомпаній; заправка пільговим паливом за рахунок співробітництва між членами альянсу, пільги за обслуговування пасажирів;

• відповідність високим вимогам.

На вибір пасажира впливають такі основні показники:

• ціна – основний критерій, котрий може залучити пасажирів. Авіакомпанії-члени альянсу використовують наскрізні тарифи, що дозволяє запропонувати авіаперевізникам вигідну цінову пропозицію для пасажирів;

• терміни – велике значення приділяється для підбору зручних стиковочних рейсів. Найкращий варіант – розміщення перевізників в одних і тих же терміналах, щоб пересадка пасажирів в трансферних пунктах здійснювалась в одному терміналі;

• якість обслуговування – перш за все жорстка дисципліна виконання та сервіс на борту ПС.

Альянсові форми взаємодії стали не просто формою інтеграції бізнесу, але й необхідною умовою існування на ринку в умовах глобалізації економіки.

Термін «альянс» зазвичай використовується для позначення кооперації між авіакомпаніями, які вирішили інтегрувати свої «Hub – and – Spoke» системи (мал. 1).

«Point to Point» «Hub and Spoke» Международные альянсы

Рис. 1.1. Моделі маршрутів

Схема роботи цієї системи така. По внутрішніх маршрутах – «спицях» – пасажирів з різних пунктів збирають в центральному транспортному авіавузлі. Після цього їх розподіляють по внутрішніх і міжнародних «спицях», що сполучають цей авіавузол з іншими подібними авіавузлами. З інших авіавузлів пасажирів, нарешті, розвозять по внутрішніх маршрутах. Зазвичай розподілом пасажирів з кінцевих вузлів по внутрішніх маршрутах займаються авіакомпанії, що управляють цими авіавузлами.

Не виключено, що хоч би один з кінцевих транспортних авіавузлів управляється тією ж авіакомпанією, що і перший авіавузол. Це означає, що у компанії є власна мережа «Hub – and – Spoke». Наприклад, в США сьогодні великі авіакомпанії, як правило, управляють декількома центральними транспортними авіавузлами. Пов'язані національні системи «Hub – and – Spoke» формують альянсовую мережу «Hub – and – Spoke».

Існують три етапи створення альянсів.

І. перший етап спрямований, в основному, на виробництво додаткового прибутку за рахунок залучення додаткових пасажирів шляхом розширення мережі маршрутів і спільного маркетингу.

Характеристики

Список файлов курсовой работы