Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Американські корпорації міцно утримують першість у світі по таких напрямках НТП, як виробництво літаків і космічних апаратів, надпотужних комп'ютерів і їхнього програмного забезпечення, виробництво напівпровідників і новітніх могутніх інтеграційних схем, виробництво лазерної техніки, засобів зв'язку, біотехнології. У головних нововведеннях США випереджають конкурентів у середньому на десять років.

США продовжують залишатися найбільшим у світі виробником продукції високих технологій, чи, як її прийнято називати, наукомісткої продукції: їхня частка у світовому виробництві цієї продукції складала на кінець 90-х років понад 36%, (частка Японії - понад 20%, ФРН - близько 9,0%) [10].

Ще однією сферою, де американці утримують дуже міцні позиції, є обробка накопичених масивів знань і надання інформаційних послуг. Цей фактор відіграє дуже істотну роль, тому що швидке і якісне інформаційне забезпечення стало в усе зростаючій ступені визначати ефективність роботи усього виробничого апарата. В даний час у США зосереджено 75% банків даних, що існують в розвитих країнах.

Ядро науково-технічного потенціалу США складають кадри висококваліфікованих вчених і інженерів, зайнятих у проведенні наукових досліджень і розробок.

США належить особлива роль у функціонуванні світового господарського комплексу, особливо в другій половині XX ст. Відносини домінування і партнерства в області світової торгівлі, інвестицій, що складаються між США, Західною Європою, Японією, новими індустріальними країнами, пройшли ряд етапів у своєму розвитку. Спочатку була абсолютна перевага США, а потім, у міру посилення економіки інших країн, відносини між ними поступово переходили в конкурентне співробітництво, у якому США змушені частково уступати свою частку впливу суперникам, переміщаючи свій вплив на більш високий технічний рівень. Дотепер американські компанії переважають на багатьох ринках у світовій торгівлі, позичкового і підприємницького капіталу.

2.3. Особливості зовнішньої економічної політики США

Будучи найбільшим експортером капіталу у формі прямих інвестицій, США активно домагаються створення необхідного інвестиційного клімату для своїх корпорацій за рубежем, роблячи їм усебічну підтримку, включаючи військовий тиск. Основні зусилля в цій області спрямовані на створення ліберальної інвестиційної системи для американських інвесторів і захисту їхньої власності.

Сприяння експорту приватного капіталу виявляється через державну корпорацію приватних капіталовкладень за кордоном. Вона надає інвестиційні гарантії, здійснює безпосереднє фінансування, проводить підготовчу роботу по здійсненню закордонних інвестиційних проектів. Фінансові умови надання позикових засобів носять пільговий характер. Новим напрямком стало розширення діяльності даної організації на Центральну і Східну Європу, а також на країни СНД. Проводячи політику стимулювання експорту капіталу, США вживають заходів по створенню механізму захисту інвестицій, у якому важливе місце приділяється двостороннім і багатостороннім угодам. З 80-х років підсилилася тенденція до співробітництва американських ТНК із місцевим капіталом. Починаючи з 1977 р. біля половини американських прямих інвестицій здійснюються у формі змішаних підприємств із місцевими партнерами [14].

Для іноземних прямих капіталовкладень у США встановлений національний режим. Офіційно вони обмежуються тільки виходячи з інтересів національної безпеки в ряді галузей видобувної й обробної промисловості, у тому числі авіаційній, суднобудівній, в атомній енергетиці, морському судноплавстві, авіаційному транспорті, радіомовленні і космічних комунікаціях. У цих випадках на іноземних інвесторів поширюється режим найбільшого сприяння. Одночасно американська адміністрація підсилила спостереження і контроль над процесами припливу і функціонування іноземного капіталу. У зв'язку з цим був прийнятий ряд законодавчих актів.

Важливим засобом сприяння закордонній діяльності американських компаній виступають програми економічної допомоги США іноземним державам. Угоди про надання допомоги нерідко визначаються зобов'язаннями країн-одержувачів створити інвестиційний клімат для діяльності американського капіталу, гарантувати його від націоналізації. Прийнято виправлення до законів про допомогу іноземним державам, що уповноважували президента припиняти економічну допомогу країнам, які націоналізували майно американських компаній чи громадян і не надали чи не прийняли заходи для компенсації. Вони уповноважили і представників США в міжнародних організаціях виступати проти надання багатобічної допомоги тим країнам, що експропріювали американську власність.

У сфері постійної уваги адміністрації знаходяться зовнішньоторговельні позиції країни. В області зовнішньої торгівлі здійснюється двоїстий курс, спрямований на забезпечення свободи торгівлі у світі і захист свого ринку. Адміністрація обгороджує інтереси окремих соціальних шарів і груп від зайвого іноземного впливу, з огляду на погляди прихильників своєї партії. Масштаби протекціонізму в США дуже значні. У число товарів, оподатковуваних високими митними тарифами, входять одяг, взуття, тютюн і тютюнові вироби, овочі і продукти з них. Особливо сильний збиток наноситься експорту продукції обробної промисловості з країн, що розвиваються. Протекціоністська політика проводиться на вибірній основі.

У відношенні цілого ряду країн, курс яких неугодний США, проводиться політика заборони економічних зв'язків. До країн, у відношенні яких проводяться торгові заборони, висуваються обвинувачення в тероризмі чи порушенні режиму нерозповсюдження, порушенні прав людини, відносяться Іран, Сирія, КНДР, В'єтнам, Куба, Лівія.

Імпортна політика відбиває структурні зрушення в економіці і сприяє їх здійсненню. Звичайно більш високе проникнення імпорту відзначається в менш перспективних галузях, що дозволяє знижувати витрати виробництва за рахунок використання більш дешевих імпортних товарів.

Правлячими колами широко використовується гасло "свободи торгівлі", як би символізуючи вірність ідеалам американського капіталізму. У 80-90-і роки він постійно присутній у виступі всіх президентів. Курс на вільну торгівлю прямо ув'язаний з головною стратегічною задачею забезпечення американського лідерства у світі, що одночасно викликає прагнення США установити контроль над усіма міжнародними передачами новітньої технології.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі насамперед спрямовано на форсування експорту. Такий підхід порозумівається тим, що експорт у цілому ряді країн виступає важливим фактором їхнього росту, особливо в наукомістких і сільськогосподарських виробництвах. Незважаючи на відносно скромну роль експорту у внутрішнім виробництві (7%), за 1996-2004 р. він забезпечував більш третини збільшення ВВП країни [11, 9].

Головна роль у системі державного стимулювання експорту належить Експортно-імпортному банку (ЕІБ), що видає і гарантує експортні кредити, проводить програми пільгового середньострокового кредитування, робить переоблік векселів приватних комерційних банків з метою зниження процентної ставки по їх експортних кредитах, видає спільні з приватними банками кредити в розмірі 50% загальної суми кредиту. Сприяння експорту здійснюється також за допомогою державного фінансування постачань по програмах допомоги. Проходить це через "зв'язану допомогу".

Підтримка експортної діяльності здійснюється на регіональному рівні і рівні штатів, а також великих міст. Місцеві органи влади надають позики і кредити, здійснюють випуск облігацій, гарантування позик, податкові знижки й інші стимули. У країні створено понад 1300 підприємницькі зони.

На міжнародній арені зміцненню експортних позицій американських ТНК служить сприяння лібералізації міжнародної торгівлі, у тому числі в рамках підтримки інститутів світового і регіонального, міжнародного економічного співробітництва (СОТ, Північноамериканська зона вільної торгівлі й ін.) і забезпечення провідних позицій у них.

В зовнішньоекономічній політиці став відверто виявлятися північноамериканський і тихоокеанський регіоналізм. Країни Північної і Південної Америки, Тихоокеанського району розглядаються в якості пріоритетних регіональних ринків. В зовнішній торгівлі відбулося зменшення частки західноєвропейських країн, Австралії, ПАР і збільшення питомої ваги Канади, а також розвиваються країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Торгові відносини США і незалежних індустріальних країн - одне з найбільш динамічних ланок світових господарських зв'язків. Це викликається особливостями розподілу природних і трудових ресурсів і умов їхньої експлуатації, спрямованістю соціально-економічної політики країн регіону. Використання цих факторів і умов забезпечують американським ТНК одержання більш високих прибутків, ніж в інших районах.

Найбільшими торговими партнерами є Канада, Японія, Мексика, КНР. До 90-х років США вирішували зовнішньоторговельні і зовнішньоекономічні проблеми на двосторонньому рівні, а також у рамках міждержавних організацій. Вони не зв'язували себе членством у національних економічних угрупованнях.

Таблиця 3

Географічна структура експорту США, % до загального обсягу [14]

Регіони, країни	1970	1980	1990	2000
Промислово розвинуті країни	69,2	59,2	65,2	58,7
Західна Європа	33,5	30,6	28,6	23,0
Канада	21,0	16,0	21,4	22,2
Японія	10,8	9,4	12,3	11,0
Країни, що розвиваються	30,0	36,6	23,5	40,3
Латинська Америка	15,1	17,5	15,2	16,6
Близький Схід	3,3	6,2	3,8	–
Африка	2,2	2,1	2,2	1,7
Східна і Південна Азія	9,3	10,7	12,2	–
Центральна і Східна Європа	0,8	3,4	1,1	4,0

На початку 90-х років був проведений цілий ряд заходів, включаючи інтенсивні переговори, що підготували ґрунт для прийняття тристороннього Північноамериканського договору про вільну торгівлю - НАФТА. У США розраховують, що створення на континенті загального ринку приведе до активізації ділової активності, значному збільшенню робочих місць, підвищенню темпів економічного росту. Активізуються винос у Мексику таких виробництв, що завдяки застосуванню дешевої робочої сили дозволять північноамериканської продукції ефективніше конкурувати з товарами з Японії, Західної Європи і Південно-Східної Азії. Це може сильно змінити потоки міжнародної торгівлі. Разом з тим такий хід подій значною мірою стане альтернативою відновленню технології й устаткування, тобто сповільнить темпи науково-технічного прогресу в США. Утворення північноамериканського загального ринку відкриває нові обрії економічної взаємодії США і Канади з країнами Латинської Америки.

Економічне становище США у світі в наступні десятиліття в значній мірі буде визначатися характером інтеграційних процесів, у які залучені не тільки США, але і всі їхній провідні партнери [1].

У внутрішній сфері американська адміністрація ключем до пожвавлення економіки вважає створення умов, при яких підприємці сприяли б збільшенню робочих місць, посиленню ділової активності. З цією метою розширюються програми широкомасштабних суспільних робіт, надаються підприємцям податкові знижки, що заохочують капіталовкладення, розширюються програми навчання і перекваліфікації робітників.

Розділ 3 Стан та перспективи економічного співробітництва США та України

3.1 Проблеми та перспективи економічної співпраці Україні і США

Протягом тривалого часу українсько-американські економічні відносини позначались наявністю низки застарілих проблем, які, власне, і формували систему пріоритетів діяльності українських дипломатів на американському напрямку, оскільки їхня невирішеність негативно впливала на загальний тонус двосторонніх стосунків. Йдеться насамперед про відновлення пільг щодо експорту товарів із України в США згідно з Генералізованою системою преференцій США (ГСП), надання Україні Сполученими Штатами статусу країни із ринковою економікою, підписання двостороннього протоколу про взаємний доступ на ринки товарів та послуг, який фактично відкриває нашій державі двері до СОТ, а також скасування дії поправки Джексона — Веніка, яка, незважаючи на суто політичний зміст, передбачає економічні по формі санкції.

Характеристики

Список файлов курсовой работы