95986 (613338), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Все це створило добру базу для проведення Японією активної зовнішньої інвестиційної політики в усіх її формах, тобто в нарощуванні прямих, портфельних та інтелектуальних інвестицій. У 90-ті роки в Японії склалися приблизно рівновеликі обсяги операцій як з прямими, так і з портфельними інвестиціями (за активами, понад 50- 60 млрд. дол. щороку). Але рух капіталів виглядає по-різному. У портфельних інвестиціях (позики, акції, векселі, облігації та інші цінні папери) спостерігаються і потужні зустрічні потоки капіталу. У прямих же інвестиціях різко переважає вивіз капіталу. На порозі 80-90-х років понад 50% прямих інвестицій здійснювалось у вигляді придбання акцій, близько 10% - у вигляді інвестицій в облігаційні позики і лише кілька відсотків - у вигляді прямих інвестицій в основний капітал. Японські корпорації досить активно створюють змішані або спільні підприємства, закуповують підприємства в економічно розвинутих країнах [7, 312].
У галузевій структурі прямого зарубіжного інвестування близько 47% припадає на капіталовкладення в торгівлю та фінансову діяльність, 1/3 інвестицій іде в обробну промисловість, 1/5 частина інвестицій припадає на всі інші галузі діяльності, де приблизно рівнозначними є капіталовкладення в гірничодобувну промисловість, транспорт та сільське господарство. Географія сумарних інвестицій Японії за 1951- 1990 pp. така: 44% припадає на Північну Америку (42% - США), 19% на Європу. На всі країни Азії припадає 16,5% капіталовкладень (з них на шість "далекосхідних тигрів" - 10%), Австралія, Нова Зеландія та ПАР - також важливі об'єкти інвестування.
Головними дійовими особами у сфері міжнародного бізнесу Японії виступають комплексні торгові корпорації (так звані "сого сьося"), комерційні банки та найбільші промислові корпорації. Чільне місце займають "Іто-тю" (група "Дайїті-Кангьо"), "Сумітомо сьодзі" (група "Сумі-томо"), "Марубені" (група "Фуйо"), "Міцуї буссан" (група "Міцуї"), "Міцубісі сьодзі" (група "Міцубісі"), важливу роль відіграють також "Ніссо-Іваї", "Томен", "Нітімен", "Кане-мацу госьо".
Великою силою у зовнішньоторговій і інвестиційній діяльності є японські комерційні банки, сім із яких входить у першу десятку найбільших банків світу.
2.2 Структура зовнішньої торгівлі та фінансів
За останніх 50 років обсяг експорту Японії збільшився більш, ніж в 70 разів, його темпи майже в два рази випереджали приріст світового експорту.
У основі успіхів японських компаній на світових ринках лежить конкурентоспроможність продукції, яка формується за рахунок високої якості, новітньої технології, кадрової політики, авторитету фірми. Японські фірми відомі ефективно розвиненою системою всебічного і послідовного контролю і управління якістю продукції, яка пов'язана перш за все з характером організації виробництва. Ритмічність і гнучкість виробничого процесу, його здібність до переналаштування і випуску нової продукції, постачання комплектуючих виробів і сировини точно в строк істотно підвищують якість продукції і ефективність роботи підприємств. Зростання рівня автоматизації і роботизації, використання систем контролю за якістю устаткування дозволяють значно покращувати якість товарів, що випускаються. Принцип автономізації виробництва передбачає випуск кінцевого виробу з повним контролем якості і гарантіями без дефектності [7, 341].
Один з методів конкурентної боротьби японських фірм - швидка зміна моделей. Період розробки нової продукції у них коротший, ніж в США.
При всій важливості вказаних вище чинників високої конкурентоспроможності японських товарів на світових ринках слід мати на увазі, що вартість робочої сили в Японії була нижча, ніж в США і низці інших промислово розвинених країн. По оцінках окремих японських дослідницьких організацій, Японія на 1/3 відстає від США по рівню продуктивності праці в оброблювальній промисловості. Розривши в цьому показнику скоротився (1975 р. — 50%), але залишається значним. На загальний стан справ впливає і та обставина, що продуктивність праці на дрібних і середніх підприємствах значно поступається показникам великих, складаючи 40% від рівня крупних підприємств. Це стримує загальні показники всієї промисловості.
Високий рівень продуктивності праці досягнутий в чорній і кольоровій металургії, хімічній промисловості, де він значно перевищує американські показники. У всіх інших галузях наголошується відставання, навіть в таких, як автомобілебудування і електротехніка, де японські компанії володіють сильною конкурентоспроможністю. Там рівень продуктивності складає 78% і 85% американського.
Японія довгий час займала провідне місце по конкурентоспроможності своїх товарів на світових ринках. В результаті збільшення цін вона опустилася на третє місце в 1993 р. після Сінгапуру і США. Сталося значне зростання вартості робочої сили [7, 355].
У післявоєнний період істотні зміни зазнала структура експорту. До 60-х років переважаюче місце в ній займали споживчі товари: радіоприймачі, телевізори, текстильні вироби. Потім провідні позиції зайняли продукція чорної металургії, судна, автомобілі — понад 60% експорту. У 80-і роки сталося нове зрушення в структурі експорту. При збільшенні долі автомобілів і побутової електротехніки, значно зросла доля продукції загального машинобудування (13,9% і 24,1%), електромашинобудування (9,9 і 25,6%), наукового устаткування оптики (3,7% і 4,5% за 1980—1995рр.).
По окремих видах продукції Японії припадає на частку ваговита частин світового експорту: напівпровідники — 50%, легкові автомобілі — 22%, конторське і телекомунікаційне устаткування — 22,6%, сталь — 17,4%. Перетворення Японії на одного з головних світових експортерів продукції машинобудування і наукоємкої продукції стало підсумком її промислового і науково-технічного розвитку.
Структура імпорту відображає процеси міжнародної спеціалізації промисловості, інтернаціоналізації господарства і бідність мінеральної бази. Японію відрізняє найнижча серед промислово розвинених країн міра самозабезпеченості| сировиною і паливом країна майже повністю залежить від ввезення багатьох видів мінеральної і сільськогосподарської сировини. По багатьом видам мінеральної сировини вона виступає крупним покупцем на світових ринках. На неї доводиться понад 30% світового імпорту залізняку, понад 19% руд кольорових металів, кам'яного вугілля, бавовни і шерсті [13, 471].
На перших етапах економічного розвитку Японія випробовувала велику залежність від країн, що розвиваються, — близько половини її експорту і понад 40% імпорту. Південно-східна Азія і країни Персидської затоки до цих пір є головним ринком збуту і постачань енергетичної сировини. Постачання рудної і хімічної сировини в останні десятиліття здійснюються з промислово розвинених країн — Канади, Австралії і Нової Зеландії.
Важливою особливістю географічної структури зовнішньоторговельних зв'язків є їх концентрація на США. До теперішнього часу на американському ринку реалізується 29% японського експорту і забезпечується 22% імпорту. У свою чергу на Японію доводиться понад 11% американського експорту, у тому числі майже 20% збуту сільськогосподарській продукції.
Японія виступає основним торгівельним партнером низки країн Східної і Південно-східної Азії. Вона забезпечує Індонезії 37% її експорту і 24% імпорту, для Малайзії — 26% її імпорту і 16% експорту, для Сінгапуру — 21% його імпорту і 17% експорту, для Південної Кореї — 26% її імпорту. Японія є також основним експортним і імпортним ринком КНР (15-16%).
Різниця між експортом і імпортом (сальдо) зросло в 6 разів за 1981—1995 рр. і перевищило 130 млрд. дол. Позитивне сальдо складається зі всіма регіонами, за винятком країн Середнього Сходу і в 90-і роки — з Східною Європою. Торгівельні стосунки з промислово розвиненими країнами супроводяться спалахами торгівельних воєн, тиском на Японію, встановленням «добровільних обмежень» її експорту. Особливо в цьому досягають успіху США.
На долю американської економіки доводиться сьогодні близько 40% всіх зарубіжних капіталовкладень Японії. Це сприяє різних форм виробничої кооперації між фірмами Підтвердженням є вже згаданий приклад|зразок| з|із| чорною металургією США, розвиток якої в даний час|нині| неможливо представити|уявляти| без японських інвестицій і японської технології [13, 479].
Зовнішньоекономічна діяльність сприяла появі в Східній Азії потужного фінансового центру. Токіо не поступається Нью-Йорку і Лондону за об'ємом валютно-біржовими операціями, кількості котируваних на фондовій біржі найменувань коштовних паперів і об'єму купівлі-продажу, але має і слабкі сторони діяльності. У Токіо акредитовано менше 100 іноземних банків, що в чотири рази менше, ніж в Нью-Йорку і Лондоні.
Слабкості Токіо як міжнародного фінансового центру стримують процес зміцнення позицій ієни як міжнародний платіжний засіб. Вона займає невисокі позиції у валютних резервах світу (6,8—8,1% за 1999—2004рр.), майже в два рази поступаючись німецькій марці і у вісім разів долару. Ширше використовується японська грошова одиниця в розрахунках по зовнішній торгівлі. Якщо в 1990 р. менше 1% розрахунків по японському експорту здійснювалося в ієнах, то в 2003 р. — вже 38%. Значне зрушення також сталося в обслуговуванні ієною імпортної торгівлі — 24%. Але дані значні зміни в основному визначалися лише одним районом — Азією, де частка експорту, вираженого в ієнах, піднялася з 39% в 2003 р. до 48% в 2004 р., а доля| імпорту — з 9,2 до 34%.
Необхідність зміцнення міжнародних позицій ієни для японської економіки зростає. Під сильним тиском долара і інших валют курс ієни зростає За 2001—2005 рр. по відношенню до долара він піднявся в 3,6 разу. По оцінках підвищення співвідношення ієна — долар на одну одиницю приводить до заборони ВВП Японії на 0,06%.
За 2000—2006 рр. курс ієни підвищився на 170 одиниць, що все одно, що зниженню ВВП Японії на 10,2% в результаті заборони експорту товарів і посилення імпорту. Підвищення курсу викликає імпортний бум. Іноземні товари зараз займають значно велику частку національного ринку, чим раніше — 16%.
Розділ 3. Розвиток економічних відносин України і Японії
Кінець 80-х років був ознаменований для японської економіки небаченим підйомом цін на внутрішньому фондовому ринку, ринку нерухомості й інших ринків капіталів, що одержав назву "економіки мильної бульбашки" (bubble economy). Відчуття статку в суспільстві, що з'явилося в результаті цього інфляційного зльоту, підігріло апетит до предметів розкоші і дорогого способу життя, що сприяло збільшенню попиту на різноманітний асортимент дорогих товарів і послуг, багато хто з яких є статтями імпорту. Однак, після підйому процентних ставок у 1991 р. "мильний зліт" змінився на тривалий економічний спад, з якого Японія почала виходити тільки наприкінці ХХ-го сторіччя. Рецесія, що наступила після періоду "мильного злету", викликала в японців ріст споживчої свідомості, що привело до принципових змін у системі збуту й в інших аспектах ділової активності в Японії. Середина 90-х років минулого століття стала найбільше вдалим часом для іноземних підприємців, що вирішили вести справи в Японії. Поряд зі згаданим підвищенням інтересу до споживчих цін - тенденцією, що сприяє ослабленню традиційної орієнтації на персоніфіковані послуги - множилися голоси, що призивали до обмеження втручання держави в економіку, що мало на меті зняття багатьох бар'єрів, які перешкоджали проникненню іноземних компаній на японський ринок [10, 12].
У той же час - починаючи з 80-90-х років - стала виявлятися тенденція до вивозу капіталу за межі країни, у т.ч. у країни Європи. До початку ХХІ-го століття, незважаючи на відсутність стійких тенденцій до зростання національної економіки (а, можливо, і завдяки цьому), відбувається подальше збільшення інтересу японських підприємців до інвестування капіталу в країни Східної Європи і, у т.ч. в Україну, що і стало спостерігатися в останні роки.
Японія дуже далека від нас географічно, але виробами її промисловості заповнена вся Україна, і збільшення обсягів японських інвестицій і розширення сфери співробітництва мало би величезне значення для розвитку вітчизняної економіки.
Зрозуміло, не слід недооцінювати впливу розвитку політичної ситуації в Україні на зміну відношення до нас з боку ділових кіл Японії, що, проте, у цілому має позитивну динаміку, однак темпи позитивних змін у галузі українсько-японських и японо-українських відносин поки що не задовольняють жодну із сторін. Японія хоче розвивати торговельне й інвестиційне співробітництво з Україною, Японія зацікавлена в закупівлі сировини, зокрема, для металургії у України, а також у розвитку торгівлі з Україною й в інвестуванні в розвиток української інфраструктури. Дотепер співробітництву Японії з Україною заважала недостатня поінформованість японських бізнесменів про Україну [15, 224].
Подібну думку розділяють багато японських підприємців, які є учасниками українсько-японських ділових контактів. Беручи участь у семінарі "Економіка України: нові можливості для зміцнення співробітництва" ділові люди з Японії відверто говорили про те, що наш ринок їх дуже цікавить, але на ньому дуже важко працювати.
Починаючи з 1997 року, Україна щорічно отримує технічну допомогу від Уряду Японії в рамках програми «Офіційна Допомога для Розвитку» (ОДР).
ОДР Японії базується на наданні економічної допомоги країнам-реципієнтам за рахунок коштів, які виділяє Уряд Японії, і складається з двох основних компонентів - фінансової допомоги (шляхом надання грантів) і кредитної допомоги. Визначення можливості надання країні кредитної допомоги в рамках ОДР здійснюється на основі статистичних підрахунків Міжнародного банку реконструкції та розвитку щодо ВВП на душу населення - рівень дохідності країни. Кредитна допомога у рамках ОДР Японії передбачає надання довгострокових кредитів під пільгові. Кошти надаються через Японський банк міжнародного співробітництва, як правило, в ієнах на фінансування закупівлі товарів та послуг, необхідних для реалізації кредитних проектів у різноманітних секторах економіки (телекомунікації, транспорт, енергетика, промисловість та ін.) або конкретних підприємств.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
