95986 (613338), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У зв'язку з тим, що кейрецу є не жорстко залежною організацією, як, наприклад, вертикально інтегровані корпорації в США, а сукупність жорстких і слабких взаємозв'язків, доцентрових і відцентрових тенденцій, це дозволяє їм легше пристосовуватися до вимог зовнішнього середовища.

Ринок, що функціонує на такій основі, усередині групи вигідніше для всіх його учасників, чим вільний ринок готівкових товарів. Тут нижче міра риски, нижче витрати по операціях. На дрібних підприємствах нижчий рівень заробітної плати. Це служить одній з причин того, що в країні зберігається значна різниця в рівнях заробітної плати між крупними, середніми і дрібними компаніями. В середньому заробітна плата на останніх складає близько 60% оплати зайнятих на крупних підприємствах [19, 56].

У зв'язку з процесами глобалізації виробництва найбільших компаній кейрецу переживають період істотної організаційної перебудови з появою в їх складі нових ланок.

Переплетення капіталу, виробнича вертикальна інтеграція у формі кейрецу привели до створення фінансових груп, які зайняли в господарстві пануючі позиції. Вони, як правило, управляються крупними банками, універсальними торгівельними і промисловими компаніями. Деякі з фінансових груп виросли з довоєнних дзайбацу. Це “Міцуї”, “Міцубіси”, “Сумітомо”, “Фує”, а також “Данітіканге”, “Санва”.

Для угрупувань фінансового капіталу характерне взаємне володіння акціями компаній-учасниць, але кожна з них володіє відносно невеликим пакетом акцій інших компаній. Наприклад, фінансові установи можуть володіти не більше 5%, а компанії по страхуванню життя — не більше 10% акцій фірм Компанії не можуть володіти власними акціями. В результаті відбувається ясно виражений перехід контролю над компаніями від фізичних осіб до юридичних (1960 р. — 70%, 1986г|. — 76,1% акцій). Роль індивідуального капіталу в соціальній структурі промисловості і кредитної сфери знизилася. На індивідуальну власність у формі акції доводиться лише 1% функціонуючого капіталу [19, 59].

Юридичних осіб набувають акції для забезпечення стабільності зв'язків з тими або іншими фірмами. Встановлення довготривалих зв'язків між банками і компаніями забезпечується не лише через взаємне володіння акціями, але і через кредитування. Крупна заборгованість банкам була характерною межею функціонування японських корпорацій.

Відношення в угрупуваннях фінансового капіталу будуються на принципах ієрархічності. Переплетення інтересів, ієрархічність стосунків між приватниками приводять до того, що на ринках угрупування виступає єдиним фронтом. Цьому сприяє специфічна система кредитування компаній, яка була створена ще на першому етапі післявоєнного розвитку.

Дана система фінансування дозволила компаніям, зокрема крупним експортним фірмам, отримати необхідні грошові кошти за порівняно низькою вартістю, розширити масштаби і ефективність виробництва. Суть цієї системи полягала в тому, що під гарантії міністерства фінансів і банку Японії комерційні банки надавали максимальні кредити крупним компаніям. Система забезпечувала надзвичайно стабільні умови підприємницької діяльності компаній у фінансовому відношенні. Система взаємного тримання акцій майже повністю виводить компанії з-під впливу коливань на фондовій біржі і зовнішньої скупки акцій.

Така система непрямого фінансування знижує необхідність викиду своїх засобів на ринок капіталу. При прямому фінансуванні через кредитний ринок структура виробництва і управління повинна забезпечувати високий рівень прибутків, щоб залучати інвесторів [19, 62].

Японська система управління і кредитування і ситуація на кредитних ринках сприяли компаніям ефективно використовувати прибуток, знижувати дивіденди і таким чином збільшувати свої внутрішні резерви. З іншого боку, це полегшувало вільне здійснення довгострокових капіталовкладень за рахунок здобуття крупних банківських позик.

Однією з характерних меж японської моделі економічного розвитку є використання національних традицій і особливостей робочої сили. У країні тривалий час пропагувався принцип довічного найму. Крупні компанії, які в змозі побудувати кадрову піраміду і забезпечувати зайнятість, мають великі можливості для здійснення цього принципу на відміну від дрібних і середніх фірм. Абсолютно очевидно, що ні в компаніях, ні в законодавстві немає чітких правил, що встановлюють гарантії найму на все життя. В той же час як працівники, так і адміністрація негласно розглядають тривалу працю пунктом колективного договору. Уряд, прагнучи підтримати зайнятість за допомогою системи субсидій, також має на увазі принцип безперервної багатолітньої роботи на одному місці. Отже, на практиці суть проблеми в порівнянні з іншими країнами зводиться просто до триваліших термінів найму. У 1999р. доля робітників, що звільнилися, складала 16%. Це означало, що протягом трьох років з роботи звільняється половина тих, що працюють. В основному це доводиться на молоді віки. Постійні робітники складають 20—30% робочої сили.

Що стосується державного сектора в економіці, то Центральному уряду належать всього п'ять казенних (унітарних) підприємств (у тому числі Монетний двір і державне лісове господарство), 13 банків, мережа вищих учбових закладів і пайова участь в 73 організаціях, переважно некомерційних. До їх числа належать зайняті фундаментальними науковими дослідженнями інститути і лабораторії, центр науково-технічної інформації, Японський фонд культурного обміну, а також підприємства, що надають допомогу в розробці лісових ресурсів, розвідці нафтових родовищ, розвитку сільського господарства. Є, нарешті, група підприємств, які спеціалізуються на будівництві і в місті автомобільних доріг, мостів, гребель, унікальних інженерних споруд (багатопролітний міст через Внутрішнє море, що сполучає острови Хонсю і Сікоку) [19, 78].

Таким чином, в Японії, як і в США, державний сектор невеликий. У відмінності від країн Західної Європи, він діє не в промисловості, а в галузях інфраструктури. Японія – країна з сильною державною економічною політикою, здійснюваною без прямої участі держави в господарській діяльності; у її арсеналі податково-бюджетні і грошово-кредитні важелі, митно-тарифне регулювання зовнішньої торгівлі, підтримка конкуренції на ринках і регламентація діяльності природних монополістів.

Розділ 2. Зовнішньоекономічна діяльність Японії

2.1 Діяльність Японії на міжнародному ринку

Японія – одна із найбільших торгових держав світу. Зовнішньоекономічна діяльність відіграє важливу роль в її економічному розвиткові. 1991 р. на цю країну припадало 6,2% світового імпорту та 9,2% світового експорту. Нетто-актив прямих зарубіжних інвестицій Японії на 1991 р. становив 14,9% загального показника по світу ] [Додаток А, Табл.. 3 ].

Загалом економічний розвиток Японії протягом останніх двох десятиріч відзначається поєднанням порівняно уповільнених темпів розвитку з активізацією процесів інтернаціоналізації господарства. При цьому, якщо в 70-ті – на початку 80-х років активізація участі країни в МПП була пов'язана з нарощуванням експортної експансії, то із середини 80-х років Японія перейшла до активного експорту капіталу і швидко стала одним із провідних нетто-кредиторів світового господарства. Чи не найважливіша тенденція в сучасній зовнішньоекономічній діяльності країни полягає в переході її від опори переважно на зовнішню торгівлю до опори переважно на інвестиційну діяльність. Понад два десятиріччя зберігалося і, часом, значно зростало позитивне сальдо платіжного і зовнішньоторгового балансів, постійно росли інвалютні резерви та резерви ліквідності, що вигідно вирізняло Японію серед інших економічно розвинутих країн [3, 173], [Додаток А, Табл.. 1,2 ].

Зовнішньоторгова діяльність – життєво важливий елемент господарства Японії. Як видно з табл. 2.1.1, основні статті експорту та імпорту збігаються дуже мало. Країна довозить сировину, напівфабрикати, відсутні види обладнання та хімікатів, товари легкої промисловості, а вивозить винятково промислові товари. При цьому в економічно розвинуті країни, які є основними зовнішньоекономічними партнерами, йдуть переважно високоякісні вироби наукомістких галузей, а в країни, що розвиваються, - масова продукція машинобудування та легкої промисловості.

Таблиця 2.1.1

Структура зовнішньої торгівлі Японії (2006, %)

Японія отримує сировину фактично з усіх кінців світу. Однак сегментація ринку надходження сировини склалася із врахуванням потреб економічної безпеки країни – за невеликими винятками на ринку Японії немає монополістів У поставках окремих видів сировини. Наприклад, нафта, хоч і йде в основному з Південно-Західної Азії, але з різних країн - Об'єднаних Еміратів, Саудівської Аравії, Кувейту, Оману, Ірану та ін., а також з Індонезії, Китаю, Мексики, Малайзії, Брунею й ін.; ліс надходить із США, Росії, Канади, Індонезії, Філіппін, Малайзії; залізна руда - з Австралії, Бразилії, Індії, Чилі, ПАР та ін [3, 180].

У географії сировинної бази Японії склалося декілька секторів. Найбільш важливе місце в поставках сировини займає Південно-Західна Азія, позаяк цей район - головний постачальник нафти для Японії. Важливими сировинними базами є також США та Канада: звідси йдуть вугілля, ліс, пшениця, кукурудза, соя, кольорові метали. Традиційно важлива база – Південно-Східна Азія, з якої надходять ліс, нафта, кольорові метали, продукція тропічного землеробства тощо. Дедалі більш важливого значення набувають Австралія і країни Океанії та країни Латинської Америки. Австралія, окрім традиційних вовни, м'яса та пшениці, дає залізну руду, вугілля, кольорові метали або концентрати їхніх руд. Із Латинської Америки надходить залізна руда й кольорові метали, бавовна та продовольство ] [Додаток А, Табл.. 4].

У динаміці структури імпорту помітна тенденція до зростання довозу готової продукції, особливо з нових індустріальних країн Азії. Звідси, наприклад, надходять електронні калькулятори, кольорові телевізори, відеомагнітофони, не кажучи вже про широкий асортимент одягу та взуття. Важливу роль в появі такого імпорту відіграють філіали японських фірм або спільні підприємства, що використовують дешеву робочу силу в країнах Азії [3, 189] ] [Додаток А, Табл.. 6 ].

В експорті Японії 98% припадає на готові промислові вироби. За обсягами вивозу ряду товарів Японія займає провідні місця в світі. Наприклад, на неї припадає понад 2/5 лічильної техніки (від міні-калькуляторів на сонячних батарейках до ЕОМ), що надходить на світовий ринок, а також морських суден, мотоциклів та роботів; понад 1/5 продажу автомобілів, сталі, текстильних виробів. Структура експорту під впливом перебудови її промисловості та підвищення у 80-ті роки курсу єни поступово змінюється. Діяльність структурно застарілих виробництв (наприклад, текстильна, швейна, взуттєва промисловість, виробництво побутових електроприладів тощо) переміщується в країни нової індустріалізації чи навіть в економічно розвинуті країни. В експорті самої Японії дедалі більшого значення набуває продукція високих технологій. У географічній структурі експорту теж певні зміни - зростає значення ринків економічно розвинутих країн, особливо Північної Америки та Європи.

У 80-ті роки Японія, яка довгий час була переважно споживачем науково-технічних знань та відкриттів, стала продавати ліцензій, "ноу-хау" та інжинірингових послуг більше, ніж купувати. Розгорнулась вперта боротьба японського науково-промислового комплексу з науково-виробничими системами економічно розвинутих країн. За сумами надходжень від експорту технологій Японія поступається лише США та Великобританії, але загальний баланс торгівлі технологічними знаннями для Японії поки що від'ємний через необхідність великих виплат за раніше закуплені ліцензії (ще на початку 80-х на Японію припадало 15% світового імпорту ліцензій).

На світовому ринку науково-технічних знань і технологій Японія виступає з ліцензіями у галузі радіоелектроніки, електротехніки, автомобіле- та суднобудування, хімії та виробництва нових конструкційних матеріалів, будівництва. Розширення експорту науково-технічних знань та технології розглядається підприємцями й науковими колами країни як засіб вирішення зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних проблем [7, 306].

Чимало особливостей внутрішньоекономічного становища Японії в поєднанні з ситуацією у зовнішньоекономічних зв'язках стимулювали вивіз капіталу як життєву необхідність. По-перше, в країні ось уже два десятиріччя акумулювалися великі кошти за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел надходження. Зростання прибутків громадян Японії, в поєднанні з їх великою ощадливістю, дали змогу фізичним особам в країні нагромадити наприкінці 80-х 700 трлн. єн (понад 5,5 трлн. дол. за курсом 1990-го, або близько 7 трлн. дол. за курсом 1993 - 1994 років). Зростали розміри позитивного балансу зовнішньої торгівлі (розміри експорту перевищували затрати на імпорт у 80-ті роки по 90 млрд. дол. щороку, а на початку 90-х тимчасово навіть 100 млрд. дол.). Наприкінці 80-х років, як ми вже зазначили, поліпшилася ситуація з виплатами у торгівлі науково-технічними знаннями та технологією, став позитивним і баланс прибутків від зарубіжних інвестицій, який від 1990 р. перевищує 20 млрд. дол. щорічно.

Характеристики

Список файлов курсовой работы