90712 (612804), страница 4
Текст из файла (страница 4)
В останні роки одержали велике поширення для стерилізуючого фільтрування мікропористі мембранні фільтри, позбавлені цих недоліків. Мембранні фільтри являють собою тонкі (100-150 мкм) пластини з полімерного матеріалу, що характеризуються ситовим механізмом затримки і постійним розміром пор. Прийнято вважати, що середній розмір пор фільтра, що гарантує одержання стерильного фільтрату, складає 0,3 мкм. Щоб уникнути швидкого засмічення, мембрани використовують у сполученні з перед-фільтрами, які мають більші пори. При стерилізації великих об'ємів розчинів раціональне застосування фільтрів обох типів.
За рубежем для фармацевтичних цілей виробляється біля десяти типів мембранних фільтрів (Мілліпор, Сарторіус, Сінпор, Дюрапор та ін). У Казані випускаються мембранні фільтри "Владипор" з ацетату целюлози типу МФА, з регенерованої целюлози типу МФЦ, що можуть бути використані для очищення від механічних домішок і мікроорганізмів розчинів лікарських речовин, які мають рН у межах 1,0-10,0. Фільтри "Владипор" випускаються 10 номерів у діапазоні розмірів пор від 0,05 до 0,95 мкм і більше.
Для стерилізації розчинів лікарських речовин призначені фільтри МФА-3 і МФА-4 із середнім розміром пор відповідно 0,25-0,35 і 0,35-0,45 мкм. Випускаються вони у вигляді пластин і дисків різного діаметра. Фільтри типу МФА можуть бути простерилізовані насиченою водяною парою під тиском при температурі 120 °С, сухим гарячим повітрям при 180 °С, обробкою формальдегідом, етиловим спиртом, водню пероксидом, етилену оксидом, УФ - чи гамма-променями.
Перспективні також полімерні плівки з циліндричними порами - так звані ядерні фільтри; фільтри "Міфіл" з поліамідкапрону ПА-6 з діаметром пор 0,2 мкм.
Стерилізуюче фільтрування виконують в установках, основними частинами яких є фільтротримач і фільтруюче середовище. Використовують два типи тримачів - пластинчасті, у яких фільтр має форму круглої чи прямокутної пластини, і патрони, що містять один трубчастий фільтр чи більше. Перед фільтруванням проводять стерилізацію фільтра у тримачі і ємності для збору фільтрату насиченою водяною парою при 120 °С або гарячим повітрям при 180 °С.
Метод мембранної фільтрації (або стерильної фільтрації) доцільно використовувати для розчинів термолабільних речовин, наприклад, очні краплі "Пропомікс" (випускаються МП "Апітек"). З цією метою успішно застосовується установка фільтраційна (УФ), що виробляється в м. Кириші. Продуктивність УФ при робочому тиску 0,3 МПа (З кгс / см2) на мембрані "Владипор" МФА-А № 2 з фільтротримачем ФД-142 - 0,08 м3/год (80 л / год) і ФД-293 - 0,2 м3/год (200 л / год). Перед початком і наприкінці фільтрування розчину проводять випробування установки на герметичність і цілісність мембранного фільтра.
Використання стерилізації фільтруванням має сенс тільки в тому випадку, якщо сам розлив розчину у флакони здійснюється в строго асептичних умовах з використанням устаткування з ламінарним потоком повітря.
Контроль стерилізації цим методом проводять прямим посівом проб фільтрату на живильні середовища.
Хімічні методи стерилізації. Для виробів з гуми, полімерних матеріалів, скла, корозієстійких металів зараз застосовують хімічні методи стерилізації газами і розчинами. Для газової стерилізації використовують чистий етилену оксид або етилену оксид з різними флегматизаторами (бромистий метил, вуглецю діоксид, фреони та ін). Стерилізацію здійснюють у газових стерилізаторах. Ефективність стерилізації цим методом залежить від стерилізуючого агента, температури, відносної вологості повітря.
Об'єкти стерилізації попередньо упаковують в пакети з поліетиленової плівки чи пергаментний папір. Вироби, простерилізовані газовим методом, витримують у вентильованому приміщенні протягом однієї чи декількох діб у залежності від виду виробів та їх призначення.
Стерилізацію газами можна також застосовувати і для стерилізації повітря в боксах, допоміжних матеріалів (особливо термолабільних), посуду, пробок; перев'язувального матеріалу, предметів догляду за хворими і т.п. Гази легко проникають через пакувальні матеріали (папір, целофан, поліетилен), а після стерилізації легко звітрюються. Необхідно пам'ятати про їх отруйність, подразнюючу дію і при роботі з ними дотримувати міри захисту (спеціальний одяг, маски та ін).
У зарубіжних країнах широке застосування для стерилізації повітря знаходять аерозольні препарати, що представляють собою рідкі фізико-хімічні системи, приготовлені на зріджених газах (фтортрихлорметан, трифтортрихлоретан, двоокис вуглецю та ін). Аерозолі можуть знаходитися тривалий час у повітрі, дезінфікуючи його. Для стерилізації повітря використовують аерозолі етиленгліколю і поліетиленгліколів. Найбільш ефективним вважають аерозоль триетиленгліколю, при розпиленні якого повна стерильність повітря у приміщенні досягається за кілька хвилин.
Вивчається також використання газової стерилізації для лікарських речовин і розчинів (атропіну сульфату, промедолу, кордіаміну, кофеїн-бензоату натрію та ін). У цьому випадку необхідно насамперед з'ясувати можливість взаємодії газів з лікарськими речовинами. У закордонній літературі є повідомлення про можливість стерилізації газами антибіотиків, панкреатину та деяких інших речовин.
Для стерилізації розчинів можна застосовувати (3-пропілолактон - рідину, що кипить при 153 °С. Розчиняючись у воді, він гідролізується до Р-оксипропіонової кислоти. Р-пропілолактон застосовують у концентрації 0,2% за об'ємом і інкубують при 37 °С протягом 2 секунд.
Для хімічної стерилізації розчинами використовують 6% розчин водню пероксиду і надкислоти (дезоксон-1). Стерилізацію роблять у закритих ємностях зі скла, пластмаси чи покритих емаллю. Ефективність стерилізації цим методом залежить від концентрації стерилізуючого агента, часу стерилізації і температури розчину, що стерилізується. При хімічній стерилізації виріб цілком занурюють у розчин, витримують у ньому визначений час, а потім промивають стерильною водою в асептичних умовах.
Одним з різновидів хімічної стерилізації є консервування лікарських форм, тобто запобігання від мікробного псування лікарських препаратів у процесі їх використання шляхом додавання до них різних хімічних речовин.
До консервантів висувається ряд вимог: фармакологічна індиферентність у використовуваній концентрації (відсутність загальнотоксичної та місцевоподразнюючої дії); широкий антимікробний спектр; відсутність хімічної взаємодії з лікарськими речовинами й іншими компонентами лікарських препаратів; відсутність впливу на органолептичні властивості ліків; стійкість при збереженні; підтримка стерильності лікарських форм протягом усього часу їх застосування, тобто надійна антимікробна активність.
Консервуючі речовини застосовуються тільки у вкрай необхідних випадках, коли не можна застосовувати стерилізацію чи інші прийоми для зберігання стерильності через складну фізико-хімічну структуру лікарських препаратів або через неможливість випуску упаковок з одноразовими дозами. Консерванти застосовують також для збереження стерильності при багаторазовому використанні. Проблема консервування лікарських препаратів особливо важлива для стерильних і асептично виготовлених лікарських форм. Тому характеристика консервантів представлена у даному розділі (ці речовини можуть також застосовуватися в технології водних витягів, емульсій, мазей, приготовлених на гідрофільних і емульсійних основах та ін). Консерванти додаються до розчинів для ін'єкцій, які містять речовини, що розкладаються при нагріванні. Консерванти повинні бути зазначені в рецепті чи у власних статтях. їх найменування і кількість пишеться в ППК.
Лікарські засоби для порожнинних, серцевих, очних та ін'єкцій, що мають доступ до спинномозкової рідини, а також при разовій дозі, що перевищує 15 мл, не повинні містити консервантів.
Необхідність консервування лікарських форм зараз зростає ще більше у зв'язку з розширенням асортименту готових лікарських форм, які вимагають тривалого зберігання.
Ю.І. Зеліксоном запропоновано найчастіше використовувані консерванти класифікувати наступним чином:
Неорганічні сполуки.
Металоорганічні сполуки.
Органічні сполуки: спирти, кислоти, ефіри, солі четвертинних амонієвих сполук.
Неорганічні сполуки (препарати срібла, срібна вода та ін) - це в основному солі важких металів, які надають олігодинамічну дію, тобто викликають загибель мікроорганізмів при дуже великих розведеннях (1-10 мкг / л). Застосовують головним чином для консервування очних крапель. Срібна вода використовується для знезаражування питної води на кораблях та в інших спеціальних умовах у США, Франції, Великобританії й інших країнах.
Металоорганічні сполуки - органічні сполуки ртуті, мають велику антимікробну активність і в малих дозах нетоксичні для людини. До таких речовин відносяться: мертіолат (у концентрації 0,001 - 0,02%), метафен (1: 2500), фенілртутні солі (0,001-0,002%),.
Мертіолат - натрієва сіль етилсаліцилату. Порошок кремового кольору, стійкий на повітрі, добре розчинний у воді, спирті. Мертіолат застосовують для консервування ін'єкційних розчинів (0,001%), очних крапель (0,005%), мазей (0,02-0,1%) і емульсій.
Метафен - порошок жовтого кольору без смаку і запаху, нерозчинний у воді, розчинний у лугах. Застосовується для консервування очних крапель у концентрації 1: 2500. Застосування метафену і мертіолату в очних краплях обмежує та обставина, що вони стійкі тільки в лужному середовищі, у той час як більшість алкалоїдів, застосовуваних в офтальмології, найбільш стабільна при низькому значенні рН.
Фенілртутні солі. Фенілртуті ацетат являє собою білий кристалічний порошок, розчинний у воді та, спирті. Для консервування лікарських форм придатні й інші фенілртутні солі: борат, бензоат, хлорид, глюконат і саліцилат.
Із солей фенілртуті найбільш широке застосування має фенілртуті нітрат для консервування ін'єкційних розчинів у концентрації 0,001-0,002%, для очних крапель - 0,004%, емульсійних мазей - (0,007-0,01%).
Ця група сполук - надійні консерванти. їх дія на мікроорганізми основана на блокуванні сульфгідрильних груп ферментів. Органічні сполуки ртуті ефективні проти патогенних мікроорганізмів, що зазвичай зустрічаються в очних розчинах. Деякі автори вважають небажаним застосування цих речовин в офтальмології, тому що, на їх думку, вони викликають алергійні реакції при тривалому застосуванні.
Органічні сполуки. Етиловий спирт використовується для консервування новогаленових препаратів у концентрації до 20%, а також у кількості 10-12% від водної фази для консервування емульсій.
Однак найбільші антисептичні властивості має 70% етиловий спирт, тому, будучи присутнім у галенових препаратах до 20%, він дає слабкий консервуючий ефект.
Фенілетиловий спирт являє собою рідину з запахом троянди. Розчиняється у воді при струшуванні до 2%, утворюючи прозорий розчин у 50% спирті (1:
1). Рекомендується головним чином для консервування очних крапель у концентрації 0,3%. Як консервант очних крапель він прийнятий рядом країн (Англія, США та ін). Але він має той недолік, що неефективний проти багатьох грампозитивних мікроорганізмів.
Бензиловий спирт являє собою рідину з приємним ароматним запахом і пекучим смаком. Розчиняється у воді (1: 25), у 50% спирті (1:
1), змішується з хлороформом. У концентрації 0,5% застосовується для консервування 15% ін'єкційного розчину нембуталу і препаратів радіоактивних ізотопів; у концентрації 0,9% - для очних крапель зі стероїдними препаратами.
Хлорбутанолгідрат - безбарвні кристали з запахом камфори, мало розчинний у воді (1: 250), легко розчинний у 90% спирті, хлороформі, жирних оліях і вазеліновому маслі, гліцерині. Широко використовується в різних країнах, у тому числі й у нас, для консервування ін'єкційних розчинів, очних крапель (0,5%) та ін., тому що він має досить широкий спектр антимікробної дії і незначну сенсибілізуючу здатність. Хлорбутанолгідрат сполучний з багатьма лікарськими речовинами, ефективний у розчинах з кислим значенням рН. Однак консервант цілком інактивується в нейтральному і лужному середовищах, несумісний зі срібла нітратом, сульфатіазолом натрію і деякими іншими речовинами.
Феноли. Розчин фенолу (0,25; 0,3; 0,5%) дуже ефективний для консервування парентеральних розчинів (інсулінових препаратів, вакцин і сироваток). Як консервант фармацевтичних препаратів фенол майже не застосовується. Недолік його в тому, що він має високу токсичність і іноді викликає біль і печіння при ін'єкціях, а також алергійні стани. Погана розчинність у воді не дозволяє використовувати його для консервування водних розчинів.
Хлоркрезол являє собою безбарвні кристали з характерним запахом. Розчинний у 250 г води (краще в гарячій), етанолі, жирних оліях. Хлоркрезол у 10-13 разів активніший фенолу у відношенні бактерій і грибів, у той же час менш токсичний.
Застосовується для консервування очних крапель у концентрації 0,05%, ін'єкційних розчинів - 0,1%, мазей-0,1-0,2%.
Бензойна кислота являє собою білу кристалічну речовину зі слабким характерним запахом.1 г кислоти розчинний у 350 мл води, 3 мл спирту, 8 мл хлороформу. Бензойна кислота - відомий консервант. Найчастіше вона застосовується у вигляді натрієвої солі, добре розчинної у воді (1 г у 1 мл води).
Бензойну кислоту і її солі використовують як харчові консерванти в кількості 0,1-0,2% у більшості країн світу. Вони сильно діють на дріжджі, особливо в кислому середовищі. Як консерванти лікарських препаратів бензойна кислота і її натрієва сіль використовуються для цукрового і лікарського сиропів, емульсій риб'ячого жиру і вазелінового масла, суспензій з антибіотиками та ін. Ці консерванти вводяться в масу для желатинових капсул. В основному вони використовуються при виготовленні лікарських форм для внутрішнього застосування.
Сорбінова кислота - білий дрібнокристалічний порошок зі слабким дратівним запахом і слабокислим смаком, погано розчинний у воді (0,15%), добре розчинний в оліях (0,6-1%) і спирті.
Уперше сорбінова кислота отримана в 1859 р. в результаті лужного гідролізу полісахаридів, виділених із плодів горобини - звідси і її назва. У плодах горобини кислота знаходиться у формі Б-лактону, названого парасорбіновою кислотою, вміст якого складає приблизно 1%.
Зараз її синтезують найчастіше шляхом взаємодії кротонового альдегіду з малоновою кислотою в присутності тугідину.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
