74067 (612319), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Однак сказати, що головна тема Белля – релігія, значить не тільки нічого не зрозуміти в його творчості, але й просто фальсифікувати його. І це в художника дуже добре проявляється в тому, як він викриває католицьку церкву.
Белль – відверто політичний письменник, тією самою мірою й у тому ж змісті, у якому він – письменник відверто соціальний. А соціально-політичні погляди в Белля покладені й розподілені із графічною точністю й чіткістю. Наприклад, Грец, убивця матері, – закінчений тип фашиста-міщанина з «Більярда о пів на десяту». Талановитий письменник настільки точно і яскраво описує кожну деталь характеру, що сам читач починає або любити, або ненавидіти того чи іншого персонажа.
Художник уміє з великою образотворчою силою відтворити матеріальну обстановку, світ речей, що оточують його героїв. Інтер'єр, пейзаж у його романі мають яскраве психологічне забарвлення, що постає перед нами відчутно й зримо саме тому, що письменникові вдається донести до нас почуття й переживання персонажів, пов'язані з тими або іншим речами, що виникають у тій або іншій обстановці.
Психологічна майстерність – головне, чим сильний Белль. Проникаючи у внутрішній світ зображуваних ним персонажів, заражаючи читача турботами й тривогами цих людей, він тим самим будить думку читача, нагадує про гострі, складні невирішені проблеми сучасної дійсності в його країні. Але все-таки, те коло людей і явищ, зображуване Беллем у його творах – це маленький світ, вузький і порівняно замкнутий. І навіть здається, що письменник сам не хоче бачити більше, чим бачать його герої, і задуматися більше, ніж замислюються вони.
Отже, суть всіх його романів і повістей, головну ідею яких становлять доброта й гуманність, глибоко вистраждані, а не показне співчуття до людей, бажання, щоб вони були щасливі, щоб скоріше позбулися від усього того, що нагромадилося за довгі роки.
1.3 Проблематика роману Генріха Белля «Більярд о пів на десяту»
«Більярд о пів на десяту – один з останніх романів західно-германського письменника Генріха Белля, що мав величезний успіх, як у Німеччині, так і за рубежем.
Усе в ньому чітко й точно. Дія його розгортається протягом одного точно відзначеного дня – 6 вересня 1958 року. Здається навіть, що письменник міг створювати цей твір сидячи в себе в кабінеті й спостерігати за описаними ним діями прямо з вікна, тому що все настільки реально: тодішня соціально-політична атмосфера, побут, люди й навколишній світ. Але це тільки на перший погляд.
Відразу після публікації роману, він був зустрінутий критиками-недоброзичливцями, які оголосили твір занадто формалістичним, зробленим, і занадто ускладненим.
До 1959 року у ФРН соціальна картина суспільства вже визначилася повністю. Із часу грошової реформи в 1948 році до «Більярда о пів на десяту» пройшло вже багато років. Суспільство здавалося надзвичайно стійким і стабільним. Але все змінювалося, і це у свою чергу мало вплив на письменника написати цей роман, щоб донести до нас ті тяготи й страждання післявоєнної Німеччини в сім’ї Фемелей.
В романі виражено багато морально-етичних проблем, щодо різноманітних відносин між членами сім’ї та відносин у суспільстві.
Проблема батьків та дітей. Голова сім’ї, Генріх Фемель, завжди любив свою дочку та свого сина, але бачився з ними замало, тільки за розкладом:
«С половины десятого до одиннадцати его можно было застать в отеле «Принц Генрих», с одиннадцати до двенадцати – в кафе «Цонз», он был рад всегда видеть «… мать, отца, дочь, сына и господина Шрэллу», с двенадцати он гулял, а в час встречался с дочерью и обедал вместе с ней» [6, 10].
Таким чином бачимо, що йому дуже подобалось спокійне, розмірене життя, яке герой не дуже хотів змінювати. Також на основі цього можна й охарактеризувати взаєморозуміння в родині, які були не бурхливими та одноманітними.
Проблема будівників та руйначів. Ця проблема полягає в тому, що Фемель-старший, відомий архітектор, який збудував відоме абатство святого Антонія і це було його гордістю. Але через деякий час його син, ставши архітектором теж, під наказом генерала, повинен був зруйнувати абатство, не знаючи, хто його збудував. І саме в цей день, 6 вересня 1958 року, на ювілей Фемеля-старшого, його син дізнається про те, що він зруйнував творіння свого батька:
« но вдруг он увидел в углу картины буквы «XYZX»»[6,200].
«… почерк отца нельзя было спутать ни с каким другим, так же как лицо, походку, улыбку…»[6, 200].
Це мало на нього дуже великий вплив, тому що він побілів йому стало не по собі:
« - Что-нибудь случилось? – спросил десятник и положил ему руку на плечо, – у вас ни кровинки в лице, или это из-за вашей зазнобы?»[6, 200].
Проблема щастя. Вона пов’язана, насамперед із основною темою роману, із війною, після якої в думках і душах залишився неприємний відбиток, що не давав людям бути достатньо щасливими.
Проблема людини і суспільства. Ця не менш важлива проблема стосується саме головного героя, дня його народження. Роберт Фемель був відомим архітектором того часу, який служив армії. Будував та руйнував:
«… но тут настоятель распахнул дверь, подошел ко мне, запыхавшись, как мальчишка, и обнял меня; чей-то голос прокричал: «Фемель! Фемель!»»[6, 117].
Проблема вибору. Зробивши своє життя точним, одноманітним, нецікавим, Роберт Фемель, не залишив собі права на вибір. Але у день його народження, його восьмидесятиріччя, наступає переломний момент, коли він скасовує пишне святкування свого дня народження, незважаючи на пресу, телебачення та замовлену бенкетну залу для святкування разом із своєю сім’єю. Замість цього він вважає правильним відсвяткувати його у колі своєї сім’ї в готелі «Принц Генріх».
Отже, роман Генріха Белля «Більярд о пів на десяту» є твором багато проблемним, але у центрі твору перебувають саме морально-етичні проблеми.
Розділ ІІ. Характери та мотиви поведінки персонажів роману Генріха Белля «Більярд о пів на десяту»
2.1 Характери персонажів
При створенні роману «Більярд о пів на десяту» Генріх Белль використовував різні принципи щодо написання твору. Такі як ремінісценція та відступи за допомогою яких автор розповідає про життя трьох поколінь. При цьому всі таємниці, деталі, подробиці ми дізнаємося за допомогою відступів автора та спогадів персонажів роману. Також використовуючи принцип символізації Белль з легкістю доносить до нас цікаві та бурхливі часи того стану в Німеччині.
Естетичні й етичні точки зору, які Белль розкриває в 50-і роки, досягають кульмінації в романі, що з'явився в 1959 році, “Більярд о пів на десяту”. Оповідання про сімейне життя одного архітектора розкриває історичний розвиток з його руйнівними силами.
Дія роману охоплює всього лише один день — день народження глави сім'ї Фемелей. За цей короткий проміжок часу завдяки ретроспекції й мінливій перспективі в зображенні героїв підводить підсумок минулих п'ятдесяти років історичного розвитку й життя окремих особистостей. У розгалуженні сюжетних ліній, у символі буйвола автор розкриває образи руйнівників і їхніх жертв. Наприкінці — акт розпачу старої жінки, що під час параду непоправних стріляє в міністра. Цей вчинок символічно ламає фатальний хід історії, асоціюється з можливістю активних дій.
Цим романом Белль досяг вершини критичного реалізму в прозі 50-х років.
Отже, дія роману відбувається протягом одного дня, а саме 6 вересня 1958 року. Але сам роман побудований як мозаїка із внутрішніх монологів багатьох героїв, усі з яких головні, у яких змішуються спогади різних років. Часто, ті самі події ми бачимо з різних точок зору, на ту саму картину ми дивимося очами різних людей. Постійні монологи, які зрідка перериваються діалогами.
Три покоління сім'ї Фемелей, на історії якої побудована дія роману, втілюють три етапи німецької історії 20-го століття. На кожному з них істинність життєвої позиції перевіряється через зіткнення ідеї творення й ідеї руйнування, тобто війни. Старий Фемель, що почав блискучу кар'єру в 1907 році, посівши перше місце на конкурсі проектів грандіозного абатства Святого Антонія, легко ввійшов у світ суспільного успіху, що був зруйнований в першій світовій війні; його син Роберт входив у життя в гітлерівський час, і його діяльність виразилася у тому, що він прагнув не стільки будувати, скільки руйнувати, а в кінці війни підірвав витвір свого батька, абатство Святого Антонія; у наші дні (1958 р.) його син Йозеф, онук старого Фемеля, повинен займатися відновленням абатства.
Для досягнення мети найбільш точної передачі настоїв та характерів персонажів письменник використовував такі літературні прийоми як ремінісценцію, відступи та символізацію.
Подумки перебираючи події свого життя, кожний з персонажів роману шукає власний гріх, власну провину й провину своїх близьких. Провину за криваві роки в історії Німеччини за те, що відбулося у ФРН після 1945 року.
На початку твору ми зустрічаємось із прекрасною жінкою Леонорою, секретаркою контори по статичним розрахункам Роберта Фемеля. Вона була дуже спокійною, доброю та наполегливою жінкою:
«Она любила уличный шум и уличную грязь»[6, 6].
Але в глибині душі вона протестувала тому способу життя, постійно спокійній і врівноваженій роботі:
«При виде улицы в ней поднималось чувство протеста, и она подумывала, не заявить ли Фемелю об уходе, не поступить ли в какую-нибудь паршивую лавчонку на заднем дворе, где продают электрокабель и лук;… то была жизнь, а не безукоризненный порядок, раз навсегда заведенный хозяином »[6, 6].
Головний герой Фемель-старший є спокійною людиною, яка запрограмувала своє життя до кінця своїх днів. Фемель не з тих людей, що будують повітряні замки. У нього все виходить. Талант, розум, сумлінність Фемеля винагороджуються. До нього приходить слава, його дружиною стає чарівна дівчина Іоганна зі стародавнього роду Кільбів. Вона любить його, і він всім серцем прив'язаний до неї:
«Фемель взял себе за правило приходить в контору не больше чем на час в день: он ставил свою подпись после слов «С совершенным почтением» и подписывал денежные переводы»[6, 9].
І все-таки письменник показує, що починання Генріха Фемеля незмінно руйнуються. Феноменальна удачливість обертається ланцюгом нещасть: улюблений син Отто стає нацистом, а потім безглуздо гине на війні. Іншого сина переслідують друзі Отто, б'ють, саджають у в'язницю, присуджують до страти. Гине «агнець» Эдіт. Наприкінці війни Роберт підриває витвір батька – абатство. Глибоко нещасна дружина Фемеля, всі навколо вмирають, і вона не може примиритися з режимом терору й сваволі, при якому «одно движение руки может стоить человеку жизни»[6, 112].
Генріх Фемель руйнує легенду про себе як про вірнопідданого. Кидає в стічну канаву свої ордени:
«Да сгинут почести, которые были возданы нашим отцам, дедам и прадедам»[6, 56].
Його жінка теж приїжджає до нього на свято, хоча вона є трохи божевільною, Фемель слухається її, а вона за його наказом сскасовує його день народження, незважаючи на те, що до нього готуються преса, радіо, телебачення:
«…сегодня я потребую от тебя новую жертву – отмени праздник в кафе «Кронер», разрушь легенду о себе; вместо того чтобы просить внуков плюнуть на твой памятник, сделай так, чтобы тебе вообще не ставили памятника; тебе ведь никогда не нравился сыр с перцем; пускай за праздничный стол сяду кельнеры и судомойки. Пусть они съедят праздничное угощение; давай остаемся на этом балконе, будем наслаждаться летним вечером в кругу семьи, пить вино, любоваться фейерверком и глядеть, как маршируют эти «Солдаты». Кстати, с кем они собираются воевать? Можно мне позвонить в кафе «Кронер» и отменить праздник?» [6, 255-256].
Отже, сім’я Фемель є дуже неординарним, водночас цікавим прикладом поведінки, стосунків та сімейних звичаїв, що відбувалися на той час після війни і кожен із членів сім’ї переживав ці події по-своєму:
«…только подчеркнутая вежливость была общей фамильной чертой Фемелей…» [6, 17].
2.2 Морально-етична концепція персонажів
Політична активність улюблених героїв Белля в романі виражається в їхній непримиренності, у несприйнятті їхньої свідомості жодного із численних варіантів ідеологічного обману. Вони відкидають і матеріальні дарунки пов'язані із причетністю до неприйнятої для них політичної системи й духовні дарунки:
«Даров не принимай!»[6, 18].
Характер протагоніста можна визначити, як флегматичний, наполегливий, чіткий, невимушений:
«Старик побагровел; подскочив к макету аббатства, он поднял кулаки, как барабанщик, который собирается с силами, чтобы в гневе ударить по барабану; секунду казалось, что он сокрушит замысловатое сооружение из сладкого теста, но потом он снова опустил кулаки, руки старого Фемеля бессильно повисли вдоль туловища; он тихо засмеялся и отвесил поклон сперва девушкам, а потом кельнерам; затем он снова выпрямился, вынул из пиджака бумажник и протянул каждому из слуг бумажку на чай» [6, 286].
А також можна відзначити, що наш герой є людиною з великою та відкритою душею, яку було легко помітити, в цей переломний для нього день, коли він вирішив зруйнувати про себе легенду. Такими ж якостями володів і його син Роберт, але він був більш суворіший:
«Я всегда рад видеть мать, отца, дочь, сына и господина Шрэллу, но больше я никого не принимаю» [6, 5].
Це ми можемо зрозуміти, читаючи твір з самого початку, але автор дає змогу зрозуміти, що він був не завжди таким:
«В то утро он впервые был с ней не вежлив, можно сказать, груб. Он позвонил ей около половины двенадцатого, и уже самый голос его не предвещал ничего хорошего; к таким интонациям она не привыкла, и именно потому, что слова были как всегда корректны, ее испугал тон: вся вежливость Фемеля свелась к голой формуле, словно он предлагал ей Н2О вместо воды» [6, 5].
Його дружина була відправлена до божевільні, через те, що на той час краще було бути визнаною божевільною, аніж людиною певних ідей. Але через смерть своїх дітей вона справді збожеволіла. Вона хотіла помсти, за допомогою якої жінка вважала, що зможе врятувати свого сина Отто, який прийняв «причастие буйвола»[6, 133]. Вона вважала:
«И всё же не надо терять надежды; подойди ближе, тихо-тихо. Я должна тебе кое-что сказать: мне кажется, что его прокляли, заколдовали, если это выражение тебе больше по вкусу. Есть только одна возможность освободить его: «хочу ружье, хочу ружье»; господь сказал: «мне отмщение и аз воздам». Но разве я могу стать орудием господа?
Мать подошла к окну, достала из-за портьеры трость своего брата, умершего сорок три года назад, вскинула её, словно ружье и прицелилась» [6, 138-139].
Але помститися їй вдалося тільки під кінець твору, коли ще вся сім’я не була разом.
Протягом усього роману відбувається умовне поняття: «причастие буйвола» [6, 53]. Серед персонажів, які займають у творі вагоме місце, лише деякі пов'язані із цим поняттям. Наприклад, Неттлінгер:
«Он был высокого роста, седой, с чуть красноватым лицом; от него пахло дорогими ресторанными яствами, на нем был костюм, от которого прямо-таки несло добротностью; сознание власти, чувство собственного достоинства и барственное обаяние делали этого человека неотразимым»[6, 12].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
