74065 (612318), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Розділ 2. Монолог і його функції в трагедії В. Шекспіра « Гамлет, принц Датський»
2.1 Художні особливості трагедії В. Шекспіра «Гамлет» та роль монологів у ній
Трагедія Вільяма Шекспіра «Гамлет, принц Данський» найбільш відома п’єса англійського драматурга. Вже понад чотири століття не сходить зі сцен театрів світу, але й досі вона хвилює глядача та глядача.
Трагедія «Гамлет» належить до такого роду літератури як драма. За В. Е. Халізеєвим, в класичній естетиці XVIII – XIX століть, зокрема у Гегеля та Бєлінського, драма вважалася найвищою формою літературної творчості [27, ст. 92].
Драматичний твір, як і епічний, зображує подій, вчинки людей та їх взаємини. Але «розгорнуте описово-розповідне зображення в драмі відсутнє,а основний текст драми становлять висловлювання персонажів, їх репліки та монологи» [27, ст. 87].
Зазвичай, драма охоплює невеликий проміжок часу, дія в ній сконцентрована, а часові рамки стиснуті. Це відбувається через то, що драматург повинен обмежуватися тим обсягом тексту, що відповідає запитам театрального мистецтва. І все ж, відтворюючи картини людського життя, письменники мусять дбати, щоб образи п’єси були так само повнокровними і багатогранними, як і в епічних творах. Тому у драматичному творі «змалювання людини відрізняється більшою напруженістю, а головні почуття, думки та прагнення героїв – виразнішими зображувально-виражальними засобами» [31, ст. 39]. «Разом з тим у драматургів є й істотні переваги перед творцями повістей та романів. Якщо за допомогою розповіді дія зображується як минула, то ланцюг діалогів та монологів у драмі створює ілюзію того, що дія протікає у даний момент часу» [27, ст. 88]. Герой драматичного твору найчастіше змальований в переломний момент життя, коли з усією повнотою розкривається його характер. У драматичних творах конфлікт, що лежить в основі драми, має суспільно-історичне підґрунтя: у зіткненні героїв відбиваються найактуальніші проблеми часу.
Але головною особливістю трагедії «Гамлет» є те, що вона написана віршами, тобто є поетичною драмою. Такий спосіб побудови твору зображує поетичний погляд автора на світ, для якого характерним є зображення реального у фантастичних та незвичайних барвах.
Але треба відмітити те, що, хоча, трагедія «Гамлет» – драма, але вона також включає у собі елементі епосу та лірики. Епічні елементи простежуються у тому, що в основі трагедії лежить сюжет, який раніше був оброблений у формі епічної розповіді (середньовічна легенда про принца Амлета, яку записав Саксон Граматик близько 1200 року і яка також знайшла своє відображення в «Трагічних повістях» французького письменника Бельфоре). У своїй трагедії Шекспір дає широку драматичну розповідь про Гамлета, оскільки намагався змалювати всі події, які привели до трагічного результату. Ліричні ж елементи найяскравіше простежуються в монологах головного героя. Без них трагедія втратила б свій глибинний зміст. Разом с цим ці монологи поетично бездоганні. Вони насичені яскравими образами, порівняннями, вражаючими метафорами.
Але, врешті-решт, «Гамлет» – це перш за все драма і її сила ґрунтується на драматичному конфлікті.
Драма є специфічним видом мистецтва, який одночасно належить як літературі, так і театру. Відповідно до змісту та форми, характеру конфлікту драматичні твори поділяються на окремі види і жанри: драма, трагедія, комедія, фарс, водевіль, мелодрама, трагікомедія.
«Гамлет» належить до такого драматичного жанру, як трагедія. Трагедія — драматичний твір, який «ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свої творчі потенції, з об'єктивною неможливістю їх реалізації» [17, ст. 691—692]. Конфлікт трагедії має глибокий філософський зміст, є надзвичайно актуальним у політичному, соціальному та духовному планах, відзначається високою напругою психологічних переживань героя. Трагедія майже завжди закінчується загибеллю головного героя.
Як зазначає О. Анікст, в історії мистецтва існувало дві епохи найвищого розквіту трагедії – у V столітті до н. е. і на початку нового часу в XVII столітті. Трагічна ситуація в мистецтві є відображенням переломних епох історії, коли гине багатовіковій уклад життя, старий соціальній устрій, і на його місце приходить новий [4, ст.192-193]. Так на кризову епоху Пізнього Відродження припадає новий розквіт трагедії. Криза і "розпад часів" відобразився найбільш яскраво в англійській трагедії, перш за все В. Шекспіра.
За часів Шекспіра в Англії почався процес зміни феодального ладу капіталістичним. Цей процес був довгим та болісним для багатьох людей, в першу чергу для народних мас. З розвитком буржуазних відношень став процвітати разючий індивідуалізм. Заперечуючи всі старі норми людського спілкування, люди нового укладу зневажали будь-яку мораль і визнавали лише свої корисливі інтереси. В «Гамлеті» немає персонажів, які належать до нового буржуазного класу. Тут дія відбувається у середовищі феодально-монархічної верхівки суспільства, але для драматурга більш важливим є те, що відбувається у відносинах між людьми та в їх душах, оскільки соціальні зміни впливали на звичаї та психологію людей. Саме це і відобразив Шекспір в «Гамлеті».
У трагедії головний конфлікт виникає між Гамлетом і Клавдієм. Але, за О. Анікстом, Гамлет не є втіленням ідеалу феодального класу, а Клавдій – представником зростаючої буржуазії. Шекспір зображує не відкритий конфлікт двох класів, а зіткнення двох понять про життя. Тут головне не те, що один король, а інший принц, а те, як вони відносяться до людських цінностей. Один визнає її, а інший зневажає [4, ст. 195].
Соціальні та класові конфлікти Пізнього Відродження знайшли своє відображення у Шекспіра не безпосередньо, а опосередковано – через зображення характерів та духовного складу людей. Через це ломка життя приводить до своєрідних протиріч у характерах людей. Це можна ясно побачити на прикладі Гамлета. З одного боку, він хранитель найвищих цінностей старого ладу, його понять про ідеал лицарства, а з іншого боку, він увібрав елементи нового ладу, який породили суспільні зміни. «Суперечливим був буржуазний прогрес, який ніс розорення та лихо старим станам феодального суспільства, але розвиток нового ладу потребував розквіту науки, більш кращих технічних засобів та багато іншого, на ґрунті чого виникла ідеологія гуманізму. Найкращі риси старого ладу поєднуються з найкращими рисами нового ладу, народженого епохою [4, ст. 195].
Але яка із сторін, що зіткнулися у трагічному конфлікті, перемагає? Тут гинуть усі. О. Анікст пише у своєму аналізі трагедій, що цим Шекспір виражає неможливість вирішення конфлікту зіткнення цих двох точок зору у дійсності, і він на знає яка із сторін переможе в житті. [4, ст. 196]. Напевно, він жадав перемоги високим моральним принципам Гамлета, але , глибоко пізнавши дійсність, розуміє, що Гамлет міг покарати Клавдія,але викорінити все зло він не має змоги, тому залишає за ним не реальну, а моральну перемогу. Саме це і є основою трагічного у «Гамлеті».
Трагедія Шекспіра має ще одну художню особливість. Вона є філософською трагедією. Легенда, яка народилась у глибинах Середньовіччя, завдяки майстерності Шекспіра як художника слова, перетворилась на трагедію, яка не тільки порушувала найважливі проблеми тогочасної Англії, а й відображувала пошуки відповідей на питання суперечливості людського існування. Чи варто коритися обставинам долі? Якщо ні, то якими чином слід протистояти ворожості світу – активно боротися чи відсторонитися від усього і само заглибитися? Що важливіше для кожного із нас – виконати обов’язок перед минулим, чи побудувати своє майбутнє? Чи можна вірити в кохання і дружбу? Чого варте життя? , адже кожного рано чи пізно чекає смерть? У чому тоді полягає сенс життя?У чому причина людських страждань?
Ці філософські питання важливі для кожної людини, за будь-якої епохи. Саме тому Гамлет, через образ якого показано філософську концепцію Шекспіра, переступив межі п’єси, і його стали називати вічним образом.
Вічний образ – це літературний образ, який за «глибиною художнього узагальнення виходить за межі конкретних творів та зображеної в ньому історичної доби, містить у собі невичерпні можливості філософського осмислення буття» [31, ст. 33]. Такими образами в історії літератури також стали Прометей, Дон Жуан , Фауст, Дон Кіхот тощо.
Всю складність зображення ідей в трагедії як в драматичному творі покликані розкрити драматичні прийоми. Ними перш за все є діалоги та монологи головних героїв, які є основою їх саморозкриття. У даній роботі ми розглянули функції, які несе у собі монологи в трагедії «Гамлет». Перш за все, ми вважаємо доцільним зосередити увагу на сутності поняття «монолог».
Монолог, за И. В. Нестеровим, – це розгорнуте висловлювання однієї особи, що не вимагає негайної відповіді (в цьому сенсі протиставлений діалогу), що протікає незалежно від реакції співрозмовника (іноді навіть незважаючи і всупереч їй). Також цей літературний прийом, що служить для передачі таємних думок та почуттів персонажів. Монолог може бути як в усній, так і в письмовій формі.
У драмі так називають порівняно довгу промову героя з викладенням його думок, занадто інтуїтивних або небезпечних, щоб повідомляти їх іншим персонажам. У ліричній поезії монологом називають вірш, що відтворює мову якогось персонажа, звернену до наявного мовчазного слухача. У прозі монологом (або внутрішнім монологом) називають відтворення думок і почуттів персонажа. При цьому розрізняють монологи «на самоті» та монологи-звернення. Монолог «на самоті» звернений до самого себе або до вищих сил, може представляти собою уявний діалог, а монолог-звернення безпосередньо впливає на слухача, реалізується, як правило, в офіційних ситуаціях [27, ст. 78-79].
У драмі з самого її виникнення монолог використовувався, щоб повідомити глядачам відомості про те, що не можна представити на сцені. У класичній грецькій драмі персонажі зазвичай зверталися з монологом до хору, а отже, і до глядачів. Служили ці монологи декільком цілям: у них розкривалася передісторія подій; повідомлялося про події, що відбулися за сценою; виражалося ставлення персонажа до того, що вже трапилося або можливим подіям. Іноді в монологах зустрічаються молитви богам або філософські роздуми.
Нове значення монолог отримав в кінці XVI – початку XVII століття в англійському та французькому театрі. В англійському театрі тієї епохи сцена була маленькою і часто видавалася в середину залу для глядачів. Тому вже саме простір вистави створювало близькість між глядачем і акторами, і саме така атмосфера дії робила глядача безпосереднім адресатом промови. Головним змістом драми у той час став душевний рух персонажів розкрити які повинен був монолог. Іноді актор виголошував монолог, стоячи на сцені один, іноді були присутні й інші персонажі, але передбачалося, що вони монологу не чують.
Гамлетівські монологи мають то сповідально-психологічний, ліричний характер, то постає у формі монологом запитування-відповіді. Вони хоч і виголошуються ним наодинці, але потенційно адресуються публіці. У них виявляється глибоко драматична напруга, яка передається свідомо і несвідомо тому, хто їх сприймає.
Гамлет у своїх монологах виявляє здібність узагальнювати окремі факти, події, зіставляти слова і вчинки людей, знаходити загальні закономірності та робити висновки. Його думки часто висловлені в образних сентенціях, в алегоріях.
У загальному значенні монологи в трагедії набувають узагальнюючого значення, концентруючи у собі вічні морально-філософські проблеми: життя і смерті, кохання і зради, волі та насилля, правди і лицемірства, совісті і ницості. Саме через монологи головних героїв ми можемо зрозуміти основний конфлікт очами автора, а також простежити розвиток характерів героїв.
2.2 Сутність шукань героїв трагедії крізь призму їх монологів
Головний герой трагедій В. Шекспіра – Гамлет. Його образ один з найскладніших і найбільш загадкових образів світової літератури. На наш погляд, характер героя є віддзеркаленням епохи в яку жив і творив письменник: неоднозначної та суперечливої. У різні періоди розвитку людства філософська думка знов і знов зверталася до образу данського принца, всякий раз знаходячи в нім відгук на найважливіші питання свого часу, оскільки його вустами автор роздумує над важливими суспільно значущими питаннями життя.
У своєму творі Шекспір показує послідовний розвиток характеру Гамлета. Він проходить шлях духовного самопізнання, шлях зростання, внутрішнього змужніння,він пізнає мудрість життя і його непрості закони. Хоча трагедія охоплює декілька місяців, але це був період справжнього перетворення героя з юнака, який ніколи не стикався з буденною реальністю життя , на мислителя, філософа, готову до дій людину.
На початку п’єси ми бачимо молодого студент Віттенбергського університету, що весь пішов в науку і роздуми, тримався далеко від придворного життя. В університеті, який на той час був одним із найбільш прогресивних навчальних закладів Європи, Гамлет сприйняв ідеали добра, правди, справедливості, честі, дружби, поваги до людини, ким би вона не була. Але доля приготувала герою тяжкі випробування. Гамлет раптово відкриває такі сторони життя, про які він не мав уявлення. З його очей немов спадає пелена. Йому відкривається жах непостійності матери, що вийшла повторно заміж, «не встигнувши зносити черевиків», в яких ховала першого чоловіка, жах неймовірної фальші і розбещеності всього датського двору (Полоній, Гільденстерн і Розенкранц, Озрік та інші). В світлі моральної слабкості матері йому стає ясно також етичне безсилля Офелії, яка, при всій її душевній чистоті і коханні до Гамлета, не в змозі його зрозуміти і допомогти йому, оскільки у всьому вірить і покоряється жалюгідному інтриганові - своєму батькові. Жахи життя розбили повітряний замок його ідеальних уявлень.
Вся повнота його потрясіння передається вже у його першому монолозі. У ньому ми бачимо наскільки тяжко принц розчарований недосконалістю життя, бачачи весь світ у темних фарбах:
«Які гидкі, мерзенні, недоладні,
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
