72806 (612057), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Бровко мовчить, і я мовчу,

Води не сколочу.

Вам сміх, мені гостинців в’язка…

Чи гарна моя казка? [4;138].

Подібним закінченням автор у деяких байках ніби «заповнює» місце моралі, яка випливає зі змісту твору.

Реалістичні байки Л.Глібова утверджували основи національної свідомості, художній світ його творів поставав «ілюзією, застосуванням порожнечі, чарівливим міражем, розгорнутим на місце нерозв’язної тоскної проблемності. Зворушливе (ба навіть по-своєму героїчне) удавання «непомічання» катастрофізму індивідуального життя, пропозиція жити попри все, радіючи повноті і яскравій предметності світу, – в усьому цьому… виявилася оригінальна екзистенційна позиція митця» [1;61].

Отже, нова українська байка відтворила суспільне життя країни в його становому розшаруванні, окреслила соціальні проблеми, проти яких був спрямований її сатирично-викривальний пафос, звеличила моральність українського селянина, утвердила позастанову цінність людини.

Характерною ознакою жанру став його «послідовний розвиток від алегоризму, прямолінійного класицистичного дидактизму, від «поезії розсудку» до мініатюрної комедії звичаїв, твору етологічного, багатого життєвою конкретикою» [13;118].

Демократизм нової байки, спорідненість із фольклором зумовили популярність цього жанру, а його форма давала можливість швидко реагувати на актуальні проблеми сучасності.

ВИСНОВКИ

На рубежі XVIII-XIX ст. в українській літературі відбувається процес ідентифікації її з новоєвропейським типом словесного мистецтва. Це період бурхливого розвитку літературних жанрів, зокрема гумористичного бурлескного віршування, його домінуюча роль протягом тривалого часу в літературному процесі. В цей час особливого розвитку набула байка, корені якої сягають фольклору й давнього письменства.

Запозичення байкою сюжетних схем, художньо-зображальних засобів, елементів композиційної структури фольклорних жанрів призвело до виникнення таких її різновидів, як байка-казка і байка-приказка.

До цього жанру в першій половині ХІХ ст. зверталися: І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, С.Писаревський, П.Кореницький, П.Білецький-Носенко, О.Бодянський та ін. Проте основу нової української байки, на думку М.Зерова, заклали П.Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський, Л.Глібов та Є.Гребінка, оскільки, навіть запозичивши сюжети для своїх творів, вони надали цьому жанру національного колориту, використовували мову, наближену до літературної.

Творчий доробок Петра Петровича Гулака-Артемовського представлений байками-казками, байками-приказками та власне байками. Його байки збагатили українську літературу новими темами, образами та жанровими різновидами. Їм притаманні народність, реалістичність, побутова деталізація, подекуди – риси бурлескного стилю.

Започатковану П.Гулаком-Артемовським байку-приказку розробляв Левко Іванович Боровиковський. У назву його збірки («Байки и прибаютки») винесений жанровий різновид байки, який він розробив і утвердив в українській літературі, – байку-приказку, «прибаютку». Серед джерел цих творів виділяють усну народну творчість, байки І.Красіцького та І.Крилова. Крім того, до форми короткої, езопівської байки в той час зверталися І.Дмитрієв, П.В’яземський, М.Остолопов, з доробком яких письменник, імовірно, був ознайомлений. Особливостями байкарського доробку Л.Боровиковського є лаконізм, дотепність, зв’язок із фольклором, життєвість, відсутність у багатьох творах алегорії, сатири. Письменник утвердив у новій українській літературі байку-приказку, перші зразки якої знаходимо у П.Гулака-Артемовського.

У байкарстві Л.Боровиковський поступився Євгену Павловичу Гребінці. 27 його байок, вміщених у збірці «Малороссийские приказки», здобули високу оцінку вже серед його сучасників П.Куліша та М.Костомарова. В основу його творів покладені відомі сюжети байок, здебільшого байок І.Крилова, й українські народні анекдоти, прислів’я, приказки. Твори Є.Гребінки становлять новий етап у розвитку української байки. У них виявилися такі риси просвітницького реалізму, як насичення соціальним і національно-побутовим змістом, викриття беззаконня й несправедливості, надія на перевиховання панства, звеличення моральних якостей простих селян, національний колорит.

Леонід Іванович Глібов звернувся до жанру байки, навчаючись у Ніжинському ліцеї. Його байкарську творчість умовно поділяють на два періоди: перший – 50-ті – початок 70-х років (від публікації ранніх байок до виходу другої збірки) та другий – з середини 80-х років і до смерті письменника, коли він «узявся до давнього свого діла, поступаючись намовам приятелів, знайшовши собі нового читача серед молодих передплатників галицького дитячого журналу «Дзвінок». Твори першого й другого періодів суттєво відрізняються між собою. Реалістичні байки Л.Глібова утверджували основи національної свідомості, художній світ його творів поставав «ілюзією, застосуванням порожнечі, чарівливим міражем, розгорнутим на місце нерозв’язної тоскної проблемності. Зворушливе удавання «непомічання» катастрофізму індивідуального життя, пропозиція жити попри все, радіючи повноті і яскравій предметності світу, – в усьому цьому виявилася оригінальна екзистенційна позиція митця.

Отже, нова українська байка відтворила суспільне життя країни в його становому розшаруванні, окреслила соціальні проблеми, проти яких був спрямований її сатирично-викривальний пафос, звеличила моральність українського селянина, утвердила позастанову цінність людини.

Демократизм нової байки, спорідненість із фольклором зумовили популярність цього жанру, а його форма давала можливість швидко реагувати на актуальні проблеми сучасності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бондар М. Леонід Глібов: Негативи, позитиви, маски // Слово і час. – 1997. – №4. – С.52-61.

2. Боровиковський Л. Повне зібрання творів. – К., 1967.

3. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О.Галича. – К.: Либідь, 2001. – 488 с.

4. Глібов Л. Вибрані твори. – К., 1989.

5. Гребінка Є. Байки. – К., 1982.

6. Гулак-Артемовський П. Твори. – К., 1970.

7. Деркач Б.А. Байкарська спадщина Левка Боровиковського // Рад. літературознавство. – 1975. – №1. – С.50-63.

8. Деркач Б.А. П.П. Гулак-Артемовський – байкар // Рад. літературознавство. – 1974. – №2. – С.56-69.

9. Деркач Б.А. Петро Гулак-Артемовський /Історія української літератури ХІХ століття: У 3 т. / За ред. М.Т. Яценка. – К., 1995. – Т.1.

10. Єфремов С.О. Історія українського письменства. – К., 1995.

11. Задорожна Л. Євген Гребінка: Літературна постать. – К., 2000.

12. Зеров М. Українське письменство / Упоряд. М.Сулима; Післям. М.Москаленка. – К., 2002.

13. Історія української літератури ХІХ століття: У 3 т. / За ред. М.Т.Яценка. – К., 1995. – Т.1.

14. Костомаров М. Слов’янська міфологія. – К., 1994.

15. Крекотень В.І. Байки в українській літературі XVII-XVIII ст. – К., 1965. – С.5-78.

16. Крижанівський С.А., Ротач П.П. Визначний представник українського романтизму // Боровиковський Л. Повне зібрання творів. – К., 1967. – С.5-40.

17. Сиваченко М., Деко О. Леонід Глібов: Дослідження і матеріали. – К.

18. Франко І.Я. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1984. – Т.41.

19. Щербина А.О. Жанри сатири і гумору: Нарис. – К.: Дніпро, 1977.

16

Характеристики

Список файлов курсовой работы