71775 (611990), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Представниками церков третього (провінційного) варіанта, хрестово-купольних церков з однаковими по довжині галузями хреста і без притвору є церкви Івана в Месемврії й у Земенському монастирі, що мають подібно всім церквам цього типу порівняно невеликі розміри (мал. 25). Перша з них має в плані форму злегка подовженого прямокутника, до якого зі східної сторони примикають три напівкруглі апсиди; із західної сторони традиційного притвору не було. Внутрішній простір розділений двома подовжніми стінами на три склепінних нефи, що мають власні входи з заходу. Точно посередині ці три нефи пересікаються поперечним, теж склепінним нефом. На перетинанні його зі зводом середнього нефа піднімається на сферичних вітрилах високий циліндричний барабан з куполом. Месемврійська церква відрізняється від розвитого константинопольського типу відсутністю прямокутного простору між східною галуззю хреста й апсидою і тим, що купол спочиває не на колонах або стовпах, а на подовжніх стінах.
Зовнішній вигляд церкви цілком відбиває її внутрішнє членування. Зводи, що покривають галузі хреста, високо підняті і завершуються трикутними фронтонами, над якими піднімається стрункий барабан (мал. 26). Східний фасад утворений трьома гладкого, позбавленого якого-небудь оздоблення апсидами. Три інших фасади являють собою рівні площини з високої, що доходить до фронтону, глухою аркою в середині, що відзначає головні нефи. Ці арки не мають конструктивного призначення, як подібні їм арки у Візантії, але це ще не псевдо конструктивні арки, відомі нам по церквах у Плісці й у Преславі.
За планом, по конструкції всього будинку й окремих його частин, по простим, але струнким формам, по фронтонах галузей хреста, по кладці і по скромній рельєфній керамічній обробці церква Івана можна віднести тільки до XII в.
Церква Земенського монастиря, що датується по своїх фресках XIV століттям, у її сьогоднішньому стані має форму куба з трьома циліндричними апсидами зі сходу, що тут усупереч традиціям болгарської церковної архітектури мають однакову висоту і доходять до. покрівлі церкви. Підпокрівельний карниз оперізує й апсиди, поєднуючи них в одну групу тісно зв'язуючи них з обсягом церкви. Існуюча чотирьохскатна покрівля відрізняється за своєю формою від покрівель всіх інших хрестово-купольних церков на Балканському півострові. Над покрівлею піднімається високий циліндричний барабан із глухими арками, розташованими одна над іншою в два ряди по восьми. У чотирьох з нижніх арок розміщені вікна (мал. 27).
Конструкція Земенської церкви точно така ж, як церкви в Колуші. Чотири стовпи, не зв'язаних між собою підпряжними арками, несуть чотири циліндричних зводи галузей хреста. На їхньому перетинанні спочиває на сферичних вітрилах циліндричний барабан.. Кутові частини покриті циліндричними зводами, що спираються на арки, перекинуті зі стовпів на стіни.
Багато загального з церквою в Колуші є й у фасадів. Північна, західна і південна стіни розчленовані кожна трьома двоступенчатими глухими арками, з яких середня ширше і вище бічних. По своєму місцю розташування і висоті ці арки цілком відповідають зводам усередині будинку. Таким чином, глухі арки на фасадах Земенської церкви, як і Колушської церкви, мають конструктивне призначення, а лопатки між ними виконують роль контрфорсів. Розташування арок на різній висоті дозволяє припускати, що первісна покрівля була іншою.
Існування цього архітектурного типу в Болгарії в XI в. можна установити в даний час тільки по убогим археологічним даним. У XIII-XIV ст. у західно-болгарських землях він з'явився знову як спрощену копію афонських трьохконхових церков. До нас дійшли три таких монастирських церкви — в Ореховському монастирі (Радомирський район), в Архангельському монастирі на р. Ермі в околицях міста Трину й у Погановському монастирі. Такий же була і церква Рильського монастиря, побудована протосевастом Хрельо в 30-х роках XIV в.
Ці церкви дуже схожі один на одного за планом і по конструкції. Це однонефні будівлі з напівкруглою апсидою зі сходу і двома такими ж апсидами з півночі і півдня. На західній стороні знаходиться притвор досить значних розмірів. Подкупольний барабан спочиває на циліндричних зводах зі сходу і заходу і на конхах бічних апсид. Крім того, церква Погановського монастиря має над притвором чотиригранну вежу. Ця церква збережена краще інших трьохконховых церков, являє собою скромну кам'яну будівлю, над якою піднімаються згадана чотиригранна вежа над притвором і восьмигранний барабан купола (мал. 28). Самою низкою є східна, вівтарна частина, до якої примикає напівкругла вівтарна апсида. Наступна по висоті частина — самий храм, увінчаний барабаном купола і розширений з усіх боків напівкруглими конхамп. Третя, найвища частина будівлі— притвор зі своєю чотиригранною вежею і трьома фронтонами навколо неї, що утворять ефектні переломи покрівлі.
Церкви цього типу — маленькі будівлі, звичайно без притвору. Усередині них могутні кутові опори підтримують чотири подпружні арки, що несуть на вітрилах барабан купола. Ця конструктивна система була широко поширена в Малій Азії, Константинополю, Греції, Македонії, Сербії й в інших місцях між VI і XV ст. Вона застосовувалася в більш значних церквах як жертовник і діяконніка або ж виступала як самостійна будівля.
Цей тип продовжував існувати в Болгарії і під час візантійського панування. Він застосовувався як самостійні церкви в двох варіантах, що відрізняються своїм зовнішнім виглядом: 1) церкви зі схованим внутрішнім хрестом і 2) церкви з хрестоподібною зовнішньою формою.
Представником першого варіанта є стара частина церкви в Бояне, що по збережені в ній стінопису, датується XI—XII в. У плані ця маленька церква майже квадратна (5,85x5,76 м); до неї примикає зі сходу маленька напівкругла апсида. Кожен бічний фасад розчленований зовні трьома глухими арками, середня з яких більш висока. Ці арки дають лише загальне. представлення про внутрішнє членування простору, не будучи точним відображенням внутрішньої конструкції. У середині покрівлі піднімається циліндричний барабан купола, прорізаний чотирма вузькими віконцями.
Церква в Сапарева лазня, нині реставрована, знаходилася в зниклому стародавнім місті Німеччина. Вона теж позбавлена притвору і має одну велику напівкруглу апсиду. Подпружним аркам, що утворять внутрішній хрест, відповідають зовні напівкруглі закомари. Кожна з їхніх широких площин до півночі і півдня була розчленована двома глухими двоступінчатими арками. Купол спочиває на широкому і низькому дванадцятигранному барабані з чотирма віконцями і вісьма глухими арками (мал. 31).
Цю церкву по ширині барабана можна датувати XI-XII ст.
У церкви Федора біля с. Бобошеве галузі хреста більш розвиті зовні і додають будівлі форму вільного хреста. Вона також не має притвору, і зі сходу до неї примикає широка напівкругла апсида. Її барабан — порівняно великий, циліндричний, з чотирма вікнами. Цілком ймовірно, вона була побудована в XII в.
Цей архітектурний тип з'явився з Болгарії не раніш епохи візантійського панування. Його самим раннім представником є церква Богородиці Петрічськой в околицях Асеновграда, відома за назвою «Асенова церква». За історичними і археологічними даними вона датується XII в. Її довжина складає 18 м, ширина — 7 м. Пристрій її нижнього поверху було, імовірно, обумовлено рельєфом нерівної скелястої місцевості, і він, мабуть, не мав іншого призначення, як служити субструкцією самої церкви (мал. 32).
Верхній поверх складається з маленького притвору й одного подовженого нефа, що представляє собою в просторовому відношенні єдиний купольний зал. Зі сходу неф закінчується двома стовпами, за яких випливає простір з жертовником і діаконніком. Наприкінці нефа знаходиться апсида, п'ятигранна зовні. Перекриття нефа улаштоване, як у хрестово-купольних церквах: купол спирається за допомогою вітрил на два могутніх зводи з заходу і сходу і на дві вузькі арки уздовж північної і південної стін. Самий купол спочиває на невисокому дванадцятигранному зовні барабані з діаметром, приблизно рівним ширині нефа. Тут зводи в результаті своєї неоднакової довжини і ширини не утворять характерного для хрестово-купольної церкви хреста. Поперечний неф зник майже цілком, і тому перекриття Асенової церкви робить враження єдиного подовжнього зводу, пересіченого куполом.
Особливий інтерес представляє зовнішній вигляд церкви, що володіє ясними і гармонічними пропорціями. Крім купольного барабана, над притвором піднімається чотиригранна вежа, що вперше зустрічається в болгарській архітектурі. Порівняно низький і подовжений верхній поверх будівлі з важкою вежею на одному кінці здавався б придавленим нею, якби церква не мала ще нижнього поверху. Саме цей поверх додає всій будівлі домірність. Обидва поверхи, особливо якщо дивитися на них з південної сторони, являють собою одне ціле. Вони зв'язані великою плоскою нішею, висота якої дорівнює висоті всієї будівлі і яка закінчується над покрівельним карнизом аркою, що відповідає внутрішній арці і покритої плоским трикутним фронтоном. Кладка всієї будівлі однакова — ряди каменю, що чергуються, і цегли. Стіни нижнього поверху являють собою гладкі поверхні, розчленовані тільки на південному фасаді двома пілястрами великої арки. Гладкими є і стіни апсиди.
Пластичне оздоблення, призначене для посилення художньої виразності будинку, застосовано тільки на південній стороні верхнього поверху. Ця стіна розчленована не тільки великою аркою, але і поруч менших глухих двоступінчастих арок, що не мають конструктивного призначення і не відповідному внутрішньому членуванню.
В Асенової церкви ми знаходимо і саму ранню керамічну обробку. По дугах арок ритмічно розташовані групи радіально покладених цеглин, що чергуються з клиноподібними каменями. Кути між арками заповнені ґратчастим цегельним орнаментом; такий же орнамент видний і на стінах апсиди.
Цей архітектурний тип зустрічається й у Месемврії, де він представлений однієї з найкрасивіших церков містом-церквою архангелів Михайла і Гаврила (мал. 33,1). Ця церква дійшла до нашого часу без покрівлі і східного фасаду, але все-таки збереглося досить даних, що говорять про її первісний вид.
За своїм планом і конструкції вона дуже схожа на Асенову церква. Вона також має вузькому і витягнутий у плані корпус (13,9X5,2 м), до якого примикають зі сходу три багатогранні апсиди. Вона складається з власне храму, вівтаря і притвори. Хрестоподібна форма храму слабко виражена в плані, але зате вона збереглася в перекритті, незважаючи на те, що зводи до півночі, півдневі і заходові від купола походять скоріше на арки. Східна галузь хреста значно повздовжні інших і доходить, як в Асенової церкви, до двох стін, що відокремлюють вівтар від жертовника і діаконніка.
Барабан купола, давно зниклий, був порівняно великим і займав майже всю ширину храму. Дві ніші з напівкруглим завершенням у західних пілонах і дві широких ніші в подовжніх стінах, одна з яких була використана як двері, оживляють площини стін храму.
Усі три частини вівтаря чітко відділені одна від інший і від храму, покриті циліндричними зводами, і до кожної з них примикає апсида. Звід вівтаря нижче зводу самої церкви і завдяки цьому тут, як і в Асенової церкви, виділений передапсідний простір.
Притвор, майже квадратний у плані, має входи з півночі і з півдня. Західна стіна притвору товстіше (1,05 м) інших стін церкви, тому що в ній розміщалися сходи (шириною 0,45 м), що вела до поверхові над притвором, де височіла чотиригранна вежа-дзвіниця.
Церква Михайла і Гаврила, як і інші сучасні їй церкви Месемврії, побудована змішаною кладкою з каменю і цегли. Зовнішній вигляд церкви був досить мальовничий: фасади розчленовувалися одноступінчатими глухими аркадами, люнети й архівольти аркад були багато прикрашені (мал. 34). З північної і південної сторін аркатури перетиналися великими напівкруглими закомарами, що мали по трьох вікна. Церква Михайла і Гаврила по кладці конструкції й обробці фасадів відноситься до групи месемврійських церков XIII-XIV ст..
Інші варіанти цього типу, але вже в значно спрощеному виді представлені церквою Архангелів у Бачковському монастирі біля Асеновграду і церквою № 4 на Трапезіці в Тирнові (обох XIII — XIV ст.). Обидві ці церкви являють собою однонефний зал з куполом на барабані, що спочиває на вітрилах і чотирьох арках, що з'єднують дві пари пілястр на північній і південній стінах. У відмінність Асенової церкви від церкви Михайла і Гаврила в Месемврії, тут на сході і заході барабан купола спирається на вузькі арки, а не на циліндричні зводи, що подовжують простір до сходу або заходу. У них відсутні і передапсідні стовпи, внутрішній простір коротшає, і як домінуючий елемент перекриття виступає купол.
Однонефні склепінні церкви відомі ще з часів Першого Болгарського царства, але в перших болгарських столицях вони мали слабке поширення. Без сумніву, однонефні склепінні церкви, як найбільш скромного і дешеві, продовжували будувати і пізніше, під час візантійського панування і Другого Болгарського царства, у маленьких і бідних монастирях і селищах.
Але поряд з цими невеликими церквами, що не виділяючи своєю архітектурою, протягом XI-XIV ст. у Болгарії було побудовано трохи однонефних церков з більш багатим зовнішнім оздобленням, що суперничали з хрестово-купольними церквами в містах і займали видне місце в церковній архітектурі Месемврії і, головним чином, Тирнова.
Церкви цього типу покриті циліндричним зводом. В один звід був гладким, в інших він був посилений декількома арками, що спочивали на пілястрах подовжніх стін.
На перше місце серед таких церков треба поставити єдиний у своєму роді пам'ятник — так називану «усипальницю» («кістниця») Бачковського монастиря побудовану в 1083 р.
Усипальниця являє собою двоповерхову будівлю довжиною 18 і шириною 7 м. Нижній поверх складається з притвору і довгастого однонефного склепінного залу із широкою напівкруглою апсидою зі сходу. У кам'яний ползалу було вправлено 14 склепів. Притвор квадратний із входом із заходу. Верхній поверх вище і закінчується зі сходу п'ятигранною апсидою однієї ширини з нефом. Притвор відкривався на три сторони широкими арками, забитими ще в XIV в. Незабитої залишилася тільки широка арка на західній стіні, що додає притворові вид лоджії, над якої знаходилося потрійне вікно. Старе перекриття верхнього поверху усипальниці було зруйновано й у більш пізній період замінено дерев'яною конструкцією. Однак три пілястри на північній і південній стінах показують, що на них спочивали три поперечні арки, що підтримували також поперечні у відношенні довгої осі зводи (мал. 35).
Нижній поверх усипальниці побудований цілком з ламаного каменю, а стіни верхнього поверху — з рядів цегельної і, що чергуються, кам'яної кладки. На п'ятьох гранях апсиди викладене п'ять глухих арок, дуги яких зроблені з радіально поставлених цеглин. Вісім таких же, але більш високих арок оживляють протяжну площину південної стіни. Ці арки не зв'язані з внутрішньою конструкцією і мають чисто декоративне призначення. Арки двоступінчаті і розділені не плоскими пілястрами, а напівколонами, причому цегельні і кам'яні ряди проходять і через на півстовпчики
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
